 |
| В. А. Згурський |
Народився Валентин Арсентійович 9 лютого 1927 року у м. Бірзула Молдавської АСРР Української СРР (нині – Подольськ Одеської області). Під час Великої Вітчизняної війни працював на залізниці, служив на військово-відновлювальному поїзді на фронті.
З юних років його життя було пов'язано із Києвом: закінчив Київський залізничний технікум та Київський політехнічний інститут за спеціальністю «інженер-електрик».
У 1955-1979 роках працював у ВО імені С. П. Корольова, де зробив кар'єру від інженера до генерального директора. Під його керівництвом на базі підприємства сформувалося ціле виробниче об'єднання. Швидкими темпами відбувалися вагомі зміни: саме за часів Згурського виробництво перейшло до випуску приладів на основі друкованих плат і мікросхем. З-поміж продукції, зокрема, значного поширення набули радіоприймачі «Меридіан» – одна з візитівок київської промисловості. Вельми відповідальним напрямом діяльності підприємства було виконання замовлень авіакосмічного комплексу. Недарма 1972 року завод перейменували, давши йому нову назву на честь генерального конструктора космічних кораблів Сергія Корольова. Сюди не раз приїздили герої зоряних трас. Гостями підприємства були Георгій Береговий, Георгій Гречко, Володимир Аксьонов, Валентина Терешкова.
У 1979 році 52-річного «командира промисловості» призначили головою Київського міськвиконкому. Йому відразу довелося стикнутися з нагальними питаннями, пов'язаними з проведенням у Києві футбольного турніру Олімпіади-80, потім, у 1982 році, зі святкуванням 1500-річчя міста Києва.
За безпосередньою участю мера Згурського було розроблено новий генплан розвитку Києва. Велася активна розбудова мікрорайонів на житлових масивах Вигурівщина-Троєщина, Харківський, Виноградар, Мостицький та інших, де отримували квартири сотні тисяч мешканців. З'явилося чимало нових шкіл, що дало змогу відмовитися від незручного графіку навчання у дві зміни. Трасу метро було прокладено до Оболоні й до кінця Червоноармійської вулиці, а вздовж «червоної лінії» між станціями «Хрещатик» та «Університет» з'явилася станція «Ленінська» («Театральна»), завдяки чому було забезпечено пересадку на майбутню «зелену лінію».
Величезний тягар ліг на плечі міської влади внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року. Годі перелічити всі обов'язки, які були покладені тими днями на Валентина Згурського: член оперативної комісії уряду України з ліквідації аварії на ЧАЕС, голова оперативної групи з ліквідації наслідків аварії у Києві…
Депутат Верховної Ради СРСР у 1979-1989 роках.
Помітний слід залишив Згурський і в науковій діяльності: доктор економічних наук, професор, академік Академії екологічних наук України (1993). Він автор 13 винаходів, 5 монографій та близько 100 друкованих робіт.
Вагомий внесок Валентин Згурський зробив і в історію улюбленого ним футбольного клубу – «Динамо» Київ.
Герой Соціалістичної Праці, заслужений працівник
промисловості України, нагороджений
орденами Леніна (1981, 1986), Жовтневої Революції (1976), Вітчизняної війни II
ступеня (1985), Трудового Червоного Прапора (1966, 1971), «За заслуги» ІІІ ступеня,
Богдана Хмельницького III ступеня, «За мужність», медалями, почесною грамотою
Президії Верховної Ради Української РСР (6.02.1987), він лауреат Державної
премії України в галузі науки і техніки – заслуги Валентина Згурського можна
перераховувати довго. Його пам'ятають як людину відкриту та
чесну, а ще – рішучого і мужнього керівника, що ніс добро людям і приносив
користь країні до свого останнього подиху.
 |
|
Могила сім'ї Згурських на Байковому кладовищі |
Мав трьох синів-військових, один з яких, Андрій, загинув у 2003 році в автокатастрофі.
В останні роки життя Валентин Арсентійович хворів, пережив два інсульти. Помер 24 жовтня 2014 року від інфаркту. Похований на Байковому кладовищі поряд із сином Андрієм та дружиною Вірою Семенівною.
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:
З періодичних видань:
Немає коментарів:
Дописати коментар