КИЯНИ: ВІД А ДО Я: лютого 2025

понеділок, 24 лютого 2025 р.

ПАВЛО ПАВЛОВИЧ ВІРСЬКИЙ - ДО 120-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Павло Павлович Вірський – видатний український хореограф, реформатор українського сценічного танцю, творець і багаторічний керівник Державного Академічного ансамблю народного танцю України (з 1977 – імені П. Вірського), народний артист СРСР (1960), лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1965), дворазовий лауреат Державної премії СРСР (1950, 1970).

Павло Павлович народився 25 лютого 1905 року в Одесі. Родина мала дворянське походження. Дід займався банківською справою, бабуся – випускниця інституту шляхетних панянок. Батько був інженером і мав надію, що Павло теж піде батьківською стежиною.

Спочатку хлопчину відправили до престижної Рішельєвської гімназії. Мріяли навіть про освіту для нього за кордоном. Але «точні» науки Павла не приваблювали, натомість він мав відмінні оцінки з усіх предметів, пов'язаних із музикою. Щонеділі родина відвідувала оперу. Театральне дійство заворожувало. Тоді хлопець і вирішив присвятити себе мистецтву. Довелося домашнім зрозуміти і погодитись із захопленням сина.

Але події 1917 року зруйнували життя родини Вірських. Щоб вижити в складні часи, довелося працювати навіть дванадцятирічному Павлові. Паралельно з навчанням підліток був сторожем, потім вантажником на будівництві, статистом в одеському оперному театрі. Після гімназії юнак вступив до Одеського музично-драматичного училища, продовжив науку в Московському хореографічному технікумі імені А. Луначарського.

Майбутній віртуоз танцю прийшов до балету не в 6 років, а після 18. Майже ніхто не вірив в успішну кар’єру молодика. Але з перших своїх кроків у світі хореографії Павло Вірський був вдумливим і старанним учнем, намагаючись узяти від учителів якомога більше знань.

З учителями йому пощастило: це і В. Пресняков, який був прихильником вільної ритмізованої пластики, Р. Баланотті – знавець італійської віртуозної школи і шанувальник класичної хореографії, К. Голегзовський, сміливий експериментатор, який намагався «модернізувати» класичні танцювальні традиції. Також певний вплив і захопленість у Павла викликали різноманітні групи виконавців українських танців, які в двадцяті роки частенько виступали на естрадах багатьох міст. Ще в студентські роки мріяв оживити народний академічний танок театральним дійством.

По закінченню технікуму повернувся до Одеси і став працювати в оперному театрі як танцівник і балетмейстер. Разом зі своїм другом і співавтором М. Болотовим Вірський представив глядачам оригінальну постановку балету Глієра «Червоний мак» (1928). За рік поставили «Есмеральду» Ц. Пуні.

У 1934 році творчий дует Вірський-Болотов переїздить до Дніпропетровська (нині Дніпро), де на сцені Робітничого оперного театру артисти здійснили поставку чотирьох балетних вистав.

Спочатку була «Есмеральда», яка запам’яталася глядачам пластичною «мовою» головних персонажів і сміливим постановчим рішенням. Та справжній успіх мала вистава «Міщанин з Тоскани» (в основі якого покладено одну з новел восьмого дня «Декамерона» Д. Бокаччо). Це був перший радянський комедійний балет, який прославив театр на весь СРСР. Поступово трупа оволодівала класичною танцювальною формою, підвищувалася майстерність кордебалету…

Навесні 1937 року Павло Вірський і Микола Болотов очолюють створений Державний ансамбль народного танцю України. У першій же програмі вони пропонують яскраву театралізацію фольклорних танців, сміливо збагачують традиційну лексику українського танцю елементами класичної хореографії.

Напередодні війни Павла Павловича запросили балетмейстером до Київської опери. Але невдовзі його переманили до Київського військового округу, запропонувавши житло в обмін на згоду стати балетмейстером їхнього ансамблю. Павло погодився. Разом із новим колективом їздив по фронтах, дійшов аж до Сталінграда. Там його побачив О. Александров і запропонував перебратися до Москви на посаду балетмейстера Червонопрапорного ансамблю танцю Московського округу, яким керував Александров. Та довго перебувати далеко від України Вірський не зміг. І зрештою повернувся.

Із 1955 року Павло Вірський став художнім керівником Державного ансамблю танцю УРСР, який до цього витримав кілька реорганізацій.

У роботі балетмейстер був дуже вимогливим. Своєрідним його девізом було: «Дисципліна і майстерність!». На репетиціях учасникам ансамблю (чисельність колективу сягала близько 100 чоловік) доводилось окремі елементи повторювати безліч разів, відточуючи їх до автоматизму. Майстер не шкодував ні себе, ні танцівників. Якщо у них не виходило – показував сам, виконуючи складні піруети. Про дисципліну в колективі ходили легенди: на репетицію керівник приходив з палицею (?!), коли гнівався, гучно кричав, балерин доводив до сліз. Не розумів тих, хто працював на півсили, без «вогника в очах», дозволяв собі «вольності». Його боялись і… поважали за професійність, за те, що завжди залишався людяним, дбав про кожного артиста, допомагав із житлом, путівками тощо.

Робота не припинялась для балетмейстера і вдома. Як згадувала дружина і муза Павла Павловича – талановита танцівниця Валерія Вірська-Котляр: «Всі номери він пробував у нас вдома, на килимі – тут були перші етюди, пошуки. Павло Павлович приїхав до Києва з однією маленькою валізкою. На цю валізку ставилася інша, така сама – виходив столик. Усі шедеври, які дозволили нашому українському танцю, хореографії назавжди увійти в європейську культуру, він створював на цьому столику».

Павло Павлович у своїй творчості завжди спирався на народні національні традиції. Тема історії, витоків нації хвилювала і цікавила митця з молодих років. Він першим задумав відтворити у танці картини козаччини, історію Січі, замальовки з побуту українців. Хореограф докладно вивчав твори Тараса Шевченка, праці відомого історика й етнографа Дмитра Яворницького. Здобуті знання допомогли у створенні майбутніх композицій, сценічних костюмів, музичного супроводу.

Павло Вірський за роки творчої діяльності створив понад сто номерів, більше п’яти концертних програм, до яких увійшли такі яскраві хореографічні композиції як «Ми з України», «Ляльки», «Моряки», «Гопак», «Сестри», «Чумацькі радощі», «Ой, під вишнею», «Повзунець», «Подоляночка», «Про що верба плаче», «Запорожці», «Ми пам'ятаємо!» та інші. Багато з них не втратили своєї актуальності донині і прикрашають сучасний репертуар ансамблю. А легендарний «Гопак» став візитівкою ансамблю.

До слова, ролик відомого жартівливого танцю «Повзунець», створеного Майстром півстоліття тому, в сучасній мережі YouTube вже зібрав понад 38 млн. переглядів.

Слід зазначити, що Павлові Павловичу пощастило з однодумцями і колегами у діяльності зі становлення танцювального ансамблю. Так у художньому оформленні його програм брали участь відомі художники: А. Петрицький, Ф. Нірод, Т. Яблонська, Г. Нестеровська, Л. Писаренко та інші. Тому на концертах колективу глядач насолоджувався не тільки чудовим виконанням, а і гарними костюмами, які, безумовно, є невід'ємною складовою спектаклю. Обробку народної музики і нову музику до танців створювали багато композиторів України. Зокрема, народний артист України Г. Завгородній, Ю. Левицький, А. Хелемський, Я Лапінський, Б. Яровинський. Усі танцювальні номери відбувались у супроводі симфонічного оркестру, яким довгі роки керував сподвижник П. Вірського, композитор, народний артист України Ігор Іващенко.

Концерти колективу завжди ставали подією не тільки на батьківщині, але й за кордоном. Ансамбль із гастролями об’їздив більше ніж 60 країн світу, зокрема: В'єтнам, Корею, Китай, Кубу, Австрію, Англію, Канаду, США, Бельгію, Францію, Іспанію, Італію, Грецію, Бразилію, Аргентину, Венесуелу, Португалію, Швейцарію, Данію, Андорру, Японію та інші країни. І скрізь артистів з України чекали овації, аншлаги, піднесені відгуки, сенсаційні публікації у пресі.

Іспанський художник Сальвадор Далі не пропускав жодного виступу колективу, запрошував Павла Вірського на гостини. Шанувальниками творчості нашого балетмейстера були королева Англії Єлизавета ІІ, принц Монако Альберт, керівник Китаю Мао Цзедун, відомий танцівник і хореограф Серж Лифар, король рок-н-ролу Елвіс Престлі, популярні кіноактори Елізабет Тейлор, Сімона Сіньйоре, Ів Монтан та інші.

Павло Вірський майже 25 років був незмінним художнім керівником колективу, якому віддавав свою майстерність, душу, сили. Під його орудою ансамбль досяг неймовірного творчого піднесення, заслужив любов і шану глядачів, всесвітню славу, усілякі відзнаки та нагороди (звання «заслуженого» 1959, «академічного» 1971, ордени, дипломи тощо).

Могила Павла Вірського

Помер Павло Павлович раптово 5 липня 1975 року – в нього трапився черговий інфаркт. Хореограф щойно відзначив своє 70-ліття, був сповнений творчих сил і планів, збирався у гастрольну подорож. Але доля розпорядилася інакше…

Через два роки потому ансамбль, який ледь не з моменту створення називали «ансамблем Вірського», одержав право офіційно носити ім’я свого творця. Учасники і керівництво ансамблю (з 1980 року ансамбль очолює народний артист України Мирослав Вантух) продовжують яскраву творчу історію колективу, тримають високу планку майстерності, зберігають традиції, закладені видатним хореографом.

Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського – це наша справжня всесвітньо відома танцювальна гордість. Колектив із честю демонструє досягнення національної культури, таким чином роблячи достойний внесок у розвиток світового культурного надбання.

Ім’я і справа українського балетмейстера продовжують свою тріумфальну ходу!

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Бойчук, Б. Спомини в біографії / Бойчук Бойчук. - Київ : Факт, 2003. - 198 с. : іл.

Боримська, Г. В. Самоцвіти українського танцю / Г. Боримська. - Київ : Мистецтво, 1974. - 136 с. : іл.

"Вплив творчості П.П. Вірського на розвиток національної хореографії" : матеріали науково-практичної конференції 26 лютого 2005 рік м. Київ / ред. Е.П. Архипенко... [та ін.] - К. : [Б.в.] 2005. - 87 с.

Павло Вірський : [життєвий і творчий шлях] / [упоряд. Ю.В. Вернигор, Є.І. Досенко]. - Вінниця : Нова Книга, 2012. - 320 с. : іл., портр.

Павло Вірський (1905-1975) : хореограф, реформатор сценічного танцю // 100 найвідоміших українців. - Київ : Автограф : Орфей, 2005. - С. 555-559 : фото.

Сто великих украинцев / Авт. ст.: М.Гнатюк и др. - Москва : Вече, 2002 Киев : Орфей. - 592 с. : ил.

100 найвідоміших українців / [під заг. ред. Юрія Павленка]. - [Київ] : [Компания ОСМА], [2015]. - 679 с. : іл., портр.

Статті

Майстер української хореографії : До 100-річчя від дня народження П.П.Вірського. // Знаменні дати: Календар. - 2005. - С.44-49.

Станішевський Ю. Геній українського танцю. // Урядовий кур'єр. - 2005. - 26 лют. (№37).- С.1,8-9.фс

Тамарин, С. Танец жизни : весь мир аплодировал Павлу Вирскому стоя, родина же "поощряла" хореографа допросами в КГБ / Сергей Тамарин // Тайны прошлого. - 2021. - № 3. - С. 3 : фото.

Інтернет-ресурси

http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=DOP&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Virskyj_P

http://100v.com.ua/uk/Pavlo-Virskiy-person

https://dance.knukim.edu.ua/pavlo-virskij/

https://dance.knukim.edu.ua/1848-2/

https://esu.com.ua/article-34725

https://nlu.org.ua/vustavki.php?id=923

https://www.libr.dp.ua/?do=ukrainica&lng=1&id=4&idg=246

четвер, 20 лютого 2025 р.

ІГОР НАУМОВИЧ ШАМО - ДО 100-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Ігор (Ісай) Наумович Шамо — український радянський композитор єврейського походження. Народний артист Української РСР (1975). Лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка та премії імені М. Островського. Нагороджений орденом «Знак Пошани» та медалями. Почесний громадянин Києва. Автор музики гімну Києва — пісня «Як тебе не любити, Києве мій!».

Біографічні дані

Ігор Наумович Шамо народився в Києві 21 лютого 1925 року в єврейській родині, ім'я при народженні — Ісай Наумович Шамо. Батько, Наум Михайлович Шамо, був помічником лікаря, мати — Марія Ісаївна — домогосподинею. Проживали вони у будинку № 33 по вулиці Борохова (тепер — вулиця Шота Руставелі). Закінчив музичну десятирічку імені Лисенка — першу спеціалізовану школу в Україні. Екстерном закінчив Друге медичне училище за фахом «фельдшер» і на початку 1942 року у 16 років пішов добровольцем на фронт. Пройшов всю війну, був поранений.

Після демобілізації 1946 року Ігор Шамо вступив до Київської консерваторії, яку закінчив з відзнакою в 1951, композиторський факультет у класі професора Бориса Лятошинського. Ще на третьому курсі консерваторії був прийнятий до Спілки композиторів України. Під час навчання працював у самодіяльному театрі заводу «Арсенал», де робив музичне оформлення спектаклів. На дипломному концерті виконав на фортепіано у супроводі симфонічного оркестру свою «Концерт-баладу», яка відразу увійшла в концертне життя, прозвучала в авторському виконанні в Києві, а потім і в Москві.

Ігор Шамо мешкав у Києві до кінця життя. Він є автором симфоній, фортепіанних творів, музики до кінофільмів та понад 300 пісень. Багато років співпрацював з українським поетом Дмитром Луценком, у співавторстві з яким написані пісні «Як тебе не любити, Києве мій!», «Не шуми, калинонько», «Осіннє золото», «Пісня про щастя» та багато інших. Кумирами юного Шамо були І. Бах, Р. Шуман, С. Рахманінов. Йому подобались поривчастість та імпульсивність у Шумана, широта та гармонічна наповненість у Рахманінова, аскетична суворість, прихована сила у Мусоргського.

Надгробок Ігоря Шамо

на Байковому цвинтарі в Києві

У 1976 році став лауреатом Державної премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка.

Ігор Шамо помер 17 серпня 1982 року від раку шлунка. Похований на Байковому цвинтарі в Києві (ділянка № 50).

Твори

«Руська фантазія» перший твір.

Романс для віолончелі та фортепіано

Симфонічні (3 симфонії), концерт для флейти та струнних (1977), концерт для баяна та струнного оркестру (1981), камерні твори (квартети, пєси для бандури тощо), фольк-опера «Ятранські ігри» (лібрето В.Юхимовича) кантати.

Пісні на слова Дмитра Луценка, Андрія Малишка, Тереня Масенка, Л.Смирнова, Р.Рождественського, О.Коломійця, А.Слісаренка, Платона Воронька, Олександра Вратарьова, Л.Ковальчука, Любові Забашти, Валерія Курінського, Юрія Рибчинського, Ігора Лазаревського, Андрія Демиденка…(популярні: «Києве мій», «Балада про сурмачів», «Пісня про невідкриті острови», «Товариш Пісня»).

10 солоспівів на слова Тараса Шевченка (1959).

3 фортепіаних цикли: «Тарасові думи»(з 6 новел)(1960), «Українська сюіта», «Гуцульські акварелі», «Фантастичний марш» для фортепіано (1946), "Прелюдії, «Гумореска». 2 токати, «Варіації-фантазія» (1947, фортепіанне тріо).

Музика до 40 кінофільмів, радіовистав («Відьма» за Шевченком, 1949, і «Тарасові шляхи») та до 40 вистав (у театрі ім. І. Франка, театрі ім. Л.Українки…), «На світанні» в Київському театрі юного глядача (1964).

Пам'ять

На будинку по вул. Костьольній, 8 у м. Києві, де жив композитор, встановлено меморіальну дошку.

Київській дитячій музичній школі № 7 надано ім'я Ігоря Шамо.

У вересні 2015 року Київська міська державна адміністрація провела громадське обговорення щодо перейменування бульвару Олексія Давидова на бульвар Ігоря Шамо. Більшість киян (160 проти 59) підтримала перейменування. У лютому 2016 року київський міський голова Віталій Кличко видав розпорядження про перейменування бульвару.

Шановні користувачі!

Ігор Наумович Шамо. Сторінки життя та творчості : збірник статей / [ред.-упоряд. М.М. Скорик, О.А. Портянко, Д.П. Червінський] ; Міністерство культури і туризму України ; Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського ; Центр музичної україністики. - Київ : [Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського], 2007. - 218 с.

Ігор Шамо : 80-річчя з дня народження / [текст Тамари Невінчаної ; фото з архівів Тамари Шамо] ; Київська міська державна адміністрація ; Національна спілка композиторів України. - Київ : [Б.в.], 2005. - 20 с. : фотоіл.

Шамо, І. Києве мій! : для голосу та фортепіано / Ігор Шамо, Дмитро Луценко. - Київ : Гроно, 2012. - 12 c. : іл., нот.

Шамо, І. Пісні [електронний ресурс] : із золотого фонду Українського радіо / Ігор Шамо ; упоряд. Т. Шамо. - Київ : [Б. в.], [2009?]. - 1 комп'ютерний диск.

Я з вами був і буду кожну мить... : спогади, статті, матеріали про композитора Ігоря Шамо / [упоряд. та заг. ред. Т. І. Шамо ; худож. І. Балюра]. - Київ : ГРОНО, 2006. - 247 с. : іл., портр.

Статті

Антоненко, А. Як народилася пісня "Як тебе не любити, Києве мій" : неофіційному гімну нашої столиці минуло 50 років! / Аліса Антоненко // День. - 2012. - 16 серп. (№ 144). - С. 10 : іл.

Вратарьов, О. Закулісся пісенної школи Шамо : нещодавно на Русанівці замість бульвару Давидова з'явився бульвар Ігоря Шамо композитора, чия пісня "Як тебе не любити, Києве мій" стала неофіційним гімном столиці України / Олександр Вратарьов // Вечірній Київ. - 2016. - 24 берез. (№ 12). - С. 19 : фото.ф

Єгорова, З. Увічнений у пісні : до 95-річчя композитора І. Н. Шамо / Зоя Єгорова // Голос України. - 2020. - 21 лютого (№ 34). - С. 8 : фото.

Олійник, Л. Кияни згадували Ігоря Шамо / Леся Олійник // День. - 2015. - 24-25 квіт. (№ 72-73). - С. 22.

Сигалов, А. Розум і велич України : або "Мої побажання Києву..." / Анатолій Сигалов // Україна молода. - 2020. - 20 жовтня (№ 100). - С. 8-9 : фото.