четвер, 28 липня 2016 р.

СЛАБОШПИЦЬКИЙ МИХАЙЛО ФЕДОТОВИЧ – прозаїк і критик



Народився 28 липня 1946 року у с. Марянівка  Черкаської області. Закінчив Київський університет (1971 рік). В 1967-1975 роках працював у редакції газети «Молода гвардія», 1975-1983 роках – завідуючий відділом газети «Літературна Україна», 1991-1995 роках – секретар правління Київської організації Спілки письменників України; виконавчий директор Ліги українських меценатів.
Автор романів «Марія Башкірцева» (1986 рік) та «Никифор Дровняк із Криниці» (1995 рік), повістей, дитячих книжок, літературознавчих праць.
Премії ім. О. Білецького (1980 рік), Лесі Українки (1992 рік), Олени Пчілки (1997 рік), «Тріумф» (1998 рік).
Слабошпицький Михайло Федотович // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 345-346 : портр.

МЕЛЕНСЬКИЙ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ – архітектор



Народився в червні 1766 року у Москві. Працював в Експедиції кремлівської будівлі, в 1787-1792 роках – навчався в Петербурзі у відомого митця Дж. Кваренгі. Невдовзі переїхав до Києва, де  в 1799-1829 роках був головним архітектором. Працював переважно в стилях ампіру та класицизму. Збудував монумент на честь повернення Києву магдебурзького права (1802 рік), церкву-ротонду на Аскольдовій могилі (1809-1810 роках) та Воскресенську церкву Флорівського монастиря (1824 рік). За його проектами також споруджено церкви Різдва на Поштовій площі (1810 рік, не збереглася), Миколи Доброго та інші.
Після пожежі 1811 року, під час якої вигорів практично весь Поділ, основною турботою Меленського стала відбудова цього району, що він і робив разом з В. І. Гесте. Зокрема він здійснював реконструкцію і відбудову Флорівського і Братського монастирів  та Київської духовної академії. За його проектами Київ став облаштованішим. Під його керівництвом прокладалися магістральні вулиці, що з’єднували між собою погано пов’язані частини міста. Серед них траса, що з’єднала Поділ з Старою Печерською фортецею й Києво-Печерською лаврою (сучасні Володимирський узвіз, вулиця Грушевського та Січневого Повстання). Від неї також за проектом Меленського, почалася забудова Хрещатика. Вийшов у відставку вже у похилому віці і невдовзі помер 1 січня 1833 року. Похований на Щекавицькому цвинтарі.
Павленко, Ю. В. Меленський Андрій Іванович / Ю. В. Павленко  // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 237.

Споруди Меленського у Києві
·         Старий театр на Європейській площі (розібраний у 1850-ті роки)
·         Контрактовий будинок (1815–1817 рр.)
·         Будинок Дворянського зібрання
·         Пам'ятник на честь повернення Києву Магдебурзького права
·         Воскресенська церква Флорівського монастиря
·         Будинок Назарія Сухоти на Контрактовій площі, 12 (1804 р.)
·         Особняк Стрельбицького на вул. Покровській, 5 (1808 р.)
·         Будинок із крамницями на вул. Покровській, 11 (1809 р.)
·         Житловий будинок на вул. Хорива, 16 (1813 р.)
·         Печерська в’язниця на вул. Євгена Коновальця, 44 (1817-18 рр.)
·         Власний житловий будинок на вул. Костянтинівській, 11/13 (1818 р.)
·         Відбудова після пожежі 1811 р. будівлі аптеки на вул. Притисько-Микільській, 7 (1818–1820 рр.)
·         Особняк на вул. Олександрівській (тепер вул. Михайла Грушевського, 14) (1819 р., ймовірно)
·         Новий корпус Київської духовної академії (1826 р.)
Споруди у монастирях:
·         Києво-Печерська Лавра:
·         корпус № 52 (1823 р.)
·         корпус № 51 (1824–1825 рр.)
·         корпус № 37 (1829 р.)
·         Братський монастир
·         реконструкція настоятельських келій (1821 р.)
·         корпус келій (1823 р.)
·         Флорівський монастир
·         3 корпуси келій (1820-ті рр.)
Будував Гостиний двір (проект Л. Руска).
uk.wikipedia.org/wiki/Меленський_Андрій_Іванович

понеділок, 25 липня 2016 р.

ДЗЮБА ІВАН МИХАЙЛОВИЧ – літературознавець, академік НАН України



Народився 26 липня 1931 року у с. Миколаївка Донецької області. Закінчив Донецький педагогічний інститут (1953 рік). В 1957-1971 роках працював у редакції  журналу «Вітчизна», видавництвах «Молодь», «Дніпро» та інші. У 1972 році заарештований і засуджений за «антирадянську діяльність», 1973 року звільнений, 1990 року реабілітований. У 1982-1989 роках – на творчій роботі як член Спілки письменників України. З 1989 року працює в Інституті літератури НАН України (з 1993 року – головний науковий співробітник), у 1992-1994 роках – міністр культури України, з 1997 року – академік-секретар Відділення НАН України.
Наукові праці з проблем літературно-художнього розвитку української культури та культур інших народів, літературної критики. Автор книг «Звичайна людина чи міщанин» (1959 рік), «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1968 рік), «Грані кристалу» (1978 рік), «Автографи відродження» (1986 рік), «Між культурою і політикою» (1998 рік) та інші.
Герой України (2001 рік). Орден Держави (2001 рік). Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1990 рік). Премія ім. О. І. Білецького (1987 рік), фонд Антоновичів (1992 рік) та інші. Голова Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка (з липня 1999 року).
Храмов, Ю. О. Дзюба Іван Михайлович / Ю. О. Храмов // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 117 : портр.



Іван Дзюба - талант і доля : біобібліографічний нарис / бібліограф-укладач Т.М. Заморіна ; Міністерство культури і туризму України ; Національна Парламентська бібліотека України. – К. : Київська правда, 2005. - 119 с. : портр. 


У відділі зможете прочитати роботи  Івана Михайловича Дзюби:
 
Дзюба, І.  Є поети для епох / Іван Дзюба. – К. : Либідь, 2011. - 208 с. : іл., портр. 

Дзюба, І. Спогади і роздуми на фінішній прямій / Іван Дзюба ; вступ. ст. М. Г. Жулинського. – К. : Криниця, 2008. - 926 с. : портр., іл.  

Дзюба, І.  Спрага / Упоряд. В. Абліцов. – К. : Український Світ, 2001. - 280 с. : фот. - ( Український портрет).

Дзюба, І. М. Літературні портрети. Продовження : есеїстичні розвідки / Іван Дзюба. – К. : Український письменник, 2015. - 798 с. : портр.