Біографія
Степан Олексійович Сабадаш народився 5 червня 1920 року в селі Ванчинець (нині Новоселицького району Чернівецької області, а на той час — це була Румунія).
Крім Степана, в родині було ще восьмеро дітей. Батьки були людьми совісними і працьовитими, цього навчали й діток.
Степанко змалечку не цурався важкої сільської роботи. Але душа прагнула музики: над усе хотів мати скрипку, навіть в 11 років сам намагався її змайструвати.
Тоді вмовив батька, щоб віддав його церковному регентові в науку. Регентові, певне, припав до душі спів хлоп’яти, тож погодився вчити. Окрім скрипки, радив вивчитися грі на трубі — мовляв, у війську знадобиться. Степан і вивчився, навіть грав у сільському духовому оркестрі. Та захворів на пневмонію, й трубу довелося полишити.
Натомість став на рідних теренах мало не легендарним акордеоністом: отримував запрошення на учти до всіляких владців, а румунські барони навіть фаетон та слугу за ним посилали. Платили курями, смаженими поросятами та іншою поживою, що в чималенькій родині було аж ніяк не зайвим.
Якось, почувши гру Сабадаша на радіо, ніби сама румунська королева вирішила, що хлопцеві треба жити в столиці, навіть із житлом доручила допомогти. І Сабадаш був запрошений працювати на Бухарестському радіо. Проте з політичних міркувань відмовився від цієї пропозиції.
У 1940 році з приходом радянської влади на Буковину вступив до Чернівецького музучилища на фах акордеоніста. Врахувавши віртуозне виконання творів на вступному іспиті, керівництво музучилища вирішило зарахувати Сабодаша відразу на другий курс. Тому музучилище він закінчив за рік.
Аби вступити до консерваторії, Степан переробив метрику — записався румуном. У 1941-1944 роках навчався в приватній румунській консерваторії Чернівців по класу акордеона. Паралельно працював у ресторані, заробляючи на життя й оплату навчання.
У 1944 році почав працювати в Чернівецькій філармонії, де було створено естрадний ансамбль.
Згодом був призваний до лав Червоної армії. Створив ансамбль з числа військовослужбовців-артистів, який виступав у військових частинах 4-го Українського фронту аж до закінчення війни.
Після демобілізації працював у Чернівецькому українському драмтеатрі концертмейстером, одночасно керував свінговим оркестром при Чернівецькому будинку офіцерів.
Згодом разом з Іллею Міським створили естрадний оркестр при кінотеатрі імені О. Кобилянської. Невдовзі був створений ще один оркестр у кінотеатрі «Жовтень», який було визнано найкращим серед оркестрів кінотеатрів України. Для цих оркестрів Степан Олексійович написав багато оркестрових творів.
З 1951 року періодично створював самодіяльні хори. Один із них — Першої трикотажної фабрики, яким керував 16 років. У 1954 році цей колектив на республіканському огляді художньої самодіяльності посів 1-ше місце.
У 1952 році вдруге вступив до Чернівецького музичного училища — уже на хорово-диригентне відділення. Створив міську хорову капелу при Палаці текстильників. За короткий час капела (100 учасників) стала високопрофесійним колективом, була поставлена навіть опера Мусоргського «Борис Годунов».
Одного разу до обласного будинку народної творчості прийшов студент-медик Михайло Ткач, приніс вірш під назвою «Марічка». (До речі, прообраз героїні вірша цілком реальний — Марічка Киселиця, на той час 16-річна куховарочка з їдальні при Путильській райлікарні, де поет проходив медичну практику). Вірш відповідальним особам сподобався, почали шукати композитора. Так народилася пісня, котрій судилась довга і щаслива доля.
Уперше пісню «Марічка» виконав 1955 року хор музучилища, де заочно навчався Степан Сабадаш. Овації, здавалося, ніколи не вщухнуть, виконавців кілька разів викликали на «біс». Шлях до великої сцени «Марічці» торував Буковинський ансамбль пісні і танцю України під керівництвом Алли Серебрі. Потім пісню прославив на цілий світ Дмитро Гнатюк. А в Україні «Марічку» знали всі — від малечі до поважних дідусів та бабусь — і співали скрізь — від весіль до компартійних офіціозів.
Потім з’явилася «Пісня з полонини» — й теж лягла на серце Д. Гнатюкові…
Протягом багатьох років Степан Сабадаш популяризував хоровий спів, писав тематичні пісні й робив оркестровки для супроводу хору і танцювальних колективів. Часто йому доручали керівництво хорами гала-концертів, найбільшим із них був тритисячний хор на святі весни в Чернівцях.
З 1967 року мешкав в Києві. Працював керівником музично-інструментального ансамблю Жовтневого палацу, виступав зі звітними авторськими концертами в Україні та в республіках СРСР. Був членом Музфонду та Музичного товариства України.
З’явилися нові пісні, чимало з них стали відомими. Однак перевершити славу «Марічки» композиторові все ж не вдалося. Виступав з авторськими концертами, але дедалі рідше — стрімко втрачав слух…
Мабуть, Степан Сабадаш належить до тих людей, яким вдалося великою мірою втілити свою земну місію. Він написав багато талановитих музичних творів, збудував дім для родини, виплекав під сотню дерев — цілий сад.
А в рідних Сабадашевих Чернівцях щодня о 12-й годині на вежі Ратуші з’являвся чоловік у буковинських народних строях. У спеку чи хвищу, здоровий чи недужий, Василь Козак долав 126 гвинтових сходинок на вежу, підносив до уст сяючу сурму, і всі чотири сторони довколишнього світу щасливо наслухали любу мелодію: «Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко — я до твого серця кладку прокладу…»
Творчість
Найпопулярніші твори
Більшість його пісень стали популярними й навіть народними. Це:
«Марічка» (1955, слова Михайла Ткача), перше сольне й найвідоміше виконання — Дмитра Гнатюка.
«Очі волошкові» (1965, слова Анатолія Драгомирецького), уперше виконав Євген Савчук, найвідоміші виконавці — Дмитро Гнатюк, Олександр Скачко, Олександр Василенко.
«Пісня з полонини» (слова Олени Пономаренко).
«Осінь» (слова Дмитра Луценка.)
«Спогад» (слова Дмитра Луценка).
«Ромашка» (слова Злати Бичкової).
та деякі інші.
Оригінальні твори 1950-1960 років (Чернівецький період)
«Чернівецький вальс» — для соліста з мішаним хором у супроводі фортепіано. Слова М. Ткача, 1954 рік.
«Пісня про Лук'яна Кобилицю» — для баритона в супроводі фортепіано. Слова І. Кутеня, 1954 рік.
«Буковинська доріжна» — для чоловічого квартету в супроводі фортепіано. Слова В. Григоренко, 1955 рік.
«Марічка», пісня для соліста з мішаним хором, у супроводі фортепіано. Слова М. Ткача, 1955 рік.
«Буковинська полька» — для соліста в супроводі фортепіано. Слова І. Кутеня, 1956 рік.
«Чучело» — жартівлива пісня для баритона з хором у супроводі фортепіано. Слова І. Кутеня, 1956 рік.
«Вареники» — для мішаного хору а капела. Слова І. Кутеня, 1957 рік.
«Коломийки» — для хору а капела. Слова І. Кутеня, 1958 рік.
«Наші славні свинарі» — для хору в супроводі фортепіано. Слова І. Кутеня, 1959 рік.
«Хвала тобі, партіє!» — для мішаного хору з фортепіано. Слова С. Брозницького, 1959 рік.
«Пісня з полонини» — для соліста й мішаного хору акапело. Слова О. Пономаренко, 1960 рік.
«Пісня про Леніна» — для хору з фортепіано. Слова В. Голубничого, 1960 рік.
«Возз'єднана Буковина» — пісня для хору в супроводі фортепіано. Слова П. Амбросій, 1960 рік.
Пісня для соліста
«Ой, думала я» — пісня для соліста з фортепіано. Слова І. Кутеня. 1961 рік.
«Пісня про цілину» — для соліста з жіночим хором у супроводі фортепіано. Слова Ульянінського, 1961 рік.
«Пісня про рідне місто» — для соліста з хором. Слова Б. Григоренко, 1962 рік.
«Пісня про трембіту» — для соліста в супроводі фортепіано. Слова народні, 1952 рік.
Буковинські коломийки
«Очі волошкові». Слова А. Драгомирецького, 1964 рік.
«Батьківщино, краю дорогий». Слова А. Драгомирецького, 1964 рік.
«Перший поцілунок». Слова П. Голубничого, 1965 рік.
«Дівочі мрії». Слова А. Добрянського, 1965 рік.
«Ромашка». Слова Л. Кучерявенка, 1965 рік.
«Безсмертне слово Кобзаря». Слова О. Штойко, 1965 рік.
«Чому?». Слова О. Пономаренко.
«Вишні». Слова 3. Бичкової.
«Гуцулочка». Слова М. Бакая.
«Моя Буковина», Слова А. Кучерявенка.
«Осінь». Слова Т. Коломієць.
«Пісня про лікаря». Слова Г. Бойка.
«Рута-м'ята», Слова М. Ткача.
«Вечірня пісня». Слова Л. Забашти, 1967 рік.
«Коханий краю». Слова І. Кутєня.
«Спогад». Слова Д. Луценка.
«Мечта». Слова І. Лазаревського.
«Комсомолочка». Слова Л. Кучерявенка.
«Кого кохаю, того не маю». Слова Л. Кучерявенка.
«Американському солдату». Слова О. Олійникова, І. Лазаревського.
Обробки
«Румунська рапсодія» для естрадного оркестру, 1958 рік.
«Фантазія на буковинські теми» для естрадного оркестру, 1957 рік.
Фантазія «На фестиваль» для естрадного оркестру, 1958 рік.
Фантазія «Етапи великого шляху» для естрадного оркестру, 1959 рік.
«Синя чічка» — буковинська народна пісня для соліста з мішаним хором, 1958 рік.
«Во поле березонька стояла» — російська народна пісня для соліста з мішаним хором, 1953 рік.
«Попурі комсомольських пісень» — 1956 рік.
Наприкінці 1960-х років С. Сабадаш розпочав роботу над оперетою про життя буковинців.
Київський період
Були написані хорові твори:
«Краю мій» (на слова В. Кириленка);
«Нова зоря над Україною» (на слова В. Кириленка);
«Благовіст» («Михайлівські дзвони») на слова Б. Олійника;
«Пісня про першого космонавта України Л. Каденюка» (на слова А. Демиденка) та інші.
Твори для соліста:
«Твої очі» (на слова В. Кириленка);
«Осенняя песня» (на слова В. Кириленка);
«Біла ружа» (на слова В. Кириленка);
«Колискова для Аннички» (на слова В.Кириленка);
«А ты поверь!» (на слова В. Кириленка) та інші.
Почесні звання
Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1965 року;
Народний артист України з 2000 року.
Вшанування
Портрет художника у 1965 році написав живописець Володимир Симоненко;
У Чернівцях на Алеї зірок Степану Сабадашу ще за життя встановили іменну зірку;
В рідному селі митця відкрита кімната-музей.
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:
Сабадаш, С. Пісні та хори / Степан Сабадаш. - Київ : Мистецтво, 1963. - 52 с. : нот., портр.
Статті:
Інтернет-ресурси:
http://novoselitsa.cv.ua/condata/vanchinets/sabadash.html
https://musical-world.com.ua/artists/sabadash-stepan-oleksijovych/
https://versii.cv.ua/aktsenti/budu-chekaty-z-lyubov-yu-vas-stepan-sabadash/52398.html
