пʼятниця, 23 березня 2012 р.

ЛИСЕНКО МИКОЛА ВІТАЛІЙОВИЧ - композитор, піаніст


Без імені Миколи Лисенка неможливо  собі уявити не те що музичне життя України наприкінці ХІХ ст., а й розвиток її культури взагалі.
 Народився М.В. Лисенко 22 березня 1842 р. в с. Гриньки Полтавської губернії. Всебічна обдарованість майбутнього фундатора національної композиторської школи виявилася досить рано. Значною мірою цьому сприяла родина, в якій він виховувався, - батьки були людьми освіченими і, виховуючи сина, намагалися прищепити йому почуття гідності, працелюбність і повагу до інших.
Змалку Микола бере участь у сільських весільних обрядах, які приваблювали його урочистістю, а надто – співами. Помітивши дуже тонкий, майже абсолютний слух хлопчика, мати ретельно взялася за його музичну освіту. В майбутноьму композитор, що чудово знався на народній музиці, завдячуватиме матері ще й грунтовною обізнаністю з музичною класикою. А поки що маленький музикант своїми зауваженнями змушує ніяковіти невправних вчителів за фальшиву гру й дивує сусідських поміщиків віртуозним виконанням фортепіанних творів.
У 1852 році десятирічного Миколу віддають до одного з київських приватних пансіонів, де, він має продовжувати своє навчання.  В цей час формуються його естетичні смаки й уподобання. Як і раніше, головну увагу юнак приділяє вдосконаленню своєї виконавської майстерності. Серед улюблених творів - найкращі зразки інструментальних жанрів тієї доби: п’єси Шумана, Шопена, Ліста. Однак не забуваються  й дитячі враження від українських народних пісень, які Лисенко, переїхавши до Харкова, починає старанно збирати й записувати. Вокально й інструментально оброблені, вони стануть його першими творами як композитора й аранжувальника. Харківські салони та громадські зібрання, які багато чули про його блискучу гру, охоче запрошують Миколу Лисенка на музичні вечори, а виконання оброблених ним пісень «Там, де Ятрань круто в’ється», «Дівчино, рибчино, серденько моє» полонить серця багатьох панночок...
Здавалося, що йому гарантовано успішну світську кар’єру, виступи у престижних театрах, будинках аристократії. Однак сам Микола Віталійович робить зовсім інший вибір. Чи не найвирішальнішу роль при цьому відіграє та духовна атмосфера, до якої він потрапив, ставши студентом Київського університету. Демократичний рух національної свідомої молоді, що розгортається тут наприкінці 50-х рр. ХІХ ст., пробуджує в серці молодого Лисенка дитячі спогади, вселяючи тверде переконання у необхідності збереження й пропагування української музики, художнього слова, тобто всього того, що становить сутність національного характеру українця. В 1864 році Микола Лисенко готує концертну програму студентського хору, бере активну участь у численних постановках аматорських театральних гуртків, створює музичні  інсценізації творів Гоголя, Грибоєдова, Квітки-Основ’яненка. З великим успіхом проходить підготовлена за його участю постановка «Наталки Полтавки». Опріч написання інструментальних творів, Микола Віталійович відкриває для себе нове амплуа – музично-драматичні п’єси.
Як наслідок його мандрівок українськими селами виходить у світ чимала збірка народних пісень, низка статей, присвячених народним інструментам, кобзарям та музичному побуту Лівобережної України, якими композитор дебютує як здібний науковець. Навчаючись в університеті, він опановує природничі дисципліни, водночас захищаючи дисертацію, присвячену... морським водоростям!
У 1867 році здійснюється давня мрія – Лисенко їде на навчання до Лейпцизької консерваторії. Перебування за кордоном, що дозволяло прилучитися до теоритичних досягнень західної музики, не лише професійно збагачує талант композитора, а й робить його відомим як одного з найперспективніших музикантів слов’янського світу. Значним внеском в українську музику є написаний у цей час цикл хорових та вокальних творів «Музыка к «Кобзарю» Т.Г. Шевченко».
З поверненням на батьківщину в житті Миколи Віталійовича Лисенка починається період, якому судилося зробити його талант невмирущім. Зірками першої величини засяяли його оперні твори – перші, але неймовірно глибокі й талановиті зразки українського композиторського мистецтва світового рівня – «Різдвяна ніч» (1876), «Утоплена» (1884), «Наталка Полтавка» (1889), «Тарас Бульба» (1890), «Енеїда» (1911) та ін. Лисенко продовжує працювати і як педагог та організатор музичного життя. Плідною є його викладацька діяльність у київській школі Російського музичного товариства (1904 р. він засновує власну музично-драматичну школу, [яка містилася по вул. Велика Підвальна, 15 (тепер Ярославів Вал) (будинок не зберігся)] хормейстерська робота (при Дворянському зібранні з аншлагом проходять підготовлені ним хорові програми українських, російських, сербських, чеських, хорватських та болгарських пісень). Праці композитора з історії й теорії української народної музичної культури, інструментальні та вокальні композиції, створені на їх основі, є важливим етапом у розвитку фольклористики.
Підсумок творчого доробку Лисенка в царині усної народної творчості вражає своїми масштабами: для хору ним оброблено 200 пісень, для фортепіано з голосом – понад 300.
В історії кожної з галузей нашої культури можна знайти постать, яка б символізувала в ній певні епохи. Безперечно, в музиці такою постаттю й донині залишається Микола Віталійович Лисенко.
Помер він 26 листопада 1912 року у Києві, [де йому встановлено пам’ятник біля Національної опери Ураїни, названо його ім’ям вулицю, Колонний зал Національної музичної академії України].

Микола Лисенко // Видатні постаті в історії України ІХ - ХІХ ст. : короткі біограф. нариси. Історичні та художні портрети / Гусєв, В.І. ...         [та ін.]. - К. : Вища шк. - 2002. - С. 341-344 : портр.

Немає коментарів:

Дописати коментар