середу, 27 листопада 2019 р.

КОСИНКА ГРИГОРІЙ МИХАЙЛОВИЧ – письменник


Справжнє прізвище Стрілець. Народився 29 листопада 1899 року у с. Щербанівка, нині Обухівського району Київської  області у незаможній  селянській родині. В чотири роки навчався грамоті від діда. Змалку працював на цукроварні. Закінчив 2-класну школу в сусідньому с. Красний Кут. Інтерес до навчання заохочував брат матері, у майбутньому відомий прозаїк, Калістрат Анищенко. В 1914 році перебрався до Києва. Працював на різних роботах, учився на вечірніх курсах гімназії, склав екстерном іспити за 6 класів. Почав публікувати в періодичних виданнях невеликі нариси, оповідання, фейлетони. В 1919 році видрукував своє перше оповідання («На буряки»), підписане ім’ям Григорій Косинка. В 1919-1922 роках навчався в Київському інституті народної освіти. У різні роки працював у газеті «Вісті Київського губернського революційного комітету», в журналах «Нова громада», «Всесвіт», у видавництві «Маса», у Державному видавництві України, на радіо, у Всеукраїнському фотокіноуправлінні, на Київській кінофабриці (нині Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка). У 1924 році одружився з Тамарою Михайлівною Мороз (1905-1994 роки; прізвище після одруження – Мороз-Стрілець). Був директором Харківського і Київського радіокомітетів, членом літературно-мистецької групи  «Гроно» та літературної організації «Ланка» (з 1926 року – «Майстерня революційного слова»). У різні роки опублікував збірки оповідань і новел: «На Золотих Богів» (1922 рік), «За воротьми» (1925 рік), «В житах» (1926 рік), «Політика» (1927 рік), «Вибрані оповідання» (1928 рік), «Циркуль» (1930 рік), «Серце» (1933 рік). Його творчості притаманні ескізність, фрагментарність, використання імпресіоністичних засобів, соціально-психологічне відображення дійсності. Перекладав твори М. Гоголя, Максима Горького, А. Чехова, М. Шолохова.
На початку 1930-х років «зарахований» критиками до апологетів «власницького націоналістичного світогляду». 4 листопада 1934 року після критичного виступу в будинку письменників був заарештований, а 13-15 грудня в ході розпочатих владою репресій разом з іншими 27 «терористами-білогвардійцями» засуджений до смерті. Страчений 15 грудня 1934 року м. Київ. 1957 році реабілітований.
Дружина Косинки зібрала і видала спогади про нього, а також надрукувала про нього та інших діячів української культури, з якими він мав дружні й творчі стосунки, власну книгу.
Його твори перекладено російською, білоруською, німецькою, італійською, польською, болгарською, угорською та іншими мовами.
У 1979 році в с. Щербанівка встановлено пам’ятник Косинці.

Бондарчук, П. М. Косинка Григорій Михайлович  / П. М. Бондарчук // Енциклопедія історії України. Т. 5. Кон-Кю. – Київ : Наук. думка, 2008. –         С. 209-210 : портр., фото.

У відділі представлені такі джерела:

Наєнко, М. К.  Косинка Григорій Михайлович  / М. К. Наєнко  // Енциклопедія Сучасної України:  Т. 14. Кол-Кос. – Київ, 2014. – С. 654-655 : портр.

Чадюк, М. Історія про мрії, випробування і пам'ять : київські адреси "Розстріляного Відродження" (Підмогильного, Плужника і Косинки) /
Марія Чадюк // День. – 2018. – 7-8 груд. (№ 223-224). – С. 23 : фото.

пʼятницю, 22 листопада 2019 р.

ХАЛЕПО АНАТОЛІЙ ТРОХИМОВИЧ - екскурсовод, історик, києвознавець, краєзнавець


Народився 22 листопада 1934 року в Харкові у родині службовців. 
Патріарх екскурсійної справи в Києві, наставник багатьох поколінь екскурсоводів Анатолій Трохимович це не просто досвідчений екскурсовод, це талант. Його інтелект, знання і любов до Києва приводять у захват з першої зустрічі…
Через два роки після народження А. Т. Халепо родина переїхала до Києва на вулицю Жертв революції. (Нині, з 1958 року, вул. Десятинна. Попередні назви: Трьохсвятительська, Героїв революції.) 
Мав старшого на 10 років брата Віктора, який загинув при штурмі Берліна у 1945 році.
З 1941 по 1944 рік проживав з матірю на Уралі, де й пішов до першого класу. У 1944 році родина повернулася з евакуації до Києва. До 1953 року відвідував середню школу №25, з вікон якої щодня милувався Андріївською церквою.
Під час навчання А. Т. Халепо захоплювався легкою атлетикою, ходив до спортивної школи №2 та відвідував об’єднання «Юний історик», а також постійно грав з хлопцями в футбол на площі перед сучасним Міністерством закордонних справ, де одночасно розміщувалось 6-8 команд. В ті дитячі роки улюбленою справою були самостійні прогулянки старими вулицями Подолу та по Старокиївській горі. Було дуже цікаво ходити навмання і знаходити дорогу назад.
Перший раз у похід пішки з Києва до Канева пішов у рік закінчення школи зі своїми однокласниками. У ті роки дівчатка і хлопчики навчалися окремо, як це було в гімназіях, тому у поході брали участь тільки хлопчики. Ночували в сільських школах. Йшли днів 5. Цей похід до могили великого Т. Г. Шевченка став початком захоплення туризмом.
З 1953 по 1958 рік навчався на історичному факультеті Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Саме в університеті став постійно займатися спортивним туризмом. Побував на Хібінах, в Карпатах, на Кавказі, Тянь-Шані, Алтаї, в Криму…
Був одним із засновників Київського міського «Клубу туристів» (1959 рік). Працював у Київському палаці піонерів та школярів, а також вчителем історії у середній школі №138.
З 1959 року долучився до екскурсійної справи у товаристві «Знання», а потім і Київського бюро подорожей та екскурсій.
Брав участь у створенні нових екскурсій на історичну та архітектурну тематику. Очолював методичний відділ бюро. На громадських засадах очолював історико-архітектурну секцію КБП та Е. Був нагороджений орденом «Знак пошани» (1982 рік). Постійно викладав на курсах з підготовки екскурсоводів у Бюро подорожей, а також, пізніше, в Інституті туризму, Київському університеті туризму, економіки і права.
А.Т. Халепо пишається багатьма своїми учнями, особливо тими, які люблять відвідувати бібліотеки. Саме в Центральній науковій бібліотеці нещодавно, випадково, натрапив на згадку 1718 року про стародубського козака Василя Халепина. Враховуючи, що батько, Трохим Іванович Халепо, саме зі Стародубщини, де був Стародубський козачий полк в часи Гетьманщини, А.Т. Халепо вважає Василя Халепина своїм невідомим далеким предком.
Велика подяка А.Т. Халепо всім, хто пам’ятає його та спільні мандрівки, а найбільша подяка родині, що завжди приходила на допомогу у тяжкі часи, а особливо дружині Тетяні Володимирівні та сину Олексію.

понеділок, 11 листопада 2019 р.

БЕРЕЗІН ЮХИМ ЙОСИПОВИЧ (сценічний псевдонім – Штепсель) – актор, артист розмовного жанру

Народився 11 листопада 1919 року в  Одесі. Народний артист УРСР (1961 рік). Член НСКінУ (1958-1999 роки). Учасник 2-ї світової війни. Має бойові нагороди. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва (1941 рік; викладач Г. Полежаєв). На естраді виступав від 1940 року разом із Юрієм Тимошенком: гумористично-сатиричні дуети «Галкін і Мочалкін» (1941-1945 роки), «Штепсель і Тарапунька» (від 1945 року). Працював режисером Київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки (1945-1946 роки); від 1946 року – актор і головний режисер Української республіканської естради (від 1959 року - Укрконцерт). 
Знявся у фільмах Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка: «Тарапунька і Штепсель під хмарами» (1954 рік), «Їхали ми,
їхали» (1963 рік), «Сміхонічні пригоди Штепселя і Тарапуньки» (1971 рік; в усіх – співавтор сценарію і режисер), «Від і до» (1977 рік; співавтор сценарію), «Веселі зірки» (1954 рік);  а також у фільмах «Гомони, містечко» (1956 рік), «Майська ніч» (1959 рік), «Навколо Європи» (1960 рік).
Вистави з участю Юхима Березіна: «Двадцять з гаком» (1961 рік), «Сміхонічний концерт» (1967 рік), «Від і до» (1971-1972 роки), «Хвилюйтесь, будь ласка» (1978-1979 роках), «Моя хата скраю» (1986 рік).
У складі дуету виконував інтермедію та мініатюри К. Бахнова,
О. Каневського, М. Костюковського, Р. Віккерса, Ю. Тимошенка, власні твори. На початку 90-х років виїхав до Ізраїлю.
Горенко-Баранівська, Л. І. Березін Юхим Йосипович / Л. І. Горенко-Баранівська // Енциклопедія Сучасної України:  Т. 2. Б-Біо. – Київ,
2003. – С. 502 : фото.
https://uk.wikipedia.org