КИЯНИ: ВІД А ДО Я: липня 2024

четвер, 25 липня 2024 р.

МАРІЯ КОСТЯНТИНІВНА ЗАНЬКОВЕЦЬКА - ДО 170-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Марія Костянтинівна Заньковецька (до шлюбу Адасовська, у шлюбі — Хлистова) — українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця XIX — початку XX століть. Народна артистка Української РСР (1923).

У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Життєпис

Народилася 23 липня (4 серпня) 1854 року в селі Заньки (нині Ніжинський район Чернігівської області (тоді Ніжинський повіт Чернігівської губернії). Була п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина — надвірного радника Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової. Рід Адасовських гербу Корчак походив з XVII ст. і належав до малоросійської шляхти. Дід, Костянтин Григорович Адасовський, був героєм воєн з Наполеоном I, поручиком Бутирського піхотного полку, а батько, Костянтин Костянтинович Адасовський, — суддею.

З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської у Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос — баритон, а Марія — сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому в Заньках сімейні концерти.

11 (23) травня 1875 року вона стала дружиною капітана 5-ї артилерійської бригади 3-ї батареї Олексія Антоновича Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. У цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.

Згодом чоловіка перевели служити в Свеаборг, і у Марії Костянтинівни з'явилась можливість їздити до Гельсінгфорса і брати уроки співу в місцевому відділенні Петербурзької консерваторії у професора Гржималі.

Всі захоплювалися її чудовим голосом, але, на нещастя, уже в перший рік праці на сцені вона захворіла в Харкові на дифтерит, після якого тембр колись такого сильного меццо-сопрано значно змінився на гірше. Порятунком лишалася сцена.

Через деякий час саме ця найсильніша пристрасть її життя змусила порвати з сім'єю і всю себе присвятити сцені.

29 лютого (12 березня) 1888 року шлюб підполковника у відставці Олексія Хлистова з Марією Костянтинівною було розірвано у зв'язку з перелюбством дружини — їй було довічно заборонено повторно вступати в шлюб.

1876 року Марія Костянтинівна вийшла на сцену Ніжинського театру. До кінця свого життя вона не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902-1924 років та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932 року. В Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер.

27 жовтня 1882 року в міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси.

У 1882 році дівчині прийшло запрошення вступити до української акторської трупи. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні.

Була серед засновників Театру Миколи Садовського в Полтаві. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. 1918 року вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, Андрій Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, у червні 1918 року гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.

1922 року Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій у Радянській України 12 січня 1923 року Уряд присвоїв звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Проценка, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання, в якому говорилося: «У плеяді корифеїв української сцени Ваш талант сяяв таким яскравим сяйвом і так із сцени освітлював глядачам правду і кривду життя, що захоплював їх до найвищого екстазу, а ті утиски і пригнічення українського театру, культури і письменництва, які чинились царським режимом, блякли в промінні Вашого генія. Нелегко було Вам добувати дозвіл царської влади показати дійсне українське театральне мистецтво в такому центрі, як Петербург. І тоді передова критика і корифеї критики і літератури схилили голови перед Вашим генієм і визнали в пресі, що Ваш талант сяє яскравіше, ніж талант всесвітньої Сари Бернар…»

Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві в будинку по вул. Великій Васильківській, 121. Чоловіка Наталії Олександрівни, відомого мецената і антрепренера Федора Волика, Марія Костянтинівна вважала своїм другом. Ще 1903 року вона виступала в трупі Волика.

Могила М. Заньковецької

Померла Марія Заньковецька 4 жовтня 1934 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2) (надгробок — мармур, граніт; скульптор Юхим Білостоцький).

Статтями на смерть актриси відгукнулися українські газети у «вільному світі» поза СРСР, зокрема, львівське «Діло»: «Дістали ми телєграфічну вістку про смерть Марії Заньковецької. Дехто думав, що більш як сороклітня її праця на сцені і пізніші злидні, особливо останніх літ, зігнали її тихцем зі світа, як багато наших чільних діячів, про яких питаємось вряди-годи: «Чи живе ще?» Артистка, що сходить зі сцени відчуває це як великий удар і рідко коли переживає його. Заньковецька мала величезну життєву енергію, і ця енергія дала перемогти їй найтяжчі умовини акторської праці у мандрівних трупах, пізніше і роки лихоліття».

Дружила з сім'єю Богомольців — Олександром Богомольцем (1881-1946), президентом Академії Наук України, його батьками, а також з двоюрідною сестрою академіка Наталею Богомолець-Лазурською (1880-1959), з якою грала на одній сцені.

Деякі театральні роботи

В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» Івана Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1892), Катрі й Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 Михайла Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Тараса Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» Олександра Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Геєрманса.

Найкращими її ролями були:

Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського),

Галя, Ярина («Назар Стодоля», «Невольник» Т. Шевченка),

Олена, Оксана, Зінька («Глитай, або ж павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім'ї» М. Л. Кропивницького),

Харитина, Софія («Наймичка», «Безталанна» І. Карпенка-Карого),

Катря («Не судилося» М.Старицького), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного).

З комедійного репертуару — Цвіркунка («Чорноморці» М. Старицького) та інші

Фільмографія

Грала Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909), матір у стрічці «Остап Бандура» (1923).

Пам'ять

Ім'ям Заньковецької названо український драматичний театр у Львові (1923), вулиці в Дніпрі, Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Кропивницькому, Ніжині, Луцьку, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові, Умані, провулок у Полтаві. 1960 року створено меморіальний музей-квартиру Заньковецької в Києві, 1964 року — Меморіальний музей Марії Заньковецької у селі Заньки.

Їй споруджено пам'ятники у Києві (1974, скульптор Г. Кальченко), у селі Заньки (1984, скульптор Ю. Станецький) і Ніжині (1993, скульптор О. Скобліков).

1971 року письменник Іван Рябокляч написав п'єсу «Марія Заньковецька».

2004 року НБУ випустив пам'ятну монету, присвячену 150-річчю від дня народження актриси.

Одному з провулків Житомира надано ім'я Марії Заньковецької.

У м. Кропивницькому діє пластовий дівочий курінь ім. Марії Заньковецької.

У березні 2021 року Марія Заньковецька стала однією з 36 українок, обличчя та силует яких стали праобразом української серії ляльок «Барбі» — «Barbie: Пані України».

19 квітня 2023 року пройшло перейменування вулиць та провулків в місті Краматорськ та прилеглих селах. Таким чином вулиця Наді Курченко була перейменована на вулицю Марії Заньковецької.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Бабанська Н.Г. Київ у творчому житті актриси Марії Заньковецької. // Образ епохи : Культурне середовище Києва кінця ХIХ - початку ХХ ст.. - Київ, 1995

Береза, Р. Мистецька слава України. У пошуку євшан-зілля / Роман Береза. - Львів : Література та мистецтво, 2021. - 544 с. : іл.

Заньковецька Марія Костянтинівна. Справжнє ім'я - Адасовська Марія Костянтинівна : (народ. 1854 р. - пом. 1934 р.) // 100 знаменитих людей України. - Х. : Фоліо, 2005. - С. 156-160.

Марія Заньковецька (Марія Костянтинівна Адасовська) // Видатні постаті в історії України ХХ ст. : короткі біографічні нариси. - Київ : Вища школа, 2011. - С. 142-145 : іл.

Осташевська, Ю. В. Марія Заньковецька : (1854-1934 рр.) / Ю. В. Осташевська // 100 видатних українців. - К. : Видавництво Арій, 2006.. - С. 256-261 : портр.

Статті

Бевзюк-Волошина, Л. На сцені та в житті : стиль Марії Заньковецької / Лілія Бевзюк-Волошина // Антиквар. - 2021. - № 3. - С. 72-76 : фот.

Жук, О. Заручена зі сценою : "УМ" побувала на 160-річчі Марії Заньковецької в її київській квартирі і дізналася, що Чехов називав її "хохлацькою королевою", а Чайковський - "безсмертною" / Ольга Жук // Україна молода. - 2014. - 6 серп. (№ 113). - С. 12 : фото.

Кагарлицький, М. Безсмертя їй ім'я : слово про Марію Заньковецьку з нагоди 150-річного ювілею / М. Кагарлицький // Урядовий кур'єр. - 2004. - 7 серп. (№148).. - С. 8.

Кривда, М. Зірка, що з'являється раз на століття / Марина Кривда // Голос України. - 2021. - 7 жовтня (№ 191). - С. 16 : фото.

Рожнятовська, О. "Мій дім - театр..." : до 160-річчя від дня народження М. Заньковецької (1854-1934) / О. Рожнятовська // Дати і події : календар знаменних дат. - 2014 (друге півріччя). - № 2 (4). - С. 36-40.

Інтернет-ресурси

https://cheline.com.ua/news/pishajsya-ridnim-krayem/mariya-zankovetska-nizhinska-legenda-ukrayinskogo-teatru-foto-19961

https://javoriv-rda.gov.ua/istorychni-podiji/164-roky-tomu-narodylas-lehendarna-mariya-zankovetska/

https://mynizhyn.com/news/misto-i-region/12834-budemo-svjatkuvati-165-richchja-z-dnja-narodzhennja-mariyi-zankoveckoyi.html

https://m.gorod.cn.ua/news_102333.html

https://otak.news/otak/photo-of-the-day/mariia-zankovetska

МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ КОСАЧ - ДО 155-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Михайло Петрович Косач (псевдонім Михайло Обачний та інші) — український вчений-фізик, метеоролог, письменник та перекладач, автор низки оповідань та наукових праць, друкованих в періодиці, засновник літературного гуртка «Плеяда», громадський діяч, старший брат Лесі Українки, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач-Шимановської, Миколи Косача та Ізидори Косач-Борисової.

Життєпис

Дитинство

Народився 13 (25) липня 1869 року в місті Новограді-Волинському в родині Петра та Ольги Косачів (перша дитина). Охрещений 22 липня (3 серпня) 1869 року. Хрещеними батьками стали рідн:і дядько — приват-доцент Київского університету Михайло Петрович Драгоманов і тітка — дворянка Олена Антонівна Косач.

Початкову освіту Михайло здобув з материнських рук і вуст. Офіційну освіту почав з п'ятого класу Хелмської класичної гімназії, яку закінчив через чотири роки зі срібною медаллю.

Дитячі прізвиська Михайла в родині Косачів: Кна-Кна, Мака, Мачина, Міша; колективне прізвисько (разом із сестрою Лесею): Мишелосіє.

Юність

Від 1888 року Михайло — студент математичного відділу фізико-математичного факультету Київського університету. У цей же час разом із сестрою Лесею Українкою за підтримки матері Олени Пчілки засновує у Києві літературний гурток української молоді «Плеяда», головне покликання якого полягає у читанні та критиці нових творів і перекладів, створенні літератури для освіти, виданні збірок з українською белетристикою, етнографічними та історичними нарисами.

Грандіозні плани гуртка не втілились у життя — цензура 1889 року заборонила вже підготовлені до друку збірки. Проте Михайло й надалі клопочеться комплектуванням плеядівської бібліотеки. Також на його прохання Леся Українка формує список зарубіжних авторів, яких конче необхідно перекласти українською мовою, й учасники гуртка беруться за перекладацьку роботу.

Із сестрою Лесею Українкою

Михайло Косач згуртував у тогочасній «Плеяді» найталановитішу молодь — майже всі плеядівці у подальшому житті стануть провідними фахівцями у різних галузях мистецтва, літератури, науки, медицини, політики. «Плеяда» підтримувала тісний зв'язок зі «Старою громадою».

У середині 1893 року гурток припинив свою діяльність.

З 1891 року Михайло Косач вже навчався у Дерптському (Тартуському) університеті. Водночас захоплювався літературою (опублікував у галицьких часописах новели під псевдонімом Михайло Обачний), а також фотографуванням і етнографією.

12 вересня 1893 року Михайло одружився з дочкою маминої близької подруги — письменницею, плеядівкою Олександрою Судовщиковою у Києво-Подольській Христорождественській церкві. На весіллі були Ольга Косач-Кривинюк, Леся Українка. За свідків з боку нареченого — Олександр Хойнацький та плеядівець і друг Орест Остроградський; від нареченої — Петро Антонович Косач та плеядівець Максим Славинський.

Мати Олена Пчілка шлюбу не благословила.

За п’ять років у ніч з 12 на 13 лютого 1898 року в подружжя народилася донька Євгенія.

1894 року Михайло успішно закінчив у Дерптському університеті математичне відділення, перевівся на фізичне і незабаром завершив освіту. Ще студентом працював асистентом фізичного кабінету, де готував і проводив досліди під керівництвом професора Б. Б. Голіцина — відомого вченого, згодом академіка, основоположника сейсмології як точної науки, винахідника сейсмографа, першого президента Міжнародної сейсмічної асоціації.

Навесні 1895 року захистив дисертацію з фізики на тему «Актиноелектричні явища». Викладав фізику та математику в Тартуській жіночій гімназії. Мав низку технічних винаходів, брав участь у роботі української громади в Тарту.

Був запрошений на Всеросійську виставку в Нижньому Новгороді (1896 р.), де взяв участь у будівництві зразкової метеорологічної станції, на якій цілий місяць працював спостерігачем. 1897 року склав іспити на звання викладача фізики й математики в університеті, здобув ступінь магістра — магістерська дисертація «Відбивання світла в одновісному кристалічному середовищі» (захистив 1899 року).

Сфера зацікавлень Михайла Косача полягає у глибокому вивченні й дослідженні проблем метеорології, геофізики, динаміки атмосфери, походження атмосферних електричних явищ, фізики Х-променів (останнє знайшло продовження в практичних справах його двоюрідного брата Юрія Тесленка-Приходька).

Наукові праці М. Косача — у галузях фізичної оптики, метеорології, фізики електролітів. Розробляє вимірювальні метеорологічні пристрої, зокрема, неперервний інтегратор сили вітру та його енергії, електричний томограф.

В Юріївському (Тартуському) університеті (Тарту — місто в північній Естонії, у 1224-1893 роках мало назву Дерпт), працюючи викладачем фізики та математики, він вступив до товариства природознавців, на засіданні якого виголосив доповіді «Заломлення світла на межі двох одновісних кристалів» та «Спрощена форма машини Атвуда». Університетські колеги відзначали його високу лекторську майстерність.

Переклав із англійської мови монографію з метеорології Ф. Вальдо й уклав примітки до тексту (цей переклад побачив світ 1897 року в Санкт-Петербурзі).

Юріївський (Тартуський) університет для ознайомлення з газовими двигунами відрядив на кілька днів Михайла Косача до Кельна.

Працюючи асистентом професора О.І.Садовського в Юріївському (Тартуському) університеті, брав безпосередню участь (був співавтором) в дослідах із виявлення механічної обертової дії світла на кристалічну пластинку.

У передмові до своєї статті професор Садовський зазначає: «У підсумку я дозволю собі подякувати асистентові кафедри фізики в Юріївському університеті М. П. Косачу, який допомагав мені в усіх моїх експериментальних спробах виявити очікувані явища. Як зацікавлення наукою, так і зацікавлення питанням, яке я опрацьовував, змусили його затратити на цю допомогу значно більше часу, ніж це вимагалося його безпосередніми обов'язками. Фізична лабораторія Юріївського університету. Жовтень, 1898».

Теоретичні розрахунки майже через 40 років (1935 р.) були підтверджені американським вченим Річардом Бетом (у виконанні цих дослідів його консультував А. Ейнштейн) і отримали назву ефект Садовського.

У Дерпті (Тарту) Михайло Косач мешкав зі своєю дружиною Олександрою Судовщиковою (літ. псевдонім Грицько Григоренко) за адресою: вул. Пеплерська, будинок № 5. Тут гостювали і молодші сестри — Лариса Косач (Леся Українка) та Ольга Косач. У Дерпті Ольга була в кінці 1900-го на початку 1901 року, а роком раніше, повертаючись із Петербурга, у брата й зовиці гостювала Леся. До речі, в листі до матері з Дерпта вона згадує про «домашні» знімки маленької братової доньки Євки, яку Михайло фотографував сам.

Зрілість та останні роки життя

З 1901 року дістав посаду приват-доцента катедри фізики і метеорології Харківського університету. Тут розквітнув його талант як організатора. Озброєний попереднім досвідом роботи й добрим науковим вишколом, відразу розпочав різнобічну діяльність, очолив катедру фізичної географії та метеорології, що була тоді в складі катедри фізики.

Він стає активним членом Товариства фізико-хімічних наук при Харківськму університеті, виступає на засіданнях із науковими доповідями, друкується в працях товариства. Публікується в міжнародному журналі «Meterologische Zeitschrift», який видавався у Відні, завідує магнітно-метеорологічним відділом фізичної лабораторії, метеорологічною станцією університету, організовує метеослужбу на Харківщині (він фактично став її засновником на Слобожанщині), друкує огляди та статті на метеорологічну тематику в харківській сільськогосподарській газеті та журналі «Научное обозрение». Електрифікує магнітно-метеорологічну лабораторію, з ентузіазмом береться за вивчення властивостей електролітів у зовнішньому магнітному полі, планує підготувати й захистити докторську дисертацію в галузі фізики електролітів, виходячи з їхньої йонної теорії, публікує перші праці з цієї тематики. 21 травня 1902 р. у присутності 19 членів Товариства зачитав доповідь «Електроліти в магнітному полі».

Крім того, викладав загальну фізику у Ветеринарному інституті та в школі технічного товариства. Автор кількох праць із математики і фізики, зокрема: «Деякі уваги до передбачення погоди Демчинським» і «Положення осьової лінії в електричних циклонах».

До письменницько-перекладацького й наукового доробку М. Косача належить ще й етнографічна робота, посмертно видана анонімно 1905 року ярижкою «Кобзарські думи», яку Михайло Косач впорядкував і доповнив коментарями в примітках.

Могила Михайла Косача

Могила М. Косача

Помер передчасно і несподівано 3 (16) жовтня 1903 року від шигельозу (тоді називали бактеріальною дизентерією) на 35-му році життя. Останні п'ять днів його минули в мареннях у харківській лікарні. Панахида відбулася 5 (18) жовтня в Антоніївській університетській церкві. 7 (20) жовтня 1903 року домовину з тілом спочилого урочисто везли екіпажем Алчевських на залізничний вокзал. Проводжати улюбленого викладача пішли студенти, професори Харківського університету, друзі, знайомі, соратники покійного, а також майже в повному складі студенти Ветеринарного інституту.

На старому Байковому кладовищі в Києві Петро Антонович купив велике місце та поставив залізну огорожу. Тут 9 (22) жовтня 1903 року під кронами високих акацій поховали Михайла Косача. Поруч із ним згодом було поховано і родину.

Про духовний світ свого брата сповідально висловилася його молодша сестра Леся Українка в листі до матері від 19 листопада 1903 року: «О так, мамочко, може, справді в моїх очах є щось Мішине, бо в моєму серці є його струни, я так само не вмію ніким ні для кого жертвувати, хіба що собою, своїм власним життям».

Шановні користувачі!

Диба, А. “Українська Плеяда – найкраща, найталановитіша дитина Старої (київської) громади” / Алла Диба // Леся Українка і сучасність : збірник наукових праць. Т. 4, кн. 1. - Луцьк : РВВ "Вежа" Волинського національного університету ім. Лесі Українки, 2007. - С. 295-320.

Косач, М. П. (Михайло Обачний). Твори ; Переклади ; Листи ; Записи кобзарських дум / Михайло Косач (Михайло Обачний) ; упоряд., біографія, коментарі та примітки Лариси Мірошниченко ; Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України. - Київ : Видавничий Дім "Комора", 2017. - 590 с. : портр.

Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького : ілюстроване інформаційне видання / [упоряд. Н. Терехова та ін.] ; Головне управління культури і мистецтв виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). - Київ : КИЙ, 2007. - 144 с. : іл., портр.

"Утвердження української національної ідеї у творчості і громадсько-політичній діяльності Лесі Українки, Олени Пчілки, Михайла Драгоманова та інших видатних особистостей України на теренах Волині-Полісся" : науковий збірник матеріалів Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції / [ред. колегія С. Романов, В. Єршов, О. Юрчук] ; Національна спілка краєзнавців України [та ін.]. - Вінниця : ТВОРИ, 2023. - 256 с. : іл., портр.

Статті

Мірошниченко Л. Про Лесиного брата : До 135-річчя Михайла Петровича Косача. // Культура і життя. - 2004. - 1 груд.(№45) - С.2.

Пясківська О. Фізик, закоханий у лірику : Нещодавно минуло 100 років від дня смерті відомого українського науковця, письменника, рідного брата Лесі Українки Михайла Косача. // Столиця. - 2004. - 1-8 січ.-(№1).-С.27.

Родился брат Леси Украинки Михаил Косач : 25 июля 1869 года / подготовила Елена Гребенникова // Сегодня: киевский выпуск. - 2019. - 18 июля (№ 130). - С. 28 : фото.

Туркевич В. З родини Косачів. // Історичний календар 1999 рік. - К.,1998. - С.213.

Інтернет-ресурси

http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=DOP&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Kosach_M