четвер, 20 вересня 2018 р.

ЛОТОЦЬКА НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА – актриса, народна артистка України


Народилась 20 вересня 1938 року у с. Більшівці Івано-Франківської області. Закінчила Львівський університет (1959 рік) та драматичну студію Львівського українського драматичного театру (1961 рік). В 1961-1963 роках – актриса Львівського українського драматичного театру, з 1963 року – Київський; з 1986 року – також викладач Національного університету культури та мистецтв (1968-1997 роки – ведуча радіопрограми «Від суботи до суботи»).
Ролі: в театрі – Оля («Сторінка щоденника» О. Є. Корнійчука), Леся («Планета сподівань» О. Ф. Коломійця), Маруся («Лимерівна» П. Мирного), Поліксена («Касандра» Л. Українки), Федорка («Дві сім’ї» М. Л. Кропивницького), Кичка («Мата Харі» М. Йорданова), Голда («Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом), Вона («Маячня удвох» Е. Іонеску), Качинська («Сава Чалий» І. Карпенка-Карого), Риндичка («Український водевіль» М. Л. Кропивницького); в кіно – Павлина (телесеріал «Царівна»).
Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1993 рік). Премія «Київська пектораль» (1997 рік).
[Померла 21 грудня 2007 року. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.]


Лотоцька Наталія Василівна  //  Кияни : біограф. словник. – Київ : Фенікс, 2004. – С. 218 : портр.

неділя, 9 вересня 2018 р.

УЖВІЙ НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА – актриса


Народилась 8 вересня 1898 року, померла 22 липня 1986 року. Народна артистка СРСР (1944 рік). Герой Соціальної Праці (1973 рік). Народилась в м. Любомль у багатодітній родині. Дитинство (була найстаршою серед 7-ми дітей) пройшло в  с. Брудно (нині у складі м. Варшава). Навчалась у залізничному, а згодом – у міському училищі. Успішно склавши іспити екстерном на звання сільської вчительки, 1914 році розпочала вчительську діяльність. Початком її шляху на велику сцену стала участь в аматорському гуртку м. Золотоноша (перша роль – у п’єсі Г. Запольської «Мораль пані Дульської»). На початку 1920 року гурток було реорганізовано на пересувний театр у складі агітбригади при Наркомосі УСРР, яка виступала перед солдатами Червоної армії. У грудні 1921 року керівник Золотоніського відділу народної освіти І. Мойся (псевдонім – Іван Ле) направив Ужвій до Києва на інструкторсько-режисерські курси. 1922 році зарахована до театральної студії 1-го театру Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка в Києві (наставник – І. Мар’яненко); 1925 року – до Одеського державного українського драматичного театру (нині – Одеський український музично-драматичний театр ім. В. Василька). В Одесі зробила перші кроки в кіно, зігравши Галю Домбровську у фільмі «ПКП». 1926 році перейшла працювати до Харківського театру «Березіль» Л. Курбаса (нині – Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченка), який об’єднав майбутній цвіт української сцени – А. Бучму, М. Крушельницького, О. Сердюка, І. Мар’яненка та ін.
Після закриття театру «Березіль» увійшла до складу акторської трупи Київського драматичного театру ім. І. Франка, де працювала з Г. Юрою, Ю. Шумським, А. Бучмою і протягом півстоліття зіграла десятки ролей у п’єсах В. Шекспіра, О. Островського, Т. Шевченка, І. Франка, О. Корнійчука, М. Куліша та інших. Образам Ужвій притаманні дивовижна проникливість, емоційна цілісність, тонкий психологізм, поетична натхненність. В її акторській майстерності відчувається мистецька близькість актриси до корифеїв української сцени. Однією зі сценічних вершин Ужвій вважається роль Ганни у спектаклі «Украдене щастя» за п’єсою  І. Франка (постановка Г. Юри). Чимало ролей зіграла у тандемі з чоловіком – актором Є. Пономаренком. Знялася в багатьох фільмах, автор книги спогадів «Фильмы, друзья, годы» (М., 1977 рік).
Із 1954 року по 1973 рік очолювала Українське відділення Театрального товариства. Виховала не одне покоління молодих митців, які вважали актрису живою легендою театру. Її акторську майстерність високо оцінювали відомі зірки кіно- й театрального мистецтва. Кінорежисер С. Параджанов (Ужвій брала участь в одному з його перших фільмів «Українська рапсодія») створив про неї біографічний фільм.
Лауреат Державних премій СРСР (1946 рік, 1949 рік, 1951 рік), Державні премії УРСР ім. Т. Шевченка (1984 рік). Померла  в м. Київ, похована на Байковому цвинтарі.
На будинку по вул. Городецького, 17 (де мешкала актриса в останні роки), неподалік від театру ім. І. Франка, встановлено меморіальну дошку. Продовжує діяти створений актрисою Будинок ветеранів сцени Спілки театральних діячів України в Пущі-Водиці, якому було присвоєно ім’я  Наталії Ужвій. 2008 року на честь 110-річчя від дня народження актриси національний банк України випустив монету із зображенням Ужвій, яка стала частиною серії «Видатні особистості України». Крім цього, обличчя славетної актриси увічнив скульптор М. Манізер у скульптурному портреті Катерини – відомої героїні Т. Шевченка.

Герегова, С. В. Ужвій Наталія Михайлівна / С. В. Герегова  //  Енциклопедія історії України:  Т. 10. Т-Я. – Київ : Наук. думка, 2013. – С. 211-212 : фото.


Вшанування пам'яті





 Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», 9 вересня 2008 р. ввів у обіг ювілейну монету «Наталія Ужвій» номіналом 2 грн., що виготовлена з нейзильберу, масою 12,8 м, діаметром 31 мм.
 






  




                                                                   Марка України




Іменем Наталії Ужвій названо Будинок ветеранів сцени в Пущі-Водиці.



 

Також названо пасажирський теплохід в Київському річковому порту.






  


Надгробок Наталії Ужвій на Байковому цвинтарі в Києві.













                   Меморіальна дошка Наталії Ужвій у Києві.





У Києві на честь Наталії Ужвій названо вулицю в Подільському районі міста.