середа, 17 травня 2017 р.

МОВЧАН АНДРІЙ СЕРГІЙОВИЧ



Мешкав у Святошинському районі міста Києва неподалік від метро «Святошин». Після служби в армії закінчив у 2001 році Київське професійно-технічне училище № 17 за фахом помічник машиніста електропоїзда.
З 2001 року працював за фахом у мотовагонному депо Фастова. За словами його друга Олександра, який навчався з Андрієм а також працював з ним на залізниці «Андрій був надзвичайно зосередженим та справедливим. Справедливість та чесність були його найбільшим скарбом. Під час роботи дуже уважно ставився до своїх обов'язків. Андрій не знав, що таке брехня. Але бачив брехню навколо себе щодня. Колеги по роботі ставилися до нього по різному. Я гадаю, що саме на цій роботі, побачивши дуже багато бруду та брехні, побачивши несправедливе ставлення до тих людей, які мають світлі голови, жага до хабарів. Врешті Андрій не витримав такого ставлення та звільнився».
В 20022007 роках навчався в Київському інституті залізничного транспорту. Після залізниці Андрій знайшов себе у театрі.
Працював у Національному театрі ім. І. Франка майстром сцени.
Член Демократичного альянсу. Був волонтером на Майдані, розносив їжу на барикади.
На Майдані Андрій був і в 2004 році, в 2013 році перебував з протестувальниками з першого дня, був у самообороні. Сестра Андрія чергувала на території Михайлівського собор як лікар-волонтер. Востаннє бачила брата о 5 ранку.
Приблизно з 9:00 до 10:00 Андрій пішов на барикади. О 10 ранку він повернувся до табору «ДемАльянсу» на Майдан. Подальші події невідомі. Після 11:00 Андрій перестав відповідати на телефонні дзвінки. В обід його знайшли розстріляним з кількома вогнепальними пораненнями.
Загинув 20 лютого від кульового поранення на барикадах. Проникаюче кульове поранення стегна, куля зачепила стегнову вену.
У Михайлівському люди ходили по людях. Наступали на руки, думали, хоч би на обличчя не наступити. Найбільше було страшно, що тіло пропаде. Нам батюшка сказав, тіло або є, або нема...
 — згадував побратим Андрія.

ВШАНУВАННЯ  ПАМ'ЯТІ

Тіло Андрія вшановували в театрі, на Майдані, далі провозили містом та до будинку, де він проживав. Він був кілька разів з акторами на гастролях у театрі Заньковецької у Львові. Увесь театр приїздив до Києва провести Андрія.
Тіло Андрія привозили до Чернігова на Красну площу у суботу, 22 лютого, щоб люди під час віче могли попрощатися з героєм, вшанувати його пам'ять. Ховали Андрія у неділю, 23 лютого, у селі Великі Осняки на Ріпкинщині, де зараз живе його мати Валентина Мовчан.
Коли труну з тілом Андрія Мовчана заносили на кладовище, люди кричали: «Герой!».  А шлях до могили був устелений квітами.
У Києві на будівлі школи № 73 (проспект Перемоги, 86) та на будівлі Державного економіко-технологічного університету транспорту (вул. Івана Огієнка, 19), де навчався Андрій Мовчан, йому встановлені пам'ятні дошки.
В Чернігові існують вулиця та провулок Андрія Мовчана.

НАГОРОДИ



  •  Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).

АНДРІЙ МОВЧАН // НЕБЕСНА СОТНЯ. - Х. : ФОЛІО, 2015. - С. 108-109 : ФОТО.

МЕЛЬНИЧУК ВОЛОДИМИР ВАЛЕРІЙОВИЧ



Володи́мир Вале́рійович Мельничук22 серпня 1974, Київ, УРСР -20 лютого 2014, Київ, Україна- учасник Євромайдану, загинув від кулі снайпера. Боєць Небесної Сотні, Герой України.
Володимир був активістом Майдану від самого його початку. Рідні кажуть, що він не брав безпосередньої участі в силовому протистоянні, але був волонтером — допомагав, як міг.

ВШАНУВАННЯ  ПАМ'ЯТІ

Похорон відбувся 23 лютого 2014 року на афганському цвинтарі у Вишгороді.

 

НАГОРОДИ

·         Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.
·         Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).

В ЛІТЕРАТУРІ

Київська поетеса Ірина Рассвєтная присвятила Володимиру вірш.


http://nebesna.pravda.com.ua/vladimir-melnichuk.html
https://uk.wikipedia.org/wiki/Мельничук_Володимир_Валерійович
ВЛАДИМИР МЕЛЬНИЧУК // НЕБЕСНА СОТНЯ. - Х. : ФОЛІО, 2015. - С. 106-107 : ФОТО.

ЄЛЕВА КОСТЯНТИН МИКОЛАЙОВИЧ – живописець, графік, художник театру і педагог



Народився 17 травня 1897 року. Член АРМУ (1925 року), СХУ (1938 року).  Закінчив Українську Академію мистецтва (Київ, 1922 рік; майстерня М. Бойчука). Працював 1919-1926 роках переважно як художник театру; від 1927 року – у Київському художньому інституті: 1944-1950 роках – професор кафедри рисунка; водночас – викладач рисунка Інституту аспірантури Академії архітектури УРСР; одночасно 1930-1932 роках – керівник відділу театрально-декораційного живопису у Київському інституті пролетарського мистецтва культури.  У 1920-і роки створював агітаційні плакати, виконував художнє оформлення будинків державних і громадських установ, революційних свят. Під час 2-ї світової війни брав участь у «Вікнах ТАРС», працював над політичними плакатами, сатиричною графікою. Учасник мистецьких виставок від 1917 року. Персональні – у Києві (1940 рік, 1945 рік, 1955 рік – посмертна, 2008 рік – ретроспективна). Основні жанри – агітаційний плакат, пейзаж, портрет.
Графічні роботи вирізняються конструктивністю форм. Манера Костянтина Єлеви позначена  прагненням досягнути максимального лаконізму у вираженні реалістичної художньої форми. Портрети відзначаються точністю зображуваних моделей, виразністю розкриття їх внутрішніх станів, характерів.  У ліричних мотивах природи майстерно передавав  своєрідність архітектурних пам’яток національного зодчества. Оформляв вистави, зокрема «Гайдамаки» за Т. Шевченком, «Зелений папуга» А. Шніцлера  (обидві – 1920 року), «Блакитний принц» (1923 рік; усі – для 1-го Державного драматичного театру УРСР
 ім. Т. Шевченка), у Російському драматичному театрі ім. Лесі Українки (Київ), Одеському українському драматичному театрі. У сценографічних роботах переважає лінійно-графічна основа з декоративною та умовною подачею кольору.  У 1930-х роках перейшов на  засади соцреалізму. Окремі, роботи зберігаться в НХМ, МТМК, Національному музеї у Львові. Серед учнів – 
М. Антончик, Н. Балясний,  О. Бобровников, В. Бура-Мацапура, В. Вайнреб, 
П. Депутатов,  В. Довгалевська, О. Лопухов.
Чуліпа, І. І. Єлева Костянтин Миколайович / І. І. Чуліпа // Енциклопедія Сучасної України . Т. 9;  Е-Ж. – К., 2009. – С. 385-386 : портр., фото.

субота, 13 травня 2017 р.

МАКСИМОВ ДМИТРО В'ЯЧЕСЛАВОВИЧ



Макси́мов Дмитро́ В'ячесла́вович (17 листопада 1994, Київ, Україна - 19 лютого 2014, Київ, Україна) - спортсмен-дефлімпієць, загиблий під час Євромайдану. Герой України.
Народився 17 листопада 1994 року у Києві, в родині Вячеслава та Лідії Максимових. Навчався у школі № 118 міста Києва. Був студентом Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету ДПС України.
Майстер спорту України, срібний (у командному заліку) призер та бронзовий (в особистому заліку) призер з дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії 2013 року. Бронзовий призер Чемпіонату світу зі східних єдиноборств серед глухих, що проходив на острові Маргарита (Венесуела) з 17 по 24 вересня 2012 року. Він був надією національної збірної спортивної команди України.
Прийшов демократично відстоювати українську державу на мирний мітинг на Майдані Незалежності у Києві.
За словами 48-річного свідка Вадима Сизоненка, 18 лютого 2014, після того, як протестувальники підпалили 2 БТРи, розлючені силовики спецпідрозділу «Сокіл» кинули в натовп протестувальників бойову протипіхотну осколкову гранату, котра попала Дмитру в плече і в той момент вибухнула. Сизоненко переконаний,- Дмитро ціною свого життя уберіг його і всіх інших навколо - тіло стримало вибухову хвилю і більшість осколків гранати. Хірург, котрий оглядав тіло, також підтвердив вибух бойової гранати. Від вибуху гранати йому відірвало руку і сильно понівечило тіло. У Будинку профспілок він помер від втрати крові, його тіло декілька днів лежало в Михайлівському Золотоверхому соборі. 21 лютого 2014 р. Дмитра впізнали рідні серед загиблих.

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ
У школі № 118 міста Києва, де навчався хлопець, відкрили меморіальну дошку на честь Дмитра.
У коледжі, де хлопець навчався, відкрили меморіальну дошку на його честь.

НАГОРОДИ




  •  Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).

https://uk.wikipedia.org/wiki

ДМИТРИЙ МАКСИМОВ // НЕБЕСНА СОТНЯ. – Х. : ФОЛІО, 2015. – С. 104-105  : ФОТО.