КИЯНИ: ВІД А ДО Я: травня 2024

субота, 25 травня 2024 р.

ПАНАС КАРПОВИЧ САКСАГАНСЬКИЙ - ДО 165-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Панас Саксаганський

Панас Карпович Саксаганський (справжнє прізвище — Тобілевич) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру. У своєму сценічному псевдоніму Саксаганський увічнив батьківщину матері Євдокії — вона походила з містечка Саксагань (нині село Кам'янського р-ну Дніпропетровської обл.).

Дитинство

Панас Саксаганський народився 15 (27) травня 1859 року в Кам'яно-Костуватому на Херсонщині (тепер Миколаївська область). Він був представником видатної театральної родини Тобілевичів: його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Адамович Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван Карпенко-Карий, Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський).

Освіта

Панас Саксаганський початкову освіту здобув у Бобринецькій повітовій школі.

У молоді роки

Ще школярем захопився влаштуванням аматорських вистав.

Як згадував сам Панас Саксаганський у книзі «Думки про театр», «від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам'ять усю «Наталку Полтавку», і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю «Наталку» напам'ять. На мене, як і на Миколу, мав великий вплив аматорський гурток, яким керували Марко Кропивницький і старший брат Іван. Шкільне керівництво та й Іван забороняли нам відвідувати вистави, бо ми так захоплювалися театром, що забували про свої уроки. Тоді ми організували власний шкільний драмгурток, де грали «Наталку Полтавку», «Назара Стодолю», «Москаля-чарівника»».

1877 року закінчив Єлисаветградське земське реальне училище. Сидів за однією партою з Євгеном Чикаленком. У тому самому класі вчився Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського і дід кінорежисера Андрія Тарковського.

Аматорський театр

Сценічну діяльність Панас Саксаганський розпочав у Єлисаветграді в аматорському гуртку під орудою Марка Кропивницького.

Панас Саксаганський: «Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах — спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значний успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі.

Я їх виконував, наслідуючи засобом Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам'ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини, і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім'ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його».

1878 року Панас Саксаганський пішов на військову службу (Одеська юнкерська школа). Служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому в Миколаєві. Брав участь в українських виставах трупи Чернишова.

Професійний театр

Професійне творче життя розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом Марка Кропивницького та Михайла Старицького, виконавши роль Возного у «Наталці Полтавці».

З 1885 року — у трупі Марка Кропивницького, з 1888 року — у брата Миколи (Садовського), у 1890-1898 та 1905-1909 роках очолював «Товариство русько-малоросійских артистів».

Впродовж 1910-1915 років гастролював у турах Т. Колесниченка та ін. З 1912 до 1940 року Саксаганський проживав у Києві в будинку на вулиці Жилянській, 96.

У 1915-1916 роках працював у Товаристві українських акторів під орудою Івана Мар'яненка, з 1916 року — у Товаристві українських акторів.

1918 року очолював Державний народний театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. 29 липня 1925 року відбулася прем'єра вистави Я. Мамонтова «Що загинули ранком». Режисери — П. Саксаганський, Л. Сабін.

18 вересня 1925 року РНК УСРР надала Панасу Саксаганському звання Народного артиста республіки.

Спорадично виступав у складі новоствореного Театру ім. М.Заньковецької. З 1926 року гастролював у різних театрах. Останній раз виступав на сцені 12 травня 1935 року. Народний артист СРСР (1936).

Творчість

1890-ті роки

Як акторові йому був притаманний реалістично-психологічний метод роботи над роллю із чіткими зовнішніми деталями.

Він мав передусім талант коміка переважно з сатиричним забарвленням: Возний («Наталка Полтавка» Івана Котляревського), Бонавентура, Пеньонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.» І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» Михайла Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»).

Але з немалим успіхом виступав і в інших амплуа: у героїчних і трагедійних ролях.

У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю, знав усі п'єси напам'ять, на проби приходив з готовим режисерським примірником з сумлінним простудіюванням кожної ролі у єдності акторського ансамблю.

Панас Саксаганський у сценічному образі, 1905 рік

Найбільш відомий виставами драм І. Карпенка-Карого. Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й. Шиллера (грав роль Франца Моора), «Урієль Акоста» К. Гуцкова (Державний Народний Театр, 1918 р.) та «Отелло» Вільяма Шекспіра (Театр ім. М.Заньковецької, 1926 р.).

Виховав ціле покоління акторів (Борис Романицький, Варвара Любарт, Андрій Ратмиров, Тетяна Садовська та ін.).

Літературна творчість

Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерності актора.

Смерть

Надгробок Панаса Саксаганського

на Байковому кладовищі в Києві

З кожним роком здоров’я артиста слабшало, декілька разів були інсульти, потім його паралізувало. Востаннє Саксаганський виступив на сцені 12 травня 1935 року, коли офіційно-урочисто відзначали 75-річчя його життя й 50-річчя сценічної діяльності. Актор грав, як завжди, неперевершено, але вже сидячи в кріслі.

Помер видатний театральний діяч17 вересня 1940 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Ще за життя корифея у Києві з’явилася вулиця Саксаганського. У день його похорону О. Богомолець сказав: «Вулиця в Києві, що носить його славне ім’я, довша за ту степову річечку Саксагань, яку він, з природної скромності, обрав для свого театрального псевдоніма». Цим актор увічнив батьківщину своєї матері Євдокії.

Вшанування пам'яті