КИЯНИ: ВІД А ДО Я: ДМИТРО ПАВЛОВИЧ ГРИГОРОВИЧ

суботу, 4 лютого 2023 р.

ДМИТРО ПАВЛОВИЧ ГРИГОРОВИЧ - ДО 140-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Дмитро Павлович Григорович — український авіаконструктор, творець першого гідроплану, який народився, отримав освіту і сформувався як творець авіації в Києві.

Життя Дмитра Григоровича було сповнене злетів і падінь. Із 80 конструкцій літаків, розроблених ним чи під його керівництвом, виділяються морські літаючі човни, які тривалий час були неперевершеними у світі.

Він створив й один із кращих у світі винищувачів свого часу, виховав цілу плеяду конструкторів авіаційної та зенітно-ракетної техніки та подарував світовому авіабудуванню низку ідей, що використовуються в конструкціях літаків і донині.

Біографія

Дмитро Павлович Григорович народився 6 лютого (25 січня за ст. стилем) 1883 року у місті Києві у трудовій інтелігентній сім'ї. Його батько, Павло Дмитрович, — двоюрідний племінник відомого російського письменника Дмитра Васильовича Григоровича — спочатку служив на цукровому заводі, згодом — в інтендантстві військового відомства. Мати, Ядвіга Костянтинівна, була донькою земського лікаря. З дитинства маленький Дмитро виявляв цікавість до точних дисциплін, любив майструвати. Тож коли постало питання, куди йти вчитися,

батьки віддали сина до Київського реального училища.

Як вказувалося в статуті цього закладу, «в ньому надавалася загальна освіта, пристосована до практичних потреб, із поглибленим вивченням низки точних наук». Обов'язковими були дві європейські мови – німецька і французька. На предмети природничого циклу і на точні науки відводилося значно більше годин, ніж у класичних гімназіях. Достатньо багато годин відводилося на практичні заняття в майстернях і лабораторіях.

Ще там Дмитро почав відвідувати повітроплавний гурток КПІ, заснований 1905 року, а фактичним керівником гуртка був учень Миколи Єгоровича Жуковського — професор механіки Микола Делоне.

Потім Григорович навчався в Київському політехнічному інституті. Перед закінченням КПІ Дмитро поїхав до бельгійського міста Льєжа, де в одному з інститутів прослухав два семестри, вивчаючи аеродинаміку і теорію двигунів.

Перший свій легкий спортивний біплан Г1 з двигуном «Анзані» потужністю 25 кінських сил, який Григорович побудував з бамбука, він випробував 10 січня 1910 року.

Наступною роботою Григоровича став аероплан, побудований за схемою, що наслідувала будову французького літака «Блеріо ХІ», але з власною системою керування та конструкцією шасі. Будував його Григорович спільно з київським аматором автомобільного спорту — багатієм Ільницьким. Фінансової допомоги Ільницького виявилося достатньо, аби завершити працю над новим аеропланом і продемонструвати на київській виставці повітроплавання. Літак привернув загальну увагу фахівців і аматорів авіації. Журнал «Автомобиль и воздухоплавание» назвав його найкращою конструкцією виставки.

Розробками Григоровича зацікавився Федір Терещенко — ця родина була серед ініціаторів створення КПІ і його меценатів. Терещенко також навчався в Київському політехнічному інституті і мріяв стати авіатором. Його захоплення авіацією було настільки сильним, що у своєму маєтку в селі Червоне Житомирського повіту він обладнав власну авіамайстерню та аеродром. Федір Терещенко запросив Григоровича до співпраці, отже невдовзі на світ з'явилися два їхні спільні спортивні аероплани — Г2 і Г3. Конструктором і основним виконавцем усіх робіт був Григорович, меценатом — Терещенко.

З 1912 року Дмитро Григорович —

М-5

технічний директор заводу 1-го Російського товариства повітроплавання. У 1913 році він сконструював свій перший літальний човен М-1. У вересні 1916 року лейтенант Ян Нагурський першим у світі зробив на літаючому човні М-9 конструкції Григоровича дві «мертві петлі» поспіль — нікому повторити «петлю Нестерова» на літальних човнах інших конструкцій не вдалося.

М-15

За роки Першої світової війни конструкторське бюро Дмитра Григоровича створило понад 10 типів гідролітаків. Морський розвідник М-9 конструкції Григоровича вперше у світі був обладнаний гарматою та міг приземлятися не лише на воду, але й на сніг. Літаючий човен ГАСН Д. Григоровича — перший у світі морський торпедоносець. Д. Григоровичу належить впроваджена ним ідея застосування на літаках броні та шасі, що складалося в польоті. Гідролітаки Дмитра Григоровича вироблялися в США, Великій Британії, Італії та Франції за проєктами, які продав за кордон Тимчасовий уряд Росії.

1 червня 1917 року Григорович заснував власний дослідний авіабудівний завод.

Під час голоду в Петрограді перебрався із родиною до Києва, а потім — до Одеси. 1919 року працював у Катеринославі, Сімферополі, Севастополі.

У часи російської окупації УНР змушений був працювати на комуністів. 1922 року Григоровича було призначено технічним директором і начальником КБ Державного авіаційного заводу №1 у Москві. 1923 року за його участю було спроєктовано перший радянський винищувач І-1, а за рік — І-2. У 1925 році конструктора призначено керівником відділу морського дослідного літакобудування на Державному авіаційному заводі №23 в Ленінграді.

Під керівництвом Д. Г. Григоровича працювали М. М. Полікарпов, С. П. Корольов, С. А. Лавочкін, М. І. Камов, Г. М. Берієв, І. В. Четверіков, В. Б. Шавров, М. Й. Гуревич.

Сам авіаконструктор зазнав арештів, був ув'язнений у системі ГУЛАГ СРСР. 1 вересня 1928 року Григорович був заарештований, звинувачений у шкідництві й ув'язнений до Бутирської в'язниці. Протягом 1929–1931 років працював у ЦКБ-39 ОГПУ разом із М. Полікарповим. У квітні 1930 року вони створили винищувач І-5.

10 липня 1931 року Дмитро Григорович отримав свободу, але радянська влада так і не визнала його невинуватість. Газета "Правда" надрукувала постанову Центрального виконавчого комітету СРСР: "…Амністувати… Головного конструктора з дослідного літакобудування Дмитра Павловича Григоровича, який розкаявся у своїх попередніх вчинках і напруженою роботою довів своє розкаяння. Нагородити його грамотою ЦВК Союзу РСР і грошовою премією в 10000 рублів".

Навесні 1938 року Дмитра Павловича Григоровича призначають керівником щойно організованого КБ у Новосибірську.

Але до Сибіру він не доїхав: занедужав і 26 липня того ж року на п'ятдесят шостому році життя помер від лейкемії.

Похований у Москві на Новодівичому цвинтарі (дільниця № 3).

Реабілітований 1 липня 1993 року.

Вшанування

Рішенням Київської міської ради у Солом’янському районі м. Києва одну з нових вулиць найменовано на честь Дмитра Григоровича.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Григорьев, А. Б. Меж двух стихий: Очерки о конструкторах / А.Б. Григорьев. - М. : Машиностроение, 1992. - 256 с. : ил.

Згуровский, М. З. Киевские политехники - пионеры авиации, космонавтики, ракетостроения / М.З. Згуровский. - Киев : НТУУ "КПИ" : ИПК "Политехника", 2011. - 273 с.

Статті

В Киеве родился авиагений Дмитрий Григорович / подготовила Елена Гребенникова // Сегодня: киевский выпуск. - 2018. - 19-21 января (№ 10). - С. 26 : фото.