Один з найкращих футболістів в історії радянського футболу. Володар «Золотого м'яча» (1975), майстер спорту СРСР міжнародного класу (1972), заслужений майстер спорту СРСР (1975), заслужений тренер України (2005), семиразовий чемпіон СРСР, п'ятиразовий володар Кубка СРСР, двічі володар Кубка Кубків УЄФА. Рекордсмен збірної СРСР з футболу за кількістю проведених за неї ігор і забитих голів. Один з трьох радянських футболістів, який здобував «Золотий м'яч».
Екстренер низки грецьких клубів, збірної України, «Москви» та київського «Динамо».
Народний депутат України 3-го (фракції «Громада», «Батьківщина» та КПУ) та 4-го скликань (фракції КПУ та СДПУ(о)). З серпня 2021 року очолив Комітет національних збірних УАФ.
Ігрова кар'єра
Олег Блохін народився 5 листопада 1952 в Києві у спортивній сім'ї. Мати, Катерина Адаменко, була відомою легкоатлеткою, батько працював у Київській обласній раді спортивного товариства «Трудові резерви». Матері дуже хотілося, щоб син теж став легкоатлетом, але він з дитинства обрав футбол.
Футбольну кар'єру розпочав у юнацькій команді київського «Динамо». Вихованець школи «Динамо» (Київ) з 1962 року (перший тренер – Олександр Леонідов). Вже в ті роки він умів відмінно тримати м'яч, сміливо йти у прорив, завдавати сильні й точні удари по воротах. Талант голеадора був помічений, і Блохіна взяли в дубль.
За основну команду «Динамо» Блохін дебютував 25 листопада 1969 року на тбіліському стадіоні «Локомотив», коли Віктор Маслов випустив 17-річного форварда в основі на гру проти місцевого клубу.
З'явився Олег і в юнацькій збірній СРСР, потім в молодіжній і, нарешті, олімпійській. У 1972 році, на Олімпіаді в Мюнхені, олімпійська збірна СРСР розділила 3-4 місця з командою НДР. На тому турнірі Олег забив шість м'ячів, один з них у матчі за 3-є місце з командою НДР, який закінчився внічию 2:2.
Ледь тільки закріпившись в основному складі свого клубу, Блохін вже в 1973 році був визнаний найкращим футболістом СРСР. Це повторилося і наступного, а потім і 1975 року. Ті роки були часом, коли в радянському футболі панувало київське «Динамо», яке очолював тренерський «тандем» Валерій Лобановський – Олег Базилевич. Незважаючи на це, Олег Блохін швидко став одним із лідерів команди. Його фірмовим стилем були індивідуальні сольні проходи на величезній швидкості, найчастіше по лівому краю, які залишали не у справ захисників та воротарів суперника. Але разом з тим Блохін був універсальним гравцем, часто грав не тільки на лівому краю, але і в центрі атаки. Однак, при всій своїй любові до індивідуальних проходів, Олег був командним гравцем і чітко взаємодіяв з партнерами. З іншого боку, і вони, знаючи швидкісні якості Блохіна, завжди намагалися знайти його на полі і гострим пасом дати йому можливість для стрімкого проходу до чужих воріт.
Класичним став гол, забитий Олегом Блохіним у ворота мюнхенської «Баварії» у першому матчі за європейський Суперкубок 1975 року. У той рік київське «Динамо» вперше у своїй історії виграло Кубок володарів кубків, перемігши у фінальному матчі угорський «Ференцварош» – 3:0 (один з голів був на рахунку Блохіна). Мюнхенська «Баварія» другий рік поспіль володіла Кубком європейських чемпіонів. Перед матчами за європейський Суперкубок мало хто сумнівався, що перемога буде на боці іменитої «Баварії». Однак у Мюнхені Олег Блохін, вибравши момент, чудово виконав свій фірмовий номер – отримавши гострий пас, на спринтерській швидкості втік від захисників, серед яких був сам Франц Бекенбауер, і точно та сильно пробив у дальній кут воріт Зеппа Маєра. Цей гол виявився єдиним, а приголомшливий сольний прохід Блохіна журналісти і телекоментатори називали фантатичним.
У матчі-відповіді в Києві Блохін забив у ворота «Баварії» вже два голи – один в кінці першого тайму, другий на початку другого. Успіх київського «Динамо», який виграв європейський Суперкубок, був сенсаційним – вперше перемогу святкувала команда з Радянського Союзу. І вперше у тому ж таки 1975 році приз паризького тижневика France Football «Золотий м'яч» отримав радянський футболіст – киянин Олег Блохін, визнаний найкращим футболістом Європи.
У наступному році на іграх XXI Олімпіади, що проходили в Монреалі, радянська олімпійська збірна практично повністю складалася з футболістів київського «Динамо». Тоді були завойовані бронзові медалі – у матчі за третє місце олімпійська збірна СРСР обіграла збірну Бразилії 2:0. Щоправда, Олег, не до кінця вилікувавши травму, на олімпійському футбольному турнірі забив всього лише один м'яч у ворота збірної КНДР.
Найкрасивіший гол у кар'єрі, на його погляд, був забитий московському «Динамо» в падінні через себе у кубковому матчі 1973 року. Через п'ять років він забив «Чорноморцю» п'ятою, а ще через рік кишинівському «Ністру» прямим ударом з кутового.
Незважаючи на чудову гру Блохіна, лише в тридцятирічному віці він вперше взяв участь у чемпіонаті світу, що проходив в Іспанії. Збірна СРСР не дійшла до півфіналу лише тому, що поступилася збірній Польщі за різницею забитих і пропущених м'ячів. Блохін зіграв на чемпіонаті всі п'ять матчів і забив один гол у ворота збірної Нової Зеландії. У тому ж таки 1982 році його запросили у збірну Європи, що проводила матч зі збірною світу. А ще раніше він грав у збірній ФІФА в матчах з дортмундською «Боруссією» й іспанською «Барселоною».
Через чотири роки форвард вдруге поспіль бере участь у чемпіонаті світу. У двох проведених ним матчах Олег забив один гол у ворота збірної Канади. А напередодні чемпіонату разом з київським «Динамо» Блохін святкував перемогу у фінальному матчі Кубка володарів кубків проти мадридського «Атлетіко», обіграного з рахунком 3:0. Один гол у ворота іспанців забив Блохін, а ще три м'ячі він провів у півфінальних та чвертьфінальних матчах цього турніру.
У підсумку в рідному київському «Динамо» він грав до 1987 року, віддавши клубу вісімнадцять років. Останній свій гол за київське «Динамо» Олег Блохін забив 20 листопада 1987 року в матчі на Кубок СРСР проти волгоградського «Ротора». Це був його 314-й гол у всіх проведених ним матчах. У чемпіонаті СРСР він забив 211 м'ячів – це досягнення так ніхто не зміг перевершити.
1987 року нападника за 115 тисяч доларів придбала австрійська команда Форвертс (Штайр), де він виступав протягом року, а 28 червня 1989 року в Києві відбувся прощальний матч на честь Блохіна, де збірна СРСР зустрічалася зі збірною футбольних зірок світу. Олег прощався зі збірною, граючи за яку він забив 42 м'ячі. На концерті у Палаці спорту, що відбувся напередодні прощального матчу Олега Блохіна, Тамарою Гвердцителі була виконана пісня «Віват, король!», спеціально написана Юрієм Рибчинським (слова) і Геннадієм Татарченком (музика) для Блохіна.
Попрощавшись з київськими вболівальниками, Блохін поїхав на Кіпр, де наступний сезон грав за «Аріс» (Лімасол), після чого завершив ігрову кар'єру.
Тренерська кар'єра
Закінчивши кар'єру гравця в складі «Аріса», Олег Блохін у 1990 році став тренером у грецькому «Олімпіакосі». Приступаючи до першого для себе досвіду роботи головним тренером, він дав собі на це два роки. Вирішив, що якщо за цей час у нього нічого не вийде, то кине це заняття. Проте, молодому тренеру вдалося: у 1990 році його «Олімпіакос» був за крок від чемпіонства. У ключовому матчі другого кола Олег Протасов забив переможний м'яч основному конкурентові АЕКу, зробивши рахунок 2:1. Проте за 7 хвилин до закінчення зустрічі на полі стадіону «Філадельфія» почали вибухати димові шашки. Дисциплінарний комітет призначив перегравання, яке відбулося на Родосі. АЕК переміг 1:0 і майже гарантував собі золоті медалі. Незважаючи на невдачу пірейський клуб на чолі з українським тренером продовжив вдало виступати – 1992 року ведений ним клуб з передмістя Афін завоював Кубок та Суперкубок Греції, а в національному чемпіонаті двічі (у 1991 і 1992 роках) фінішував другим. Наступного сезону, взимку 1993-го, Олег Блохін пішов з посади головного тренера. Восени у єврокубках грецький суперклуб, який переживав фінансову кризу і посадку до в'язниці свого власника та місцевого олігарха Аргіріса Сальяреліса, під керівництвом Блохіна дійшов до чвертьфіналу Кубка володарів Кубків, здолавши по дорозі до цієї стадії французьке «Монако» на чолі з Арсеном Венгером. Від вдалих результатів вдячні вболівальники одного разу навіть вирушили до Києва на зустріч з місцевими динамівцями у зв'язку з 50-річчям улюбленого тренера.
Після закінчення контракту Блохін на рік пішов працювати в інший грецький клуб – ПАОК (Салоніки). На момент його приходу клуб посідав 5-те місце першості Греції. У сезоні 1993/94 клуб із Блохіним на чолі знову став лише 5-м. А чемпіонство зберіг АЕК.
Після цього протягом трохи більше двох років український спеціаліст тренував афінський «Іонікос», який ніколи не піднімався вище 5-го підсумкового місця в чемпіонаті Греції. На той момент «Іонікос» повернувся у вищий дивізіон чемпіонату Греції і разом із Блохіним посів у сезоні 1994/95 15-ту сходинку – останню, яка дозволила клубу залишитися в еліті. Наступні два сезони «Іонікос» Блохіна незмінно посідав 8-ме місце чемпіонату Греції, повернувши собі статус середняка ліги.
Потім Блохін провів іще декілька сезонів на чолі «ПАОКа», «АЕКа» та «Іонікоса», але гучних результатів не здобув.
У вересні 2003 року Блохін став
6 грудня 2007 року Блохін подав на звільнення з поста тренера збірної, після того як не зміг пробитися зі збірною на Євро-2008. Заяву було прийнято на засіданні виконкому Федерації футболу України.
Через кілька днів після звільнення з поста головного тренера збірної України Блохін став головним тренером російського клубу «Москва». У чемпіонаті Росії 2008 року «Москва» посіла 9-е місце. 26 листопада 2008 року договір Блохіна з «Москвою» був розірваний за обопільною згодою сторін.
У сезоні 2009/2010 був спортивним директором одеського «Чорноморця». Головним тренером став партнер Блохіна Андрій Баль. У підсумку під їх керуванням «Чорноморець» здобув лише 5 перемог за сезон і посів у чемпіонаті України передостаннє 15-те місце та вилетів до першої ліги, після чого обидва тренери були звільнені.
21 квітня 2011 року Блохін був знову призначений на пост головного тренера національної збірної України. У програмі «ТСН» на українському телеканалі «1+1» з посиланням на неназвані «власні джерела» повідомили, що заробітна плата Блохіна склала 50 тисяч доларів у місяць. Під керівництвом Блохіна збірна взяла участь у домашньому Євро-2012, де не змогла вийти з групи.
25 вересня 2012 року після відставки Юрія Сьоміна Блохін був призначений на пост головного тренера київського «Динамо». 28 вересня 2012 року дебютував як тренер «Динамо» в десятому турі чемпіонату України проти луганської «Зорі». Дебют виявився успішним: «кияни» перемогли 1:0, єдиний м'яч провів Раффаел.
Невдовзі після приходу в «Динамо» Блохіна госпіталізували з гіпертонічним кризом – причиною виявився тромб, який майже повністю перекрив сонну артерію. На другий день госпіталізації видалили тромб за допомогою малоінвазивної хірургії. У період лікарняного Блохіна обов'язки головного тренера збірної виконував Андрій Баль, під керівництвом якого вона втратила 5 очок з 6 у двох матчах: нічия з Молдовою і програш Чорногорії. У «Динамо» головного тренера підмінив Олексій Михайличенко, і результати теж не радували: «Динамо» втратило багато очок у чемпіонаті та Лізі чемпіонів.
3 листопада Блохін вперше після операції дивився матч на стадіоні. Це була гра «Динамо» – «Таврія», проте сидіти на тренерській лавці лікарі йому ще не дозволили, і він дивився його з ложі стадіону. У перерві, до якої «Динамо» вело в рахунку 1:0, Блохін спустився в роздягальню, поговорив з гравцями. На тренерській лавці Блохіна, як і раніше, заміняв Олексій Михайличенко, він же і давав післяматчеву прес-конференцію.
До матчу 21 листопада з ПСЖ у Лізи чемпіонів (поразка 0:2), який проходив у Києві, лікарі дозволили Блохіну бути на тренерській лавці, чим він і скористався. Він же провів передматчеву і післяматчеву прес-конференції.
16 квітня 2014 року, відразу після матчу чемпіонату України проти «Шахтаря», програного в Києві з рахунком 0:2, Олег Блохін був звільнений президентом клубу Ігорем Суркісом з поста головного тренера «Динамо» за незадовільні результати, показані командою під його керівництвом.
Політична кар'єра
Перебував у КПРС. У пострадянський період Олег Блохін поєднував тренерську роботу з громадсько-політичною діяльністю.
1998 року став депутатом Верховної Ради України за списком Всеукраїнського об'єднання «Громада» (№ 16), яке на початку 1997 року створив тогочасний прем'єр-міністр України Павло Лазаренко. Членом фракції ВО «Громада» пробув лише рік, після чого два роки був у фракції «Батьківщина».
Влітку 2001 року перейшов у Комуністичну партію України, а у 2002 році був обраний депутатом Верховної Ради четвертого скликання за списками цієї партії (№ 10). За п'ять місяців перейшов у фракцію Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), а у 2003 році став членом її політради.
У Раді IV скликання був членом комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму, головою підкомітету з питань олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень.
На виборах 2006 року Блохін балотувався у Верховну Раду під № 10 списку Опозиційного блоку «Не так!», сформованого на базі СДПУ(о). Блок не зміг подолати 3-відсотковий прохідний бар'єр, набравши лише 1,01 % голосів виборців.
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ст. (4 листопада 2002), орден «За заслуги» ІІ ст. (14 липня 2004), орден князя Ярослава Мудрого V ст. (19 серпня 2006), орден «За заслуги» І ст. (1 грудня 2011), орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (5 липня 2012), орден князя Ярослава Мудрого III ст. (29 травня 2015), орден князя Ярослава Мудрого II ст. (14 жовтня 2020) – за вагомий особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в Україні, піднесення міжнародного престижу вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів.
 |
|
Зірка Олега Блохіна на Алеї Зірок у Києві
|
Відзнака Президента України «Національна легенда України» (20 серпня 2021) – за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність.
Орден преподобного Нестора Літописця (1992).
Почесний громадянин Києва (2006).
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:
Сільвестров, О. В. Олег Блохін / Олексій Сільвестров. - Харків : Фоліо, 2012. - 122 с. : портр.
******************************************************************
Журба М. Недосяжні рекорди Олега Блохіна. // Урядовий кур'єр. - 2002. - 5 листоп.(№205).- С.1,10-11.
Олегу Блохіну - 65 // Вечірній Київ. - 2017. - 16 листоп. (№ 45). - С. 22 : фото.
