пʼятниця, 22 травня 2015 р.

ЮРІЙ РИБЧИНСЬКИЙ - 22 травня 1945, Київ) — український поет, драматург, сценарист, заслужений діяч мистецтв України (1995), народний артист України (2000), один із основоположників сучасної української естрадної пісні.

Серед усіх регалій Юрія Рибчинського (а він, як зазначає Вікіпедія, народний артист України, заслужений діяч мистецтв, 15-разовий лауреат фестивалю «Пісня року», лауреат Гоголівської премії, автор понад трьох тисяч пісень і десяти мюзиклів) є дві, які варті десятків інших. Це - Поет і Громадянин. Бо попри те, що довгий час тісно співпрацював (та і зараз контакти лишилися) із радянською та російською естрадою, він не лише не став рабом системи, а залишився «законодавцем мод» і «вершителем доль» — з його легкої руки українською заспівали Олександр Малінін, Тамара Гвердцителі, Ірина Алегрова, Лоліта. Бо такі вже пісні у Юрія Рибчинського, які неможливо не співати.

Сам Юрій Рибчинський називає себе «дитям Перемоги». Народився він у повоєнному Києві на Подолі в родині Євгена Івановича Рибчинського. Родинна легенда розповідає, що ще в 1941-му мама майбутнього поета, полковник медичної служби, врятувала життя бійцеві Рибчинському, а через три роки доля їх знову несподівано звела. В дитинстві Юрко мало чим відрізнявся від однолітків — пас худобу (в господарстві Рибчинських були і корова, і свині, і кури, і гуси), ганяв у футбол. Хіба що був більш імпульсивним та мав загострене почуття справедливості. Про поезію тоді не думав — захоплювався більше театром (із сусідським хлопчиком робили театр тіней: натягували сигаретний папір, вирізали фігурки і ставили міні-спектакль «Дон Кіхот», із яким ходили по дворах. Навіть квитки продавали — по 15 копійок). Навчався в художній школі; років десять серйозно займався стрибками з жердиною.

А ще — любив декламувати вірші. З дитинства, щоб розвинути пам’ять, вивчив великі фрагменти з Шевченкової «Наймички» та «Руслана і Людмили» Пушкіна. Мама, щоб заохотити сина, давала за декламування цукор, варення. З часом почав вірші не запам’ятовувати, а просто «бачити». А згодом узявся за перо і сам. «Коли я починав писати, а це було десь у класі восьмому, моя мама, яка дуже любила літературу, запитала мене: це серйозно? Я сказав — так. І вона злякалась. Вона сказала: краще б ти займався математикою. Мама добре знала, що в країні, де більшість людей пишуть доноси, а не вірші, де панує ГУЛАГ, займатися літературою — небезпечно», — згадував пізніше Рибчинський в одному з інтерв’ю.

Переломним моментом стало знайомство і тісне спілкування з Лесем Танюком, який відкрив для Юрія справжню українську поезію, якої тоді і близько не було у школі — справжнього Тичину, Сосюру, «розстріляне Відродження» — Миколу Зерова, Євгена Плужника, Леся Курбаса, Миколу Куліша. Другим «літературним батьком» став мегапопулярний у той час Євген Євтушенко — з часом Юрій Євгенович навчився так майстерно копіювати стиль і навіть манеру читання Євтушенка, що навіть сам автор не міг відрізнити, де чиє. Ще в шкільні роки вірші Юрія Рибчинського почали з’являтися в «Комсомольській правді», «Юності». Однак всесоюзна слава не збудила в душі «зірочку», а змусила до серйозних роздумів «про час і про себе». Уже в той час у щоденнику хлопця з’являються слова: «Я не хочу жити в країні, яку збудували Ленін і Сталін, я не хочу жити в країні, де столиця розташована за межами моєї держави, я хочу жити в країні, яка буде називатися Україною».

Іншим «знаком долі» стало випадкове знайомство у коридорах Радіокомітету з тоді ще студентом консерваторії Ігорем Покладом. А далі доля їх тісно звела під час служби в армії, коли обоє потрапили до Ансамблю пісні Внутрішніх військ. Тоді одна за одною з’явилися пісні «Ой летіли дикі гуси», «Чарівна скрипка», «Тиха вода», «Зелений клен», «Наречена», в яких на фоні новомодних естрадних ритмів чітко відчувався народний мелос. Він устиг познайомитися і з Володимиром Івасюком, і навіть написати з ним дві пісні — «Кленовий вогонь» та «У долі своя весна». Пізніше кілька пісень Юрій Рибчинський присвятив Володимиру Івасюку — «Минає день, минає ніч», «Скрипка грає», «Пісня пам’яті».

Пісні одразу ж стали шлягерами, а Юрій Рибчинський — одним із найпопулярніших поетів-пісенників. Його пісні із задоволенням брали до репертуару Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Любов і Віктор Анісімови, Павло Зібров, Наталія Могилевська, Руслана, Вікторія Васалаті, Тамара Гвердцителі, Валерій Леонтьєв, «Пісняри». У дні путчу в 1991 році на радіостанції «Эхо Москвы» щогодини в ефірі лунала пісня «Свобода» з рок-опери «Біла ворона», а сама рок-опера, яку відродила театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв», досі є надзвичайно актуальною. А вірші «Шлях до Тараса», «Мова, наша мова», «Стара актриса» увійшли до шкільної програми.

Попри славу і регалії, Юрій Рибчинський досі лишається, як він сам каже, «неформатним і неформальним», і при цьому — надзвичайно прискіпливим до своєї творчості. У 2002 році вийшла друком надзвичайно сильна і прониклива його поема «Поїзд», де Україна постає в образі потяга, який кудись їде, і в кожному вагоні розгортаються свої драми і свої сюжети. І ці сюжети, як виявляється, — вічні.

Своє сімдесятиліття Юрій Рибчинський зустрічає в колі друзів і в роботі. Без зайвої мішури і помпезності, без пафосних творчих вечорів у Палаці культури «Україна» (хоча за останнім шкода, бо ми скучили-таки без мудрої пісні, яка дає поживу і розуму, і серцю). Мріє про створення театру мюзиклу, підтримує молодих і вірить, що українська пісня таки посяде своє поважне і почесне місце у нашому сьогоденні.
Дивись також:
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2656/164/93276/
Україна молода. - 2015. - 22 трав.

 У віділлі можна прочитати : 
Рибчинський, Ю. Є. Поїзд : поезії / Ю. Є. Рибчинський. - К. : Український письменник, 2005. - 159 с. 
Рибчинський Юрій Євгенович // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 316 : портр.  

Немає коментарів:

Дописати коментар