ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ МИКОЛАЙЧУК - ДО 85-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Іван Васильович Миколайчук — український кіноактор, кінорежисер, сценарист, письменник. лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та має дві режисерські роботи. Його називали «душею українського кіно».

Життєпис

Іван Миколайчук народився у 15 червня 1941 року у селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області Української РСР у багатодітній селянській родині, що мала 13 дітей.

Дехто з його братів і сестер досі живе в Чорториї. До повноліття дожило десятеро братів та сестер.

У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу. Старша сестра Фрозина Грицюк та її син Василь доглядають меморіальний Музей-садибу Івана Миколайчука, відбудованого на місці старої батьківської хати в Чорториї.

З 12 років Іван грав у сільському самодіяльному театрі: була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п'єсою Михайла Старицького.

Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука).

1957 року закінчив Чернівецьке музичне училище, 1961-го — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської.

29 серпня 1962 року одружився з акторкою того ж театру Марією Карп'юк.

У 1963-1965 роках — навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Віктора Івченка).

У кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».

Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Той привів його, аби студента взяли в картину «Тіні забутих предків». За легендою, режисер фільму Сергій Параджанов з поваги до Івченка дав команду зробити пробу, одначе без нього. Вже йдучи зі студії, прошепотів на вухо операторові Юрію Іллєнку, щоб той не заряджав плівку. Студенту належало проказати невеличкий монолог з епізоду різдвяного свята. Миколайчук заговорив, а потому помолився Богу, перехрестився. Отут Іллєнка і пробило: Іван справді молився…

Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі.

«Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.

«Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!»

Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор.»

У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кінематографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом.

У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. У «Пропалій грамоті» він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.

1970-х років почалися гоніння на діячів української культури. Випровадили з кіна, а потім заарештували Сергія Параджанова. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології».

Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях.

«Тіні забутих предків» на довгий час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років.

Івана Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж 5 років, за вказівками партійних бонз, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.

Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон XX» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

Наступний фільм, «Така пізня, така тепла осінь» (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як «Вавилон XX».

1983-го Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили тільки восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор почати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

Помер Іван Миколайчук від раку 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

Фільмографія

1964 — «Сон» (Тарас Шевченко);

1964 — «Тіні забутих предків» (Іван Палійчук);

1965 — «Гадюка», (Валько Брикін);

1966 — «Бур'ян», (Давид Мотузка);

1967 — «Дві смерті», актор;

1967 — «Київські мелодії», актор;

1968 — «Помилка Оноре де Бальзака», актор;

1968 — «Анничка», (Роман);

1968 — «Камінний хрест», (Микола);

1968 — «Розвідники», актор (Віктор Курганов, прізвисько Борода);

1968 — «Визволення» (кіноепопея), частина 1 — «Вогняна дуга», (Савчук);

1969 — «Визволення» (кіноепопея), частина 2 — «Прорив», (Савчук);

1970 — «Білий птах з чорною ознакою», сценарист, (Петро);

1970 — «Комісари», актор;

1971 — «Іду до тебе», актор;

1971 — «Лада з країни Берендеїв», актор;

1971 — «Захар Беркут», (Любомир);

1972 — «Наперекір усьому», актор;

1972 — «Пропала грамота» (Козак Василь);

1973 — «Повість про жінку», актор;

1973 — «Коли людина посміхнулась», актор;

1974 — «Марина», актор;

1974 — «Мріяти і жити», сценарист;

1975 — «Канал», актор;

1976 — «Тривожний місяць вересень», (Гнат);

1977 — «Бірюк», сценарист у співавт;

1978 — «Море», актор;

1978 — «Під сузір'ям Близнюків», сценарист;

1978 — «Спокута чужих гріхів»;

1979 — «Вавилон XX», актор, композитор, режисер, сценарист;

1980 — «Лісова пісня. Мавка», актор;

1981 — «Така пізня, така тепла осінь», актор, режисер, сценарист;

1982 — «Повернення Баттерфляй», актор;

1983 — «Легенда про княгиню Ольгу», (князь Володимир);

1983 — «Миргород та його мешканці», актор;

1986 — «І в звуках пам'ять відгукнеться...», сценарист;

1986 — «На вістрії меча», (Турчин);

1987 — «Жменяки», (Жменяк);

1989 — «Небилиці про Івана», сценарист.

Вшанування пам'яті

На честь Івана Миколайчука названі вулиці у Дніпрі, Києві, Львові, Полтаві, Івано-Франківську, Кропивницькому, Вінниці, Коломиї, Чернівцях та Ковелі.

25 грудня 2015 року Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю та провулок Фелікса Кона на вулицю та провулок Івана Миколайчука.

На честь нього названо 49 курінь УПЮ імені Івана Миколайчука.

8244 Миколайчук — астероїд, названий на честь митця.

Миколайчук-Фест — всеукраїнський фестиваль народної пісні та кіно, присвячений 75-річчю актора.

23 лютого 2016 року на сайт Президента України подана петиція про присвоєнню Іванові Миколайчуку почесного звання «Герой України».

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Миколайчук Іван Васильович : (народ. 1941 р. - пом. 1987 р.) //  100 знаменитих людей України. - Х. : Фоліо, 2005. - С. 305-309.

Пісенне дерево Івана Миколайчука. [Збірник народних, календарно-обрядових та авторських пісень, що звучать у кінофільмах за участю Івана Миколайчука] / [упоряд., авт. передм. та комент. В.П. Коротя-Ковальська]. - Вижниця : Черемош, 2023. - 161 с. : фотоіл., портр., ноти.

Рафальська, Г. В. Іван Миколайчук : (1941-1987 рр.) / Г. В. Рафальська //  100 видатних українців. - К. : Видавництво Арій, 2006.. - С. 487-492 : портр.

Тримбач, С. Іван Миколайчук. Містерії долі / Сергій Миколайчук ; Національний університет "Києво-Могилянська академія" ; Центр європейських гуманітарних досліджень ; Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства. - Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2023. - 368 с., 16 с. фотоіл., портр.

У KINO-КОЛІ / за ред. Володимира Войтенка ; Національний університет "Києво-Могилянська академія" ; Центр європейських гуманітарних досліджень ; Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства. - Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2023. - 560 с., 32 с. фотоіл.

Статті

Бондаренко, Б. Кохання із запахом лілій : легендарний український актор Іван Миколайчук одружився під час зйомок "Тіней забутих предків", виховував прийомного сина й боровся з онкологією / Богдан Бондаренко //  Історія плюс. - 2020. - № 8. - С. 18-19 : фото.

Краснодемський, В. Іван Миколайчук, якого ми досі не знали : 15 червня народився видатний кінематографіст / Володимир Краснодемський //  Голос України. - 2020. - 13 червня (№ 95). - С. 14 : фото.

Краснодемський, В. "О, як натхненно вміє він не грати" / Володимир Краснодемський //  Голос України. - 2021. - 15 червня (№ 111). - С.12 : фото.

Олійник, Т. О, як натхненно він умів не грати! : акторові Іванові Миколайчуку виповнилося б 75 років / Тетяна Олійник //  Україна молода. - 2016. - 10-11 черв. (№ 74). - С. 14 : фото.

Саква, О. Невідомий Іван Миколайчук : Тримбач Сергій. Іван Миколайчук. Містерії долі. - К.: Дух і літера, 2021, - 367 с., з іл. Серія "Постаті культури". / Олександр Саква //  Київ. - 2023. - № 5/6. - С. 161-166.

Тримбач, С. "Вавилон, брате, Вавилон!" : день народження Івана Миколайчука: унікальний день унікального українця / Сергій Тримбач //  День. - 2019. - 19 червня (№ 106). - С. 6-7 : фото.

Тримбач, С. Птахи білі, ознаки різні : нові версії життя і смерті легенд українського кіно і театру / Сергій Тримбач //  День. - 2021. - 1-2 жовтня (№ 125-126). - С. 16-17 : фото.

Інтернет-видання

http://mykolajchuk.com.ua/

https://mediateka.suspilne.media/media/2877

https://osvita.ua/school/biography/93713/

https://slovopys.kubg.edu.ua/dusha-ukrainskoho-kino-ivan-mykolaichuk/

https://vue.gov.ua/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D1%87%D1%83%D0%BA,_I%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://www.radiosvoboda.org/a/908164.html

https://www.ukrinform.ua/tag-ivan-mikolajcuk

https://24tv.ua/trends24/ivan-mikolaychuk-malovidomi-fakti-pro-aktora_n2847254