вівторок, 29 вересня 2015 р.

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ -драматург, прозаїк, актор, режисер, театральний діяч



КАРПЕНКО-КАРИЙ (справжнє  прізвище, ім’я та по-батькові – Тобілевич Іван Карпович; інші псевдоніми – Гнат Карий,  Неплюй, Тугай; 29 вересня 1845 рік - 15 вересня 1907 рік). Старший брат М. К. Садовського та П. Саксаганського.  Народився в с. Арсенівка (нині село Новомиргородського району Кіровоградської області) в сім’ї збіднілого шляхтича. Від 1859 року служив дрібним чиновником. 1863 році заснував  аматорський гурток, до якого приєднався М. Кропивницький. 1869 році одружився з Н. Таркавською. 1871 році неподалік м. Єлизаветград (нині м. Кіровоград) на землі, що дісталася в спадок, побудував садибу (після смерті дружини 1881 році назвав Надеждівкою – нині це історико-культурний заповідник «Хутір Надія»). Наприкінці 1870-х років очолив аматорський гурток при громадському клубі (діяльність гуртка припинилася після 1876 року). Ставши членом Товариства з поширення ремесел і грамотності (нелегальний українофільський гурток), пропагував революційно-визвольні ідеї, розповсюджував заборонену літературу. Восени 1883 року за політичну неблагонадійність звільнений  зі  служби та висланий на 3 роки до м. Новочеркаськ (нині місто Ростовської області, РФ) під гласний нагляд поліції. Тут він удруге одружився – з С. Дітковською – і повернувся на хутір Надія (поблизу с. Миколаївка; нині село Кіровоградського району Кіровоградської області). Від 1888 року – актор трупи свого брата М. К. Садовського. 1890 році разом зі своїм молодшим братом П. Саксаганським створив «Товариство російсько-малороських артистів». Під керівництвом його брата товариство стало найкращим українським театральним колективом, що плідно розвивав традиції української сцени. На базі цього товариства виникла об’єднана трупа корифеїв українського театру «Малоросійська трупа», а згодом – «Товариство малоросійських артистів під керівництвом П. Саксаганського за участю Івана Карпенка-Карого».
Літературну діяльність почав у середині 1870-х років як критик, фейлетоніст, публіцист. У драматургії  виступив на початку 1880-х років. Написав 18 оригінальних п’єс і переробив 3  п’єси інших авторів.
Помер у м. Берлін (Німеччина), в клініці професора Боаза, тіло  за його заповітом було перевезене в Україну і поховане на хуторі Надія.
З нагоди 100-річчя від дня народження Івана Карповича  Карпенка-Карого 1945 року його ім’я присвоєно Київському інституту театральних мистецтв. У його садибі 1956 році відкрито заповідник-музей «Хутір Надія».
В с. Корлюгівка Кіровоградського району Кіровоградської області на могилі та в заповіднику-музеї встановлено пам’ятники.

Шепель, Л. Ф. Карпенко-Карий / Л. Ф. Шепель //  Енциклопедія історії України:  Т. 4. Ка-Ком / редкол. В. А. Смолій [та ін.]. – К. : Наук. думка, 2007. – С. 126 : портр.

В фонді відділу можете ознайомитися з цими виданнями:


Карпенко-Карий, І. Драматичні твори / Іван Карпенко-Карий. – К. : Наук. думка, 1989. – 608 с. : портр.

Карпенко-Карий, І. К. Вибрані твори  : Мартин Боруля. Сто тисяч. Суєта /
І. К. Карпенко-Карий. – К. : Мистецтво, 1989. – 256 с. портр. – (Шк. б-ка).



Пам'ять




У 1995 році  Поштою України була випущена поштова марка.









uk.wikipedia.org