КИЯНИ: ВІД А ДО Я: ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ ДОВЖЕНКО

субота, 7 вересня 2024 р.

ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ ДОВЖЕНКО - ДО 130-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Олександр Петрович Довженко — український письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа, режисер культових кінострічок «Україна в огні», «Земля», «Звенигора», «Арсенал». Заслужений діяч мистецтв УРСР (1940), народний артист РРФСР (1950). Лауреат Ленінської (1959, посмертно) та двох Сталінських премій (1941, 1949), кавалер Ордена Леніна (1935).

Життєпис

Олександр Петрович Довженко народився 29 серпня (10 вересня) 1894 року на хуторі В'юнище (нині у межах смт Сосниця) Чернігівської губернії Російської імперії (нині Корюківський район Чернігівської області) в багатодітній селянській сім’ї. Походив з козацького роду.

Навчався в чотирикласнйі парафіяльній школі. Закінчив у 1911-му Сосницьке міське чотирикласне двокомплектне училище, у 1914-му Глухівський учительський інститут (тепер Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). У 1914-1917 роках вчителював у 2-му Житомирському мішаному вищепочатковому училищі (викладав історію, географію, природознавство, фізику й гімнастику).

У 1917-му служив в армії Української Народної Республіки.

Навчався в 1917-1919 роках у Київському комерційному інституті (тепер Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана), а також в Українській академії мистецтв, в 1922-1923 роках — у приватній художній школі В. Єккеля в Берліні.

Працював секретарем Київського губернського відділу народної освіти (1920-1921), комісаром Першого театру Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка; завідувачем відділу поважного представника народного комісара закордонних справ УСРР у Варшаві та секретарем консульського відділення Торгпредстава УСРР у Берліні (1922).

У 1923-1925 роках працював як художник-ілюстратор у редакціях газет «Вісті ВУЦВК», «Література. Наука. Мистецтво», «Селянська правда». Ілюстрував книгу Остапа Вишні «Літературні усмішки», альманах «Плуг», автор кіноплакатів для Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ).

Член Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1923-1925), літературної організації ВАПЛІТЕ.

Працював на Одеській кінофабриці (1926-1928), Київській кіностудії художніх фільмів (1929-1941), з 1946 року на кіностудії «Мосфільм».

У роки Другої світової війни працював фронтовим кореспондентом на Південно-Західному та Воронезькому фронтах, кінорежисером.

Від 1949-го року — викладач Всесоюзного державного інституту кінематографії (тепер Всеросійський державний інститут кінематографії імені С.А. Герасимова), з 1955 року — професор.

У 1954-1955 роках режисер закінчив роботу над кіноповістю «Зачарована Десна», розпочату ще 1942 року, де він згадував своє дитинство. Її надрукували у журналі «Дніпро», але сценарію з неї Довженко не створив.

Він ще встиг повернутися до Каховки, щоб бути присутнім при затопленні земель і почати перші проби. А 25 листопада 1956 року помер від інфаркту на дачі в Передєлкіно під Москвою у перший знімальний день фільму «Поема про море», який завершила його дружина.

«Поему про море» (1956), «Повість полум'яних літ» (1961) і «Зачаровану Десну» (1964) (почали знімати у серпні 1963 студією «Мосфільм» на Чернігівщині) поставила вже Юлія Солнцева. Крім того, вона зняла «Незабутнє» (1968) та «Золоті ворота» (1969) на основі літературних творів режисера. Фільми вважають загалом суперечливими, тільки «Поема про море» виражає думку метра й розкрила головні теми: перетворення людини революцією та перетворення природи людиною.

«Повість полум'яних літ» потерпала від різниці в часі між задумом сценарію в 1940-ві роки та його реалізацією.

«Зачаровану Десну» взагалі вважають пародією на задум Довженка.

Олександр Петрович Довженко був похований на Новодівочому кладовищі в Москві за державний кошт, оскільки грошей на його рахунку в ощадбанку було тільки 32 рублі. Траурна церемонія відбулася в Будинку літераторів. Співав друг небіжчика Іван Козловський, грав на скрипці Леонід Коган.

З України приїхала делегація, проте не було колишніх друзів, наприклад, Миколи Бажана. Привезли сніп жита, землю та яблука. Грудочку рідної землі вкинули до могили зі словами «Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає».

На могилі написали російською: «Умер в воскресенье». Більшість людей, які приходять до нього, читають останнє слово як «воскресіння».

Надгробний пам'ятник роботи скульпторки Віри Мухіної.

Сам Довженко весь час тужив за Україною і в останні роки свого життя записав у щоденнику: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

У своєму щоденнику Довженко засуджував свідоме нищення українського народу сталінським режимом, покріпачення, русифікацію краю, «осурження» нації, відтак і перетворення так званої «еліти» у натовп «безбатьченків», «дурників убогих», «холодних боягузів з замками на душевних вікнах і дверях».

У 2006 році громадські кола України нарешті підняли питання перед владою про перенесення праху О. П. Довженка та його дружини в Україну, про можливість повернення архівів режисера (зокрема, щоденники митця за волею його дружини закриті в архівах до 2009 року) та увічнення його пам'яті в державах, де він проживав. Питання наразі не вирішено і, як висловився Ярослав Проць, член Спілки журналістів України, «хресна дорога Довженка до своєї Землі ще не закінчилась».

Кінематографічна творчість

Один із основоположників української кінематографії. Для його творчості характерні широта світобачення, самобутність драматургічної та режисерської манери, поетичність, емоційність. Як режисер використовував відкриття і новації у галузі монтажу.

1926-го написав свій перший сценарій (повнометражна кінокомедія «Вася-реформатор», започаткувала дитячий кінематограф), здійснив першу самостійну постановку за власним сценарієм (короткометражна комедія «Ягідка кохання»). 1927-го поставив гостросюжетний фільм «Сумка дипкур’єра», в якому знявся в ролі кочегара.

Розкрив себе як режисер у фільмі «Звенигора» (1927). Уперше в історії кінематографу до фільму введено епічну, філософську та ліричну стихії. Фільм було показано на екранах низки зарубіжних країн. Світова громадськість визнала Довженка як першого поета в кіно.

Шедеврами світового кінематографа стали його картини «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Кінометафори у фільмі «Земля» (портрети-фрески селян, соняшник і яблуко на весь екран), етнографічне тло стали складником національної форми.

Першим знятим Довженком звуковим фільмом була стрічка «Іван» (1932). Тут застосовано публіцистичний прийом — документальні кадри у художньому фільмі.

На «Мосфільмі» поставив художні фільми «Аероград» (1935), «Щорс» (1939), «Мічурін» (1949).

Мав намір екранізувати повість «Тарас Бульба» М. Гоголя (1940 написав сценарій).

Кіноповість «Україна в огні» (1943) зображує найтяжчий, найтрагічніший період Другої світової війни — німецьку окупацію України, порушує морально-етичні проблеми. Повість була опублікована російською мовою, але отримала негативну оцінку Й. Сталіна та розкритикована на засіданні Політбюро ЦК ВКП (б) 31.01.1944-го (відсутність зображення керівної ролі партії, позитивних героїв, інтернаціоналізму тощо) і не була екранізована; українською вперше опублікована лише 1962-го.

Довженко зняв низку документально-публіцистичних фільмів разом з Ю. Солнцевою: «Визволення», «Буковина — земля радянська» (обидва — 1940), «Битва за нашу Радянську Україну» (1943; фільм дубльовано 26 іноземними мовами), «Перемога на Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944).

За сценаріями та кіноповістями Довженка іншими режисерами знято фільми: «Поема про море» (1958), «Повість полум’яних літ» (1960), «Зачарована Десна» (1964), «Незабутнє» (1968), усі — «Мосфільм», режисер Ю. Солнцева, «Загибель богів» (1988; Київська кіностудія художніх фільмів, незавершений сценарій екранізував Є. Гуцало).

Літературна творчість

Утвердив у літературі жанр кіноповісті (від кіномистецтва взято динаміку і рельєфність зображення, від прози — епічність і психологізм).

У роки Другої світової війни писав також новели («Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «На колючому дроті», «Воля до життя», «Перемога» та інші), прозові мініатюри («Федорченко», «Невідомий», «Сіятель», «Бронза»), публіцистичні статті («Ворог буде розгромлений», «Душа народу неподоланна», «Я бачу перемогу») тощо. Головні ознаки новелістики Довженка — гострота і простота сюжету, яскравість зображуваних характерів, колоритна мова.

Довженко виступав також як драматург. Вистави за його п’єсами «Життя в цвіту» (1948) та «Потомки запорожців» (1943-53) йшли в багатьох театрах України.

Твори Довженка перекладено багатьма мовами світу.

Художня творчість

На творчість раннього періоду вплинули німецький карикатурист Г. Гросс та архітектор О. Архипенко. На пізнішому періоді позначилось захоплення німецьким експресіонізмом.

Працював як художник-карикатурист у газеті «Вісті ВУЦВК». Автор дружніх шаржів на письменників, діячів мистецтва (зокрема, Остапа Вишню, Л. Курбаса), реалістичних портретів (Т. Шевченка, В. Блакитного, П. Тичини), низки автопортретів, ескізів до фільмів.

Нагороди і визнання

Лауреат Державної (Сталінської) премії (1941, 1948, 1949), Ленінської премії (1959, посмертно).

Нагороджений орденом Леніна (1935), іншими орденами та медалями.

Меморіальна дошка Олександру Довженку на вулиці Шовковичній 10 в Києві

1958-го на міжнародному кінофестивалі у м. Брюсселі фільм «Земля» визнано одним з 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

Київську кіностудію художніх фільмів названо ім’ям Довженка (1957), при ній — музей і пам’ятник (1964, скульптор Л. Козуб, архітектор Б. Орлов). Меморіальний музей і пам’ятник (1974, скульптор О. Фуженко, архітектор О. Ігнащенко) також у Сосниці.

09.08.1994-го ім’ям Довженка названо астероїд.

1995-го встановлено Державну премію України імені О. П. Довженка.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Безручко, О. В. Кінорежисери-педагоги : О.Й. Гавронський, О.П. Довженко, В.І. Івченко / Олександр Вікторович Безручко. - [Вінниця] : Глобус-Пресс, 2010. - 263 с. : іл., портр.

Гринів, О. І. Закони національної пам'яті : непретензійні нотатки / Олег Гринів. - Львів : Каменяр, 2017. - 268 с.

Марочко, В. І. Олександр Довженко. Зачарований Десною / Василь Марочко ; Національна академія наук України ; Інститут історії України. - Київ : Парламентське видавництво, 2019. - 576 с. : іл., портр.

Олександр Довженко. Документи і матеріали спецслужб. Т. 1. 1919-1940 рр. / упоряд. Роман Росляк ; Міністерство культури та інформаційної політики України ; Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. - Київ : Ліра-К, 2021. - 750 с. : портр.

Олександр Довженко: між тоталітаризмом і національною ідеєю : енциклопедичний словник. Т. 1. А-Л / голов. ред. Ганна Скрипник ; Національна академія наук України ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. - Київ : Видавництво ІМФЕ, 2023. - 206 с.

Щербак, В. А. Незабутні. Будівничі української художньої культури / Василь Щербак ; [Національна академія мистецтв України ; Інститут проблем сучасного мистецтва]. - Київ : Фенікс, 2016. - 232 с. : іл., портр.

100 найвідоміших українців / [під заг. ред. Юрія Павленка]. - [Київ] : [Компания ОСМА], [2015]. - 679 с. : іл., портр.

Статті