неділя, 30 грудня 2012 р.

СОВА АНДРІЙ КОРНІЙОВИЧ - актор, гуморист, майстер художнього слова



ЛИЦАР СМІХУ
о 100-річчя від дня народження А.К. Сови]

Андрій Корнійович Сова... Хто з численних прихильників гумору в Україні та й за її межами не знає цього прізвища? Широко знаний і улюблений в народі виконавець гумористичних літературних творів, народний артист України, чи не найпопулярніша творча особистість для українців старшого покоління. У 60-70-ті роки без його участі не відбувався жоден великий святковий концерт. Це був сміхотворець справді багатогранний, якого називали і чаклуном веселого настрою, і ювелірним майстром сміху, і творцем своєрідного театру сатиричних мініатюр. Та перш ніж стати видатним майстром слова й мати такий гучний успіх, Андрію Корнійовичу довелося пройти складний життєвий шлях.
      Народився він у м. Одесі в робітничій сім'ї. Із самого дитинства в ньому боролися дві характерні для справжнього одесита риси - любов до моря та схильність до гумору. І кожна заявляла про себе так владно, що юнак не одразу збагнув своє покликання. Після школи він закінчив Одеське мореходне училище (1930) і був зарахований мотористом 1-го класу на торговельне судно "Цюрупа". Ходив до Італії, Іспанії, Греції, Єгипту, Франції. У вільні від вахти години матроси збиралися біля трюму послухати улюбленця команди Андрія Сову - дотепного жартівника, знавця й оповідача одеського фольклору. Він не примушував прохати себе і з імпровізованої сцени звучали анекдоти, кумедні оповідки з життя одеських базарів. А подеколи й копіював когось із своїх знайомих. Гурт реготав аж до хрипоти. Дивувалися: і де воно в нього береться?
      Андрій опанував морську професію, користувався авторитетом у команди. Та життя іноді робить карколомні повороти, не підвладні ніякій логіці. Коли прокинулась дарована природою жага творчості, почав нудьгувати і марити сценою. Втім, обравши мистецтво, він ще довго шукав своє місце у житті. У 1938 р. закінчив акторське відділення Одеського театрального училища. Упродовж 25 років знявся у 45 фільмах, чимало з яких зайняли гідне місце в національному кінематографі ("Танкер Дербент", "Стара фортеця", "Я чорноморець", "Морський яструб", "Два бійці", "У далекому плаванні", "Блакитні дороги", "Максимко", "Розвідники", "Таємничий острів", "Королева бензоколонки" та ін.). Працював з відомими режисерами: Л.Луковим, В.Брауном, М.Бєлінським, О.Файнциммером. Його партнерами по екрану були: М.Бернес, І.Переверзєв, А.Бучма, Б.Андрєєв, В.Меркур'єв, Л.Сухаревська, Є.Самойлов, Н.Румянцева, Ю.Копелян.
      Після конкурсу (1951 р.) був прийнятий до Київської обласної філармонії, в 1959-му - в "Укрконцерт". Тепер актор вважав, що нарешті знайшов те, чого так прагнув. Популярність його, як естрадного артиста, швидко зростала. Загальновідомий "ас" гумору виступав на сценах майже всіх республік колишнього Радянського Союзу, гастролював у США, Канаді, Німеччині та інших країн світу.
      Багато хто пам'ятає, що відбувалося на концертах, коли конферансьє оголошував: "Виступає народний артист УРСР Андрій Сова!". Зал здригався від бурхливих оплесків і завмирав у передчутті дива. Це треба було бачити: стоїть артист на сцені один, як перст; у руках нічого немає; навкруги теж ніякої театральної атрибутики. Та дарма! Він розказує, а зал регоче. До сліз. У розпорядженні митця - п'ять-десять хвилин, а перед глядачем проходить ціла низка образів - різних, виразно окреслених і на когось схожих. Складалося враження, ніби десь вже зустрічали таких людей, тільки нічого смішного в них не вгледіли. А він побачив і показав: ось, мовляв, подивіться, люди, яке це неподобство; воно варте осміяння.
      За одностайним визнанням театральних критиків, А.Сова мав напрочуд тонке відчуття природи гумору. Те, що він робив, порівнювали з роботою художника-карикатуриста, який одним-двома штрихами змальовує образ. Злободенність тематики, точність вибору об'єкта критики, віртуозність володіння словом і жестом, яскрава, образна, пересипана народними дотепами й інтонаціями мова - саме ці риси і надали творчій манері А.Сови самобутності та неповторності.
      Андрій Корнійович володів дивовижним талантом перевтілення в тих, кого з такою майстерністю зображено у сатиричних і гумористичних творах Остапа Вишні, Степана Олійника, Володимира Івановича, Павла Глазового, Олександра Ковіньки, Євгена Кравченка та ін. Кожен твір письменників-гумористів у виконанні артиста набував надзвичайної сили впливу на переповнені аудиторії слухачів. Для авторів багатьох байок, сатиричних мініатюр, фейлетонів, епіграм, коротеньких оповідань Андрій Корнійович був хрещеним батьком, бо виводив їхні творіння на широку дорогу народного визнання. І вони залишаються в нашій уяві, пов'язані саме з його манерою виконання, його ім'ям.
      У художній палітрі А.К.Сови майже відсутня чорна фарба. Невичерпна щирість, доброта стали його найсильнішою зброєю. Звідси беруть початок життєстверджуючий оптимізм творчості актора, його непохитна віра в людину. "Добро завжди сильніше за зло", "Сатира - гостра зброя", - часто повторював Андрій Корнійович,- тому нею слід користуватись обережно. Я не прагну "очорнити" своїх героїв; поглумитися над ними. Сміху боїться і той, хто вже нічого не боїться... Тому досить їх висміяти як слід. Водночас намагаюся викликати в глядачів почуття зневаги до цих людців, бажання заступити їм шлях у житті. Тобто, щоб люди посміялись і за діло брались".
      Відомо, що кожен жарт, як і рушниця, "стріляє" лише один раз. Дотеп, висловлений удруге, втретє, вже не досягає мети. Та Андрій Сова наче переступив цей закон естради. Його сміх - осмислений і завжди бив у ціль. Скільки б разів не доводилося зустрічатись з його мистецтвом, завжди це справжнє моральне задоволення й естетична насолода.
      Побутує думка, ніби Андрій Корнійович читав лише твори в жанрі гумору та сатири. Втім, це не так. В його виконанні талановито звучали також поетичні й прозові твори Т.Шевченка, О.Пушкіна, О.Довженка, В.Сосюри.
      Життя і творчість Андрія Корнійовича Сови переконливо доводить, що здібності людини - не тільки від народження. Талант - це насамперед особистість, творцем якої є воля і праця. І чим ця особистість багатша, тим вона талановитіша, багатогранніша. На долю видатного майстра випало жорстоке випробування: 16 років він був прикутий до інвалідного крісла. Тривалі й наполегливі спроби лікарів повернути Андрія Корнійовича до активного життя помітних результатів не дали. Як тут не зневіритися, не втратити душевної рівноваги? Та він не здався, а взявся за перо: написання мемуарів - ось якір спасіння! У творчих роздумах й муках, у безсонні ночей й сумнівах сторінка за сторінкою народжувалася книга спогадів "Шлях до сміху" (вийшла друком 1986 р.) Це достовірна й хвилююча розповідь про життя Актора - народного у найширшому розумінні цього слова, про те, що сприяло формуванню його творчої особистості. Образність мислення, щирість почуттів, лірична нотка - такі риси пронизують усі розділи книги й становлять найхарактернішу ознаку спогадів.
      У грудні 1982 р. у Будинку актора в Києві відбувся творчий вечір народного артиста України Андрія Корнійовича Сови під назвою "Друге покликання митця", присвячений його 70-річчю. Це була сенсація, хоч саме на таку зустріч чекали всі шанувальники комедійного хисту видатного майстра.
      Талановитий актор постав у новій якості - талановитого літератора. Всі хвилювалися, бо знали про душевний і фізичний стан артиста, який вже 4 роки не виступав на сцені.
      Коли піднялася завіса, зал вибухнув такими шаленими оплесками, яких тутешні стіни ще не чули. І тоді актор (з допомогою друзів) встав, ніби окрилений людською любов'ю. Назустріч йому піднявся увесь зал. На очах багатьох присутніх, навіть далеких від сентиментальності, були сльози. Для всіх, особливо для молоді, то був урок мужності.
      А скільки учнів виховав цей мудрий, добрий вчитель! Анатолій Лит-винов, Олександр Івченко, Анатолій Демчук - нині визнані метри української естрадної гумористики.
      Неймовірна мужність, воля, любов до життя не полишали Андрія Корнійовича до останнього.
      Похований він у Києві, на Байковому цвинтарі. У пам'ять про всенародного улюбленця Спілка кінематографістів України та Фонд сприяння розвитку мистецтв України започаткували в 1995 р. конкурс артистів естради імені Андрія Сови, який проводиться щорічно 13 грудня у День Святого Андрія Первозванного.

При написанні матеріалу використовувалося  джерело:  

// Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2002. - IV кв.– С.  86-90.

 Інформацію  про Сову А.К. подано також у виданні:

// Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 350 : портр.

Немає коментарів:

Дописати коментар