КИЯНИ: ВІД А ДО Я: МАКСИМ ТАДЕЙОВИЧ РИЛЬСЬКИЙ

вівторок, 18 березня 2025 р.

МАКСИМ ТАДЕЙОВИЧ РИЛЬСЬКИЙ - ДО 130-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Максим Тадейович Рильський — український радянський поет-академік, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, один із «неокласиків», літературознавець. Академік АН УРСР (1943) та АН СРСР (1958). Депутат Верховної Ради СРСР 2-6-го скликань. Очолював Спілку радянських письменників України (в 1943-1946 роках) та Інститут мистецтвознавства, народної творчості та етнографії.

Життєпис

Народився 7 [19] березня 1895 в Києві (Київська губернія, Російська імперія, нині столиця України). Батько майбутнього поета, етнограф, громадський діяч, економіст і публіцист Тадей Рильський, був сином багатого польського поміщика Розеслава Теодоровича Рильського та князівни Дарії Трубецької. Один із предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Прапрадід Ромуальд був учнем василіянської школи; під час Коліївщини (1768) його мало не було страчено (за переказом, він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати Руського краю», це справило на ватажка гайдамаків таке враження, що він відпустив як хлопця, так і решту засуджених на смерть поляків та євреїв).

Мати, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області).

Дитячі роки минули в селі Романівка на Житомирщині (тепер Попільнянського району).

1902 року помер батько, й родина переїхала з Романівки до Києва. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) в приватній гімназії в Києві.

У 1908 році Максим поступив до третього класу гімназії у Києві. Змалку познайомився з композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Дмитром Ревуцьким, актором і режисером Панасом Саксаганським, етнографом та фольклористом Олександром Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова.

Писати почав рано — перший його вірш був опублікований вже у 1907 році, а через три роки побачила світ дебютна збірка «На білих островах» (1910).

Перша книга Максима Рильського з'явилася друком, коли авторові ледве виповнилося 15 років: була це тоненька збірочка юнацьких поезій із замріяною назвою: «На білих островах».

Після закінчення приватної гімназії Науменка Рильський у 1915-1918 роках навчався на медичному факультеті Київського імператорського університету Святого Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

Якийсь час проживав у м. Сквирі, де в 1918 році працював у садовому відділі земської управи в Сквирській продовольчій управі (яку очолював Іван Рильський, брат поета) (будинок зберігся). У 1918-1929 роках вчителював у селах Сквирського повіту, зокрема, й у Романівці. У 1919-1929и роках разом з учителюванням у селі викладав у київській залізничній школі, на «робітничому факультеті» Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Писати Рильський розпочав рано. Перший його вірш надруковано 1907 року, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що засвідчила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана в скороченому вигляді 1926).

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929) та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема, 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події й протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи у відвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи в поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», що вийшла в київській газеті «Більшовик» 23 вересня 1923 року, ч. 216.).

Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті 19 березня 1931 року закінчилося арештом органами НКВС, після чого він п'ять місяців просидів у Лук'янівській тюрмі, де його вимагали зізнатись у контрреволюційній діяльності. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості.

1932 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) митець проголошує активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він урятувався від сталінського терору й був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його товариші-неокласики — Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Микола Зеров — за кілька років були репресовані й знищені радянською владою.

Максим Рильський від весни 1938 до весни 1951 року мешкав і працював в Ірпені по вулиці Центральна, 15. Влітку він порався в садку біля улюблених дерев і квітів або рибалив на річці Ірпінь. Багато з класиків та молодих поетів, артистів та художників із вдячністю згадують цю невелику садибу, де проходили різноманітні літературні зустрічі, поки Рильський не переїхав до Голосієва на нову дачу. Син письменника Богдан Рильський у книзі спогадів «Мандрівка у молодість батька» присвятив ірпінському періоду життя Максима Рильського та його родини цілий розділ «У сосновім Ірпені».

Під час Другої світової війни перебував у евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві.

Член ВКП(б) з 1943 року.

Творчість Рильського поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили поета.

Одначе це не заважало радянським органам «профілактично» його шпетити. Після отримання характеристики «Найактивніший український націоналіст» до Рильського був приставлений для стеження майор державної безпеки, начальник відділу Другого головного управління НКВС Анатолій Шевко. Майор Шевко завів на поета справу «Ставка», за якою було заарештовано дев'ятеро осіб. «Матеріали стосовно Рильського свідчать про те, що він, перебуваючи в партії, дворушничає, що з його націоналістичного минулого тягнуться гнилі нитки, що він не зрікся цього минулого і далі лишається на націоналістичних позиціях», — писав Шевко.

На початку жовтня 1947 року газета «Радянська Україна» надрукувала статтю «Про націоналістичні помилки М. Рильського», де його звинувачували у «буржуазному об'єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність… він не оволодів основами марксистсько-ленінського світогляду… не позбувся впливу буржуазно-націоналістичної ідеології».

У радянську добу Рильський написав 35 книжок поезій, найкращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства.

1943 року його обрано академіком Академії наук УРСР.

Попри звання, премії, а, отже, і виконання замовлень влади («Пісня про Сталіна», скажімо, була написана на офіційне замовлення від Комітету у справах мистецтв УРСР), за тоталітарних часів Максим Тадейович зумів зберегти в собі людську порядність. Наприклад, коли перекладач Григорій Кочур звільнився з таборів, Рильський позичив йому 80 тис. рублів, щоб він купив собі будинок в Ірпені. Як згадувала вдова видатного поета Євгена Плужника, єдиний, хто з друзів-літераторів носив заарештованому чоловікові в тюрму передачі, був Рильський. У колі близьких друзів Рильського звали «Максим Золоте Серце».

У 1942-1964 роках Максим Рильський був директором академічного Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Поетові двічі було присуджено Сталінську премію в галузі літератури й мистецтва (1943 року премію 1-го ступеня за збірки віршів: «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світла зброя» й поему «Мандрівка в молодість»; 1950 року премію 3-го ступеня за переклад українською мовою поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш»), а 1960 року — Ленінську премію в галузі літератури, журналістики, публіцистики й мистецтва за збірки віршів «Далекі небосхили» (1959) та «Троянди й виноград» (1957). Крім «офіційної» поезії поет творив і глибоко патріотичну, яку декламував тільки з пам'яті окремим близьким і не довіряв паперу та забрав із собою в могилу.

Надгробок Максима Рильського

на Байковому кладовищі в Києві.

Помер 24 липня 1964 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Знання мов, музики

Максим Тадейович вільно володів 13 мовами, міг перекладати із 30 мов світу. Переклав українською мовою понад двісті тисяч поетичних рядків, перекладав також повісті, романи, п'єси.

Найбільше перекладав із трьох мов, які знав досконало: російської, польської та французької. Його старший брат Іван теж був перекладачем і спочатку його вчив перекладати.

У Києві, вже маючи відоме літературне ім'я, деякий час викладав стилістику і практику перекладу в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Рильський добре грав на піаніно. Музики вчив його сам Микола Лисенко, батьків друг, у родині якого він навіть довгий час жив. Пізніше Максим Рильський присвятить йому вірш «Пісня».

Із 1935 до 1942 роки Максим Рильський завідував літературною частиною Київського театру опери та балету.

Вшанування пам'яті

1965 року на честь Максима Рильського було названо вулицю в Києві, де він жив і працював у 1951-1964 роках (колишня назва — Радянська). Вулиця пролягає поруч із Голосіївським парком, який 1964 року теж був названий на честь Рильського. 2003 року біля центрального входу до парку відкрито пам'ятник поетові (автори — скульптор Петро Остапенко та архітектор Олег Стукалов).

У будинку в Києві, де жив Максим Рильський (нинішня адреса — вул. Максима Рильського, 7), з 1968 року працює літературно-меморіальний музей поета. Перед будинком-музеєм встановлено бронзове погруддя Рильського (скульптор Олександр Ковальов).

1972 року постановою Ради Міністрів УРСР була заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.

З 1985 року школа № 7 в Солом'янському районі міста Києва носить його ім'я. У 2005 році з нагоди 110-річної річниці з дня народження поета у школі було відкрито меморіальну дошку М. Т. Рильського.

Пам'ятна дошка на будинку колишньої земської управи в м. Сквирі, де працював М. Рильський (встановлена його другом Йосипом Магометом).

Іменем Максима Рильського названо пароплав на Дніпрі.

Восени 2016 року його іменем назвали центральну вулицю в місті Сквирі.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Видатні постаті в історії України XX ст. : короткі біографічні нариси / В.І. Гусєв [та ін.]. - Київ : Вища школа, 2011. - 392 с. : портр.

Говоруха, І. Митець повинен мати долю : [талановиті та незламні українці] / Ірина Говоруха. - Київ : Артіль, [2023]. - 418 c. : портр.

Рильський, М. Г. ...Люби природу не для себе... : документально-художній літопис / авт.-упоряд. Максим Рильський. - Київ : Дніпро, 2025. - 320 с., 26 с. фотоіл., портр.

Рильський, М. Г. "Співучий Києве, дитя живих століть" в поезії, есеях, споминах / авт.-упоряд., передм. М. Г. Рильського ; Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського. - Київ : Дніпро, 2023. - 296 с., XXIV с. фотоіл.

Сто видатних українців / [авт. ст. В. Астапенко та ін.]. - Київ : Арій, 2006. - 496 с. : портр.

Шаров, І. Ф. 100 видатних імен України / Ігор Шаров. - Київ : Альтернативи, 1999. - 504 с. : портр.

100 знаменитих людей України / В. М. Скляренко [та ін. ; пер. з рос. Т. В. Ковальової ; худож.-оформ. Л. Д. Киркач-Осипова]. - Харків : Фоліо, 2005. - 511 с.