КИЯНИ: ВІД А ДО Я

четвер, 9 березня 2023 р.

ТАРАС ГАРИНАЛЬДОВИЧ ПЕТРИНЕНКО - ДО 70-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Тарас Гаринальдович Петриненко — український музикант, співак, композитор, поет. Автор пісні «Україна», що перетворилася на своєрідний неофіційний гімн України. Найвідоміші пісні: «Пісня про пісню», «Господи, помилуй нас», «Там за обрієм», «Любов моя», «Новий рік», «Ми не закінчили розмову» тощо. Народний артист України (1999).

Біографія

Тарас Петриненко народився 10 березня 1953 року в Києві. Він з пелюшок був дотичний до високого мистецтва. Його мама, Діана Петриненко, була оперною співачкою, народною артисткою СРСР, дядько — Іван Паливода — співаком, а тато — Гаринальд Петриненко — журналістом, який вів музичну передачу на ТБ.

Свою музичну діяльність Тарас розпочав 1969 року з виступу на танцмайданчику з гуртом «Еней», що складався з учнів музичної школи-десятирічки ім. Миколи Лисенка. 1970 року цей гурт дебютував на телебаченні й майже два роки був беззаперечним лідером української рок-музики.

У 1971 році Тарас Петриненко створив новий гурт «Дзвони», який 1974 року об'єднався з «Енеєм». Новостворений ВІА «Візерунки шляхів» додав до лірики «Дзвонів» (Петриненка) та фолк-року «Енея» патріотики членів спілки композиторів. На початку 1975 року гурт записав на грамстудії «Мелодії» платівку-гігант. Гурт одразу запросили до Укрконцерту, де під назвою «Гроно» він проіснував майже рік.

Після служби в армії Петриненко недовго керував знаменитим ансамблем «Мрія», але після того, як йому заборонили виконувати власні пісні (зокрема, «Пісня про пісню»), він з гуртом «Чарівні гітари» переїхав до Росії.

З 1982 року працював у тульському ансамблі «Червоні маки» («Красные маки»), який на той час складався винятково з українських музикантів. Тут він написав свої перші російськомовні хіти — «След погасшей звезды», «Перелётная птица», «Однажды утром», «Я скоро вернусь».

1987 року Петриненко покинув «Червоні маки» і разом з Валерієм Смаглієм відновив «Гроно» на базі Київконцерту. Сюди ж повертається гітарист І. Шабловский. З Київського театру естради прийшла співачка Тетяна Горобець. Спершу репертуар гурту дублював репертуар «Маків» з доданням кількох україномовних творів (зокрема, «Пісня про пісню»), та невдовзі з'явилася пісня «Україна» (первісна назва «Поки кохаєм»), прем'єра котрої відбулася на Першому каналі Українського радіо в ранковій іноформаційно-музичній програмі (ведучий і редактор О. Бутко, музичний редактор О. Васильєв), позивними якої мелодія пісні почала слугувати згодом, та інші, і досить швидко Петриненко став лідером української естради.

У 1989 році вийшов альбом «Я професійний раб», дещо політизований і розтиражований лейблом «Кобза». Цікаво, що всі вважали «Гроно» попгуртом, хоч увесь альбом був аранжований у стилі прогресив-року.

1991 року Петриненко розпочав запис альбому «Господи, помилуй нас» для «Аудіо України», який було завершено лише через два роки. Причиною тому став розпад гурту «Гроно» — акомпануючі музиканти не повернулися із зарубіжних гастролей. Та це не відбилося на якості альбому — за підсумками 1993 року його було визнано найкращим в Україні.

1995 року Петриненко деякий час вів на центральному телебаченні України програму «Колискова для дорослих». Влітку 1997 року на «Таврійських іграх - VI» Тарас Петриненко отримав Всеукраїнську премію в галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» в номінації «Жива легенда». Наприкінці року фірма «Нова Рекордс» випустила третій сольний альбом Тараса Петриненка «Любов моя»; також було розтиражовано попередній альбом.

1999 року за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва та вагомі творчі здобутки солісту-вокалістові концертно-творчої організації «Київщина» Тарасові Петриненку присвоєно звання Народного артиста України.

2003 року лейбл «Атлантик» зарахував Тараса Петриненка до когорти рок-музикантів і видав збірку його пісень у серії «Рок-Легенди України».

Восени 2004 року Тарас Петриненко брав участь у Помаранчевій революції, де на Майдані Незалежності неодноразово виконував свої пісні.

Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).

Музикант і композитор Тарас Петриненко продовжує працювати над новими піснями, дає концерти в Україні та за кордоном.

Про сучасний український шоу-бізнес Тарас Петриненко каже:

«Про талант до музики чи до слова сьогодні взагалі не йдеться. Все це перетворилося у таку собі індустрію, яка має свої канони і догми. Звичайно, є талановиті люди. Але зазвичай вони залишаються поза грою, тому що бути популярним особливого таланту не потрібно. Світ міняється, і, на мій погляд, не в кращу сторону… Мої стосунки із шоу-бізнесом не складалися ніколи. Я просто не можу іти всупереч тому, що мені дано від Бога».

Проте, у свої 70 років Тарас Петриненко навчився по-філософськи сприймати життя як власне, так і всієї нації, а на противагу всім негативам знаходить у світлі сторони життя:

«Я отримую задоволення, коли бачу, що потрібний людям і чогось вартий», — зізнається і як доказ наводить один епізод: «Якось іду вулицею. Підбігає до мене хлопець і каже: «Ви Тарас Петриненко? Спасібо! Пока ви єсть, ми нє сдохнєм».

Нагороди

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996) — за значні досягнення у розвитку сучасної української естрадної пісні, концертно-виконавську діяльність останніх років.

Заслужений діяч мистецтв України (1996).

Народний артист України (1999) — за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва та вагомі творчі здобутки солісту-вокалісту концертно-творчої організації «Київщина».

Орден Свободи (22 січня 2019) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю.

Орден «За заслуги» (Україна) (16.01.2009).

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Петриненко Тарас Гаринальдович (Народився 1953 року) : музикант, співак, композитор, поет. Народний артист України (1999) // Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта : [довідник]. - Київ : Велес, 2016. - С. 258-260 : портр.

Петриненко, Тарас [електронний ресурс] - К. : Атлантік, 2003. - 1 комп'ютерний диск. - ( Легенди Рок України. Українська колекція)

Статті

Матвійчук А. Будьмо, Тарасе. // Столиця. - 2003. - 7-13 берез.-С.21.

Петриненко Тарас "Если Пол Маккартни выпустил симфонию в свет,то и мне надо задуматься..." : [Беседа с певцом]. // Независимость. - 1997. - 22-23 ноября.-С.4,5.

Харчук Г. Імідж і реальність : [Розмова з укр.композитором,співаком і поетом Т.Петриненком]. // Вечірній Київ. - 1995. - 16 берез.

Чечель, Л. Тарас Петриненко: Я свій шлях пройшов, а пісня йде далі : легендарний співак розповідає про 65 літ життя: маму - відому оперну співачку, "Сад нерозкурочених пісень, і 30-річчя своєї "України" / Людмила Чечель // Україна молода. - 2018. - 16-17 березня (№ 30). - С. 14 : фото.

Чорногуз Я. Атлант нашого неба : [Бесіда з укр.співаком і композитором Т.Петриненко]. // Українська культура. - 1996. - N1.-С.12-14.

Інтернет-ресурси

https://molbuk.ua/10040-pro-mene-tetjanu-nekhajj-govorjat-shho.htmlhttps://molbuk.ua/10040-pro-mene-tetjanu-nekhajj-govorjat-shho.html

https://t1.ua/people/61090-taras-petrynenko-pro-zradu-koleh-dolyu-syna-y-otupinnya-vid-shoubizu.html

https://ukurier.gov.ua/uk/articles/narodnij-artist-ukrayini-taras-petrinenko-mene-zba/https://ukurier.gov.ua/uk/articles/narodnij-artist-ukrayini-taras-petrinenko-mene-zba/https://ukurier.gov.ua/uk/articles/narodnij-artist-ukrayini-taras-petrinenko-mene-zba/

https://www.pisni.org.ua/persons/22.html

вівторок, 7 березня 2023 р.

ОЛЕКСАНДР ФЕОДОСІЙОВИЧ СТАТИВА - ДО 125-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Олександр Феодосійович Статива — український мистецтвознавець, художник і педагог, засновник і перший директор художньої школи Петриківського розпису.

Присвятив життя просвітницькій діяльності, навчав основам художньої творчості, відновив і зібрав бібліотеку для петриківчан, організував народний театр, влаштовував виставки талановитих майстрів Петриківського живопису всеукраїнського та міжнародного рівнів, згодом подарував колекцію кращих творів Музею декоративного мистецтва у Києво-Печерській Лаврі.

Життєпис

Олександр (Олесь) Феодосійович Статива народився в сім'ї петриківського лікаря Феодосія Павловича і Марії Іванівни Стативи 8 березня 1898 року. Мав двох братів — Миколу та Олексія — і трьох сестер: Євдокію, Галину та Надію. Відчуття любові і краси, людяності і поваги до гуманістичних цінностей, притаманні сім'ї, кожен з них проніс через усе життя, сповнене свіжого повітря вільної від рабства Петриківки.

«Безпосереднім учителем, — напише О.Ф.Статива, — була і є чарівна українська природа з широкими ланами, з зеленими луками, з запашними гаями, з пишним цвітом квітів».

«Село Петриківка має дуже цікаву історію, — пише Олександр Феодосійович. — Воно було засноване у 1772 році внаслідок переселення козаків із запорізького селища Курилівка. Після ліквідації Запорізької Січі Петриківка стала «казенною, державною» слободою. Завдяки цьому її жителі не зазнали кріпацької неволі, що, безумовно, сприяло розвиткові народної творчості».

У травні 1913 року, закінчивши училище в Петриківці, Олесь вступає до Миргородського художнього училища, де серед викладачів зустрічає Опанаса Георгійовича Сластіона — видатного етнографа, митця романтично-народницького напряму, який мав великий вплив на формування світогляду Олександра.

У 1917 році, повернувшись до Петриківки, працює одночасно у трьох петриківських школах (міністерській, земській і вищій) вчителем креслення і малювання. Волелюбність, відчуття краси і вміння вносити її у повсякденність, створювати чудовий світ навколо себе, втілені у Петриківському малярстві, переносяться на папір і стають предметом вивчення.

О.Ф. Статива допомагає обдарованим учням знайти власний стиль, спрямовує талант у русло розпізнавання краси оточуючої природи і вміння її художньо відтворити, передати почуття любові до рідної землі і радості людського життя.

Водночас він починає створювати колекцію творів талановитих митців Петриківського розпису та збирає рідкісні листівки майстрів європейського живопису, що стане основою його майбутнього мистецтвознавчого колекціонування.

Олександр Статива відновлює Петриківську бібліотеку, стає першим її завідувачем. «Петриківська райбібліотека була центром ліквідації неписемності,…озброювала жінок потрібними медичними знаннями,…було створено курси підготовки агрономів,…для керівників різних галузей діяльності проводились семінари — з глибоким вивченням галузевої літератури, взаємообміном, практикою в роботі,…найтісніші зв'язки бібліотека вела із школою, училищем — повністю були відновлені заняття в школах, із числа молоді, яка мала певну освіту, на короткочасних курсах готували вчителів, працівників культури, агро-, зоотехніків…Бібліотека була хатою-читальнею і забезпечувала клуб матеріалами для драматичного і хорового гуртків». Значну частину книжок О.Ф.Статива дарує з власної бібліотеки, художньо оформлює фонд книгозбірні, сформований місцевим краєзнавчим музеєм, створює народний театр.

Вчителювання

У 1921 році Олександр Статива вступає до Одеського художнього інституту. З 1923-го по 1925 рік працює у дитячому будинку та школі залізничників Катеринослава. Повернувшись до Петриківки, продовжує вчителювати. У 1928 році організовує артіль художньої вишивки «Вільна селянка».

У 1934 році працював на посаді завуча Катеринославського художнього технікуму.

Вертається до Петриківки. 1935 року його колекція творів петриківських майстрів становить вже понад триста робіт.

«Влітку 1935 року автор цих рядків довідався про те, що в Києві організується республіканська виставка народного мистецтва, — пише О.Ф.Статива. — Виставочний комітет звернувся з проханням до всіх майстрів народної творчості, до сільської інтелігенції сприяти цій справі. Тоді я надіслав до Державного музею українського мистецтва 100 зразків петриківського розпису.

Я зрозумів, що в столиці звернули увагу на численні роботи петриківських майстрів, зібрані мною протягом 20 років, і негайно сповістив виставочний комітет про те, що всі петриківські майстри працюють в різних колгоспах. Невдовзі я одержав телеграму з проханням привезти петриківських жінок-художниць або сприяти їхньому виїзду в Київ на тимчасову роботу.

На початку жовтня 1935 року я зібрав усіх трьох: Тетяну Якимівну Пату, Надію Аврамівну Білокінь і Галину Іванівну Павленко — і відправив їх до Києва. Через місяць до столиці запросили ще двох жінок-петриківчанок: Ярину Уліянівну Пилипенко та Ганну Кіндратівну Пилипенко.

За участь у першій виставці народного мистецтва України Н. А. Білокінь. Т. Я. Пату, Г. І. Павленко, Я. У. Пилипенко і Г. К. Пилипенко було нагороджено грамотами і дипломами І ступеня, а в 1936 році після Декади українського мистецтва і Першої республіканської виставки народної творчості їм усім було присвоєно почесне звання майстра народної творчості.

За постановою Уряду УРСР у вересні 1936 року в Петриківці було відкрито школу для підготовки майстрів декоративного малювання. Перший набір учнів до цього навчального закладу зробив автор цієї роботи».

Школа розпочала свою роботу 1 грудня 1936 року. Вік учнів був від 15 до 40 років, стипендія 100 карбованців на місяць. Олександр Статива запросив навчатись у школі і Марфу Тимченко — в майбутньому видатного майстра, народного художника України.

«Учитель мой — Александр Федосеевич Статива. Он организовал в 1936 г. школу петриковской росписи, которая существует до сих пор. Вспоминаю его — аж до слез! Если бы не он, не знаю, кем бы я была! Александр Федосеевич преподавал рисование и черчение. Раз в месяц проводил выставки ученических работ. Мои рисунки в них принимали участие, еще я пробовала делать картинки из разноцветного стекла, стеклянная мозаика выходила красивой и яркой… Как-то, помню, вернулась я из колхоза, приходит он: «Марфушка, я ездил в Киев, и мне разрешили открыть школу. Я собираю талантливых деток». Я, как ласточка, полетела в эту школу! А как радовалась, когда меня взяли!» — писала Марфа Ксенофонтівна.

«О.Ф. Статива був добрим, грамотним вчителем, — пише вона. — Діти його дуже любили. Він водив нас до Т.Я. Пати на екскурсїю, водив до своєї домівки, де було багато експонатів петриківського розпису старих майстрів, рушники, кераміка, ткацтво. О.Ф. Статива любив організовувати екскурсії в м. Дніпропетровськ по музеях, театрах, цирку. Був завжди гарно одягнений у чорний костюм, вишиту сорочку, чорну шляпу. Він мені допоміг стати майстринею петриківського розпису, за що я йому дуже вдячна».

О.Ф. Статива був душею школи. Як згадує Галина Завгородня-Прудникова, Олександр Статива був «людиною гостинною, уважною, перед святом обов'язково привітає листівкою. Любив пісні, вишивку, красу… І от одного разу його запросили реставрувати ікони у Білій Церкві. Ще до війни, разом з Андроном Лісним. Атеїстична влада цього йому не простила. Репресивний апарат спрацював — і не стало Андрона Лісного».

У 1937 році внаслідок доносу Олександра Стативу заарештовують. Він не підписав самооговір навіть у тортурах, зміг зберегти в собі людину.

Переїзд до Києва

Після виходу на волю Олександр Статива знов вчителює, а вечори присвячує виставам створеного ним народного театру.

Опинившись у Дрогобичі після втечі з фашистського полону, працює актором та декоратором у Дрогобицькому драматичному театрі.

Незабаром переїздить до Києва, стає художником-методистом образотворчого мистецтва у Київському будинку народної творчості, а з 1954 року працює у Міністерстві культури України, пише статті і видає книги, підтримує тісні зв'язки з петриківськими і київськими художниками та мистецтвознавцями.

Одружується. Останні роки мешкає поряд з сестрою Надією у центрі Києва, молодша дочка якої —Тамара Ніколаєва — стає художником, мистецтвознавцем, етнографом, продовжуючи просвітницьку справу Олександра Феодосійовича Стативи.

Тамара Олександрівна з теплотою і вдячністю згадує: «Світ, який створював навколо себе дядя Шура — навіть у своїй маленькій кімнаті, до якої я майже кожного дня забігала після школи, — це було справжнє диво, немовби то двері до таємничих скарбів, світу краси і натхнення. Приходячи до нас, він готував кожного разу щось чудове — маленький спектакль, якусь невеличку сценку, читав вірші, приносив щось цікаве саме для тебе — книги, журнали, картини, день за днем щойно створені найтонші орнаменти — вишукані сторінки його майбутньої книги «Орнамент», яка веде в світ мистецтва легко, як промінь сонця… Кожна зустріч з ним дарувала відчуття наближення до справжнього дива — чи то його колекція листівок з творами європейських майстрів живопису, старовинні ікони та книги, картини, пензлики та олівці, завжди гостро наточені, немов щоб саме у цю мить створити яскраве, сповнене щастя життя на папірці. І ця його нескінченна м'якість у ставленні до людини, уважність до творчих захоплень та розвитку найкращих її здатностей, доброзичливість і бажання зробити оточуючий світ затишним і сповненим краси, творчості, любові…»

Помер Олександр Феодосійович Статива 10 березня 1965 року.

Вшанування пам'яті

Музей Петриківського розпису в приміщенні середньої школи Петриківки носить ім'я Олександра Стативи.

Шановні користувачі!

Глухенька, Н. О. Петриківські майстрі декоративного розпису / Н. Глухенька. - Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. - 66 с. : іл.

Елементи Нематеріальної Культурної Спадщини України = Intangible Cultural Heritage Elements of Ukraine / УЦКД ; Український культурний фонд ; Міністерство культури України. - [Вінниця] : [ТОВ "Твори"], [2018]. - 152 с. : іл., портр.

Завершинський, В. В. Олександр Опарій: петриківські мотиви у мистецтві декоративного розпису / Валерій Завершинський. - Харків : Раритети України, 2017. - 165 с. : іл., портр.

Литовченко, В. Всесвітня спадщина ЮНЕСКО в Україні / Влада Литовченко. - Київ : Ваш автограф, 2021. - 180 с. : іл., портр.

Петриківський розпис. Джерела : [книга-альбом] / [Олена Шестакова]. - Київ : Мистецтво, 2018. - 79 с. : іл., портр.

Петриківський розпис : [книга-альбом] = Petrykivsky Painting / [ текст, упоряд. іл. матеріалу О. Шестакова ; переднє слово А. Вялець]. - Київ : Мистецтво, 2015. - 240 с. : іл.

Харченко, О. Мистецтво петриківського розпису : навчально-методичний посібник / Олена Харченко, Наталя Горшкова-Кандаурова. - Тернопіль : Мандрівець, 2014. - 72 с. : іл., портр.

Статті