ФУНДУКЛЕЙ ІВАН ІВАНОВИЧ - КРАЄЗНАВЕЦЬ, ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ, ПІДПРИЄМЕЦЬ, МЕЦЕНАТ

Народився 25 листопада 1804 року (за іншими даними 1801 року). Його батько, грек за походженням, був підприємцем, який переїхав до Одеси з Константинополя (Стамбула) наприкінці XVIII ст. І. І.Фундуклей отримав добру домашню освіту і пішов на державну службу. В 1831-1837 роках обіймав в Одесі посаду чиновника з особливих  доручень при Новоросійському та Бессарабському генерал-губернаторі графі М. С. Воронцові, був удостоєний гербом на дворянство. В 1838 році призначається віце-губернатором Волинської губернії, наступного року – київським цивільним губернатором.

При І.Фундуклеї в місті розгорнулося широке будівництво (університет, Перша гімназія, інститут шляхетних дівчат тощо), яке здійснювалося переважно В. І. Беретті та його сином О. В. Беретті. За часів його губернаторства в Києві завершено будівництво Олександрівського костьолу (1842 рік), Десятинної церкви (1842 рік), ланцюгового мосту через Дніпро (1848-1853 роки). Весь цей час він був близький з М. О. Максимовичем, діяльність якого в розвитку освіти і науки в Києві всіляко підтримував. Зацікавився вивченням старожитностей, видавши невдовзі два краєзнавчі дослідження, присвячені старожитностям Києва (1846 рік) та Київської губернії (1848 рік). Але основним його науковим здобутком стала праця «Статистическое описание Киевской губернии» в трьох частинах (1852 рік). Це була фундаментальна і вичерпна праця, подібної тоді в Російській імперії не існувало. На цей час І.І.Фундуклей вже був таємним радником і сенатором.

Володіючи чималими власними коштами і не маючи сім’ї, схильний до усамітненого, досить скромного приватного життя, Фундуклей широко займався благодійністю, спрямованою, головним чином, на розвиток у місті освіти, піднесення і прикрашення Києва. Зокрема на його кошти було відкрито Першу жіночу гімназію (згодом названу Фундуклеївською). В ній пізніше навчалися А. Горенко (А. Ахматова), Н. Полонська-Василенко, К. Десницька, яка потім стала сіамською принцесою, та багато інших талановитих дівчат. За постановою Міської думи 1872 року вулицю, на якій знаходилася ця гімназія (будинок № 6), названо Фундуклеївською (тепер Богдана Хмельницького). В 1852 році І.І. Фундуклей за наказом царя переїхав до Петербурга, потім деякий час працював у Варшаві. Дістався найвищих державних посад, проте дослідницької роботи не залишав і видав кілька монографій  переважно статистичного характеру. Помер 10 березня 1861 року у Москві, похований на цвинтарі Донського монастиря.

Павленко, Ю. В. Фундуклей Іван Іванович / Ю. В. Павленко // Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 389 : портр.

Докладніше про І. І. Фундуклея ви зможете ознаймитися в таких документах, що знаходяться в відділі:

Благотворитель и хлебосол // Кудрявцев, Л. Институт губернаторства Украины / Лев Кудрявцев. – К., 2008. – С. 111-114 : портр.

Левченко, Є. Фундуклеївське меценатство : два різних підходи до містобудування і суспільного життя в столиці уособлювали Іван Фундуклей і Дмитро Бібіков, проте кожен із них зробив для Києва дуже багато / Євген Левченко // Хрещатик. - 2011. - 3 берез. (№ 33). - С. 4 : іл., фото.

Щиросердний Фундуклей // Хрещатик. - 2009. - 8 квіт. (№ 45). - С. 15 : фото.

БАЖАН МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ - поет, літературознавець, академік Національної Академії Наук України

Народився 9 жовтня 1904 року у Кам’янці-Подільському. В 1941-1943 роках – редактор фронтової газети «За Радянську  Україну», 1943-1948 роках – заступник Голови Ради Міністрів України, 1953-1959 роках – голова Спілки письменників України, 1958-1983 роках – головний редактор Головної редакції УРЕ (нині – видавництво «Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана»). Помер 23 листопада 1983 року.

Автор багатьох віршів і поем, критичних і публіцистичних книг, художніх перекладів, зокрема поем «Безсмертя» (1937 рік), «Батьки й сини» (1938 рік), «мати» (1939 рік), «Данило Галицький» (1942 рік), «Київські етюди» (1945 рік), «Політ крізь бурю» (1965 рік), збірок віршів «Сталінградський зошит» (1943 рік), «біля Спаської вежі» (1952 рік), «Італійські зустрічі» (1960 рік) та інші.

Герой Соціальної Праці (1974 рік). Ленінська премія (1982 рік). Державна премія СРСР (1946 рік, 1949 рік). Державна премія України (1971 рік). Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1964 рік). Заслужений діяч науки України (1966 рік). Депутат Верховної Ради України 2, 6-9 скликань. Ордени, медалі.

Бажан Микола Платонович // Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 20 : портр.

Про Миколу Платоновича Бажана 

Жулинський, М. Г. Українська література : творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям / Микола Жулинський. - К. : Либідь, 2011. - 1150 с. : іл., портр.  

Панченко, В. Панцир для Гамлета : шляхи Миколи Бажана / Володимир Панченко // День. - 2012. - 16-17 берез. (№ 46-47). - С. 21 : портр.

 Цалик, С. М. Таємниці письменницьких шухляд : детективна історія української літератури : [версії, загадки, розсліди] / Станіслав Цалик, Пилип Селігей. - К. : Інформ.-аналіт. агенція Наш час, 2011. - 352 с. : іл. 

Вшанування пам’яті:

Ім'ям Миколи Бажана названо проспект у Києві. У будинку (вул. Терещенківська, 5), де жив Микола Бажан відкрито літературно-меморіальний музей-квартиру письменника; на фасаді будинку в 1984 році встановлено ​​меморіальну дошку (бронза, барельєфний портрет; скульптор І. В. Макогон, архітектор О. К. Стукалов). 

В Солом'янському районі Києва ім'я Миколи Бажана носить бібліотека.

26 липня 2004 року монетний двір України випустив в обіг накладом 30 000 штук ювілейну монету номіналом 2 гривні із нейзильберу із зображенням М. П. Бажана (автори ескізів - Б. Груденко,               М. Кочубей, автори моделей –                                   В. Атаманчук, Р. Чайковський).

Див. також uk. wikipedia.org

ДОВЖЕНКО ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ -письменник, сценарист, кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України

Народився 10 вересня 1894 року у с. В’юнище (тепер  у складі смт. Сосновиці Чернігівської області). Закінчив Глухівський учительський інститут (1914 рік). В 1914-1917 роках – вчитель Житомирського мішаного училища. В 1917-1919 роках навчався в Київському комерційному інституті та Українській академії мистецтв, 1922-1923 роках – у приватному художньому училищі в Берліні. Працював у Київському губернському відділі народної освіти і мистецтва, був комісаром Першого театру УРР ім. Т.  Шевченка. 1921-1922 роках – на дипломатичній роботі у Варшаві та Берліні, 1923-1925 роках – художник-ілюстратор у редакціях газет «Вісті ВУЦВК», «Література. Наука. Мистецтво»,  «Селянська правда», ілюстрував книгу Остапа Вишні  «Літературні усмішки», альманах «Плуг», робив кіноплакати. Належав до письменницьких організацій «Гарт», «ВАПЛУТЕ». В 1926-1928 роках працював на Одеській кінофабриці, 1929-1941 роках – на Київській студії художніх фільмів. В роки Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом на Південно-Західному і Воронезькому фронтах, брав участь у визволенні Харкова, Києва. Писав новели, прозові мініатюри, публіцистичні статті тощо. В листопаді 1943 року Сталін заборонив друкувати й ставити кіноповість Довженка «Україна в огні». Довженка позбавили права повернутися в Україну й очолити Київську кіностудію. З 1944 року працював на кіностудії «Мосфільм», 1949-1956 роках – викладав у Всесоюзному державному інституті кінематографії (з 1955 року - професор). Помер 25 листопада 1956 року у Москві.

Художні фільми: «Ягідка-кохання» (1926 рік),  «Сумка дипкур’єра» (1927, знявся у ролі кочегара), «Звенигора» (1928 рік), «Арсенал» (1929 рік, автор сценарію, відтоді знімав фільми за власними сценаріями), «Земля» (1930 рік, «Іван» (1932 рік), «Аероград» (1935 рік), «Щорс» (1939 рік), «Мічурін» (1949 рік). Мав намір екранізувати повість «Тарас Бульба» М.Гоголя (в 1940 році написав сценарій).

Документально-публіцистичні фільми (разом з Ю. І. Солнцевою): «Визволення» (1940 рік), «Буковина – земля радянська» (1940 рік), «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 рік), «Перемога на Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944 рік).

Фільми за сценаріями та кіноповістями Довженка: «Вася - реформатор» (1926 рік), «Поема про море» (1958 рік), «Повість полум’яних літ» (1960 рік), «Зачарована Десна» (1964 рік ), «Незабутні» (1968 рік), «Загибель богів» (1988 рік, за незавершеним сценарієм Довженка, екранізація Є. П. Гуцала).

Вистави за п’єсами Довженка: «Життя в цвіту» (1948 рік), «Потомки запорожців» (1943-1953 роки).

Автор карикатур, шаржів, ілюстрацій, плакатів, автопортретів і портретів. В 1957 році Київській кіностудії художніх фільмів присвоєно ім’я Довженка, на її території йому споруджено пам’ятник, засновано музей.

Державна премія СРСР (1941 рік, 1949 рік). Ленінська премія (1959 рік, посмертно).

Див. 

Юрченко, Ю. М. Довженко Олександр Петрович / Ю. М. Юрченко // Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 120-121 : портр.

Перелік видань, наявних у відділі

Довженко, О. П. Вибрані твори / Олександр Довженко ; [упоряд. текстів та передмова І.Л. Михайлина]. - Х. : Ранок : Веста, 2003. - 320 с. 

Довженко, О. П. Зачарована Десна : фрагменти / О.П. Довженко ; читає народний артист України, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка А. Паламаренко. - К. : Росток Рекордз, 2007. - 1 комп'ютерний диск. - (Перлини українського художнього слова).

Довженко, О. П. Сторінки щоденника : 1941-1956 / О. Довженко. - К. : Вид-во гуманітарної літератури, 2004. - 383 с. : портр.

 Вшанування пам'яті:

В 1957 році київській кіностудії присвоєно ім’я Довженка О. П.

       З 5 липня 2004 року Національний банк України ввів у обіг ювілейну монету у 2 гривні, присвячену 110-річчю від дня народження Довженка.

    

БРАЙЧЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО ЮЛІАНОВИЧ - історик, археолог, поет, художник

Народився 6 вересня 1924 року у Києві. Закінчив Київський університет (1948 рік), в якому навчався на історичному та філософському факультетах. З студентських років Брайчевський брав участь в археологічних експедиціях, з вересня 1945 року, не припиняючи навчання в університеті, починає працювати художником-креслярем в Інституті археології Національної Академії Наук України і 1948 року стає його молодшим науковим співробітником, а 1955 року – старшим. Веде розкопки на Правобережжі. Наприкінці 50-х рр. у Брайчевського була готова  докторська дисертація, присвячена антському періоду вітчизняної історії.

Окремою галуззю інтересів Брайчевського був Київ. З юнацьких років він вивчав рідне місто, був одним з натхненників і активних учасників інвентаризації його пам’яток архітектури. В 60-х рр. був учасником багатьох творчих вечорів, зібрань, клубів, серед яких Клуб творчої молоді, що став осередком інтелігенції Києва. В 1960-1968 роках Брайчевський працює в Інституті історії АН України. Проте 1968 році Брайчевського звільняють з роботи. Причиною була його бурхлива громадська діяльність, сміливі принципові виступи, а головним чином праця «Приєднання чи возз’єднання?» (1966 року), яка поширювалася  в самвидаві (надрукована 1972 року в Канаді). В 1970 році він повертається до Інституту археології і стає старшим науковим співробітником Київської постійно діючої експедиції.  Брайчевського знову звільняють з роботи. Позбавлений можливості працювати в наукових установах він займався питаннями охорони старожитностей Києва, консультував молодих археологів, істориків, письменників, кіномитців.

В ці ж роки розкриваються його таланти як самобутнього художника   (створено низку історичних портретів діячів Київської Русі) та глибокого й оригінального філософа й поета.

З часу поновлення на роботі в Інституті археології 1979 року, а особливо після суспільно-політичних змін з середини 80-х рр. Брайчевський видає чимало нових праць. У 1989 році Брайчевський захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук.

Дослідження Брайчевського виходять у монографіях: «Походження Русі» (1968 рік), «Римська монета на території України» (1959 рік), «Коли і як виник Київ» (1963 рік), «Біля джерел слов’янської державності» (1964 рік), «Утвердження християнства на Русі» (1988 рік), «Походження слов’янської писемності» (1998 рік).

Брайчевський був одним з перших, хто усвідомив значення кібернетики для обробки археологічних матеріалів. Про широту його інтересів свідчать праці «Джерелознавство і кібернетика» (1965 рік), «Археологія і кібернетика» (1968 рік), «Альбрехт Дюрер та український ренесанс» (1971 рік), «Життя Веласкеса» (1967 рік), «Вальтер Скотт і історія» (1971 рік), «Архітектурні пам’ятки вірменської колонії у Кам’янці-Подільському» (1967 рік), «До 200-річчя Артема Веделя» (1967 рік).

Останній період життя вченого (90-ті рр.) були часом інтенсивної наукової та громадської діяльності. Вийшли його книги «Скарби знайдені та незнайдені» (1992 рік), «Походження слов’янської писемності» (1998 рік), «Конспект історії України» (1993 рік), «Вступ до історичної науки» (1995 рік). Брайчевського обирають професором Києво-Могилянської академії. Виставка його живописних творів «Історичні портрети» з успіхом експонуються в Києві та Лондоні. Помер 23 жовтня 2001 року.

Павленко, Ю. В. Брайчевський Михайло Юліанович / Ю. В. Павленко // Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 48-50 : портр.

У відділі є твори Брайчевського  М. Ю.

Брайчевський, М. Ю. Твори. Т. 1. Суспільно-політичні рухи в Київській Русі ; Історична думка в Київській Русі / Михайло Брайчевський ; упоряд.  Ю. Кухарчук. - К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2004. - 720 с. : іл., портр.

Брайчевський, М. Ю. Автор "Слова о полку Ігоревім" та культура Київської Русі / М. Ю. Брайчевський ; за ред. Ю.В. Павленка. - К. : Фенікс, 2005. - 551 с.

Брайчевський М. Аскольд  / Михайло Брайчевський  // Історичний календар-2002. - 2002. - С. 21-23 : фото. - (Державотворці)

Брайчевський М. Олег Віщий / Михайло Брайчевський  // Історичний календар-2002. - 2002. - С. 24-26 : фото. - (Державотворці).

Брайчевський М. Володимир Святий / Михайло Брайчевський  // Історичний календар-2002. - 2002. - С. 171-174 : фото. - (Державотворці).

Брайчевський М. Данило Галицький / Михайло Брайчевський // Історичний календар-2002. - 2002. - С. 301-303 : фото. - (Державотворці).

Брайчевський М. Володимир Мономах / Михайло Брайчевський  // Історичний календар-2002. - 2002. - С. 269-273 : фото.

Брайчевський М. Ярослав Мудрий / Михайло Брайчевський  // Історичний календар-2002. - 2002. - С. 238-242 : фото.

Брайчевський М. Нотатки з минулого : спогади про Київ довоєнного часу / М. Брайчевський // Хроніка 2000. - 2002. – Вип. № 51-52. - С. 558-577.

Брайчевський, М. Походження слов'янської писемності /                      М. Брайчевський ; [передм. Ю. Павленка]. - К. : Академія, 1998. - 154 с. : іл.

Брайчевський М. Святослав Ігорович / Михайло Брайчевський  // Історичний календар-2002. - 2002. - С. 127-129 : фото. - (Державотворці).

            Про Брайчевського Михайла Юліановича

Ісаєвич, Я. Д. Брайчевський Михайло Юліанович  / Я. Д. Ісаєвич // Енциклопедія Сучасної України. Т. 3. Біо-Бя. – К., 2004. – С. 421-422  : портр.

Левитська І. Заповіт Брайчевського : відомий історик і знавець Києва просив розвіяти його прах перед відновленим Михайлівським собором /

І. Левитська  // Хрещатик. - 2005. - 25 листоп. - С. 5.

Павленко, Ю. В. Михайло Брайчевський :  вчений і особистість / за ред. Ю.В. Павленка. - К. : Фенікс, 2002. - 228 с.

Толочко П. Суперечки навколо моїх концепцій - це явище швидше відрадне ніж сумне / П. Толочко  // Хроніка 2000. - 2002. – Вип. № 49-50. - С. 45-56.

Шпак, В. Справжня історія завжди небезпечна / В. Шпак // Урядовий кур'єр. 2014. - 30 серп. - С. 16 : фото.

ГАЛАГАН ГРИГОРІЙ ПАВЛОВИЧ - меценат, землевласник, громадський діяч

Народився  [15 серпня] 1819 року. Родовід вів від чигиринського та прилуцького полковника  Ігнатія Івановича Галагана початку XVIII ст. Людина широких ліберальних поглядів, приятель М. В. Гоголя, Т. Г. Шевченка, багатьох інших відомих людей свого часу. В 1847 року одружився на Катерині Василівні (1826-1896 роках), дочці таємного радника В. В. Кочубея (1764-1844 роки). Їхній єдиний син Павло Галаган (1853-1869 роки), який подавав великі надії своїми здібностями, несподівано помер в юнацькому віці. В пам’ять про сина Галаган на власні кошти заснував Колегію Павла Галагана, яка під його керівництвом почала працювати 1871 року по вулиці Фундуклеївській, 7-11 (тепер Б. Хмельницького), В Колегії особливу увагу приділяли моральному розвитку юнаків, широко подавали теми, пов’язані з історією та культурою України. Серед викладачів Колегії в різні роки були П. Г. Житецький, М. І. Мурашко,       В. П. Науменко, М. К. Пимоненко, І. Т. Екземплярський та ін. У 1885 році в ній перебував І. Я. Франко. Серед випускників Колегії багато відомих учених, діячів культури. Впродовж життя Галаган та його дружина на будівництво й утримання Колегії витратили 1 мільйон 120 тис. крб. Помер в 1888 році.

Павленко, Ю. В. Галаган Григорій Павлович / Ю. В. Павленко // Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 80 : портр.

Григорій Галаган - засновник колегії для незаможних юнаків // Хрещатик. - 2008. - 3 груд. (№ 216). - С. 14 : фото.

Шапаренко В. Меценатська діяльність родини Галаганів / В. Шапаренко // Хроніка - 2000 : Український культурологічний альманах. Вип. 41-42. - К., 2001. - С. 386-395.

БЕРЛІНСЬКИЙ МАКСИМ ФЕДОРОВИЧ - історик, археолог

 Народився 6 серпня 1764 року в с. Нова Слобота (тепер Сумської області) в родині священика. Закінчив Києво-Могилянську академію (1786 рік), після чого був запрошений до Петербурга викладачем щойно заснованої Учительської семінарії (згодом Головний педагогічний інститут). У 1788 році в Києві відкрилося Головне народне училище, і Берлинський став у ньому викладачем історії та географії. Невдовзі він призначається директором цього училища, на базі якого під його керівництвом 1809 році створюється Перша київська гімназія, що 1811 році особливим статутом прирівнюється до вищих навчальних закладів. На посаді її директора Берлинський перебував до 1834 року, коли став головою правління Київського інституту. Берлинський викладав також історію в Київській духовній академії.

Впродовж  всього життя Берлинський займався ретельним вивченням київських старожитностей та історії міста. Наслідками цієї копіткої роботи стали його ґрунтовні праці «История города Киева», підготовлена до друку ще 1800 року, але видана пізніше, та «Короткое описание Киева» (1820 рік). У 1800 році він видав у Москві підручник з російської історії, де минулому України відводилося значне місце. Численні його статті з історичної та археологічної тематики виходили в багатьох журналах. Друкував він також розвідки з ботаніки, мінералогії та метеорології Київщини. В останні роки життя брав участь в створеній з ініціативи М. О. Максимовича Київській тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. Помер 18 січня 1848 року у Києві, похований  на Байковому цвинтарі. Його ім’ям названо одну з київських вулиць.

Павленко, Ю. В. Берлинський Максим Федорович / Ю. В. Павленко // Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 30 : портр.

Праці Берлинського Максима Федоровича, що знаходяться у відділі :

Берлинський, М. Ф. Історія міста Києва / М. Ф. Берлинський ; [Акад. наук Української РСР. Археографічна комісія ; Ін-т археології ; Ін-т історії України]. - К. : Наук. думка, 1991. - 318 с., портр. 

Берлинський, М. Ф. Короткий опис Києва / Максим Берлинський ; [комент. Ю. Олійника]. - К. : Б.в., 1990. - 224 с. : іл. 

Про Берлинського М. Ф. можна більше  дізнатися з джерела 

Туркевич В. Літописець Києва / В. Туркевич // Пам'ять століть. - 2005. -  

№ 2.- С. 72-75.

ШЛЕЙФЕР ПАВЛО ІВАНОВИЧ - архітектор і художник

Народився  20 червня 1814 року в Києві. В 1836-1840 роках - вільнослухач Петербурзької академії мистецтв, 1846-1848 роках викладав малювання в Інституті шляхетних дівчат, з 1852 року - архітектор Київського учбового округу. Помер 24 квітня 1879 року, похований на цвинтарі Аскольдової могили.

За його проектом у 1855-1856 роках збудовано нове приміщення Другої гімназії на Бульварній вулиці (тепер телефонна станція на бульварі 

Т. Шевченка, 18), Біржу (1875, не збереглася).

Шлейфер Павло Іванович // Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 421.

Докладніше про діяльність Шлейфера П. І.  можна дізнатися  з таких джерел:

Друг, О.  Родина Шлейферів у Києві / Ольга Друг // Киевский альбом : ист. альм. Вып. 3. - К. : Корвін Пресс, 2004. – С. 14-23 : фото., портр.

Павел и Георгий Шлейферы // 99  великих киевлян. – К. : 7+7 media, 2009. – С. 375-380 : портр., фото.

Могила Павла Шлейфера на старому Байковому кладовищі.

Докладніше читайте тут: http://uk.wikipedia.org

 

СІКОРСЬКИЙ ІГОР ІВАНОВИЧ - авіаконструктор

Народився 25 травня 1889 року у Києві. Вчився в Першій київській гімназії, потім у Петербурзькому кадетському корпусі, який закінчив 1906 року. Того ж року їде до Парижа, де в технічній школі Дювіньйо де Лано знайомиться з авіа моделюванням. У 1907 році поступив у Київський політехнічний інститут, але часто пропускав лекції і був відрахований 1911 року (коли в нього вже були аероплани власної конструкції та випробувалася модель вертольота). Літакобудуванню вчився в київському гуртку (з 1909 року - товариство) авіаконструкторів під керівництвом М. Б. Делоне. Авіамайстерню влаштував у саду свого батька по вул. Велика Підвальна (тепер Ярославів Вал),15. Після відрахування з інституту їде до Петербурга, де продовжує працювати в галузі літакобудування. В 1912-1914 роках створив літаки «Гранд», «Російський витязь» та «Ілля Муромець», на якому 17 червня 1914 року повернувся до Києва. В 1919 році виїхав до США, де за 20 років створив близько 15 типів літаків. У 1923 році заснував аероінженерну «Корпорацію Сікорського», віце-президентом якої став російський композитор С. В. Рахманінов. З 1939 року працював над створенням вертольотів. Помер 26 жовтня 1972 року.

Сікорський Ігор Іванович // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 

2004. – С. 339 : портр.

Про Сикорського І. І.

Белоусова, А. Киевский покоритель небес / Анастасия Белоусова // Сегодня. - 2012. - 4 сент. (№ 196). - С. 21 : ил.

Вілсон, Юджин Е. Найнезабутніша особистість / Ю. Е. Вілсон // Хроніка  2000. - 2009. - № 77. - С. 202-208.

Игорь Сикорский // 99 великих киевлян. - К. : 7+7 media, 2009. - С. 318-323 : портр.

Ігор Сикорський : життєпис // Хроніка 2000. - 2009. - № 77. - С. 192-198.

Кальницкий, М. Весна мирового авиастроения / Михаил Кальницкий // Комсомольская правда в Украине. - 2012. - 3 мая (№ 93). - С. 16 : ил.

 Листи  до і від Сикорських // Хроніка 2000. - 2009. - № 77. - С. 200-201.

Нагороди і  відзнаки Ігоря Сикорського // Хроніка 2000. - 2009. - № 77. - 

С. 265-273.

Окремі «Блискітки» // Хроніка 2000. - 2009. - № 77. - С. 199.

Осипчук, И. "В США Игорь Сикорский за последние деньги купил билет на концерт Рахманинова и неожиданно получил от маэстро пять тысяч долларов" : эта сумма пошла на развитие фирмы, на которой Сикорский создавал самолеты и вертолеты, принесшие ему мировую славу / Игорь Осипчук // Факты и комментарии. - 2012. - 27 окт. (№ 197). - С. 12 : фото.

Осипчук, И. «Киевский студент Игорь Сикорский создавал один летательный аппарат за другим. Это требовало так много денег, что его сестре Елене пришлось пожертвовать на увлечение брата свое приданое» : ровно 125 лет назад в Киеве родился один из крупнейших авиаконструкторов ХХ века. Основанная им в США компания входит в число  мировых лидеров по производству вертолетов  / Игорь Осипчук // Факты и комментарии. – 2014. – 30 мая (№ 93). – С. 26 : фото.

Сметанская, О. Сергей Сикорский, сын легендарного авиаконструктора Игоря Сикорского: «Вспоминая родной город, отец всегда говорил: «Киев – мать городов русских» : приехав из США в Москву, потомок пионера вертолетной индустрии рассказал «Фактам» о вещем сне изобретателя и подарке Николая ІІ, который до сих пор храниться в семье / Ольга Сметанская // Факты и комментарии. - 2012. - 31 мая (№ 95). - С. 5 : фото.

Спенсер, Д. Піонери гелікоптерної справи : фрагменти / Джей Спенсер // Хроніка 2000.- 2009. - № 77. - С. 209-265.

Сикорський, І. Еволюція душі : лекція, виголошена у Плімутській конгрегаційній церкві 15 листопада 1949 року // Хроніка 2000. - 2009. - № 77. - 

С. 319-343.

Сикорський, І. Послання до Бога : Божа молитва // Хроніка 2000. - 2009. -

№ 77. - С. 274-318.

Вшанування пам’яті

Пам'ятник Сікорському Ігорю Івановичу. Встановлено на майданчику біля колишнього ангару, а нині відділу історії авіації і космонавтики Державного Політехнічного Музею. Відкрито 14 травня 2008 року. Скульптор М. О. Олійник.
На постаменті вибито: Сікорський Ігор Іванович "... Знімаю капелюха перед Альма-Матер, яка підготувала мене до підкорення неба". Конструктору перших літаків, вертольотів, студенту КПІ 1907-1911 років від київських політехніків.

 http: //kpi.ua/mem-sikorsky

Колишній будинок родини Сікорських в Києві,  по вулиці Ярославів Вал, 15б.

http: //uk.wikipedia.org/wiki

 

МУРАШКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ – живописець і педагог

Народився 20 травня 1844 року у м. Глухів (тепер Сумської області). Навчався в Петербурзькій академії мистецтв (1863-1868 роки). З 1868 року жив і працював у Києві, де 1875 року заснував рисувальну школу, яка ввійшла в історію українського мистецтва як Київська рисувальна школа (1875-1901) і відіграла важливу роль у розвитку образотворчого мистецтва і художньої освіти в Україні, з неї вийшло багато відомих художників, зокрема І. С. Їжакевич, В. Д. Замирайло, Ф. С. Красицький, О. М. Мурашко та інші. Помер 22 вересня 1909 року.  

Твори: пейзажі – «Мотив околиць Києва» (1879), «Осінь», «Дніпро», «Над Дніпром» (80-90-ті рр.), «Крим» (1892), «Український пейзаж» (1896); 

портрети – Т. Г. Шевченка (1864-1867 рр.), П. Могили (1868), М. М. Ге (1906). Автор  книги «Спогади старого вчителя», в якій зібрано його враження про закордонні подорожі, описано зв’язки з Петербурзькою академією мистецтв, 
з І. Ю. Рєпніним і зарубіжними митцями, систему виховання в Київській рисувальній школі.

Мурашко Микола Іванович // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 251 : портр.

Про Мурашка М. І.

Брега, Г. С.,  Ткачова, Л. І. Мурашко Микола Іванович / Г. С. Брега, 

Л. І. Ткачова // Енциклопедія історії України. Т. 7.  Мл-О. - К. : Наук. думка,

2010. - С. 134 : портр.

Жбанкова, О.  Світ образів і барв / Ольга Жбанкова // Митці довкола 

Майдану. – К., 2011. – С. 46-54 : мал.

Кальницкий, М. Дом Мурашко: картина «маслом» на пороге / Михаил Кальницкий // Митці довкола Майдану. – К., 2011. – С. 54-65 : мал.

Николай и Александр Мурашко // 99 великих киевлян. - К. : 7+7 media,

2009. - С. 270-275 : портр.

"Уміти любити мистецтво" - під таким гаслом у Софії Київській відкрито виставку "Микола Мурашко та його учні"  // Культура і життя. - 2013. -

8 лют. (№ 6). - С. 12 : іл.

Шанская, Е. Александр Мурашко / Елена Шанская // Митці довкола Майдану. – К., 2011. – С. 43-46 : мал.

Вшанування пам’яті

Похований на Лук`янівському кладовищі.  

1963 року у Києві на його честь названо вулицю.

http://wek.kiev.ua