КИЯНИ: ВІД А ДО Я: ОЛЕНА ПЧІЛКА - ДО 175-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ


Олена Пчілка

Ольга Петрівна Косач, до шлюбу Драгоманова, відома під псевдонімом «Олена Пчілка», — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка (учасниця національно-визвольного та феміністичного рухів), член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925). В 1887 році з Наталією Кобринською видала у Львові першу в Україні феміністичну збірку: альманах «Перший вінок».

Мати поетеси Лесі Українки, Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач, Миколи Косача та Ізидори Косач-Борисової (у шлюбі з Петром Косачем), старший брат — професор Михайло Драгоманов.

Народилася 17 (29 червня) (на могильній плиті вказана дата 17.VII.1849) 1849 року в місті Гадяч Полтавської губернії в родині небагатого поміщика — дворянина Петра Якимовича Драгоманова.

З розповідей про місця свого дитинства: «Була та гадяцька садиба на високій крутій горі і спускалася до річки Псла. Під самим Гадячем впадає у Псьол річка Грунь і разом з водами Псла оточує великий острів з кучерявими вербами, а поза островом розстеляється зелена долина, поки не замика її на обрію великий вічнозелений бір сосновий… Дивлячись з нашого вікна на все те поєднання гір, води і зеленощів, я завжди думала, що се чи не найкращий на всю Полтавщину краєвид, — а вона ж має так багато чудових куточків».

Походила зі славетного роду Драгоманових, відомого ще з часів гетьманщини. Предки її були на дипломатичній службі у Богдана Хмельницького. Дядько, декабрист Яків Драгоманов, помер на засланні у Сибіру. Батько мав юридичну освіту, захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, збирав народну творчість. У своїй юридичній практиці «держав руку «дрібноти», усяких людей козацького роду». З гордістю за своїх батьків Олена Пчілка говорила, що в той темний, жорстокий час, коли повновладно панувало деспотичне право, в їхній сім'ї ні з кого не знущались, нікого не карали, і діти виростали, не бачивши ніяких диких сцен розправи сильного з підвладним, а наставляло на добрий розум їх лише спокійне і лагідне слово.

Початкову освіту здобула вдома. Дітей гляділа й виховувала мати, Єлизавета Драгоманова. «Українська течія — се було наше природне оточення… Щодо пісень українських, — згадувала Олена Пчілка, — то не знаю, чи ще в якому панському домі співано їх так багато, як у нас». Мати мала гарний голос, знала безліч пісень і співала їх дітям. Підрісши до «книжної науки», діти продовжували вчитися у батька.

З 12-ти років Ольга Драгоманова навчалась у Київському пансіоні шляхетних дівчат.

Влітку 1868 року виїхала на Волинь (у Новоград-Волинський) з чоловіком Петром Косачем до місця його служби, де, займаючись етнографією, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року народила дочку Ларису, яка ввійшла в українську та світову літературу як Леся Українка. Загалом виростила двох синів і чотирьох дочок.

Діяльність

Творчий шлях розпочала перекладами поезій Пушкіна і Лермонтова. З виходом у 1876 році в Києві книжки «Український народний орнамент» Олена Пчілка здобула славу першої в Україні знавчині цього виду народного мистецтва. В 1880 році Пчілка видала своїм коштом «Співомовки» Степана Руданського, а за рік вийшла збірка її перекладів з творів Гоголя, Пушкіна й Лєрмонтова «Українським дітям» (1881). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря». Першою була збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь в українському жіночому русі. У 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок».

Навесні 1879 року Ольга Косач з дітьми приїхала в Луцьк до чоловіка, якого перевели (понизили) на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників через українофільство та зустріч родини Косачів з Михайлом Драгомановим на Всесвітній виставці в Парижі. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

У 1890-х роках жила в Києві на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, 97.

1903 року на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві Олена Пчілка єдина з представників підросійської України виступає українською мовою, порушуючи встановлену царською владою категоричну заборону.

В 1905 році Олена Пчілка — серед чотирьох делегатів української інтелігенції у Санкт-Петербурзі на перемовинах з царським прем'єром графом Сергієм Вітте безрезультатно домагалася скасування багаторічної заборони на україномовний друк і шкільництво.

У 1906-1914 роках — видавчиня журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908-1914), «Газети Гадяцького земства» (1917-1919).

«Я з місяця в місяць докладала своїх грошей і живилась надією, що становище ж таки покращає; мабуть, читачі боялися передплачувати журнал, бо були такі, що прохали пересилати їм журнал на чуже ім'я, боячись репресій на службі за передплату українського журналу. Боляче було і матеріально, і морально, але не хватало сили справу кинути й видання припинити».

Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмом, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

У 1920 році, за більшовиків, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії Олена Пчілка огорнула погруддя поета синьо-жовтим стягом. І коли розлючений комісар Крамаренко зірвав прапор, обурено скандувала: «Ганьба Крамаренкові!». Переповнена зала дружно підтримала її.

Олена Пчілка в останні роки життя

За антибільшовицькі виступи заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала до Могилева, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом з 1925 року.

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з донькою, чоловіком та сином.

Бібліографія

До найкращих творів Олени Пчілки належать:

Товаришки (1887)

Світло добра і любові (1888)

Соловйовий спів (1889)

За правдою (1889)

Артишоки (1907)

Півтора оселедця (1908)

Сужена не огужена (п'єса, 1881)

Світова річ (п'єса, 1908) та інші.

Олена Пчілка і Леся Українка

Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п'єс:

Весняний ранок Тарасовий (1914)

Казка Зеленого гаю

Зелений гай

Щасливий день Тарасика Кравченка (1920)

Киселик, Скарб, Мир миром (1921)

Кобзареві діти та інші.

Пчілка чимало перекладала і переспівувала світову класику: Овідія, Міцкевича, Пушкіна, Ґете, Андерсена, Гюґо.

Написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «Михайло Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930).

Великі заслуги Олени Пчілки в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії. Наукове значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» та інше. Збірка творів: «Оповідання», I-III (1907, 1909, 1911) та «Оповідання» (з автобіографією, 1930). Олена Пчілка після подорожей Новоград-Волинським повітом видала у 1876 році книжечку «Український народний орнамент» із 23 кольоровими замальовками писанок.

Пам'ять

На честь Олени Пчілки названо:

Волинську обласну наукову бібліотеку імені Олени Пчілки у місті Луцьку та бібліотеку імені Олени Пчілки для дітей у Києві.

1993 — вулицю Олени Пчілки в Києві.

2011 — в Луцьку біля обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відкрито перший в Україні пам'ятник Олені Пчілці. Автор погруддя — Микола Обезюк, автор пам'ятників Лесі Українці в Луцьку та Новоград-Волинському. Пам‘ятник споруджено на кошти волинян.

26 курінь УПЮ імені Олени Пчілки.

2015 — вулицю в АНД районі міста Дніпра — вулиця Олени Пчілки.

На честь Олени в Гадячі встановлено пам'ятну дошку в Урочищі Зелений Гай, де мешкала родина Драгоманових.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Олена Пчілка. На спогад Шубертової серенади / авт. тексту Ірина Щукіна ; [упоряд. А. Силюк] ; Волинський краєзнавчий музей ; Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки. - Луцьк : Волинський краєзнавчий музей, 2015. - 16 с. : портр., ноти.

Пчілка, О. "Золоті дні золотого дитячого віку..." : автобіографічний нарис / Олена Пчілка ; [упоряд., підготовка текстів, передм., прим. Л. Мірошниченко, А. Ріпенко ; Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України ; Відділ рукописних фондів і текстології]. - Київ : Веселка, 2011. - 80 с. : фотоіл., портр.

Пчілка, Олена, Дітям : [оповідання] / Олена Пчілка. - Київ : Центр учбової літератури, 2018. - 76 с. : портр.

Пчілка, Олена, Український дитячий театр / Олена Пчілка ; упоряд., підгот. текстів, передм., текстологічні комент. Лариси Мірошниченко ; худож. Ірина Заруба ; [Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України]. - Київ : Веселка, 2015. - 439 с. : іл., портр., нот.

Тарасенко, О. Благословенне жіноче ім'я - Україна : жіночі портрети країни / О. Тарасенко. - Київ : ТОВ "Поліпрінт", 2021. - 240 с. : портр.

"Утвердження української національної ідеї у творчості і громадсько-політичній діяльності Лесі Українки, Олени Пчілки, Михайла Драгоманова та інших видатних особистостей України на теренах Волині-Полісся" : науковий збірник матеріалів Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції / [ред. колегія С. Романов, В. Єршов, О. Юрчук] ; Національна спілка краєзнавців України [та ін.]. - Вінниця : ТВОРИ, 2023. - 256 с. : іл., портр.

Статті