четвер, 19 січня 2017 р.

РОГОВИЧ ПАНАС СЕМЕНОВИЧ – ботанік, палеонтолог



Народився 18 січня 1812 року на хуторі Рогівлі колишнього Стародубського повіту Чернігівської  губернії. Після закінчення Чернігівської гімназії , у 1834 році він був зарахований «казеннокоштим» студентом на другий  відділ філософського факультету Київського університету. Ще на студентській лаві у 1837 році він був нагороджений срібною медаллю за працю «Изложить подробно и вполне все способы точного определения температур во всех случаях».  У 1838 році Панас Рогович закінчив курс університетських наук  із ступенем кандидата другого відділу філософського факультету та золотою медаллю за твір «Рассмотреть общие основания  теоритической химии и, показав, в какой мере они верны и в чем недостаточны, исследовать внутреннее строение тел».
1липня 1938 року його призначено «исправляющим должность» старшого вчителя  математики до Клеванської гімназії, а 2 грудня 1838 року переміщено на таку ж посаду до Київської 2-ї гімназії, на якій він перебував до кінця 1842-1843 навчального року, причому з 1 січня 1839  року його затверджено старшим вчителем.
У 1843 році Панас Рогович дістав відрядження на три роки за кордон – до Німеччини, Франції, Англії, Швейцарії та Швеції. Повернувшись з-за кордону, він дістав призначення на посаду адюнкта при кафедрі ботаніки Київського університету, після обрання його на цю посаду Радою університету.
Після захисту дисертації  Панас Рогович був затверджений у вченому ступені магістра мінералогії і геогнозії. Одночасно йому було доручено тимчасове викладання всіх розділів ботаніки, а з 18 жовтня 1852 року – також завідування ботанічним садом і гербарієм університету.
У 1853 році, 7 жовтня, Міністерство народної освіти затвердило Панаса Роговича екстраординарним професором при кафедрі ботаніки, а 22 липня 1855 року, після обрання його Радою університету, - ординарним професором при цій же кафедрі.
У 1868 році закінчився 30-річний термін служби Панаса Роговича по навчальному відомству. 11 жовтня він вийшов на пенсію, хоч в університеті й ставилося питання про продовження служби Панаса Роговича ще  на п’ять років.
Після відставки  Панас Рогович зайнявся майже виключно палеонтологічними та археологічними дослідженнями, користуючись підтримкою Київського товариства  дослідників природи. До кінця днів він усі свої сили і весь час віддав науці. Помер 28 квітня 1878 року. 
Барбарич, А. Вчені-садівники України / Андрій Барбарич  // Хроніка - 2000. - 2001. - Вип. № 41-42. - С.781-787 : портр.



Рогович, П. Історична записка про ботанічний сад Університету св. Володимира  / П. Рогович  // Хроніка 2000. - 2001. – Вип. № 41-42.- С. 217-241 : фото.

понеділок, 9 січня 2017 р.

МОГИЛА ПЕТРО – культурно-просвітницький, церковний та громадсько-політичний діяч, богослов, провідник і літератор



Народився 10 січня 1597 року у Молдові. В 1612 році був змушений тікати до Польщі після завданої його батьку місцевими конкурентами в боротьбі за владу поразки. Навчався  в православній Львівській братській школі, потім в університетах Польщі та Франції. Був на військовій службі при гетьманах Жолкевському та Ходкевичу, брав участь в Хотинській битві польсько-козацьких військ з турками (1621 рік).
Під впливом І. Борецького  Петро Могила прийняв чернецтво і 1627 року був обраний архімандритом Києво-Печерської лаври.  Розгортає видавничу діяльність Лаврської друкарні.  В 1631 році заснував при Лаврі православну школу на зразок ієзуїтських колегіумів, яку за його ініціативою 1632 року переведено до Братського Богоявленського монастиря (на Подолі) і об’єднано з братською школою в один колегіум, який невдовзі дістав назву Києво-Могилянського. В 1632 році як голова делегації киян був присутній у Варшаві на коронації польського короля Владислава IV і добився від нього таких самих правил для православної церкви в межах Речі Посполитої , які до того отримали уніати. Налагодивши добрі взаємини з новим королем, Петро Могила по поверненню до Києва стає його митрополитом і за допомогою лаврських  ченців та персоналу колегіуму відбирає в уніатів ряд захоплених ними раніше в Києві храмів (зокрема Софію, яка остаточно перейшла до рук православних у 1633 році) та монастирів  (наприклад, Видубицький). Розгортає широку діяльність по відновленню та влаштуванню київських церков  (Спаса на Берестові, Трьохсвятительської, Десятинної).  Особливу увагу приділяв піднесенню Києво-Могилянського колегіуму, запрошуючи до нього відомих викладачів та докладаючи зусиль для надання йому статусу академії. Це сталося після подолання протидії з боку  тодішнього київського воєводи, завзятого католика Я. Тишкевича.
Культурно-просвітницька  діяльність Петра Могили виходила за межі Києва. Так, 1634 року він відкрив філіал Києво-Могилянського колегіуму в Вінниці, 1636 року створив колегіум у Кременці. Рішучі заходи Петра Могили по відновленню  традиційних позицій православ’я в Києві та Україні сприяли привертанню до нього симпатій козацтва.  На цей період  життя  припадає написання і видання ним його основних богоявленських творів – «Анфологіону» (1636 рік) та «Євхологіону» (1646 рік).
Виступаючи все життя як палкий захисник  православ’я і організатор православної освіти, Петро Могила водночас прагнув до порозуміння між православними та католиками на засадах рівноправ’я, конфедеративної злуки церков, з приводу чого він протягом 1645-1646 років листувався з папою Римським. Однак ці його зусилля зазнали невдачі.
Помер 11 січня 1647 року у Києві.

Павленко, Ю. В. Могила Петро / Ю. В. Павленко // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 246 : портр.

Увічнення пам'яті
 
   

Пам'ятник Петру Могилі на території Києво-Печерської Лаври
 









Пам'ятник Петру Могилі на території МАУП
Петро Могила похований зліва біля головного ходу в Успенський соборі Києво-Печерської лаври. Сама могила не облаштована належним християнським чином після реставрації собору. На місці поховання встановлена чорна гранітна плита з відповідним написом про смерть відомого митрополита-архимандрита Києво-Печерської лаври. Наразі існує нагальна духовно-етична потреба у гідному облаштуванні місця поховання видатного релігійного та громадського діяча-просвітителя України.


 


Києво-Могилянська академія



 
Детальніша  інформація про Петра Могилу в таких джерелах нашого відділу:
Київський митрополит Петро Могила // Костомаров, М. І. Історичні постаті / М.І. Костомаров ; [пер. з рос. І.С. Голуб]. – Д. : Січ, 2008. – С. 116-154.  

Могила Петр Симеонович (1596/1597-1647) : митрополит Киевский, Галицкий и всея Руси, основатель Киево-Могилянской академии, церковный и просветительский деятель // Хорошевский, А. Ю. Проект "Украина". Галерея национальных героев / А. Ю. Хорошевский . – Х. : Бібколектор, 2012. - С. 177-179 : портр.

[Святитель Петро Могила] // Хроніка-2000. – Вип. 60. – 728 с. : портр., фото., іл.      ЗМІСТ: Хронограф.  Хроніка  XVII-XXI ст. Вперше українською. У світлі культурології. З творів святителя Петра Могили. Рукою власною… Форми і відбитки. Панегіричні вірші.

середа, 4 січня 2017 р.

КУЛЬЖЕНКО СТЕФАН ВАСИЛЬОВИЧ – друкар, книговидавець



Народився 5 січня 1837 року в містечку Баришівка в сім’ї з козацького роду.  Його батько торгував вином у Києві, мати померла, коли Стефану Васильовичу йшов 7-й рік.  По смерті матері виховувався у родички. Близько року вчився вдома під наглядом учителя, потім його відвезли до Києва, де він жив на квартирі й спочатку 2 роки відвідував приватне початкове училище на Печерську, а після цього поступив до 2-го класу духовного училища при Софійському соборі.  По смерті опікунши змушений був залишити училище, оскільки батько не мав змоги оплачувати навчання. У липні 1848 року, випадково потрапивши до книжкової крамниці й поспілкувавшись з її власником – угорцем І. Вальнером, став на 7 років одним  із 16 учнів  при його друкарні. Проявив кмітливість і вправність, залучався до робіт (як наставник) у друкарні при Києво-Печерській лаврі. По закінченню навчання (1855 рік) залишився працювати у І. Вальнера. У 1859 році одружився з П. Ткаченко. Влітку 1864 року взяв друкарню І. Давиденка в оренду на 10 років (попередньо знайшовши собі компаньйона – В. Давиденка, який вніс більшу частину застави за укладання договору про оренду). На отримані гроші придбав додаткове обладнання, а вже 1867 року поїхав до Німеччини і купив там нове устаткування. 1870 року відвідав всеросійську виставку в Санкт-Петербурзі, придбав у Москві парового двигуна, а повернувшись додому, потрапив на похорони дружини, яка раптово померла від крупу. Восени 1871 року одружився вдруге.  Наприкінці 1875 року Кульженко відкрив на вул. Хрещатик свій перший «писчебумажный магазин», а 1876 році їздив до Парижа, Відня та Берліна, придбав там нове устаткування й, повернувшись  додому, відкрив фабрику конторських книг. Навесні 1879 року купив ділянку землі  (нині це територія будинку №4 по вул. Пушкінська) і збудував там нове приміщення для друкарні (не збереглося). 1882 року вперше  демонстрував продукцію своїх підприємств на Всеросійській виставці в Москві  (це були конторські книги, шкіряні вироби, монограми) й отримав Велику срібну медаль (1886, 1895, 1896 роках – його продукція також відзначалася срібними та золотою медалями). 1884 року відкрив стереотипне відділення, 1885 року – відділення з виготовлення конвертів, 1886 року – з виробництва коробок, налагодив  також випуск відривних календарів. 1886 року почав друкувати щоденну газету «Киевское слово» (виходила до 1905 року, потім була закрита  властями, проте відновилася під назвою «Новый век», але 1906 року була закрита остаточно).
Одним з перших, хто освоїв друк кольорових фотоілюстрацій, Кульженко на найкращому для свого часу рівні випускав найскладніші видання, деякі з них навіть сьогодні викликають у фахівців захоплення своєю якістю, як, наприклад, книга «Собор Святого и Равноапостольного князя Владимира в Киеве» (1898 рік).  Ініціював створення і став співзасновником Художньо-ремісничої навчальної майстерні друкарської справи Міністерства торгівлі й промисловості із 3-річним курсом навчання для дітей 12-16 років, деякий час  викладав там історію книговидавничої справи.1904 року до 100-ї річниці смерті І. Котляревського в його друкарні побачила світ збірка творів українських письменників «На вічну пам'ять Котляревському». Тоді ж  він купив кілька дачних ділянок на околиці Києва і звів там помешкання (цю місцевість стали називати «Кульженковими дачами»).
Загалом на його підприємствах було випущено у світ понад 1 тис. назв книг. Сучасні фахівці друкарської справи зазначають особливо високу якість таких з них, як «Киев тепер и прежде » (автор – М. Захарченко, 1888 рік), «Собор св. Владимира в Киеве» (автор-І. Александровський; містить 42 великі фототипії та 105 фотоцинкографій у тексті; 1898 рік).У друкарнях Кульженко були випущені популярні свого часу альбом видів Києва, Одеси, Житомира, Парижа, «Альбом художника Саврасова», «Альбом Киевской сельско-хозяйственной и промышленной выставки 1896 года».  На його підприємствах, окрім «Киевского слова», друкувалися часописи «Заря» і «Киевская газета», а також кілька журналів, зокрема, «Земледелие», «Инженер»,  «Епархиальные ведомости», «Известия Политехнического института»,  «Журнал Церковно-приходской школы». Кілька останніх років свого життя Стефан Васильович хворів, фактично передавши управління своїми друкарнями старшому синові Василеві.
Помер у м. Київ. Похований на Байковому цвинтарі (неподалік – могила Лесі Українки).
Грузін, Д. В. Кульженко Стефан Васильович / Д. В. Грузін // Енциклопедія історії України. Т. 5. Кон-Кю. – К. : Наук. думка, 2008. –  С. 474-475 : портр.



Виды Киева / Фото С. В. Кульженко. - К. : Светопечать. - 14 л.

Шестерикова, О. Друкарська справа Стефана Кульженка : на його підприємстві виготовляли сувенірні листівки та українські гроші / Олександра Шестерикова // Хрещатик. - 2013. - 19 берез. (№ 38). - С. 3 : портр.

вівторок, 3 січня 2017 р.

ЖИТЕЦЬКИЙ ПАВЛО ГНАТОВИЧ – філолог і фольклорист, член-кореспондент Петербурзької АН



Народився 4 січня 1837 року в м. Кременчук (тепер Полтавської області). Вчився у Київській духовній академії, закінчив Київський університет  (1864 рік). В 1864-1867 роках – вчитель Кам’янець-Подільської гімназії,  потім у Києві 17 років викладав словесність в Колегії Павла Галагана. З початку 60-х років був активним членом громадського руху Києва, дотримуючись в ній національно-культурницького напрямку. В 1874 році видав працю «Описание Пересопницкой рукописи XVI в.», а через два роки захистив магістерську дисертацію «Очерки звуковой истории малороссийского  наречия».
Серед його наукових праць слід зазначити «Очерки литературной истории  малороссийсконо наречия XVI вв.» (1889 рік), «Литературная деятельность И. Вишенского» (1890 рік), «Мысли о малорусских народных думах» (1893 рік),  «Очерки по истории поэзии» (1898 рік), «Энеида Котляревского» (1900 рік), «О переводах Евангелия на малорусский язык» (1905 рік). Займався складанням словника української мови. Був одним з найавторитетніших  виборювачів думки, що Київська Русь є колискою українського  народу і на теренах України, не перериваючись, відбувався розвиток українського етносу, його мови і побутової культури. На думку Житецького, основні риси українського вокалізму склалися ще у ХІІ-ХІІІ ст. Розробляв питання методики викладання української мови і літератури в школі, автор підручників для всіх типів навчальних закладів Росії. Помер 18 березня 1911 року у Києві, похований на Байковому цвинтарі.
Павленко, Ю. В Житецький Павло Гнатович / Ю. В. Павленко // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 136 : портр.


Вшанування пам'яті
Видатному науковцеві присвячено одну з вітрин Музею Однієї Вулиці. У музеї представлені оригінальні портрети і праці вченого, а також все коло київської «Громади»,  - праці, фотографії та автографи відомих українських діячів.