ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ МИКОЛАЙЧУК - ДО 85-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Іван Васильович Миколайчук — український кіноактор, кінорежисер, сценарист, письменник. лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та має дві режисерські роботи. Його називали «душею українського кіно».

Життєпис

Іван Миколайчук народився у 15 червня 1941 року у селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області Української РСР у багатодітній селянській родині, що мала 13 дітей.

Дехто з його братів і сестер досі живе в Чорториї. До повноліття дожило десятеро братів та сестер.

У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу. Старша сестра Фрозина Грицюк та її син Василь доглядають меморіальний Музей-садибу Івана Миколайчука, відбудованого на місці старої батьківської хати в Чорториї.

З 12 років Іван грав у сільському самодіяльному театрі: була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п'єсою Михайла Старицького.

Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука).

1957 року закінчив Чернівецьке музичне училище, 1961-го — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської.

29 серпня 1962 року одружився з акторкою того ж театру Марією Карп'юк.

У 1963-1965 роках — навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Віктора Івченка).

У кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».

Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Той привів його, аби студента взяли в картину «Тіні забутих предків». За легендою, режисер фільму Сергій Параджанов з поваги до Івченка дав команду зробити пробу, одначе без нього. Вже йдучи зі студії, прошепотів на вухо операторові Юрію Іллєнку, щоб той не заряджав плівку. Студенту належало проказати невеличкий монолог з епізоду різдвяного свята. Миколайчук заговорив, а потому помолився Богу, перехрестився. Отут Іллєнка і пробило: Іван справді молився…

Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі.

«Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.

«Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!»

Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор.»

У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кінематографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом.

У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. У «Пропалій грамоті» він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.

1970-х років почалися гоніння на діячів української культури. Випровадили з кіна, а потім заарештували Сергія Параджанова. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології».

Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях.

«Тіні забутих предків» на довгий час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років.

Івана Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж 5 років, за вказівками партійних бонз, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.

Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон XX» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

Наступний фільм, «Така пізня, така тепла осінь» (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як «Вавилон XX».

1983-го Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили тільки восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор почати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

Помер Іван Миколайчук від раку 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

Фільмографія

1964 — «Сон» (Тарас Шевченко);

1964 — «Тіні забутих предків» (Іван Палійчук);

1965 — «Гадюка», (Валько Брикін);

1966 — «Бур'ян», (Давид Мотузка);

1967 — «Дві смерті», актор;

1967 — «Київські мелодії», актор;

1968 — «Помилка Оноре де Бальзака», актор;

1968 — «Анничка», (Роман);

1968 — «Камінний хрест», (Микола);

1968 — «Розвідники», актор (Віктор Курганов, прізвисько Борода);

1968 — «Визволення» (кіноепопея), частина 1 — «Вогняна дуга», (Савчук);

1969 — «Визволення» (кіноепопея), частина 2 — «Прорив», (Савчук);

1970 — «Білий птах з чорною ознакою», сценарист, (Петро);

1970 — «Комісари», актор;

1971 — «Іду до тебе», актор;

1971 — «Лада з країни Берендеїв», актор;

1971 — «Захар Беркут», (Любомир);

1972 — «Наперекір усьому», актор;

1972 — «Пропала грамота» (Козак Василь);

1973 — «Повість про жінку», актор;

1973 — «Коли людина посміхнулась», актор;

1974 — «Марина», актор;

1974 — «Мріяти і жити», сценарист;

1975 — «Канал», актор;

1976 — «Тривожний місяць вересень», (Гнат);

1977 — «Бірюк», сценарист у співавт;

1978 — «Море», актор;

1978 — «Під сузір'ям Близнюків», сценарист;

1978 — «Спокута чужих гріхів»;

1979 — «Вавилон XX», актор, композитор, режисер, сценарист;

1980 — «Лісова пісня. Мавка», актор;

1981 — «Така пізня, така тепла осінь», актор, режисер, сценарист;

1982 — «Повернення Баттерфляй», актор;

1983 — «Легенда про княгиню Ольгу», (князь Володимир);

1983 — «Миргород та його мешканці», актор;

1986 — «І в звуках пам'ять відгукнеться...», сценарист;

1986 — «На вістрії меча», (Турчин);

1987 — «Жменяки», (Жменяк);

1989 — «Небилиці про Івана», сценарист.

Вшанування пам'яті

На честь Івана Миколайчука названі вулиці у Дніпрі, Києві, Львові, Полтаві, Івано-Франківську, Кропивницькому, Вінниці, Коломиї, Чернівцях та Ковелі.

25 грудня 2015 року Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю та провулок Фелікса Кона на вулицю та провулок Івана Миколайчука.

На честь нього названо 49 курінь УПЮ імені Івана Миколайчука.

8244 Миколайчук — астероїд, названий на честь митця.

Миколайчук-Фест — всеукраїнський фестиваль народної пісні та кіно, присвячений 75-річчю актора.

23 лютого 2016 року на сайт Президента України подана петиція про присвоєнню Іванові Миколайчуку почесного звання «Герой України».

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Миколайчук Іван Васильович : (народ. 1941 р. - пом. 1987 р.) //  100 знаменитих людей України. - Х. : Фоліо, 2005. - С. 305-309.

Пісенне дерево Івана Миколайчука. [Збірник народних, календарно-обрядових та авторських пісень, що звучать у кінофільмах за участю Івана Миколайчука] / [упоряд., авт. передм. та комент. В.П. Коротя-Ковальська]. - Вижниця : Черемош, 2023. - 161 с. : фотоіл., портр., ноти.

Рафальська, Г. В. Іван Миколайчук : (1941-1987 рр.) / Г. В. Рафальська //  100 видатних українців. - К. : Видавництво Арій, 2006.. - С. 487-492 : портр.

Тримбач, С. Іван Миколайчук. Містерії долі / Сергій Миколайчук ; Національний університет "Києво-Могилянська академія" ; Центр європейських гуманітарних досліджень ; Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства. - Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2023. - 368 с., 16 с. фотоіл., портр.

У KINO-КОЛІ / за ред. Володимира Войтенка ; Національний університет "Києво-Могилянська академія" ; Центр європейських гуманітарних досліджень ; Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства. - Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2023. - 560 с., 32 с. фотоіл.

Статті

Бондаренко, Б. Кохання із запахом лілій : легендарний український актор Іван Миколайчук одружився під час зйомок "Тіней забутих предків", виховував прийомного сина й боровся з онкологією / Богдан Бондаренко //  Історія плюс. - 2020. - № 8. - С. 18-19 : фото.

Краснодемський, В. Іван Миколайчук, якого ми досі не знали : 15 червня народився видатний кінематографіст / Володимир Краснодемський //  Голос України. - 2020. - 13 червня (№ 95). - С. 14 : фото.

Краснодемський, В. "О, як натхненно вміє він не грати" / Володимир Краснодемський //  Голос України. - 2021. - 15 червня (№ 111). - С.12 : фото.

Олійник, Т. О, як натхненно він умів не грати! : акторові Іванові Миколайчуку виповнилося б 75 років / Тетяна Олійник //  Україна молода. - 2016. - 10-11 черв. (№ 74). - С. 14 : фото.

Саква, О. Невідомий Іван Миколайчук : Тримбач Сергій. Іван Миколайчук. Містерії долі. - К.: Дух і літера, 2021, - 367 с., з іл. Серія "Постаті культури". / Олександр Саква //  Київ. - 2023. - № 5/6. - С. 161-166.

Тримбач, С. "Вавилон, брате, Вавилон!" : день народження Івана Миколайчука: унікальний день унікального українця / Сергій Тримбач //  День. - 2019. - 19 червня (№ 106). - С. 6-7 : фото.

Тримбач, С. Птахи білі, ознаки різні : нові версії життя і смерті легенд українського кіно і театру / Сергій Тримбач //  День. - 2021. - 1-2 жовтня (№ 125-126). - С. 16-17 : фото.

Інтернет-видання

http://mykolajchuk.com.ua/

https://mediateka.suspilne.media/media/2877

https://osvita.ua/school/biography/93713/

https://slovopys.kubg.edu.ua/dusha-ukrainskoho-kino-ivan-mykolaichuk/

https://vue.gov.ua/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D1%87%D1%83%D0%BA,_I%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://www.radiosvoboda.org/a/908164.html

https://www.ukrinform.ua/tag-ivan-mikolajcuk

https://24tv.ua/trends24/ivan-mikolaychuk-malovidomi-fakti-pro-aktora_n2847254

НАТАЛІЯ В'ЯЧЕСЛАВІВНА СУМСЬКА - ДО 70-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Наталія В'ячеславівна Сумська — українська акторка та телеведуча, провідна акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, народна артистка України (2000). Володарка кінопремії «Золота дзиґа» за роль ворожки Явдохи у фільмі «Чорний ворон» (2020). Триразова лауреатка театральної премії «Київська пектораль» (2000, 2011, 2015 роки). Лауреатка Шевченківської премії (2008) та Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки (2009).

Життєпис

Наталія В'ячеславівна Сумська народилася 22 квітня 1956 року в селі Катюжанка Вишгородського району Київської області в родині акторів Національного драматичного театру імені Івана Франка — народного артиста України В'ячеслава Сумського (1934-2007) та заслуженої артистки України Ганни Опанасенко-Сумської (1933-2022). Молодша сестра — Ольга Сумська (нар. 1966). До 10 років Наталія Сумська жила у Львові.

У 1977 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (майстерня народного артиста України Анатолія Решетникова).

З 1977-го — акторка Національного академічного театру ім. Івана Франка.

З осені 2003-го до початку 2010 року була ведучою програми «Ключовий момент» на телеканалі «Інтер», випуск якої припинено попри досить високі рейтингові показники.

Працює в театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв».

Є членкинею Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).

Одружена з Анатолієм Хостікоєвим. Має двох дітей: дочку Дарину Мамай-Сумську (нар. 16 червня 1982 року від першого шлюбу з Ігорем Мамаєм) та сина В'ячеслава Хостікоєва (нар. 26 червня 1996 року).

Театральні роботи

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

1981 — «Моя професія — синьор з вищого світу» Джуліо Скарніччі, Ренцо Тарабузі; реж. Володимир Оглоблін — Фйорелла;

1984 — «Регіон» Миколи Зарудного; реж. Сергій Данченко — Юлька;

1984 — «Трибунал» Андрія Макайонока; реж. Володимир Оглоблін — Надія;

1984 — «Вибір» Юрія Бондарева; реж. Сергій Данченко — Віка;

1986 — «Енеїда» за поємою Івана Котляревського; реж. Сергій Данченко — Дідона / Лавинія;

1987 — «Шиндаї» Ігоря Афанасьєва; реж. Ігор Афанасьєв — Марго;

1988 — «Мазепа» за драмою Юліуша Словацького — Амелія;

1988 — «Жіночий стіл у мисливській залі» Віктора Мережка; реж. Борис Ерін — Бучкіна;

1988 — «Різдвяна ніч» Миколи Гоголя; реж. Ігор Афанасьєв — Оксана;

1990 — «Блез» Клода Маньє; Володимир Опанасенко — Марі;

1991 — «Біла ворона» Юрія Рибчинського та Геннадія Татарченко; реж. Сергій Данченко — Жанна д'Арк;

1991 — «Засватана — не вінчана» Володимира Бегми, Михайла Ткача; реж. Володимир Бегма — Ялина;

1994 — «Талан» Михайла Старицького; реж. Ірина Молостова — Катерина Квятковська;

1987 — «Майстер і Маргарита» Михайла Рощина за мотивами однойменного роману Михайла Булгакова; реж. Ірина Молостова — Гелла;

1995 — «Крихітка Цахес» Ярослава Стельмаха за мотивами Ернста Гофмана — Кандіда;

1999 — «Три сестри» за драмою Антона Чехова — Маша;

1999 — «Кін IV» Григорія Горіна; реж. Анатолій Хостікоєв — Анна Дембі;

2000 — «Пігмаліон» за п'єсою Бернарда Шоу; реж. Сергій Данченко — Еліза Дулітл;

2001 — «Отелло» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Віталій Малахов — Емілія, жінка Яго;

2003 — «Ревізор» за п'єсою Миколи Гоголя; реж. Ігор Афанасьєв — Ганна Андріївна, жінка городничого;

2007 — «Кайдашева сім'я» за повістю Івана Нечуя-Левицького; реж. Петро Ільченко — Кайдашиха;

2010 — «Грек Зорба» Нікоса Казандзакіса; реж. Віталій Малахов — Мадам Гортензія;

2014 — «Живий труп» за п'єсою[ru] Льва Толстого; реж. Роман Мархолія — Ганна Павлівна Протасова / Ганна Дмитрівна Кареніна;

2014 — «Моя профессия — синьор из высшего общества» Джуліо Скарніччі, Ренцо Тарабузі; реж. Анатолій Хостікоєв — Матильда;

2015 — «Ліс» за п'єсою Олександра Островського; реж. Дмитро Богомазов — Раїса Павлівна Гурмижська;

2016 — «Незрівнянна» Пітер Квілтер; реж. Анатолій Хостікоєв — Флоренс Фостер Дженкінс;

2018 — «Коріолан» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Дмитро Богомазов — Волумнія, мати Коріолана;

2021 — «Пер Гюнт» за п'єсою Генріка Ібсена; реж. Іван Уривський — Озе;

2023 — «Візит» за п'єсою Фрідріха Дюрренматта; реж. Давид Петросян — Клер Цаханасян.

Київський академічний драматичний театр на Подолі

2023 — «Цар Едіп» за трагедією Софокла; реж. Давид Петросян — Йокаста.

Театральная компания «Бенюк и Хостикоев»

2003 — «Моя професія — синьйор з вищого світу» Джуліо Скарніччі, Ренцо Тарабузі; реж. Анатолій Хостікоєв — Валерія / Матільда;

2004 — «Про мишей і людей» Джона Стейнбека; реж. Віталій Малахов — Вона;

2005 — «Белая ворона» Юрія Рибчинського та Геннадія Татарченко; реж. Анатолій Хостікоєв — Столетняя война;

2008 — «Задунаєць за порогом» за мотивами опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського; реж. Анатолій Хостікоєв — Одарка;

2011 — «Люкс для іноземців» за мотивами комедії Девіда Фрімана — Хельга Філбі.

Інші театри

«Васса Желєзнова» Максима Горького — Людмила Железнова, молодша дочка Васси;

2013 — «Ураган на ім'я Одеса» А. Тарасуля, Е. Хаита, В. Явника; реж. Ігор Славинський — Маня.

Фільмографія

1973 — «Чінара»;

1978 — «Дві сім'ї» (фільм-вистава) — епізод;

1978 — «Наталка Полтавка» — Наталка;

1979 — «Чекайте зв'язкового» — Марина Карпівна Поліщук, вчителька, дружина Романа;

1980 — «Дивна відпустка»

1980 — «Від Бугу до Вісли» — Надя Циганок;

1980 — «Чекаю й сподіваюсь» — радистка Віра;

1980 — «Дударики» — Христина;

1980-1981 — «Мужність» — Галчонок;

1981 — «Така пізня, така тепла осінь» — суперниця;

1982 — «Побачення» — Женя;

1984 — «І чудова мить перемоги» — Женя Сабурова;

1984 — «Загублені в пісках»;

1984 — «В лісах під Ковелем» — Марина;

1985 — «Диктатура» (фільм-вистава) — Небаба;

1985 — «Чужий дзвінок» — вчителька;

1985 — «Кармелюк» — Марія Кармелюк;

1986 — «Крижані квіти»;

1987 — «Солом'яні дзвони»

1987 — «Конотопська відьма» (фільм-вистава);

1988 — «Державний кордон» — Марія;

1988 — «Театральний сезон»;

1989 — «Гори димлять» — Марічка, головна роль;

1989 — «Закон» — Інна Василівна;

1989 — «Назар Стодол»я (фільм-вистава) — Стеха;

1991 — «Карпатське золото» — Ольга;

1991 — «За часів Гайхан-бея»;

1992 — «Для домашнього огнища» — Юлія Шаблинська;

1992 — «Постріл у труні» — дружина Романа;

1993 — «Злочин з багатьма невідомими» — Евка Підгайна;

1997 — «Роксолана» — Настуня, циганка;

1997 — «Роксолана 2. Кохана дружина Халіфа» — циганка;

2002 — «Вишивальниця в сутінках» — Марина Володимирівна, вчителька, головна роль;

2007 — «Коли її зовсім не чекаєш» — Наталя, дружина Петра;

2007 — «Дуже новорічне кіно»;

2012 — «Перекотиполе» — Галя;

2014 — «Поки станиця спить» — Віра Петрівна, дружина Гаврила Петровича;

2014 — «Трохи інш»і — Жанна Йосипівна;

2014 — «Пляж» — Ольга Павлова;

2014 — «Брат за брата-3» — Олена Фролова;

2015 — «Казка старого мельника»;

2015 — «Слуга народу» — Марія Стефанівна Голобородько, мати президента;

2016 — «Катерина» — Марія Павлівна, мати Катерини;

2016-2017 — «Село на мільйон» — Тетяна, дружина голови сільради;

2017 — «Сторожова застава» — Маланка;

2017 — «Слуга народу 2. Від любові до імпічменту» — Марія Стефанівна Голобородько, мати президента;

2019 — «Подорожники» — мати Ірини;

2019 — «Чорний ворон» — ворожка Явдоха;

2021 — «Казка старого мельника» — дружина мельника.

Дублювання та озвучення українською

2012 — «Відважна» — англ. Brave — Відьма — Джулі Волтерс;

2018 — «Суперсімейка 2» — англ. Incredibles 2 — Посол — Ізабелла Росселліні;

2023 — «Мавка. Лісова пісня» — Знахарка — озвучення.

Ордени та звання

Міжнародний Орден Миколи Чудотворця (1992);

Орден Варвари Великомучениці (2005);

Орден «За заслуги» III ст. (26 березня 2016 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру;

Орден «За заслуги» ІІ ступеня (21 серпня 2020 року) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм;

Орден «За заслуги» I ступеня (27 березня 2025 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, вагомі творчі здобутки і високу професійну майстерність.

Нагороди й номінації

Національна кінопремія «Золота дзиґа»

2020 — Найкраща жіноча роль другого плану — Чорний ворон — Перемога.

«Київська пектораль»

1993 — Найкраще виконання жіночої ролі — Біла ворона — Номінація;

2000 — Найкраще виконання жіночої ролі — Три сестри — Перемога;

2011 — Найкраще виконання жіночої ролі — Грек Зорба — Перемога.

2015 — Найкраще виконання жіночої ролі другого плану — Живий труп — Перемога;

2017 — Найкраще виконання жіночої ролі — Незрівнянна — Номінація;

2019 — Найкраще виконання жіночої ролі другого плану — Коріолан — Номінація.

Премія незалежних критиків України («Йорік»)

1999 — Найкраще виконання жіночої ролі — Три сестри — Перемога.

Національна премія України імені Тараса Шевченка

2008 — Вагомий внесок у розвиток культури й мистецтва — Про мишей і людей — Перемога.

Премія імені Лесі Українки

2009 — Театральні вистави для дітей та юнацтва — Кайдашева сім'я — Перемога.

Всеукраїнська премія «Жінка III тисячоліття»

2007 — Рейтинг — Перемога.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Захаревич, М. В. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка : динаміка соціокультурних перетворень 1920-2001 років : [монографія] / Михайло Захаревич. - Київ : Зерно, 2016. - 336 с. : іл., портр.

Код театру : [фотоальбом] / Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка ; Міністерство культури України. - [Київ] : [ТОВ "Дарсенс"], [2015]. - 112 с. : іл., портр.

Коломієць, Р. Франківці : [1920-1995] : Театр і час. Митець і влада. Душа і сцена / Ростислав Коломієць. - Київ : [Сабат], 1995. - 304 с. : іл.

Марущенко, В. Франківці. Миттєвості : [фотолітопис Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка] / Віктор Марущенко. - Київ : Антиквар, 2019. - 112 с. : фотоіл., портр.

Мусієнко Н.Б. Світло далеких зірок / Н.Б. Мусієнко, О.С. Мусієнко, В.Р. Мусієнко. - Київ : Мистецтво, 1995. - 192 с. : іл.

Рибаков, М. О. Вулиця архітектора Городецького : історико-краєзнавчі нариси / М.О. Рибаков. - К. : Фенікс, 2007. - 224 с. : іл.

Фіалко, В. О. Театр України ІІ половини ХХ століття : образна лексіка / В. Фіалко. - Київ : ВД "Антиквар", 2016. - 429 с. : іл., портр.

Статті

Валькевич, О. Закохана у свої ролі : Наталя Сумська: "Я не одразу зрозуміла, що це мій шлях" : [інтерв'ю] / Ольга Валькевич //  День. - 2019. - 26-27 липня (№ 132-133). - С. 22-23 : фото.

Макаревич, М. Наталія Сумська : "Важливо підніматися над обставинами" : гордість і натхнення сучасної української театральної сцени. За понад сорок років кар'єри - понад сто яскравих ролей та образів. І найголовніше - щира любов публіки : [інтерв'ю] / Мирослава Макаревич //  Жінка. - 2021. - квітень (№ 4). - С. 4-7 : фото.

Саква, О. Незбагнена Сумська / Олександр Саква //  Кіно-Театр. - 2019. - № 3. - С. 29-31 : фот.

Сумська, Н. "Акторське діло - солдатське" : [інтерв'ю] / Наталя Сумська; бесіду вела Валентина Грицук //  Кіно-Театр. - 1999. - № 6. - С. 42-44 : фот.

Сумська, Н. Глядачу потрібні п'єси, які несуть світло... : [інтерв'ю] / Наталія Сумська; записала Альона Саффір //  Українська культура. - 2012. - № 11-12. - С. 13-15 : фото.

Сумська, Н."Донести український космос..." : [інтерв'ю] / Наталя Сумська; розмову веде Ліля Бондарчук //  Кіно-Театр. - 2008. - № 4. - С. 50-52 : фот.

Інтернет-видання

https://file.liga.net/ua/persons/nataliya-symskaya

https://ft.org.ua/person/sumska-nataliya

https://glavred.net/movies/uzhe-i-ne-nado-natalya-sumskaya-prinyala-okonchatelnoe-reshenie-10709858.html

https://hromadske.ua/suspilstvo/249880-nataliia-sumska-rosiyske-maye-znyknuty-dlia-bahatyokh-pokolin

https://ideaspeople.1plus1.ua/nataliia-sumska/

https://lb.ua/file/person/3880_sumska_natalya_vyacheslavivna.html

https://mydim.ua/peoples/sumska-nataliya-vyacheslavivna/

https://suspilne.media/culture/1148348-natalia-sumska-pro-radiodiktant-sucasnij-teatr-ta-gromadansku-poziciu-velike-intervu/

https://www.obozrevatel.com/ukr/person/natalya-sumskaya.htm

 

 

   

ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ МАЖУГА - ДО 95-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Юрій Миколайович Мажуга — радянський і український актор театру і кіно, професор, народний артист СРСР (1981), народний артист Української РСР (1971), дійсний член Національної академії мистецтв України (2002).

Життєпис

Юрій Миколайович Мажуга народився 13 квітня 1931 року в Києві. Його дитинство продзвеніло в Києві і на Алтаї, в Макарові й Одесі. Батьки – інженер-землероб і вчителька – не заважали синові шукати себе.

Професію актора Юрій одержав у 1953 році в Київському театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого з рук унікальної людини, учня геніальних реформаторів радянського театру Костянтина Марджанова і Всеволода Меєрхольда – Володимира Неллі.

Усе життя від 1953-го до 2022 року він працював в одному театрі – Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки.

За цей час він зіграв більш ніж у восьми десятках спектаклів, з однаковим успіхом виконуючи як трагічні, так і комедійні ролі. Серед його робіт: «Ромео і Джульєта», «Історія Іркутська», «Лихо з розуму», «Гравець», «Вогонь бажань», «Ревізор».

Кожна його роль вкарбовувалась у серце й пам’ять глядачів. Сценічна привабливість у поєднанні з витонченою, глибокою психологічною розробкою образу, широкий діапазон засобів акторської виразності, гостра характерність, щира ліричність завжди вивищували актора на рівень європейського масштабу. Висока професійна майстерність і значущість духовно наповненої особистості Юрія Мажуги цінувалися як незаперечний фактор високого вітчизняного театрального мистецтва.

У кінематографі дебютував у 1956 році роллю зоотехніка Василя Захаровича Мороза у фільмі «Коли співають солов'ї». Масову популярність у глядачів актору принесла роль дільничного міліціонера Санько з телевізійного серіалу «Народжена революцією» (1976-1977).

Його акторська техніка – вкрай тонка, рухлива, гнучка. Багатобарвність, у якій органічно поєднуються суперечливість, контрастність, глибина і фарсовість, – показові ознаки створених ним ролей.

З 1966 року викладав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого — професор (1985).

У 1997-2002 роках — член-кореспондент Національної академії мистецтв України. Член Національної спілки театральних діячів України та Національної спілки кінематографістів України.

Жив у Києві, на вулиці Михайла Грушевського, з 2001 року — на вулиці Бориса Гмирі.

11 липня 2022 року Юрій Миколайович помер на 92-му році життя.

Роботи у театрі

Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки

Фільмографія

«Багаття безсмертя» (1955, студент);

«Коли співають солов'ї» (1956, Василь);

«Правда» (1957, Вася);

«Народжені бурею» (1957, Шабель);

«Вогненний міст» (1958, епізод);

«Місто запалює вогні» (1958, людина з тапочками);

«Катя-Катюша» (1960, Жора);

«Лушка» (1964, Бичок);

«Криниця для спраглих» (1965, Петро);

«З нудьги» (1967, Матвій Єгорович);

«Ну і молодь!» (1969, солдат);

«Тихі береги» (1972, Іван Лукич);

«За все у відповіді» (1972, Максим Петров, працівник автозаправки);

«Мріяти і жити» (1974, Сукач);

«Важкі поверхи» (1974, Самородок);

«Смолоскип» (1974, телеспектакль);

«Розповіді про Кешку та його друзів» (1974, Мирон Олександрович («Вусатий»));

«Ральфе, здрастуй!», кіноальманах, новела «Чіп» (1975, т/ф);

«Там вдалині, за рікою» (1975, Єгор Карпович Тараканов, отаман банди, колишній конюх);

«Хвилі Чорного моря» (1975, поручик Хвощин);

«Місто з ранку до опівночі» (1976, Максим Максимович);

«Бути братом» (1976, Борис Петрович Павлиш);

«Дивна жінка» (1977, Степан Кузьмич, друг Андрія);

«На короткій хвилі» (1977, Шидловський);

«Народжена революцією» (1973-1977, т/ф, 10 с, Санько);

«Червоні дипкур'єри» (1977, осавул Максименко);

«Хомут для Маркіза» (1977, Потейкін, міліціонер);

«Нісенітниця»/ рос. «Сапоги всмятку» (1977, Індюков, антрепренер);

«Підпільний обком діє» (1978, Семен Бесараб);

«За все у відповіді» (1978, Михайло Михайлович, батько Олега);

«Господарка» (1978, директор заводу);

«Незручна людина» (1978, Опанас Васильович Афонін, начальник цеху);

«Прихована робота» (1979, Всеславський);

«Хто бере бар'єри» (1979);

«Хто ходить по колоді» (1979, к/м);

«Дударики» (1979, епізод);

«Смужка нескошених диких квітів» (1979, Тритузний);

«Депутатська година» (1980, Курков);

«Друге народження» (1980, Сергій Сергійович Самохін, слідчий);

«Трест, що луснув» (1982, Білл Хамбл);

«Миргород та його мешканці» (1983, т/ф, Іван Никифорович);

«Канкан в Англійському парку» (1984, священик Іван Качур);

«За все у відповіді» (Максим Петров);

«До розслідування приступити» (1986);

«Ігор Саввович» (1986, т/ф, 3 с., Микола Андрійович Ніколаєв);

«Штормове попередження» (1988, Іван Харитонович Турчак);

«Гальмування в небесах» (1989, Іван Сергійович Бареєв);

«Яри» (1990, Клим Степанович Догановський);

«Фуфель» (1990, Павло Петрович, прокурор);

«Уроки наприкінці весни» (1990, Львовський, інженер, арештант);

«Козаки йдуть» (1991, Сом);

«Убити „Шакала“» (1991, Гаврилич);

«У тій царині небес...» (1992, Георгій Адамович);

«Вперед, за скарбами гетьмана!» (1993, перший секретар);

«Стамбульський транзит» (1993, Шавкута);

«Притча про світлицю» (1994);

«Обережно! Червона ртуть!» (1995, Пилип Петрович);

«Святе сімейство» (1997);

«З вами небезпечно мати справу» (1998, телеспектакль; Родіон Миколайович; Росія-Україна);

«Вечори на хуторі біля Диканьки» (2001, Голова);

«Лялька» (2002);

«Вітання Вам!» (2007, доглядач човнової станції) та ін.

Визнання та нагороди

1960 — Орден «Знак пошани»;

1971 — Народний артист УРСР;

1976 — Орден Жовтневої Революції;

1981 — Народний артист СРСР;

1983 — Національна премія України імені Тараса Шевченка;

1986 — Орден Трудового Червоного Прапора;

Медаль «За трудову відзнаку»;

1991, 30 травня — Грамота Президії ВР УРСР;

1999, 22 липня — Орден «За заслуги» (Україна) 3-го ступеня;

2001, 26 липня — Орден «За заслуги» (Україна) 2-го ступеня;

2004 — Орден Дружби (Російська Федерація);

2010, 28 березня — Театральна премія «Київська пектораль» у номінації «За вагомий внесок у театральне мистецтво».

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Коломієць, Р. Франківці : [1920-1995] : Театр і час. Митець і влада. Душа і сцена / Ростислав Коломієць. - Київ : [Сабат], 1995. - 304 с. : іл.

Мистецькі обрії '2000 : альманах : науково-теоретичні праці та публіцистика. [Вип. 3] / [гол. наук. ред. І.Д. Безгін] ; Академія мистецтв України. - Київ : [СИМВОЛ-Т], 2002. - 459 с. : іл., портр.

Статті

Вергелис, О. Двое в старом доме / Олег Вергелис //  Радуга. - 2016. - № 11-12. - С. 196-215.

Кайстро, В. Юрій Мажуга, який відбувся : [інтерв'ю] / Валентина Кайстро //  Кіно-Театр. - 2001. - № 5. - С. 56-58 : фот.

Інтернет-видання

https://esu.com.ua/article-60321

https://knpu.gov.ua/winners/mazhuha-iurij-mykolajovych/

https://mediateka.suspilne.media/media/11060

https://mus.art.co.ua/yuriy-mazhuha-iuviliar/

https://suspilne.media/culture/259386-pomer-ukrainskij-aktor-urij-mazuga/

https://tsn.ua/glamur/pomer-legendarniy-ukrayinskiy-aktor-yuriy-mazhuga-2108164.html

https://umoloda.kyiv.ua/number/0/164/156230

https://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/7496/foto/i6/