субота, 28 липня 2012 р.

ВОЛОДИМИР - князь


ВОЛОДИМИР

Остання чверть Х-початок ХІ століть – складний, суперечливий, насичений подіями період піднесення Давньоруської держави. Він нерозривно пов’язаний з ім’ям Володимира Святославича, у роки правління якого Київська Русь досягла високого рівня політичного й культурного розвитку, військової могутності, стала врівень з багатьма передовими на той час європейськими та близькосхідними країнами.
Уявити великого князя в багатогранності його діянь і звершень часом заважає не лаконічність давніх джерел, а традиційне тлумачення його особи лише як святого «хрестителя Русі», що майже тисячу років складалося за церковною літературою і часто в історичних працях. Життєпис Володимира за такого підходу спричинював створення двох його протилежних портретів. Перший – Володимир до хрещення, він – язичник, грішник, «не відає істинного закону». Чого варте лише повідомлення, що переходить з одного літопису до іншого, про три гареми Володимира з 800 наложницями. Другий портрет – князь хрещений. Він будував храми, любив читати книги, дотримувався християнських обрядів. Проте народна пам’ять зберегла один збірний образ – Володимира Красного Сонечка, захисника Русі від ворогів, оточеного билинними богатирями мудрого правителя.
Звернення до широкого кола літописних джерел, матеріалів європейських та азіатських хронік, результатів наукового пошуку дослідників дає змогу значно розширити уявлення про великого київського князя Володимира – державного діяча, полководця, дипломата. Літописець Нестор уперше згадує Володимира від 970 р., повідомляючи, що Святослав посилає свого юного позашлюбного сина на князювання до Новгорода. По смерті батька (972 р.) великим київським князем став старший син Ярополк, а брати Олег і Володимир князювали в Овручі та Новгороді. Проте внутрішні конфлікти, пов’язані з боротьбою за владу, призвели до збройного протистояння між Ярополком та Олегом, внаслідок чого Олега було вбито. У 980 р. (за іншими відомостями – 978 р.) Володимир за допомогою новгородської дружини та варягів вигнав із Києва Ярополка й посів київський престол.
Зосередивши у своїх руках владу, Володимир спрямував зусилля на зміцнення єдності держави. В 981-983 рр. великий князь здійснив походи на ятвягів, в’ятичів, білих хорватів, унаслідок чого східнослов’янські племена об’єдналися навколо Києва. За Володимира, вважають історики, завершився процес формування території Київської Русі, визначилися кордони держави, що загалом збігалися з етнічними рубежами східних слов’ян.
Великий князь здійснив правову реформу, запровадивши усний звід законів (Нестор його назвав «Уставом Земленим»), чим істотно вдосконалив «Закон Руський», що діяв за часів князя Олега. Прагнучи зміцнити зв’язки між окремими землями й посилити великокнязівську владу, Володимир провів адміністративну реформу. Її зміст полягав у тому, що землі, де правили місцеві князі, передавалися у володіння дванадцятьом синам великого князя. Таким чином було скасовано автономію земель, а вся влада зосереджувалась у руках великокнязівського роду.
У роки правління Володимира головним напрямом зовнішньої політики стала боротьба проти печенігів. Для відсічі їхніх набігів князь зміцнив кордони зі Степом, спорудивши укріплені «гради» на Десні, Трубежі, Сулі та Стугні. Ці богатирські застави з постійними військовими залогами відіграли найважливішу роль у стабілізації становища на півдні Русі. Крім системи «градів» південноруські кордони захищали й багатокілометрові земляні вали (так звані «змієві»).
Подальшого розвитку за Володимира набули контакти з Візантією, чому сприяв шлюб київського князя з сестрою візантійського імператора Анною. Поліпшенню відносин з Польщею та Швецією сприяло одруження синів Володимира Святополка і Ярослава з дочками Болеслава Хороброго й Олафа Сквотконунга. Встановлювалися контакти з Римом, Німеччиною.
Велике значення для зміцнення Давньоруської держави мали релігійні реформи Володимира. Першим кроком на шляху використання ідейного впливу релігії на людей в інтересах держави стала спроба великого князя реформувати язичництво: він спорудив поруч зі своїм палацом пантеон язичницьких богів, причому одного з них – Перуна – було визначено головним. Але ця акція не дала бажаних результатів. У 988 р. християнство стало офіційно визнаною панівною релігією. Спочатку хрещення прийняв сам Володимир (деякі історики вважають, що це відбулося 987 р.), потім перейшли у нову віру його воїни-дружинники, а вже після цього мешканці Києва, де цей акт не зустрів серйозного опору.
В інших землях Київської держави процес прийняття нової релігії був тривалим, влада нерідко вдавалася до примусових заходів.
Після смерті великого князя (1015 р.) між його синами розгорілася запекла боротьба за київський престол. Це було небезпечною ознакою наступної смуги феодальної роздробленності.
Попереду ще було князювання Ярослава Мудрого, який продовжив справу свого батька – зміцнення могутності та єдності Давньоруської держави.

Володимир // Видатні постаті в історії України ІХ - ХІХ ст. : короткі біограф. нариси. Історичні та художні портрети / Гусєв, В.І. ...[та ін.]. - К. : Вища шк. - 2002. - С. 25-28 : портр.

Про Володимира та його діяльність можна прочитати
в таких джерелах:

  Духопельников, В. Крещение Руси / В. Духопельников. - Х. : Фолио, 2009. – 119 с.

Князь Владимир Святославич // 99 великих киевлян. - К., 2009. - С. 18-21: портр.

Князь Володимир Святий //  Костомаров, М.І. Історичні постаті / М.І. Костомаров. - Д. : Січ, 2008. - С. 4-10.

Котляр, М.Ф. Володимир Святославич, Володимир-Василій Святославич Святий / М.Ф. Котляр // Енциклопедія історії України. Т.1. – К. : Наук. думка, 2003. – С. 619-620.

Павленко, Ю. В. Володимир / Ю. В. Павленко // Кияни : біограф. словник / Ю.О. Храмов. – К. : Фенікс, 2004. – С. 74-75.

Святий Рівноапостольний князь Володимир (960-1015 рр.) // Сто видатних українців. -К. : Арій, 2006. -С. 20-23 : портр.

Немає коментарів:

Дописати коментар