КИЯНИ: ВІД А ДО Я: серпня 2023

понеділок, 28 серпня 2023 р.

ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА - ДО 155-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Людмила Михайлівна Старицька, у шлюбі Старицька-Черняхівська, — українська письменниця (поетеса, драматург, прозаїк, перекладачка, мемуаристка), громадська діячка українського жіночого руху. Донька Михайла Старицького, племінниця Миколи Лисенка, сестра Оксани Стешенко і Марії Старицької, дружина Олександра Черняхівського, мати Вероніки Черняхівської.

Жертва сталінського терору.

Життєпис

Народилася Людмила Старицька 17 серпня (29 серпня за новим стилем) 1868 року в Києві в поміщицькій родині. Її батьками були відомий письменник, драматург і громадський діяч Михайло Петрович Старицький та Софія Віталіївна Лисенко.

Про дитячі роки письменниця писала:

«Наше покоління — виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку».

Людмила навчалася в київській приватній гімназії Віри Миколаївни Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали рукописний журнал, до якого Людмила Старицька написала повість «За Україну» та сатиричні вірші про директрису та її чоловіка.

У 1888-1893 роках брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда».

У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні Михайла Грушевського.

У квітні 1917 року обрана до Української Центральної Ради.

У травні 1917 року брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії.

Як представниця Міністерства освіти 22 жовтня 1918 року виступила з промовою на урочистому відкритті Кам'янець-Подільського державного українського університету.

З чоловіком та донькою. Київ, 1925 р.

1919 року стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському.

У 1920-тих роках працювала у Всеукраїнській академії наук.

Письменницю було заарештовано 14 січня 1930 року і звинувачено в приналежності до так званої Спілки визволення України. Допити велися у в'язниці на Холодній Горі в Харкові.

Ось кілька витягів з власноручних свідчень Старицької-Черняхівської, датованих 27 січня 1930 року: «…На засіданні виступали з промовами Єфремов — він казав про загальну організацію українських суголосних сил і про організацію суголосних елементів селянства. Чехівський казав про політичне значення Української церкви, Гермайзе — про залучення до організації пролетаріату, Дурдуківський — про об'єднання учительства, розуміється, з відомою, вгорі зазначеною метою, я казала про роль інтелігенції і про необхідність поставити її на чолі організації. Але на цьому зібранні я не чула ні слова про організацію БУД і про назву СВУ, що нею було охрещено нову організацію. …З цього часу, себто з часу цих двох зібрань, організаційного зв'язку межи мною і рештою членів, обраних на першому засіданні, не було. Я стрічалася з ними яко з своїми добрими приятелями і на вечірках у себе, і в родині Єфремова, а не яко з членами організації, ні про які директиви я нічого не чула, в жодних організаційних зібраннях участи не брала. …Отже, тому що Україна, пригнічена 250-літнім пануванням російського царату, не надбала потрібних культурних вартостей, першим завданням, на мою думку, була й буде культурна праця. Особисто ж до мене я вважаю за краще в міру сил моїх і можливостей працювати на придбання Україні культурних вартостей, ніж бути статистом в непевній політичній організації».

Згідно з вироком особливого складу Верховного Суду УСРР від 19 квітня 1930 року, Старицьку-Черняхівську звинувачено в тому, що вона: «а) у період 1926-1929 років була членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність згідно з програмою і завданням організації; б) здійснювала зв'язок центру СВУ з представниками деяких чужоземних капіталістичних держав…»

Письменницю було засуджено до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки.

4 червня 1930 року Старицьку-Черняхівську було звільнено з-під варти, і строк замінено на умовний.

Після звільнення Старицька-Черняхівська була вислана до міста Сталіно (нині Донецьк), де займалась перекладацькою діяльністю.

У 1936-1941 роках жила із сестрою в будинку № 28 на вулиці Ярославів Вал у Києві.

Останні роки.

20 липня 1941 року, коли під стінами Києва точилися бої з німцями, на квартирі в Людмили Михайлівни співробітники НКВС провели обшук, конфіскували паспорт і теку з листуванням. Разом із сестрою Оксаною Михайлівною Стешенко Старицьку-Черняхівську вивезли вантажівкою до Харкова. Тут її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у телячому вагоні до Казахської РСР.

Проте в дорозі 73-літня письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.

У серпні 1989 року Людмилу Михайлівну разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.

Родина

По матері доводилась племінницею композитору Миколі Лисенку. Її чоловіком був Олександр Черняхівський.

Творчість

З дитинства почала віршувати, складати казки. З цього приводу Людмила Старицька-Черняхівська писала:

«В наших обох родинах Старицьких і Косачів панував особливий літературний дух; тому, хто мав хоч іскру таланту, не писати тут було цілком неможливо. Тут завжде писали, розбирали твори, читали їх, видавали збірники і взагалі жили в осередку громадських і літературних інтересів. Як Ольга Петрівна, так і батько мій підтримували кожного, хто виявляв найменше бажання займатися літературою, розжеврювали найдрібнішу іскру таланту».

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Барабан, Л. І. Людмила Старицька-Черняхівська : тернистий шлях творчості / Л.І. Барабан ; [ред. В.Д. Остапов]. - Вінниця : Велес, 2003. - 90 с.

Болабольченко, А. СВУ-суд над переконаннями / Анатолій Болабольченко. - Київ : УКСП Кобза, 1994. - 116 с. : іл.

Старицька-Черняхівська, Л. Жива могила : українська легенда / Людмила Старицька-Черняхівська ; пер. Ю. Хорунжого // Антологія української готичної прози : у 2 т. Т. 1. - Харків : Фоліо, 2019. - С. 548-584 : портр.

Хорунжий, Ю. М. Людям мила : оповіді про Людмилу Старицьку-Черняхівську письменницю, патріотку, страдницю та щойно знайдена ще не друкована її поема "Великий похорон". - [Фастів] : Зона, 1993. - 51 с. : портр.

Хорунжий, Ю. Шляхетні українки : eсеї-парсуни / Юрій Хорунжий. - Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2004. - 208 с. : портр.

Статті

На Голгофу - за Україну : 150 років з дня народження Людмили Старицької-Черняхівської / підготував Віктор Шпак // Урядовий кур'єр. - 2018. - 23 серпня (№ 158). - С. 5 : фото.

Осипчук, Н. "Серед ворожих обставин батьки виховували нас свідомими українцями" : народжена в родині видатного письменника, Людмила Старицька спілкувалася з Косачами, Лисенками, Чубинськими / Наталія Осипчук // Україна молода. - 2021. - 13 серпня (№ 83). - С. 13 : фото.

Процюк, Л. Трудівниця : до 140-річчя з дня народження Людмили Старицької-Черняхівської / Любов Процюк // Літературна Україна. - 2008. - 25 вересня (№ 37). - С. 1, 6 : портр.

Рожнятовська, О. А. Лицарка честі й праці : До 140-річчя від дня народження Л.М. Старицької-Черняхівської (1868-1941) / О.А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2008. - № 3. - С. 101-110 : портр.

Савченко, С. Життя - за Україну : до 150-річчя від дня народження Л. Старицької-Черняхівської (1868-1941) / С. Савченко // Дати і події : календар знаменних дат. - 2018 (друге півріччя). - № 2 (12). - С. 37-41 : портр.

Інтернет-ресурси

https://litgazeta.com.ua/biohrafiya-korotko/staricka-chernahivska-ludmila-biografia/

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/29/1868-narodylasya-lyudmyla-starycka-chernyahivska-pysmennycya-teatroznavycya

https://tyzhden.ua/arystokratka-feministka-diiachka-tsentralnoi-rady/

https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=6448

вівторок, 22 серпня 2023 р.

ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ ГЛУШКОВ - ДО 100 РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Глушков В. М.

Віктор Михайлович Глушков — український радянський науковець, піонер комп'ютерної техніки, автор фундаментальних праць у галузі кібернетики, математики і обчислювальної техніки, ініціатор і організатор реалізації науково-дослідних програм створення проблемно-орієнтованих програмно-технічних комплексів для інформатизації, комп'ютеризації і автоматизації господарської та оборонної діяльності країни. Депутат Верховної Ради СРСР 8-10-го скликань. Член ЦК КПУ.

Глава наукової школи кібернетики. Лауреат численних премій і нагород. Дійсний член АН СРСР (1964), АН УРСР (1961). Почесний член багатьох іноземних академій. Засновник Інституту кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України, який і очолював до 1982 року.

Життєпис

Віктор Михайлович Глушков народився 24 серпня 1923 року в Ростові-на-Дону у родині службовців. Батько Михайло Іванович Глушков родом зі Станиці Луганської (Україна). Матір зі станиці Каменської (Шахтська округа, Українська РСР, натепер — Каменськ-Шахтинський Ростовської області (Росія)).

У 1941 році із золотою медаллю закінчив середню школу № 1 в місті Шахти. На початку німецько-радянської війни працював на оборонних роботах. Трудову діяльність розпочав у 1943 році начальником відділу технічного контролю шахтоуправління тресту «Шахтаантрацит» міста Шахти Ростовської області.

Вищу математичну освіту отримав у Новочеркаському політехнічному інституті (1943-1948 рр.) та Ростовському державному університеті (1947-1948 рр.).

З жовтня 1948 по 1954 рік працював асистентом, викладачем, доцентом, завідувачем кафедри теоретичної механіки в Уральському лісотехнічному інституті, водночас проводив інтенсивну науково-дослідну роботу.

У 1951 році Глушков захистив кандидатську, а у грудні 1955 року — докторську дисертацію у Московському державному університеті.

Наступні 25 років активного життя науковця найтіснішим чином пов'язані з Академією наук УРСР та Інститутом кібернетики АН УРСР.

Глушков В. М.

На запрошення академіка Бориса Гнєденка у 1956 році Глушков став завідувачем лабораторії обчислювальної техніки Інституту математики Академії наук УРСР.

Саме у цій лабораторії у 1950 році під керівництвом Сергія Лебедєва було розроблено перший радянський комп'ютер («МЭСМ»).

З 1957 року — директор Обчислювального центру АН УРСР.

Член КПРС з 1958 року.

У 1958 році Глушков обраний членом-кореспондентом АН України за спеціальністю «Алгебра». У лютому 1961 обраний дійсним членом Академії наук Української РСР, а у 1962 році став віце-президентом АН УРСР.

У 1962 на базі Обчислювального центру Глушков створив Інститут кібернетики АН УРСР. Будучи його директором, він збудував цілий комплекс корпусів на краю Києва («Кібцентр») та житлові багатоповерхові будинки для співробітників Інституту. Так, за 20 років кількість працівників інституту зросла з кількох сотень до кількох тисяч.

1-й корпус Інституту кібернетики імені В. М. Глушкова

Глушков значну увагу приділяв популяризації кібернетики як науки та автоматизації економіки Радянського Союзу. В Інституті кібернетики під його науковим керівництвом було розроблено ЕОМ «Київ» і першу в Україні та колишньому СРСР напівпровідникову керуючу машину широкого призначення «Дніпро». Попередниками персональних комп'ютерів стали машини для інженерних розрахунків «Промінь» (1963), «Мир-1» (1966), «Мир-2» (1969), у яких було реалізовано запропоновану В. М. Глушковим ідею ступеневого мікропрограмного управління.

Практично всі розроблені в Інституті ЕОМ за його керівництва в свій час майже не поступалися закордонним аналогам і мали оригінальну архітектуру (лише на початку 1980-х років СРСР перейшов на копіювання закордонних аналогів обчислювальної техніки, що згодом призвело до серйозного відставання радянських взірців від закордонних).

Під його керівництвом Головна редакція «Української радянської енциклопедії» видала першу в світі «Енциклопедію кібернетики» у 2-х томах українською (1973) та російською (1974) мовами.

Могила Віктора Глушкова.

Віктор Михайлович Глушков помер 30 січня 1982 року після тяжкої хвороби. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Боротьба з хворобою

За спогадами дочки Ольги Китової, ускладнення зі здоров'ям вченого почались ще 1980 року. Відмічалися болі голови, особливо в потилиці, мучив кашель, аритмія серця, стрибав тиск, не було апетиту. Попри це Глушков продовжував працювати у звичному йому насиченому ритмі. При проходженні медоглядів лікарі заявляли, що погіршення здоров'я — результат перевтоми.

Восени 1981 року, коли симптоми почали проявлятися сильніше, Глушков ліг на обстеження в лікарню «Феофанія». Там спочатку був поставлений діагноз остеохондроз і защемлення нервів шийного відділу хребта. Пізніше припускалось вірусне ураження судин головного мозку. Консиліуми лікарів призначали різні процедури і засоби для лікування, проте хворобу так і не змогли визначити. Стан вченого лише погіршувався. Врешті-решт було прийнято рішення перевезти Глушкова в Москву у Центральну кремлівську лікарню.

Дошка В. Глушкову на будинку Ярославів Вал, 15а

Глушков туди був покладений 20 жовтня 1981 року. Було відмічене короткочасне поліпшення. Проте пізніше йогостан погіршився. Глушков пережив кілька колапсів та втрат свідомості. Московські лікарі також не змогли визначити причини недуги.

7 січня 1982 року з Глушковим у Москві зустрівся відомий німецький нейрохірург професор Цюльх, що прибув з Кельна (ФРН). Він за результатами призначених ним додаткових аналізів діагностував смертельний діагноз — запущену пухлину довгастого мозку, що почала поширюватись по спинному мозку.

30 січня 1982 року об 11 годині 7 хвилин Глушкова не стало.

У лікарні аж до смерті він надиктовував на магнітофон власні спогади та ідеї.

На прохання сім'ї його тіло було перевезено до Києва і поховано на центральній алеї Байкового кладовища.

Діяльність

Глушков сформулював поняття кібернетики як наукової дисципліни з комплексною методикою досліджень, визначив проблеми найефективнішої взаємодії людини з машиною і шляхи їх розв'язання. Запропоновані ним побудови «око-рука», «читаючий автомат», самоорганізуюча структура поклали початок новим прикладним технологіям, унікальним розробкам, пов'язаним зі створенням так званого штучного інтелекту.

Під безпосереднім керівництвом академіка Глушкова були розроблені та впроваджені в практику унікальні автоматизовані системи управління, що на той час не мали аналогів у світі. Це, зокрема, АСК «Львів» та «Гальванік», які успішно працювали на львівському заводі «Електрон», київському «Арсеналі», інших підприємствах колишнього Радянського Союзу. В очолюваному ним інституті розроблена серія відомих ЕОМ, серед яких — «Київ», «Дніпро», «Промінь» та інші.

Віктор Глушков своїми фундаментальними працями в галузі алгебри, математичної логіки, теорії автоматів та алгоритмів, теорії математичних машин і їх практичного втілення ще за життя здобув визнання міжнародної наукової громадськості.

Шановні користувачі!

Бєлов, Ю. А. Глушков Віктор Михайлович : Герой Соціалістичної Праці / Ю. А. Бєлов, Н. І. Гаркуша, С. І. Ляшко // Герої - освітяни і науковці України. - Київ : Генеза, 2012. - С. 345-347 : портр.

Віктор Глушков // Видатні постаті в історії України ХХ ст. : короткі біографічні нариси. - Київ : Вища школа, 2011. - С. 84-88 : іл.

Віктор Глушков (1923-1982) : математик, кібернетик // 100 найвідоміших українців. - Київ : Автограф : Орфей, 2005. - С. 613-618 : фото.

В.М. Глушков. Минуле, що лине у майбутнє : до 90-річчя від дня народження / [упоряд. Т. Мар'янович ; Національна академія наук України]. - Київ : Академперіодика, 2013. - 288 с. : фотоіл., портр.

Летичевський, О. В. М. Глушков : спогади про майбутнє / Олександр Летичевський // Україна. Наука і культура : [щорічник]. Вип. 36. - Київ : Знання, 2015. - С. 178-188 : портр., фото.

Шаров, І. Глушков Віктор Михайлович : (1923-1982) - математик, кібернетик / Ігор Шаров // 100 видатних імен України. - К. : Альтернативи, 1999. - С. 102-105.

Статті

Капітонова Ю. Життя, віддане нації. // Наука і культура. Україна : Щорічник. - К.-1994. - Вип.28.-С.174-179.

Мар'янович, Т. Час ішов слідами генія : 24 серпня країна відзначає 90-річчя від дня народження видатного українського вченого-кібернетика Віктора Глушкова / Тадеуш Мар'янович // Урядовий кур'єр. - 2013. - 23 серп. (№ 153). - С. 7 : фото.

Матвійчук, О. З нього починалася історія української кібернетики / Олена Матвійчук, Неоніла Струк // Історичний календар 2007 = "Historical Calendar" Yearly Research and Literary Almanac of the International Historical Club : науково-популярний альманах. Вип. 12. - К., 2007. - С. 48-50.

Осипчук, И. "На спор мой отец десять часов кряду декламировал по памяти стихи" : ровно 35 лет назад скончался создатель первого в мире персонального компьютера, вице-президент Академии наук Украинской ССР Виктор Глушков. Воспоминаниями о выдающемся ученом поделилась его дочь Вера : [интервью] / Игорь Осипчук // Факты и комментарии. - 2017. - 31 янв. (№ 13). - С. 11-12 : фото.