неділя, 28 серпня 2016 р.

СТУПКА БОГДАН СИЛЬВЕСТРОВИЧ – актор театру і кіно, народний артист України (1980 рік)



Народився 27 серпня 1941 року у м. Куликів Львівської області. Закінчив драматичну студію при Львівському  українському драматичному театрі  (1961 рік) та Київський театральний інститут (1984 рік). В 1961-1978 роках – актор Львівського українського драматичного театру, з 1978 року – актор Київського драматичного театру (грудень 1999 року – травень 2001 року – міністр культури і мистецтв України), з травня 2001 року – художній керівник Національного театру ім. І. Франка.
Зіграв понад 100 ролей у театрах і 50 у кіно, зокрема Микола («Украдене щастя» І. Франка), Дон Жуан («Камінний господар» Л. Українки), Автор («Енеїда» за І. П. Котляревським), Потоцький («Сава Чалий» І. Карпенка- Карого), Зарембський  («Маклена  Граса» М. Г. Куліша), Поприщин («Записки божевільного» за М. В. Гоголем), доктор Тагабат («Санаторійна зона» М. М. Хвильового), Майстер («Майстер і Маргарита» за М. П. Булгаковим), Мезантром («Фауст і смерть» О. С. Левади), Річард ІІІ («Річард ІІІ» В. Шекспіра), Уї («Кар’єра Артура Уї» Б. Брехта), Б. Хмельницький («Вогнем і мечем»), підполковник Байко («Схід-Захід») та інші.
Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1993 рік). Почесна відзнака Президента України (1994 рік). Ордени «За заслуги» ІІ ступеня (1999 рік) та І ступеня (2001 рік). Академік Академії мистецтв України (1997 рік). Державна премія СРСР (1980 рік). Народний артист СРСР (1991 рік). Премія ім. К. С. Станіславського (1996 рік), І. П. Котляревського (1991 рік), А. Бучми (1997 рік0, Кришталевий Турандот (2001 рік).
Ступка Богдан Сильвестрович // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 362 : портр.

Мельниченко, В. Ю. Майстер / Володимир Мельниченко ; [світлини Л. Богдан]. - К. : Либідь, 2005. - 392 с. : іл.
Мельниченко, В. Ю. Театральний тандем : (феномен Данченко-Ступки) / Володимир Мельниченко. – Л. : Академічний Експрес, 2000. - 187 с. : іл.

пʼятниця, 5 серпня 2016 р.

КОНИСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ - письменник, публіцист, громадський діяч



Літературні псевдоніми – О. Верниволя, Ф. Горовенко,
О. Перебендя, Полтавець та ін. ; 18 (6) серпня 1836 року – 
12 грудня (29 листопада) 1900 року. Належав до роду Кониських. Народився на хуторі  Переходівка  (нині село Ніжинського району Чернігівської області). Закінчив Ніжинське дворянське училище та Чернігівську гімназію. Після невдалої спроби здобути вищу освіту в Ніжинському юридичному ліцеї і відбуття військової служби з 1854 року служив на низових посадах у Кримінальній палаті  в Полтаві. Здав екстерном іспити на кандидата прав, а після селянської реформи 1861 року зайнявся  адвокатською практикою, сподіваючись захищати інтереси «визвольних невільників». Опублікував кілька праць на професійні теми, зокрема  статтю «Судебные следователи в Полтавской губернии» («Московские ведомости», 1861 рік). Вів активну літературну (з 1858 року) і громадську діяльність, був членом київської громади,  займався організацією недільних шкіл. Опублікував українські прописи (1862 рік), підручник з арифметики (1863 рік), а 1882 року – читанку для українських шкіл. Підготував також підручник про закони, потрібні селянам, який, однак, не був дозволений до друку цензурою. В січні 1863 року був заарештований і в позасудовому порядку висланий до Вологди (нині місто Російської Федерації), потім – до Тотьми (нині місто Вологодської обл.,РФ). 1865 року отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування. 1866 року вернувся в Україну і від кінця року жив у Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), перебуваючи під гласним поліцейським наглядом. Займався адвокатською та літературною працею. Від 1872 року після зняття нагляду переселився до Києва. Упродовж 1869-1873 роках -  опублікував близько 15 статей з питань цивільного процесу у фаховому журналі «Судебный вестник». Був одним з ініціаторів заснування 1873 року у Львові Літературного товариства імені Шевченка. У 1880-х рр. обирався гласним Київської міської думи, тоді ж захопився проблематикою звичаєвого права. Опублікував у виданні полтавського губернського земства «Земский обзор» статтю «Мировой суд и народные обычаи» про нехтування мировими суддями звичаєвого права (1883 рік) та «Письма из Юго-Западного края» про правовий режим чиншового володіння (1884 рік). Вів активну публіцистичну діяльність в Галичині, зокрема, тривалий час матеріально й інтелектуально підтримував літературно-науковий і політичний часопис «Правда», який відігравав визначну роль у формуванні української національної свідомості.  У цьому виданні опублікував кілька оглядів про державний лад європейських країн, проблемні статті про земельну власність  і правовий статус українського селянства, перекладав українською мовою статті російського адвоката і громадського діяча В. Танєєва «Права чоловіка в імперії Російській» (1890 рік). Був ініціатором перетворення в 1892 році літературного товариства імені Шевченка в наукове товариство імені Шевченка. Автор двотомної біографії Т. Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський» (1898 рік), численних поезій і прозових творів, найвідоміші серед яких «Семен Жук і його родичі» (1873 рік) і «Юрій Горовенко» (1883 рік), у них порушуються питання національного відродження України. Значна частина його літературних творів містить у своїй основі юридичні сюжети, викриває негативні явища в діяльності царської адміністрації і суду, здирництво тогочасної адвокатури: «суддя гарбуз» (1875 рік), «Антін Калина» (1881-1882 роки), «Народна педагогія» (1886 рік), «Стельмахи» (1887 рік), «Козарський ланок», «У «тісної баби» (обидва – 1889 рік), «баба Явдоха» (1897 рік), «Ранком в Алупці» (1898 рік), «Сікутор», «Хвора душа» (обидва – 1899 рік), «Бугай» (1901 рік), «Наввипередки» (1903 рік). Йому належить цикл «оповідань з кримінальної хроніки»: «Каторжний», «Тюрма за волю» (обидва – 1881 рік), «Драма в тюрмі», «Чи злочинець, чи ненужний» (обидва – 1885 рік), «Конокрад Іван Дранка» (1887 рік). Кілька поезій присвятив темі тюрми, заслання і каторги. Опублікував казку-пародію на царський суд «Собача правда» (1894 рік).
Помер у місті Київ.
Збірки його вибраних творів публікувалися 1899-1903 роках, 1927 рік, 1986 рік, 1990 рік.
Національний гімн на його слова в обробці О. Кошиця і музику М. В. Лисенка «боже Великий Єдиний, нашу Вкраїну храни» традиційно використовується в церемонії інавгурації Президента України та під час інших офіційних урочистостей.    

Усенко, І. Б.  Кониський Олександр Якович / І. Б. Усенко //  Енциклопедія історії України. Т. 5. Кон-Кю. – К. : Наук. думка, 2008. –  С. 25 : портр.