КИЯНИ: ВІД А ДО Я: ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА

понеділок, 28 серпня 2023 р.

ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА - ДО 155-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Людмила Михайлівна Старицька, у шлюбі Старицька-Черняхівська, — українська письменниця (поетеса, драматург, прозаїк, перекладачка, мемуаристка), громадська діячка українського жіночого руху. Донька Михайла Старицького, племінниця Миколи Лисенка, сестра Оксани Стешенко і Марії Старицької, дружина Олександра Черняхівського, мати Вероніки Черняхівської.

Жертва сталінського терору.

Життєпис

Народилася Людмила Старицька 17 серпня (29 серпня за новим стилем) 1868 року в Києві в поміщицькій родині. Її батьками були відомий письменник, драматург і громадський діяч Михайло Петрович Старицький та Софія Віталіївна Лисенко.

Про дитячі роки письменниця писала:

«Наше покоління — виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку».

Людмила навчалася в київській приватній гімназії Віри Миколаївни Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали рукописний журнал, до якого Людмила Старицька написала повість «За Україну» та сатиричні вірші про директрису та її чоловіка.

У 1888-1893 роках брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда».

У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні Михайла Грушевського.

У квітні 1917 року обрана до Української Центральної Ради.

У травні 1917 року брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії.

Як представниця Міністерства освіти 22 жовтня 1918 року виступила з промовою на урочистому відкритті Кам'янець-Подільського державного українського університету.

З чоловіком та донькою. Київ, 1925 р.

1919 року стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському.

У 1920-тих роках працювала у Всеукраїнській академії наук.

Письменницю було заарештовано 14 січня 1930 року і звинувачено в приналежності до так званої Спілки визволення України. Допити велися у в'язниці на Холодній Горі в Харкові.

Ось кілька витягів з власноручних свідчень Старицької-Черняхівської, датованих 27 січня 1930 року: «…На засіданні виступали з промовами Єфремов — він казав про загальну організацію українських суголосних сил і про організацію суголосних елементів селянства. Чехівський казав про політичне значення Української церкви, Гермайзе — про залучення до організації пролетаріату, Дурдуківський — про об'єднання учительства, розуміється, з відомою, вгорі зазначеною метою, я казала про роль інтелігенції і про необхідність поставити її на чолі організації. Але на цьому зібранні я не чула ні слова про організацію БУД і про назву СВУ, що нею було охрещено нову організацію. …З цього часу, себто з часу цих двох зібрань, організаційного зв'язку межи мною і рештою членів, обраних на першому засіданні, не було. Я стрічалася з ними яко з своїми добрими приятелями і на вечірках у себе, і в родині Єфремова, а не яко з членами організації, ні про які директиви я нічого не чула, в жодних організаційних зібраннях участи не брала. …Отже, тому що Україна, пригнічена 250-літнім пануванням російського царату, не надбала потрібних культурних вартостей, першим завданням, на мою думку, була й буде культурна праця. Особисто ж до мене я вважаю за краще в міру сил моїх і можливостей працювати на придбання Україні культурних вартостей, ніж бути статистом в непевній політичній організації».

Згідно з вироком особливого складу Верховного Суду УСРР від 19 квітня 1930 року, Старицьку-Черняхівську звинувачено в тому, що вона: «а) у період 1926-1929 років була членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність згідно з програмою і завданням організації; б) здійснювала зв'язок центру СВУ з представниками деяких чужоземних капіталістичних держав…»

Письменницю було засуджено до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки.

4 червня 1930 року Старицьку-Черняхівську було звільнено з-під варти, і строк замінено на умовний.

Після звільнення Старицька-Черняхівська була вислана до міста Сталіно (нині Донецьк), де займалась перекладацькою діяльністю.

У 1936-1941 роках жила із сестрою в будинку № 28 на вулиці Ярославів Вал у Києві.

Останні роки.

20 липня 1941 року, коли під стінами Києва точилися бої з німцями, на квартирі в Людмили Михайлівни співробітники НКВС провели обшук, конфіскували паспорт і теку з листуванням. Разом із сестрою Оксаною Михайлівною Стешенко Старицьку-Черняхівську вивезли вантажівкою до Харкова. Тут її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у телячому вагоні до Казахської РСР.

Проте в дорозі 73-літня письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.

У серпні 1989 року Людмилу Михайлівну разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.

Родина

По матері доводилась племінницею композитору Миколі Лисенку. Її чоловіком був Олександр Черняхівський.

Творчість

З дитинства почала віршувати, складати казки. З цього приводу Людмила Старицька-Черняхівська писала:

«В наших обох родинах Старицьких і Косачів панував особливий літературний дух; тому, хто мав хоч іскру таланту, не писати тут було цілком неможливо. Тут завжде писали, розбирали твори, читали їх, видавали збірники і взагалі жили в осередку громадських і літературних інтересів. Як Ольга Петрівна, так і батько мій підтримували кожного, хто виявляв найменше бажання займатися літературою, розжеврювали найдрібнішу іскру таланту».

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Барабан, Л. І. Людмила Старицька-Черняхівська : тернистий шлях творчості / Л.І. Барабан ; [ред. В.Д. Остапов]. - Вінниця : Велес, 2003. - 90 с.

Болабольченко, А. СВУ-суд над переконаннями / Анатолій Болабольченко. - Київ : УКСП Кобза, 1994. - 116 с. : іл.

Старицька-Черняхівська, Л. Жива могила : українська легенда / Людмила Старицька-Черняхівська ; пер. Ю. Хорунжого // Антологія української готичної прози : у 2 т. Т. 1. - Харків : Фоліо, 2019. - С. 548-584 : портр.

Хорунжий, Ю. М. Людям мила : оповіді про Людмилу Старицьку-Черняхівську письменницю, патріотку, страдницю та щойно знайдена ще не друкована її поема "Великий похорон". - [Фастів] : Зона, 1993. - 51 с. : портр.

Хорунжий, Ю. Шляхетні українки : eсеї-парсуни / Юрій Хорунжий. - Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2004. - 208 с. : портр.

Статті

На Голгофу - за Україну : 150 років з дня народження Людмили Старицької-Черняхівської / підготував Віктор Шпак // Урядовий кур'єр. - 2018. - 23 серпня (№ 158). - С. 5 : фото.

Осипчук, Н. "Серед ворожих обставин батьки виховували нас свідомими українцями" : народжена в родині видатного письменника, Людмила Старицька спілкувалася з Косачами, Лисенками, Чубинськими / Наталія Осипчук // Україна молода. - 2021. - 13 серпня (№ 83). - С. 13 : фото.

Процюк, Л. Трудівниця : до 140-річчя з дня народження Людмили Старицької-Черняхівської / Любов Процюк // Літературна Україна. - 2008. - 25 вересня (№ 37). - С. 1, 6 : портр.

Рожнятовська, О. А. Лицарка честі й праці : До 140-річчя від дня народження Л.М. Старицької-Черняхівської (1868-1941) / О.А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2008. - № 3. - С. 101-110 : портр.