КИЯНИ: ВІД А ДО Я: ІВАН ФЕДОРОВИЧ КАРАБИЦЬ - ДО 80 РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

субота, 11 січня 2025 р.

ІВАН ФЕДОРОВИЧ КАРАБИЦЬ - ДО 80 РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Іван Федорович Карабиць — український композитор, диригент, музично-громадський діяч. Народний артист Української РСР (1991). Почесний громадянин Торецька.

Біографія

Іван Федорович Карабиць народився 17 січня 1945 року у грецькій родині в селі Ялта Першотравневого району Донецької області. У ранньому дитинстві разом з батьками виїхав з Ялти. Подальше його життя пройшло в Дзержинську, Бахмуті, Києві та гастрольних поїздках.

У 1959-1963 рр. навчався в Артемівському музичному училищі (нині заклад носить назву Бахмутський коледж мистецтв імені Івана Карабиця). Закінчив його по класу фортепіано.

У 1971 році закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом «композиція» по класу проф. Б.Лятошинського та в 1975 році аспірантуру під керівництвом М.Скорика.

1968-1975 рр. — диригент ансамблю пісні і танцю Київського військового округу.

З 1983 року — викладач кафедри композиції Київської консерваторії (з 1998 року — професор).

1989-2001 рр. — музичний директор міжнародного фестивалю Київ Музик Фест. Член Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО. Професор Національної музичної академії України.

Серед учнів Івана Карабиця — Вікторія Польова, Андрій Бондаренко, Олена Ільницька.

У 1994-2000 рр. — художній керівник Національного ансамблю солістів «Київська камерата», фундатор циклу концертів «Час камерати».

Лауреат республіканської комсомольської премії імені Островського (1978), Лауреат всесоюзного композиторського конкурсу, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1974), Народний артист Української РСР (1991).

Творчість

Сам Іван Карабиць у листі до Вірка Балея так визначав свої стильові орієнтири:

«Дорогий Вірко! Як композитор я формувався у 60-70-і роки під враженнями від музики минулих часів та музики ХХ століття. З властивістю молодості бував дещо категоричним в оцінках зв’язку між традиційним і новим. Хотілося більше «свіжого повітря». У радянські часи ми здобували фундаментальну освіту, але не були достатньо інформовані, що діється у багатогранному музичному світі. Треба було багато долати на цьому шляху. Гадаю, що тут є підстава не вважати себе консерватором. Подальший мій творчий шлях не відрізнявся прихильністю до застарілого, віджилого, ворожим ставленням до нового, прогресивного.

Моїй музиці, я гадаю, притаманне прагнення до синтезу різних музичних джерел. Я переконаний, це може давати несподівані вирішення багатьох художніх завдань. І це не є еклектика, а спосіб мислення. Стоячи на порозі нового тисячоліття, дивимося уперед, прогнозуємо, а також оцінюємо та аналізуємо минуле. Ми усі стомлені «бігом» і тому не спішимо проститися з тим, що було… А було дуже багато такого, без чого нам не вижити у новому часі. Може, тому усе більше хочеться писати щиріше, зрозуміло багатьом, водночас лишаючись собою… На мою думку, Малер, Лятошинський, Стравинський, Шостакович, «нововіденці» та деякі сучасні композитори — це ті імена, що мають вплив на мою музику. Синтетичний вплив. Найважнішими своїми творами (а у цьому мене переконує їх активне життя) вважаю: концерт для хору та оркестру «Сад Божественних пісень»; симфонія «5 пісень про Україну», 2-й концерт для оркестру, 3-й концерт для оркестру; симфонія для струнних.

Л. Кияновська відмічає, що усіх композиторів, що справили вплив на творчість Карабиця, об'єднує пассіонарність та «позакон'юнктурна» позиція, готовість радше конфронтуватися з офіційно прийнятими канонами мистецтва, аніж зрадити свої переконання й ідеали. Ця позиція була близькою Івану Карабицю. Разом з тим, помітний вплив на творчість Івана Карабиця справив його вчитель Борис Лятошинський, а також група його учнів-однодумців — В. Сильвестров, Л. Грабовський, В. Годзяцький, В. Губа, Є. Станкович, О. Кива, які завдяки особистим контактам І. Блажкова з композиторами Західної Європи (зокрема, П. Булезом, Е. Варезом), отримали можливість вивчати новітні стилістичні течії, а також навчились нехтувати «кон'юнктурою, якою б привабливою вона не видавалась і які б райдужні перспективи не обіцяла».

На думку О. Берегової, у жанрово-стильовому і стилістичному аспектах композитор завжди виявляв широту й універсальність творчого мислення, новаторський підхід до традиційних музичних жанрів і форм.

Твори раннього періоду відрізняються експресивністю музичної мови та пошуком індивідуального стилю. Композитор вільно використовував додекафонію. Переважають камерні твори, серед яких твори неофольклорного спрямування: «Три пісні на народні тексти» для голосу і фортепіано (1969), вокальний цикл «Пісні Явдохи Зуїхи» для голосу, флейти та альта, п'єса «Музика» для скрипки соло (1974).

У 70-80-і роки визначилося тяжіння композитора до масштабних музичних побудов. Переважають симфонічні та вокально-симфонічні жанри (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру «Сад божественних пісень» на вірші Г. С. Сковороди, опера-ораторія «Київські фрески», три концерти для оркестру), характерна філософська та громадянська тематика (теми Батьківщини, пам'яті, морального обов'язку). Вокально-симфонічні твори Івана Карабиця тяжіють до понятійної конкретності, видовищності — на це спрямовані драматургічні функції оповідача, самостійна і досить активна роль поетичного компоненту, програмна точність музичного вираження, жанрова асоціативність, темброва драматургія і т. ін.

Концерт до його 75-річчя

в Національній філармонії України

Універсальність музичної мови творів наступного періоду визначилась синтезом різних елементів сучасних композиторських технік (пуантилізму, алеаторики, сонористики) у поєднанні із новотональною та новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, необароко, неоімпресіонізму, джазової лексики). В образній сфері посилюється трагічне начало та актуалізується тема покаяння (Концерт № 3 «Голосіння», Концерт-триптих для оркестру), по-новому зазвучала пантеїстична тема («Music from Waterside»).

Симфонічний оркестр Держтелерадіо України під керівництвом Вадима Гнєдаша та Володимира Сіренка записав ряд його творів у фонд українського радіо. Деякі твори Івана Карабиця виконувалися оркестром у Франції та Іспанії.

Громадська діяльність

За характеристикою Г. Єрмакової, І. Карабиць «був діячем культури — у прямому сенсі цих слів, діячем нового покоління із сучасним, широким поглядом на світ, тим, що вміє передбачати спрямовані вже у XXI столітті тенденції його розвитку, а тому мислити і чинити далекоглядно стратегічно». За спогадами дружини композитора, М. Копиці, «особливості Івана Карабиця як діяча не можна звести до однієї-двох потужних акцій у розбудові культурного організму в Україні. В архіві композитора є чернетка середини 1980-х років, у якій зафіксовано його функціональні обов'язки громадського призначення — це і багатоскладова робота у Спілці композиторів, на українському і загальносоюзному рівні, праця у товариствах «Знання» і «Дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами», в правлінні Фонду культури і Фонду допомоги з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС <…> робота голови Київського міського джаз-клубу <…> Перелік можна продовжувати».

Карабиць був одним з фундаторів Українського фонду культури.

Надгробок Івана Карабиця

на Байковому кладовищі

Іван Федорович Карабиць пішов з життя 20 січня 2002 року.

Пам'ять

2004 року розпорядженням КМ № 66-р від 11.02.2004 ім'я Івана Карабиця присвоєно Артемівському музичному училищу (нині — Бахмутський коледж мистецтв) та Дитячій музичній школі м. Дзержинськ (нині — Торецьк).

29 серпня 2010 року в місті Торецьку Донецької області на будинку, в якому пройшли ранні роки Івана Федоровича та жила його мати, встановлена меморіальна дошка.

З 2003 року в Бахмуті (Артемівську) проводився Відкритий конкурс української фортепіанної та вокальної музики імені Івана Карабиця.

З 2011 року у Києві щорічно проводиться конкурс молодих композиторів імені Івана Карабиця.

Ім'я Івана Карабиця носить Музична школа сценічного виховання на Позняках (м. Київ).

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Карабиць, І. Ф. Пісні / Іван Карабиць. - Київ : Музична Україна, 1987. - 64 с. : ноти.

Карабиць, І. Ф. Симфонія №3. Для струнного оркестра : Партитура / І. Карабиць. - Київ : Музична Україна, 1988. - 36 с.

Карабиць, І. Ф. Три концерти для оркестру / Іван Карабиць. - Київ : Музична Україна, 2013. - 208 с. : портр., нот.

Кияновська, Л. Сад пісень Івана Карабиця / Любов Кияновська. - [Київ] : ДУХ І ЛІТЕРА, [2017]. - 285 с. : іл., портр.

Петрушанская, Р. И. Советские композиторы - Лауреаты премии Ленинского комсомола / Р.И. Петрушанская. - Москва : Советский композитор, 1989. - 320 с.

Українські композитори - лауреати комсомольських премій : Статті молодих музикознавців / упоряд. Я. Є. Драбина. - Київ : Муз. Україна, 1982. - 160 с. : портр.

Статті