пʼятниця, 17 січня 2014 р.

ЇЖАКЕВИЧ ІВАН СИДОРОВИЧ - живописець, графік



Живописець і графік, народний художник України (1951 рік). Народився 18 січня 1864 року у с. Вишнопіль (тепер Черкаська область). В 1876-1882 роках навчався в Лаврській іконописній майстерні, 1882-1884 роках – Київській рисувальній школі М. Мурашка, 1884-1888 роках – в Петербурзькій академії мистецтв. Помер 19 січня 1962 року у Києві.
ТВОРИ: малюнки з історії, життя та побуту українського народу;  картини «Кий, Щек і Хорив і сестра їхня Либідь» (1907 рік), «Шевченко-пастух» («Мені тринадцятий минало…»  1935 рік), «Повстання гайдамаків» (1939 рік), «Катерина» (1952 рік); ілюстрації до творів Т. Г. Шевченка, інших українських письменників. Брав участь у відновленні фресок у Кирилівській церкві в Києві (1883 рік), розписував церкви – Всіх святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври, Покровську на вулиці Мостицькій в Києві (1906 рік).


Їжакевич Іван Сидорович  //  Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 156 : портр.

Додатково  про художника Івана Їжакевича можна дізнатися з таких джерел:

Кальницкий, М. Художник, отразивший тысячелетия / Михаил Кальницкий // Комсомольская правда в Украине. - 2014. - 16 янв. - С. 16 : фото.

Нестеренко, П. Іван Їжакевич : візія України / Петро Нестеренко // Пам’ять століть. – 2004. - №1. – С. 130- 134  : іл.

Цуріка, Л. Їжакевич-Коновалюк : історія лаврського тандему : [альбом]
 [авт. тексту Л. Цуріка]. – К. : АВІАЗ, 2012. – 84 с. :  іл., портр.




четвер, 9 січня 2014 р.

ПАРАДЖАНОВ СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ - кінорежисер, народний артист України



Кінорежисер, народний артист України (1990 рік). Народився  9 січня 1924 року у Тбілісі  (Грузія).Закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (1951 рік) і працював режисером на Київській кіностудії художніх фільмів    ім. О. П. Довженка, де створив низку кінострічок – «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка» (1957 рік), «Перший хлопець» (1958 рік), «Українська рапсодія» (1961 рік), «Квітка на камені» (1962 рік, з А. О. Слісаренком). Міжнародне визнання прийшло до нього після екранізації повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» (1965 рік). Під час прем’єри фільму в кінотеатрі "Україна" відбулась акція протесту проти політичних арештів в Україні (І. Дзюба, В. Стус). В 1965-1968 роках разом з іншими діячами науки і культури протестував проти репресій, які розпочалися проти української інтелігенції. Через переслідування вимушений був виїхати до Вірменії. Повернувся до Києва 1971 року, в 1973 році був заарештований і за сфабрикованими звинуваченнями ув’язнений. Завдяки міжнародній компанії протесту в грудні 1977 року звільнений, жив у Тбілісі, де також зазнав переслідувань. Помер 20 липня 1990 року у Єревані. На інших кіностудіях зняв фільми «Цвіт граната» (1969 рік, «Вірменфільм»), «Легенда про Сурамську фортецю», (спільно з Д. Абашідзе, 1984 рік, «Грузія-фільм»), «Ашик - Керіб» (1988 рік, «Грузія-фільм»). На «Вірменфільмі»  розпочав роботу над автобіографічною стрічкою «Сповідь» (незавершена).
Автор сценаріїв «Київські фрески» (1965 рік), «Інтермеццо» (1970 рік) (обидва не зняті), «Етюди про Врубеля» (1988 рік, режисер Л. Осика),  «Лебедине озеро. Зона» (1988 рік, режисер Ю. Іллєнко). В 1993 році в Києві пройшла виставка його творів, 1997 року на території Київської кіностудії йому встановлено пам’ятник, створено фільми про нього.
Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1991 рік, посмертно).

 Руда, Т. П. Параджанов Сергій Йосипович / Т. П. Руда // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 280 : портр.


Вшанування пам’яті

Монумент на честь режисера Сергія Параджанова встановлений в 1997 році на території Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, на майданчику біля одного з центральних корпусів. Автор – скульптор Б. Мазур.


                    Пропонуємо  звернути увагу на...
Параджанов, С. Злет, трагедія, вічність : твори, листи, документи архівів, спогади, статті, фотографії. – К. : Спалах, 1994. – 280 с. : фото.
                                            *                                         

Кадочникова, Л. «В конце моего творческого вечера на сцену неожиданно поднялся  Сергей Параджанов, накинул мне на плечи раскошную золотую шаль и ушел: ровно 20 лет назад не стало знаменитого режиссера»  : [интервью] / 
Л. Кадочникова. - Факты и комментарии. – 2010. – 22 июля  (№ 131). – С. 9 : фото.

Павлов, О.  Сергій Параджанов : фрагменти портрета / Олександр Павлов // Хроніка 2000. – 2002. - № 47-48. – С. 696-713.

Сергій Параджанов (1924-1990) кінорежисер, сценарист, художник // 100 найвідоміших  українців. – 2-е вид., випр. і доп. – М. : Вече ; К. : Орфей, 2002. – С. 567-572 : фото.

Параджанов Сергій Йосипович (9. 1. 1924, Тбілісі – 20. 7. 1990, Єреван) // Шевченківські лауреати 1962-2001 : енцикл. довід. – К. : Криниця, 2001. –  С. 414-418 : портр.

Петрова, О. Сергій Параджанов – «граюча людина» в контексті мистецтва трансавангарду / Ольга Петрова // Київська старовина. – 1999. - №2. – С. 168-174 : іл.

четвер, 2 січня 2014 р.

ЗБАНАЦЬКИЙ ЮРІЙ ОЛІФЕРОВИЧ - письменник



Народився 1 січня 1914 року у с. Борсуків (нині Чернігівська область). Закінчив Ніжинський педагогічний інститут (1937 року). Учасник Великої Вітчизняної війни, командував партизанським загоном, з’єднанням. В 1949-1971 роках – відповідальний секретар, перший заступник голови Спілки письменників України. Помер 25 квітня 1994 року.
Твори: романи «Переджнив’я» (1955 рік), «Сеспель» (1961 рік), «Хвилі» (1967 рік), «Ми – не з легенди» (1972 рік), «Кують зозулі» (1975 рік), «Червона роса» (1981 рік); повісті «Таємниця Соколиного бору» (1949 рік), «Між добрими людьми» (1955 рік), «Єдина» (1959 рік), «Лісова красуня» (1955 рік), «Балада про знамено» (1972 рік), «Славко» (1976 рік) та інші.
Герой Радянського Союзу (1944 рік). Ордени Леніна, Жовтневої Революції, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, Трудового Червоного Прапора (три), Дружби народів, медалі. Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1970 рік). Премія ім. Лесі Українки (1975 рік), М. О. Островського (1957 рік). Депутат Верховної Ради України 6-9 скликань. Почесна грамота Президії Верховної Ради України.

Юрченко, Ю. М. Збанацький Юрій Оліферович / Ю. М. Юрченко. – Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 145 : портр.


Вшанування пам’яті