четвер, 27 січня 2011 р.

НЕСТОР - літописець Київської Русі, чернець, релігійний діяч ( 955 від дня народження)

Вивчення історії Давньої Русі спирається головним чином на літописні джерела. Рукописні, створені в єдиному примірнику, вони переписувалися багато разів, скорочувалися або поповнювалися новими матеріалами, свідченнями, розповідями, переказами. До них долучалися частини документів або попередніх літописів, їх комбінували, об'єднували у зводи, змінювали стиль і здійснювали ідейне редагування. Первинний авторський текст ніколи не відновити, оскільки твір продовжували писати і після того, як автор поставив крапку. Літопис є своєрідною колективною працею, тому літописці зазвичай не вказували ньому своє ім'я як щось несуттєве.

Проте у вітчизняній історії є діяч, постать якого уособлює наші уявлення про особистість та якості середньовічного книжника. Це вчений чернець Києво-Печерського монастиря, укладач "Повісті временних літ" Нестор. Історія не зберегла для нас свідчень про рік та місце народження майбутнього літописця, його батьків, час смерті. Відомо, що він з'явився у Києва-Печерському монастирі вже по смерті Феодосія Печерського (1074 р.), ігумен Стефан постриг Нестора в ченці і поставив його дияконом.
Нестор був книжником, людиною широкого історичного світогляду і великого літературного обдарування. Ще до роботи над "Повістю временних літ" він написав "Житіє Бориса і Гліба" та "Житіє Феодосія Печерського". Проте незаперечним є те, що справою життя вченого ченця стало укладення "Повісті временних літ" (близько 1113 р.).незважаючи на те, що ім'я "чорноризця Нестора" означене в так званому Хлєбниковському списку "Повісті временних літ" у складі пізньої збірки в книгозбірні купця Хлєбникова, деякі дослідники висловлюють сумніви щодо його авторства, оскільки в інших списках цього літопису імені Нестора немає. Однак на Русі (ще в XIII cт.) саме Нестора вважали автором цієї неоціненної пам'ятки давньоруської літератури.
У "Повісті временних літ" Нестор поставив перед собою завдання не лише доповнити попередні літописи, насамперед київський звід 1095 р., описом подій на зламі ХІ-ХІІ ст., сучасником і свідком яких він був, а й ґрунтовно переробити виклад про найдавнішу історію Руської землі.

Саме Нестор увів історію Русі в річище всесвітньої історії. Він розпочав свій літопис викладом біблійного переказу про розподіл землі між синами Ноя. Наводячи перелік відомих тоді народів усього світу, вчений чернець додав до нього відомості про слов'ян. Літописець докладно розповідає про давніх слов'ян, про територію, яку займали кремі слов'янські племена, особливо ті, які проживали на території Русі, зокрема полян, на землі яких постало місто Київ. У літописі уточнюються і пояснюються численні факти з історії політичного й культурного життя Київської держави. До тексту включено також чимало народно-історичних переказів, фольклорних матеріалів.
Навіть такий стислий перелік діянь Нестора свідчить про те, що саме йому "Повість временних літ» зобов'язана своїм широким історичним світоглядом, уведенням до літопису фактів всесвітньої історії, на тлі яких розгортається історія слов'ян, а пізніше - історія Русі. Саме Нестор зміцнив і вдосконалив версію щодо походження руської княжої династії, виступив як прихильник ідеалу державного врядування Руської землі, виголошеного Ярославом Мудрим: усі князі - брати, і всі вони мають підкорятися старшому в роду і тому, хто посідає київський великокняжий престол.
Завдяки державницькому розумінню історії сучасності, широті світогляду й літературному талантові Нестора "Повість временних літ" стала, за визначенням академіка Д. Лихачова, не просто зібранням фактів руської історії й історико-публіцистичним твором, а цілісною, літературно викладеною історією Русі.
У середині ХVІІІ ст. в імператорській Академії наук Росії кілька років працював німецький історик і філолог Август Шлецер. Вихованець двох університетів Німеччини, він вивчав давньоруські літописи, передусім "Повість временних літ" .Головна праця А. Шлецера у трьох томах присвячена Нестору. Результат вивчення "Повісті временних літ учений висловив дуже стисло - "чесний Нестор". Два з половиною століття минуло відтоді, праця німецького історика давно застаріла й призабута науковцями, проте Шлецерова оцінка в історичній науці залишилася.

НЕСТОР // Видатні постаті в історії України ІХ-ХІХ ст. : короткі біографічні нариси; Історичні та художні портрети / [В. І. Гусєв (кер. кол. авт.) та ін.]. - К. : Вища шк., 2002. - С. 39-41: фото.

Більше інформації Ви можете почерпнути із цих джерел:
1.[Дідух Л. М.]. НЕСТОР ЛІТОПИСЕЦЬ (бл. 1056 - бл. 1113 рр.) // Сто видатних українців. - К. : Арій, 2006. - C. 41-43;
2. Котляр М. Нестор (? - 1111 р.) // Малий словник історії України / В. Смолій (голова) та ін. - К. : Либідь, 1997. - С. 273;
4. Нестор, ? - після 1113 р. // УСЕ / Гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М. Попович. - К. : Ірина, 1999. - C. 933.

Кияни! До Вашого відома, в Києві є монумент присвячений Несторові -літописцю. Його побудував відомий скульптор Фрідріх Согоян. Монумент розташований біля Києво-Печерської Лаври. Більше відомостей про створення цього монумента Ви знайдете на сторінках газети «Факти», 2010, 9 листоп., c. 12.



середа, 26 січня 2011 р.

ЕРЕНБУРГ ІЛЛЯ - журналіст, письменник, громадський діяч (до 120-річчя від дня народження)

Еренбург Ілля Григорович (27 (14). 01. 1891 - 31. 08. 1967 рр.) - письменник, громадський діяч. Член Спілки письменників СРСР. Народився в місті Києві. Навчався в 1-й Московській гімназії. У 1907 р. вступив до Російської соціал-демократичної робітничої партії, рік потому був виключений з гімназії та заарештований. Після звільнення емігрував у Францію, де працював кореспондентом в моск. та петерб. газетах. Після Лютневої революції 1917 р. повернувся в Росію. З 1918-1919 рр. проживав у Києві. Згодом емігрував. Протягом 1920-30 - х рр. мешкав у Парижі (Франція), періодично відвідував СРСР. Після виходу у світ в 1922 р. його першого роману - гостросюжетної сатири "Необычайные похождения Хулио Хуренито и его учеников..." стає одним з найпопулярніших радянських письменників. Невдовзі були опубліковані його цикл новел " Тринадцать трубок" (1923 р.) та роман "Рвач" (1925 р.). В 1936-1937 рр. працював військовим кореспондентом в Іспанії. У 1940 р. остаточно повернувся до СРСР. За часів Другої світової війни велику популярність здобули його твори антифашистського спрямування, зокрема "Испанская закалка" (1938 р.), "Война" (1942 - 44 рр.) та ін. Трагедії Бабиного Яру він присвятив вірш "Бабий Яр" (1944 р.) та роман "Буря" (1946-47 рр.) Після закінчення війни взяв участь в ініційованому радянським партійним керівництвом міжнародному миротворчому русі. Від 1950 р. - віце-президент Всесвітньої Ради Миру.
В 1954 р. написав повість "Оттепель", що стала назвою цілого періоду в історії СРСР після смерті Й. Сталіна. В останньому творі - фактично біографічній сповіді "Люди, годы, жизнь" (кн. 1-6, 1961-65 рр.) - по-новому розкрив факти та події з життя як самого письменника, так і з життя багатьох видатних постатей 20 ст., з якими він був особисто знайомий.
Лауреат Державної премії СРСР (1942 р., 1948 р.), Міжнародної Ленінської премії (1952 р.).
Помер у Москві, похований на
Новодівичому цвинтарі.

Інформацію про біографію Іллі Еренбурга ми почерпнули з цього джерела:
1.Шолох Я. Л. Еренбург Ілля Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. - К. : Наук. думка, 2005. -
Т. 3 : Е-Й. - 2005. - С. 46 : фото.
У фонді нашої читальної зали представлена біографічна праця І. Еренбурга Люди, годы, жизнь” у 3-ох томах .

пʼятниця, 21 січня 2011 р.

СВЯТОСЛАВ - князь київський (до 1080 років від дня народження)

Князь Святослав (931? - 972 рр.) був сином князя Ігоря та княгині Ольги. За характером це була смілива людина, з лицарською вдачею, зовнішньо схожий на запорожця, але вихований варязькими наставаниками, він все життя провів у військових походах.
Святослав закінчив об'єднання 15 слов'янських племен у одній державі, долучивши ще й фінські племена між Волгою та Окою. Він зруйнував головні міста волзьких болгар та буртасів (мордви), захопивши весь волзький торговий шлях. У 965 і 968 рр. князь розгромив Хазарський каганат і зруйнував Ітіль. Святослав дійшов до Кубані, де підкорив ясів і касогів (осетин і черкесів), захопив Тмутаракань.
Успішним був похід 60 - тис. війська Святослава на Дунай, де він переміг Болгарію. Князь збирався оголосити Переяславець на Дунаї своєю столицею.Але надмірна жорстокість (посадження на кіл у Філіппополі 20 тис. полонених болгар і греків) не сприяла його планам і популярності в народі.
Падіння Хазарії відкрило українські степи кочовикам-печенігам. Візантійці не зуміли
остаточно розгромити князя у відкритому бою під Доростолом (971 р.), де загинуло 16 тис. русичів. Імператор Іоанн Цимисхій уклав із князем вигідний для ромеїв мир і випустив русів з фортеці, водночас підкупивши печенігів.
Печенізький хан Куря не дав пройти дніпровські пороги невеликій княжій флотилії. Святослава убито в бою, а з черепа його, як повідала "Повість минулих літ" , печеніги зробили чашу, з якої пили найхоробріші воїни.
Із загибеллю Святослава закінчилася доба збирань земель Русі збройною силою. Родоплемінна Русь остаточно переросла в ранньофедальну державу.

Інформація стисла, щоб ознайомити Вас з основними подіями, які пов'язані з цією постатю. Дивись -
Князь Святослав // Гудзь, В. В. Історія України : підруч. для студентів вищ. навч. закл. неістор. спеціальностей. - К. : Слово, 2003. - C. 60;

Для більш детального ознайомлення, Ви можете звернути увагу на такі видання:
1.Брайчевський, М. Святослав Ігорович // Історичний календар : 2002 / упоряд. : Денисенко А., Грабар C., Орленко П. - К., 2002. - C. 127-129 : фото;
2. Князь Святослав (964 - 972 рр.) // Новий довідник : історія України / [ упоряд. С. Крупчан та ін.]. - К. : Казка, 2005. - C. 62-64 : фото;
3."Останній вікінг" // Толочко О. П., Толочко П. П. Київська Русь: [ в 15 т.]. -
Т. 4. - К. : Альтернативи, 1998. - C. 87 - 96 : іл., фото. - (Україна крізь віки);

4. Павленко Ю. В. Святослав Ігоревич // Кияни : біограф. слов. - К. : Фенікс, 2004. - С. 332-333;
5. Походы Святослава // Паль, Лин фон. Тайны Киевской Руси. - М. АСТ; СПб : Астрель - СПб, 2008. - C. 191 - 231;
6. Святослав // Історія України в особах IХ-ХVIII cт. - К. : Україна, 1993. - С. 39 - 46;
7. Святослав завойовник // Велика історія України від найдавніших часів : у 2 т. / [ передм. д-ра І. П. Крипякевича; зладив М. Голубець]. - К. : Глобус, 1993.
Т. 1. - C. 86-97. - [репринтне вид.];
8. [Семака Л.] Святослав // Cто найвідоміших українців - Вид. 2-е, випр. і доповн. - М. : Вече; К. : Орфей, 2002. - С. 16 - 21: фото;




середа, 19 січня 2011 р.

КОСТЕНКО ЛІНА -письменниця

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у c. Ржищів (нині місто), Київської області в сім' ї вчителів. Змалечку виховувалась у бабусі і в 1936 р. разом з нею переїхала до батьків, які від 1931 р. мешкали в Києві. Батько зазнав переслідувань (1930 р. був засуджений на 10 р. умовно, 1945 р. - на 10 р. заслання, які повністю відбув). У 1946 році Ліна Костенко надрукувала свої перші вірші. Після закінчення середньої школи продовжила навчання в Київському педагогічному інституті, який невдовзі за власним бажанням покинула. В 1952 - 1956 рр. навчалася в Московському літературному інституті ім. Максима Горького. У наступні роки опублікувала кілька поетичних збірок: "Проміння землі" (1957 р.), "Вітрила" (1958 р.), "Мандрівки серця" (1961 р.). Її твори одразу ж привернули увагу читачів, спраглих слова чесного і яскравого. Але так само привернули специфічну увагу властей. Під час розпочатої з ініціативи М. Хрущова погромної ідеологічної кампанії, фальшиво названої " боротьбою з абстракціонізмом і формалізмом", Ліна Костенко була звинувачена в "ідейній нечіткості". Секретар ЦК КПУ А. Скаба у 1963 р. поставив її ім'я поряд із двома молодими поетами (М. Вінграновським, І. Драчем), чиї "формальні викрутаси зі словом неодмінно приводять до викривлення і затуманення ідейно-художнього змісту творів". Її поезії, незважаючи на схвальні або й захоплені відгуки найавторитетніших майстрів слова (М. Бажана, Л. Первомайського, Б. Антоненка-Давидовича), почали рідше друкувати, а потім для її творів настала багаторічна негласна, але жорстока заборона. Збірки "Зоряний інтеграл" та "Княжа гора" були зняті з виробництва.
Наступна її книжка - "Над берегами вічної ріки" - з'явилася тільки у 1977 р.
Ліна Костенко в 1987 р. стала вже Лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів, премії ім. Ф. Петрарки за книжку поезій у перекладі італійською мовою "Інкрустації" (1994 р.), премії ім. О. Теліги (2000 р.).
Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992 р.) і орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ст. (2000 р.).
Її перу належать кілька історичних творів: два романи у віршах - "Маруся Чурай" (1979 р.) та "Берестечко" (осн. частина написана наприкінці 1960-х р., надрукований в 1999 р.), поема-балада "Скіфська Одіссея", "Дума про братів неазовських".

У 2010-му р. київська поетеса відзначила свій 80-літній ювілей, який пройшов зі святковими урочистостями. В 2011-му р. вийшов перший роман української поетеси "Записки українського самашедшого" над яким вона працювала понад 10 років свого життя.

Інформацію про біографію взято з таких джерел:
1. Дзюба, І.М. Костенко Ліна Василівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. - К. : Наук. думка, 2008. -
Т. 5 : Кон- Кю. - 2008. - С. 222-224;
2.
Костенко Ліна Василівна // Кияни : біограф. слов. - К. : Фенікс, 2004. - С. 188.
Інші джерела про Ліну Костенко ви зможете знайти в блозі "Як тебе не любити...", Мітка - "Кияни".

понеділок, 17 січня 2011 р.

ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПАВЛО АРХИПОВИЧ - український письменник

Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 року в селі Солошине, Полтавської області. Батько Архип Панасович (1894 - 1974 рр.); мати Варвара Кирилівна (1895 - 1930 рр.); дружина Щербань Елла Михайлівна (1929 р.). Павло Архипович у 1941-46 рр.перебував на фронті, брав участь в обороні Києва, з 1943 по 1945 рр. - знаходився у фашистських концтаборах смерті. З 1946 по 1951 рр. навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету. Після закінчення університету працював журналістом в газеті "Днепровская правда", Київському журналі "Вітчизна". У 1961 - 63 рр. - головний редактор газети "Літературна Україна", 1964 -79 рр. - секретар цієї ж газети, 1979 по 1986 - 1-й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т. Шевченка (1979-1987 рр.). Депутат Верховної Ради СРСР 10-11 скликань (1979-1989 рр.), ВР УРСР 9 скликання (1974-79 рр.). Член КПРС (1960-1990 рр.), канд. в члени ЦК КПУ (1974-79 рр.), член ЦК КПУ (1979-1989 рр.). Лауреат низки літературних премій та державних відзнак: лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1974 р.), Державної премії СРСР (1980 р.). Орденів Великої Вітчизняної війни II ст., Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, Дружби Народів, "Знак Пошани" . А також орден князя Ярослава Мудрого V ст. Загребельний автор багатьох романів: "Дума про невмирущого" (1957 р.), "День для прийдешнього" (1964 р.), "Диво" (1968 р.); циклу романів присвячених Київській Русі: "Первоміст" (1972 р.), " Cмерть у Києві" (1973 р.), "Євпраксія" (1975 р.) та ін. Також Павло Архипович є автором повістей, новел, книг статей.Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу.
Інформація подана з таких джерел:
Загребельний Павло Архипович // Митці України : енциклопед. довід. / За ред. А. В. Кудрицького. - К. : УЕ, 1992. - C. 253;
// Кияни. Біогр. слов. - К. : Фенікс, 2004. - С. 140;
// Хто є хто в Україні. - К. : К. І. С., 2004. - C. 281. Див. також електронна версія довідника:
www. dovidka.com.ua
В нашому фонді представлені такі книги Павла Архиповича Загребельного:
1. Загребельный П. А. Собрание сочинений в 5-ти т. - М. : Худож. лит., 1986 - 1987: T. 2. Cмерть в Киеве. - 1986. - 495 c.; Т. 3. Евпраксия, Первомист. - 1987. - 645 с.; T. 4. Роксолана. - 1987. - 719 с.; T. 5. Я, Богдан (Исповедь во славе). - 1987. - 639 c.
2. Романи в 2-х т. Т. 1. З погляду вічності, Переходимо до любові, Первоміст. - К. : Дніпро, 1974 . - 718 с.; Т. 2. День для прийдешнього; Добрий Диявол; Дума про невмирущого. - К. : Дніпро - 1974. - 735 с.;
3. Романи в 2-х т. Т. 1. Розгін. - К. : Дніпро, 1984 . - 549 с.; Т. 2. Cмерть у Києві, Первоміст. - К. : Дніпро - 1984. - 663 с.;
4. Ангельська плоть : пригодницька повість. - К. : Укр. письменник, 1993. - 125 c.;
5. Гола душа: повість (Сповідь перед диктофоном). - К.: Преса України, 1992. - 160 c.;
6. Диво. Роман. - К.: Махаон-Україна, 2000. - 576 с. - (100 кращих творів українського письменства);
7. Євпраксія : роман. - К.: Дніпро, 1987. - 319 c.;
8.
Європа 45 : роман. - К.: Варта, 1995. - 528 с.;
9. ... І земля скакала мені навстріч : [п'єса]. - К. : Мистецтво, 1974. - 87 c.;
10. Неймовірні оповідання : оповідання, повість. - К. : Рад. письменник, 1987. - 367 с.;
11. Первоміст : роман. - К. : Веселка, 1982. - 295 с. : іл.;
12. Південний комфорт : роман. - К. : Рад. письменник, 1988. - 302 с.;
13. Роксолана : роман. - Х. : Євроекспрес, 2000. - 640 c.;
14. Юлія, або запрошення до самовбивства : роман. - Х.: Фоліо, 2001. - 351 с.;
15. Я, Богдан (Сповідь у славі) : роман.
- Х. : Фоліо, 2001. - 351 с.
Роздуми письменника про Україну та українців торкаються найгостріших проблем не тільки нашої історії, а й сьогодення, коли знецінені найсвятіші поняття - істина, краса, добро. "Порятунок прийде тільки тоді, коли стрепенеться душа народу", - запевняє автор в книзі: Думки нарозхрист. - К. : KM Academia, 1998. - 130 c.
У жовтні 2009 року 35-а сесія Генеральної конференції затвердила Календар пам'ятних дат, що відзначатимуться за участі ЮНЕСКО у 2010-2011 роках. До Календаря на 2011 рік внесено, зокрема, таку річницю, запропонована Україною: 1000-ліття заснування собору Софії Київської. Відомо, що роман Павла Загребельного "Диво" присвячений величній пам'ятці духовної та матеріальної культури людства - Софії Київській. Детальніше про роман "Диво" ви зможете ознайомитися в нашому блозі : "Як тебе не любити, Києве мій?", Мітка - Софія Київська.

середа, 5 січня 2011 р.

КОВАЛЬЧУК ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА -бібліотекар

3 січня 1939 року день народження Людмили Іванівни Ковальчук. Все своє життя вона присвятила бібліотечній справі. Народилася Людмила Ковальчук в селі Борівка, Макарівського району Київської області. ЇЇ батько (1904-1942 рр.) Ковальчук Іван Петрович був головою Барівської сільради, а мати Клименко Євдокія Григорівна (1910-1995) - колгоспницею. Людмила Ковальчук у 1964 році закінчила Харківський бібліотечний інститут . У 1955-64 - завідуюча бібліотекою с. Борівка, а з 1964 року - бібліотекою ім. Лесі Українки м. Києва, з 1980 - директор Центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки; 1998 р. - Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки (Київ). Також займала посади депутата Шевченківської райради м. Києва, голови комісії з питань культури (1974 - 1990 рр.). Член президії Української бібліотечної асоціації(1995 р.; а з 1998 - віце-президент асоціації). Заслужений працівник культури (1982 р.).
Всі свої сили пані Людмила спрямовує на впровадження нових комп'ютерних технологій в практику роботи бібліотеки та створення інформаційно-пошукової системи. Людмила Іванівна має низку державних відзнак, орденів: "Знак Пошани" ( 1976), Труд. Червоного Прапора (1986), княгині Ольги III ст. (2000), медалі.Вона їздила з робочими візитами до Великобританії, Фінляндії, Відня.

Зичимо щастя, здоров'я, успіхів в роботі та дома.

Інформацію взято з таких джерел: Ковальчук Людмила Іванівна

  • Жінки України : біограф. енциклопед. слов. - К. : Фенікс, 2001. -
С. 197. : фото.

  • Імена України : біограф. щоріч. 2001. - К. : Фенікс, 2002. - C. 256.
  • Кияни : біограф. слов. - К. : Фенікс, 2004. - С. 174.
  • Хто є хто в Україні. - К. : К. І. С., 2004. - C. 368.
  • Лобовик І. Справжня українка: Ковальчук Людмила // Жіноче серце, сповнене любові : портрети киянок на початку ХХІ століття : збірка нарисів. - К. : Просвіта, 2003. - С. 223-229. : іл., фото.