ІВАН СТЕПАНОВИЧ МАРЧУК - ДО 90-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Іван Степанович Марчук — український живописець, засновник техніки пльонтанізму, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка, почесний академік Національної академії мистецтв України, почесний громадянин Тернополя, Києва та Канева.

У 2006 році Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня.

У жовтні 2007 року він потрапив до рейтингу «100 геніїв сучасності» (72-ге місце), який уклала британська газета «The Daily Telegraph».

8 червня 2024 року картину Івана Марчука «Зійшов місяць на Дніпром» на київському аукціоні «Goldens» продали за 250 тисяч доларів США — рекордну вартість для твору сучасного українського художника.

Життєпис

Іван Марчук народився 12 травня 1936 року в селі Москалівці (ґміни Білозірки Кременецького повіту Волинського воєводства Польської республіки; нині село Лановецької громади Кременецького району Тернопільської області) в родині відомого на всю округу ткача.

Після закінчення семирічної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділ декоративного розпису, де навчався протягом 1951-1956 років (викладачі Карло Звіринський, Олекса Шатківський, Н. Сукачова). Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року (викладачі Роман Сельський, Данило Довбошинський).

З 1959 року і майже протягом наступних 10 років Марчук входив у підпільну школу, створену його викладачем Карлом Звіринським. Той на зібраннях знайомив членів із досягненнями світової культури та замовчуваними сторінками історії України. У школі також вивчали світову літературу, музику, релігію.

У 1965-1968 роках працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України, у 1968-1984 роках — на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.

Швидко виконавши виробничі замовлення, Марчук водночас малював те, що його дійсно цікавило.

З 1984 року — на творчій роботі.

Нереалізованість в умовах радянського тоталітаризму й постійні переслідування органами КДБ сформували в нього бажання втекти з СРСР. У 1989-2001 роках мешкав у Австралії, Канаді й США.

У 1990 році Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка у Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України).

До початку широкомасштабного російського вторгнення жив та працював у Києві.

Віденський період

Після початку широкомасштабного російського вторгнення вимушено емігрував до Відня, де в період з 2022 до 2025 року створив близько 200 робіт. Також у столиці Австрії були влаштовані великі виставки робіт митця.

2 травня 2025 року у Відні відбулося відкриття виставки «Скажи мені правду», на якій представили понад 450 полотен художника. Також запроваджено міжнародний конкурс дитячого малюнка «Шляхами Івана Марчука». А перед вернісажем було презентовано п'ятитомний альбом-каталог Івана Марчука «Голос моєї душі», робота над яким тривала протягом чотирьох років.

На початку 2025 року засновано благодійну фундацію Івана Марчука, яка покликана зберегти, досліджувати та популяризувати твори митця, а також створити музей.

10 лютого 2025 року під егідою Посольства України при Святому Престолі відкрито персональну виставку «Епічна реальність» Івана Марчука в Палаццо Канчеллерія у Римі. 12 лютого 2025 року художник мав приватну аудієнцію з Папою Римським Франциском.

Творчість

Доробок митця налічує близько 5000 творів. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Майстерня митця знаходиться в самому центрі Києва на вулиці Євгена Чикаленка.

У 1965 році віднайшов свій авторський стиль у мистецтві, що не вписувався в шаблони соцреалізму, і тривалий час не міг офіційно виставляти свої твори, перебувавши в андеграунді. За це зазнавав утисків і переслідувань з боку органів КДБ.

Для того, щоб виживати в радянській системі, Марчуку доводилося малювати простенькі ілюстрації до радянських журналів «Україна», «Вітчизна» та «Київ». За малюнок, на який Марчук витрачав близько 10 хвилин, платили приблизно 30 карбованців.

До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві).

У 1979 році його роботи були представлені на першій виставці українських художників-нонконформістів, організованій молодими представниками української діаспори, у Парижі (Франція), Мюнхені (Німеччина), Нью-Йорку (США), Лондоні (Велика Британія), де на своєрідний стиль картин Івана Марчука звернув увагу Роланд Пенроуз, авторитетний мистецтвознавець й особистий біограф Пабло Пікассо.

Лише 1988 року Івана Марчука прийняли в члени Спілки художників України.

Започаткований у середині 60-х років спосіб вираження власного світовідчуття втілився в полістилістичному і політематичному циклі «Голос моєї Душі», наскрізному у творчості Івана Марчука, котрий варіює новими стовбуровими відгалуженнями-циклами впродовж всього творчого шляху. За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою картини систематизуються в цикли: «Голос моєї Душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета II», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». Завершеною серією в циклі «Голос моєї Душі» є «Шевченкіана» із 42 картин (1982-1984), за яку був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка (1997).

Діапазон напрямів образотворчого мистецтва, пропущених через призму самобутньої світоглядної системи й екстрапольованих на полотно, феноменально широкий: від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіперреалізму, абстракціонізму, абстрактного експресіонізму, сюрреалізму й абстрактного сюрреалізму. Маневруючи пропорціями, ритмом, кольором, Іван Марчук творить на підсвідомості й впливає на підсвідомість.

Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні. Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.

Про періоди своєї творчості художник говорить:

«Було дев'ять періодів творчості, «дев'ять Марчуків». І кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. І «десятий» Марчук буде обов'язково. Визріває».

Про мистецтво:

«Для мене мистецтво — це життя й одкровення. Іншої альтернативи нема. Й водночас мистецтво — це каторга. Я працюю 365 днів на рік і без цього не можу. Це присуд долі, карма, вирок, приреченість. І нікуди не дінешся. Я мрію погрітися на пляжі, полежати у траві, слухаючи, як вона росте, я хочу дивитися, як пливуть у небі хмари, хочу тішитися, веселитися, спілкуватися в компанії, не відмовився б піти до школи, щоб когось там чогось навчити. А потім думаю: а мені ж теж хочеться самому щось зробити. Непереможна думка!»

Періодизація творчості

Митець ділить свою творчість на 15 періодів: «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Кольорові прелюдії», «Шевченкіана», «Натюрморт», «Нові експресії», «Біла планета 1», «Біла планета 2», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність», «Віденські рапсодії», «Силуети», «З погляду Вічності». Твори кожного періоду відрізняються за стилем та малярською манерою. Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння й відтінків кольору.

Виставкова діяльність

У доробку митця близько 150 персональних та 50 колективних виставок в Україні й за кордоном.

Вшанування

Відзнаки й нагороди

Широке визнання митця за кордоном спричинило прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома.

Орден Свободи (25 червня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм;

народний художник України (3 серпня 2002) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність;

заслужений художник України (14 вересня 1996) — за вагомий внесок у розвиток національної культурної спадщини, високий професіоналізм;

лавреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (7 березня 1997) — за цикл картин «Шевченкіана», «Голос моєї душі»;

лавреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких (2009) — за високомистецькі художні полотна останніх років, гідну репрезентацію Тернопільщини на всесвітньому рівні у 2004-2009 роках;

відзнака Президента України «Національна легенда України» (20 серпня 2021) — за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність;

почесний громадянин Києва;

почесний громадянин міста Тернополя (2008);

почесний громадянин Канева (23 серпня 2018);

почесний громадянин Лановецької міської територіальної громади (26 травня 2021);

лавреат конкурсу «Людина року» (2006, Тернопільщина);

зірка Івана Марчука встановлена в Тернополі (2011, Алея зірок) та Києві (2020).

Книги

У видавництві «Атлант ЮЕмСі» побачили світ три книги, присвячені творчості художника. Перший за часом — 500-сторінковий альбом-каталог «Іван Марчук» (2004). Видання ілюструє всі етапи творчого шляху. Після презентації книги галерея «Триптих» провела найбільшу виставку Івана Марчука, яка зайняла чотири поверхи Українського дому (2005). До виставки виданий ще один альбом про 40-річний творчий період 1965-2005. У серії «Живопис» вийшов альбом «Іван Марчук. Дорога додому» (2008).

У 2013 році вийшла книга Олександра Климчука «Я єсмь… (Іван Марчук)», у якій найбільш повно викладено життєвий та творчий шлях художника, систематизовано бібліографію про митця.

У 2014 роках видавництвом «Фенікс» видано каталог художника «Іван Марчук. Вчора, сьогодні… завжди» українською й англійською мовами з передмовою відомої дослідниці творчості художника і його біографа Тамари Стрипко. Альбом перевидався тричі: у 2015 році був доповнений польським перекладом, а у 2016 році — німецьким. У ньому представлені роботи, які експонувалися у 2014-2017 роках у Литві, Німеччині, Польщі, Бельгії.

У березні 2016 року медіахолдинг COOP Media видав книжку «Український геній Марчук: історії». У книзі представлено майже сотню робіт митця, в тому числі ті, що є в приватних колекціях та в майстерні Марчука і раніше не були доступні широкому загалу.

У лютому 2017 року у видавництві «Фенікс» видано каталог-дослідження раннього періоду творчості художника «Іван Марчук. Картини-притчі (ранній період)». Авторами передмови є німецька мистецтвознавець Олена Балун, українська дослідниця творчості митця Тамара Стрипко.

У лютому 2018 року Folkart Gallery (Туреччина) видано книгу «Відлуння мрій» (340 стор.) українською, англійською й турецькою мовами з 300 ілюстраціями полотен митця.

Музей Марчука

У 2005 році Президент України Віктор Ющенко обіцяв створити світової слави художникові музей його картин на Андріївському узвозі в Києві. Навіть заклали капсулу на місці майбутньої споруди, однак досі музей не створено.

Перший музей художникові 2010 року створили його земляки в рідному селі Москалівці Тернопільської області, який відкрили за участі Івана Марчука.

11 червня 2021 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ «Про створення музейно-культурного центру сучасного мистецтва Івана Марчука».

10 травня 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ щодо створення музейно-культурного центру сучасного мистецтва Івана Марчука. Він розташується в будинку на вулиці Володимира Винниченка, 10, де з 1992 по 2012 рік працювало посольство США.

У травні 2025 року відома поетеса Ліна Костенко закликала в Києві створити музей Івана Марчука. Також вона запропонувала розмістити культурну інституцію в садибі Мурашка.

Премії Марчука

31 травня 2016 року третя сесія Тернопільської обласної ради шостого скликання підтримала проєкт про започаткування з 2016 року щорічної обласної премії імені Івана Марчука для обдарованих дітей області віком від 7 до 15 років у галузі образотворчого мистецтва.

Цікаві факти

Полотно «Сад спокуси» (1996) Івана Марчука посіло позицію № 5 рейтингу «Шість найдорожчих картин українських художників» (2022), укладеного науково-дослідницьким історичним проєктом «Локальна історія». Картина була продана у 2022 році за $120 тис. на аукціоні Goldens. Кошти спрямували на потреби ЗСУ.

Часто експериментував із різними фізичними та духовними практиками, займався йогою та медитаціями, мав чіткий режим сну та харчування.

Особисте життя

Батько — Степан Марчук — був ткачем. Художник має трьох сестер.

Один раз був одружений — у студентські роки. Але через три місяці розлучився.

27 січня 1977 року в Харкові народилася донька художника — Богдана Півненко — скрипалька, народна артистка України. Її мати — мистецтвознавиця Алла Степанівна Півненко (нар.1941 р.), викладачка Харківського художньо-промислового інституту.

7 грудня 2006 року у художника з'явився онук: у Богдани і бізнесмена та політика Володимира Шульги народився син Богдан Шульга.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Іван Марчук : альбом-каталог = Ivan Marchuk. - Київ : ТОВ "Атлант ЮЕмСі", 2004. - 519 с. : іл., портр.

Іван Марчук. Вчора, сьогодні... завжди : [альбом] = Ivan Marchuk = Ivanas Marcukas / [перед. Т. Стрипко]. - Київ : Дніпро, 2013. - 103 с. : іл., портр.

Іван Марчук. [електронний ресурс] : досягти мети : телевізійна програма. - [Київ] : [Б. в.], [2000?]. - 1 аудіокасета.

Іван Марчук : живопис : каталог виставки / [авт. передм. М.В. Косів, Г.Я. Скляренко ; упоряд. та наук. ред. Б.З. Якимович]. - Львів : Музей народної архітектури та побуту у Львові, 1990. - 26 с. : іл.

Іван Марчук : живопис : [каталог творів : книжка-білінгва] = Ivan Marchuk : painting / [вступ. ст. Станіслава Бушака] ; Київська міська державна адміністрація ; Головне управління культури м. Києва. - Київ : [PC World Ukraine], 2000. - 144 с. : іл., портр.

Іван Марчук : життя і творчість : [книжка-білінгва] = Ivan Marchuk / [худож. оформлення Андрія Прибєги ; переднє сл. Дмитра Горбачова, Ніни Петрусьової - Київ : Мистецтво, 1996. - 176 с. : іл.

Іван Марчук : Каталог творів / пер. А. Борецький ; упоряд. Н. Сухоліт. - Київ : Задумливий страус, 1996. - 87 с. : іл.

Климчук, О. О. "Я єсмь...". Художник Іван Марчук, провидець і подорожній : есей-біографія / Олександр Климчук ; [ред. Ю. Буряк]. - Київ : Український письменник, 2012. - 574 с. : іл., портр.

Марчук, І. С. [Шевченкіана] : [альбом : книжка-білінгва = Shevchenkiana] / Іван Марчук. - Київ : [ПрАТ "Вентиляційні системи"], 2023. - 66 с. : іл., портр.

Унгурян, Т. М. Одкровення від Івана : фрагменти життєпису художника Івана Марчука : [есей, цикл поезій] / Тарас Унгурян. - Київ : Такі справи, 2000. - 142 с. : іл., портр.

Статті

Бордійчук Н. Музей Івана Марчука. //  Хрещатик. - 2005. - 4 жовт. - С.2.

Марчук, І. "Якщо художник не прагне бути попереду всіх, він не стане художником" : [інтерв'ю] / Іван Марчук ; спілкувалася Ганна Шерман //  Антиквар. - 2024. - № 4. - С. 34-41 : фот.

Руденко, Т. Містерія кольорів та стилів : понад 180 картин Івана Марчука представлено на виставці у Києві / Тетяна Руденко //  Україна молода. - 2024. - 11 вересня (№ 37). - С. 12 : фото.

Самченко, В. Сила, надія і світло : Валентина Самченко //  Україна молода. - 2025. - 13 серпня (№ 32). - С. 2 : фото.

Стрипко, Т. "Немає межі у творенні прекрасного" : [інтерв'ю] / Тамара Стрипко ; спілкувалася Ганна Шерман //  Антиквар. - 2024. - № 4. - С. 50-55 : фот.

Інтернет-видання

https://glavcom.ua/country/society/vidomomu-khudozhniku-ivanu-marchuku-88-najtsikavishi-fakti-z-biohrafiji-1000314.html

https://ivan-marchuk.com/uk

https://kyivhistorymuseum.org.ua/exhibitions/ivan-marchuk-probudzhennia/

https://kyiv.news/showbiz/muzey-kyiva-pokazuye-portret-penzlya-ivana-marchuka/

https://lartgallery.ua/marchuk-ivan-stepanovich-u

https://marbeks.com/ivan-marchuk-rejtyng-najdorozhchyh-aukczionnyh-prodazhiv/

https://mefodiy.org.ua/genij-suchasnosti-ivan-marchuk/

https://www.ukrainer.net/ivan-marchuk/

https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2025-02/hudozhnyk-ivan-marchuk-moye-haslo-spishit-robyty-dobro.html

 

 

НАТАЛІЯ В'ЯЧЕСЛАВІВНА СУМСЬКА - ДО 70-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Наталія В'ячеславівна Сумська — українська акторка та телеведуча, провідна акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, народна артистка України (2000). Володарка кінопремії «Золота дзиґа» за роль ворожки Явдохи у фільмі «Чорний ворон» (2020). Триразова лауреатка театральної премії «Київська пектораль» (2000, 2011, 2015 роки). Лауреатка Шевченківської премії (2008) та Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки (2009).

Життєпис

Наталія В'ячеславівна Сумська народилася 22 квітня 1956 року в селі Катюжанка Вишгородського району Київської області в родині акторів Національного драматичного театру імені Івана Франка — народного артиста України В'ячеслава Сумського (1934-2007) та заслуженої артистки України Ганни Опанасенко-Сумської (1933-2022). Молодша сестра — Ольга Сумська (нар. 1966). До 10 років Наталія Сумська жила у Львові.

У 1977 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (майстерня народного артиста України Анатолія Решетникова).

З 1977-го — акторка Національного академічного театру ім. Івана Франка.

З осені 2003-го до початку 2010 року була ведучою програми «Ключовий момент» на телеканалі «Інтер», випуск якої припинено попри досить високі рейтингові показники.

Працює в театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв».

Є членкинею Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).

Одружена з Анатолієм Хостікоєвим. Має двох дітей: дочку Дарину Мамай-Сумську (нар. 16 червня 1982 року від першого шлюбу з Ігорем Мамаєм) та сина В'ячеслава Хостікоєва (нар. 26 червня 1996 року).

Театральні роботи

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

1981 — «Моя професія — синьор з вищого світу» Джуліо Скарніччі, Ренцо Тарабузі; реж. Володимир Оглоблін — Фйорелла;

1984 — «Регіон» Миколи Зарудного; реж. Сергій Данченко — Юлька;

1984 — «Трибунал» Андрія Макайонока; реж. Володимир Оглоблін — Надія;

1984 — «Вибір» Юрія Бондарева; реж. Сергій Данченко — Віка;

1986 — «Енеїда» за поємою Івана Котляревського; реж. Сергій Данченко — Дідона / Лавинія;

1987 — «Шиндаї» Ігоря Афанасьєва; реж. Ігор Афанасьєв — Марго;

1988 — «Мазепа» за драмою Юліуша Словацького — Амелія;

1988 — «Жіночий стіл у мисливській залі» Віктора Мережка; реж. Борис Ерін — Бучкіна;

1988 — «Різдвяна ніч» Миколи Гоголя; реж. Ігор Афанасьєв — Оксана;

1990 — «Блез» Клода Маньє; Володимир Опанасенко — Марі;

1991 — «Біла ворона» Юрія Рибчинського та Геннадія Татарченко; реж. Сергій Данченко — Жанна д'Арк;

1991 — «Засватана — не вінчана» Володимира Бегми, Михайла Ткача; реж. Володимир Бегма — Ялина;

1994 — «Талан» Михайла Старицького; реж. Ірина Молостова — Катерина Квятковська;

1987 — «Майстер і Маргарита» Михайла Рощина за мотивами однойменного роману Михайла Булгакова; реж. Ірина Молостова — Гелла;

1995 — «Крихітка Цахес» Ярослава Стельмаха за мотивами Ернста Гофмана — Кандіда;

1999 — «Три сестри» за драмою Антона Чехова — Маша;

1999 — «Кін IV» Григорія Горіна; реж. Анатолій Хостікоєв — Анна Дембі;

2000 — «Пігмаліон» за п'єсою Бернарда Шоу; реж. Сергій Данченко — Еліза Дулітл;

2001 — «Отелло» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Віталій Малахов — Емілія, жінка Яго;

2003 — «Ревізор» за п'єсою Миколи Гоголя; реж. Ігор Афанасьєв — Ганна Андріївна, жінка городничого;

2007 — «Кайдашева сім'я» за повістю Івана Нечуя-Левицького; реж. Петро Ільченко — Кайдашиха;

2010 — «Грек Зорба» Нікоса Казандзакіса; реж. Віталій Малахов — Мадам Гортензія;

2014 — «Живий труп» за п'єсою[ru] Льва Толстого; реж. Роман Мархолія — Ганна Павлівна Протасова / Ганна Дмитрівна Кареніна;

2014 — «Моя профессия — синьор из высшего общества» Джуліо Скарніччі, Ренцо Тарабузі; реж. Анатолій Хостікоєв — Матильда;

2015 — «Ліс» за п'єсою Олександра Островського; реж. Дмитро Богомазов — Раїса Павлівна Гурмижська;

2016 — «Незрівнянна» Пітер Квілтер; реж. Анатолій Хостікоєв — Флоренс Фостер Дженкінс;

2018 — «Коріолан» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Дмитро Богомазов — Волумнія, мати Коріолана;

2021 — «Пер Гюнт» за п'єсою Генріка Ібсена; реж. Іван Уривський — Озе;

2023 — «Візит» за п'єсою Фрідріха Дюрренматта; реж. Давид Петросян — Клер Цаханасян.

Київський академічний драматичний театр на Подолі

2023 — «Цар Едіп» за трагедією Софокла; реж. Давид Петросян — Йокаста.

Театральная компания «Бенюк и Хостикоев»

2003 — «Моя професія — синьйор з вищого світу» Джуліо Скарніччі, Ренцо Тарабузі; реж. Анатолій Хостікоєв — Валерія / Матільда;

2004 — «Про мишей і людей» Джона Стейнбека; реж. Віталій Малахов — Вона;

2005 — «Белая ворона» Юрія Рибчинського та Геннадія Татарченко; реж. Анатолій Хостікоєв — Столетняя война;

2008 — «Задунаєць за порогом» за мотивами опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського; реж. Анатолій Хостікоєв — Одарка;

2011 — «Люкс для іноземців» за мотивами комедії Девіда Фрімана — Хельга Філбі.

Інші театри

«Васса Желєзнова» Максима Горького — Людмила Железнова, молодша дочка Васси;

2013 — «Ураган на ім'я Одеса» А. Тарасуля, Е. Хаита, В. Явника; реж. Ігор Славинський — Маня.

Фільмографія

1973 — «Чінара»;

1978 — «Дві сім'ї» (фільм-вистава) — епізод;

1978 — «Наталка Полтавка» — Наталка;

1979 — «Чекайте зв'язкового» — Марина Карпівна Поліщук, вчителька, дружина Романа;

1980 — «Дивна відпустка»

1980 — «Від Бугу до Вісли» — Надя Циганок;

1980 — «Чекаю й сподіваюсь» — радистка Віра;

1980 — «Дударики» — Христина;

1980-1981 — «Мужність» — Галчонок;

1981 — «Така пізня, така тепла осінь» — суперниця;

1982 — «Побачення» — Женя;

1984 — «І чудова мить перемоги» — Женя Сабурова;

1984 — «Загублені в пісках»;

1984 — «В лісах під Ковелем» — Марина;

1985 — «Диктатура» (фільм-вистава) — Небаба;

1985 — «Чужий дзвінок» — вчителька;

1985 — «Кармелюк» — Марія Кармелюк;

1986 — «Крижані квіти»;

1987 — «Солом'яні дзвони»

1987 — «Конотопська відьма» (фільм-вистава);

1988 — «Державний кордон» — Марія;

1988 — «Театральний сезон»;

1989 — «Гори димлять» — Марічка, головна роль;

1989 — «Закон» — Інна Василівна;

1989 — «Назар Стодол»я (фільм-вистава) — Стеха;

1991 — «Карпатське золото» — Ольга;

1991 — «За часів Гайхан-бея»;

1992 — «Для домашнього огнища» — Юлія Шаблинська;

1992 — «Постріл у труні» — дружина Романа;

1993 — «Злочин з багатьма невідомими» — Евка Підгайна;

1997 — «Роксолана» — Настуня, циганка;

1997 — «Роксолана 2. Кохана дружина Халіфа» — циганка;

2002 — «Вишивальниця в сутінках» — Марина Володимирівна, вчителька, головна роль;

2007 — «Коли її зовсім не чекаєш» — Наталя, дружина Петра;

2007 — «Дуже новорічне кіно»;

2012 — «Перекотиполе» — Галя;

2014 — «Поки станиця спить» — Віра Петрівна, дружина Гаврила Петровича;

2014 — «Трохи інш»і — Жанна Йосипівна;

2014 — «Пляж» — Ольга Павлова;

2014 — «Брат за брата-3» — Олена Фролова;

2015 — «Казка старого мельника»;

2015 — «Слуга народу» — Марія Стефанівна Голобородько, мати президента;

2016 — «Катерина» — Марія Павлівна, мати Катерини;

2016-2017 — «Село на мільйон» — Тетяна, дружина голови сільради;

2017 — «Сторожова застава» — Маланка;

2017 — «Слуга народу 2. Від любові до імпічменту» — Марія Стефанівна Голобородько, мати президента;

2019 — «Подорожники» — мати Ірини;

2019 — «Чорний ворон» — ворожка Явдоха;

2021 — «Казка старого мельника» — дружина мельника.

Дублювання та озвучення українською

2012 — «Відважна» — англ. Brave — Відьма — Джулі Волтерс;

2018 — «Суперсімейка 2» — англ. Incredibles 2 — Посол — Ізабелла Росселліні;

2023 — «Мавка. Лісова пісня» — Знахарка — озвучення.

Ордени та звання

Міжнародний Орден Миколи Чудотворця (1992);

Орден Варвари Великомучениці (2005);

Орден «За заслуги» III ст. (26 березня 2016 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру;

Орден «За заслуги» ІІ ступеня (21 серпня 2020 року) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм;

Орден «За заслуги» I ступеня (27 березня 2025 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, вагомі творчі здобутки і високу професійну майстерність.

Нагороди й номінації

Національна кінопремія «Золота дзиґа»

2020 — Найкраща жіноча роль другого плану — Чорний ворон — Перемога.

«Київська пектораль»

1993 — Найкраще виконання жіночої ролі — Біла ворона — Номінація;

2000 — Найкраще виконання жіночої ролі — Три сестри — Перемога;

2011 — Найкраще виконання жіночої ролі — Грек Зорба — Перемога.

2015 — Найкраще виконання жіночої ролі другого плану — Живий труп — Перемога;

2017 — Найкраще виконання жіночої ролі — Незрівнянна — Номінація;

2019 — Найкраще виконання жіночої ролі другого плану — Коріолан — Номінація.

Премія незалежних критиків України («Йорік»)

1999 — Найкраще виконання жіночої ролі — Три сестри — Перемога.

Національна премія України імені Тараса Шевченка

2008 — Вагомий внесок у розвиток культури й мистецтва — Про мишей і людей — Перемога.

Премія імені Лесі Українки

2009 — Театральні вистави для дітей та юнацтва — Кайдашева сім'я — Перемога.

Всеукраїнська премія «Жінка III тисячоліття»

2007 — Рейтинг — Перемога.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Захаревич, М. В. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка : динаміка соціокультурних перетворень 1920-2001 років : [монографія] / Михайло Захаревич. - Київ : Зерно, 2016. - 336 с. : іл., портр.

Код театру : [фотоальбом] / Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка ; Міністерство культури України. - [Київ] : [ТОВ "Дарсенс"], [2015]. - 112 с. : іл., портр.

Коломієць, Р. Франківці : [1920-1995] : Театр і час. Митець і влада. Душа і сцена / Ростислав Коломієць. - Київ : [Сабат], 1995. - 304 с. : іл.

Марущенко, В. Франківці. Миттєвості : [фотолітопис Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка] / Віктор Марущенко. - Київ : Антиквар, 2019. - 112 с. : фотоіл., портр.

Мусієнко Н.Б. Світло далеких зірок / Н.Б. Мусієнко, О.С. Мусієнко, В.Р. Мусієнко. - Київ : Мистецтво, 1995. - 192 с. : іл.

Рибаков, М. О. Вулиця архітектора Городецького : історико-краєзнавчі нариси / М.О. Рибаков. - К. : Фенікс, 2007. - 224 с. : іл.

Фіалко, В. О. Театр України ІІ половини ХХ століття : образна лексіка / В. Фіалко. - Київ : ВД "Антиквар", 2016. - 429 с. : іл., портр.

Статті

Валькевич, О. Закохана у свої ролі : Наталя Сумська: "Я не одразу зрозуміла, що це мій шлях" : [інтерв'ю] / Ольга Валькевич //  День. - 2019. - 26-27 липня (№ 132-133). - С. 22-23 : фото.

Макаревич, М. Наталія Сумська : "Важливо підніматися над обставинами" : гордість і натхнення сучасної української театральної сцени. За понад сорок років кар'єри - понад сто яскравих ролей та образів. І найголовніше - щира любов публіки : [інтерв'ю] / Мирослава Макаревич //  Жінка. - 2021. - квітень (№ 4). - С. 4-7 : фото.

Саква, О. Незбагнена Сумська / Олександр Саква //  Кіно-Театр. - 2019. - № 3. - С. 29-31 : фот.

Сумська, Н. "Акторське діло - солдатське" : [інтерв'ю] / Наталя Сумська; бесіду вела Валентина Грицук //  Кіно-Театр. - 1999. - № 6. - С. 42-44 : фот.

Сумська, Н. Глядачу потрібні п'єси, які несуть світло... : [інтерв'ю] / Наталія Сумська; записала Альона Саффір //  Українська культура. - 2012. - № 11-12. - С. 13-15 : фото.

Сумська, Н."Донести український космос..." : [інтерв'ю] / Наталя Сумська; розмову веде Ліля Бондарчук //  Кіно-Театр. - 2008. - № 4. - С. 50-52 : фот.

Інтернет-видання

https://file.liga.net/ua/persons/nataliya-symskaya

https://ft.org.ua/person/sumska-nataliya

https://glavred.net/movies/uzhe-i-ne-nado-natalya-sumskaya-prinyala-okonchatelnoe-reshenie-10709858.html

https://hromadske.ua/suspilstvo/249880-nataliia-sumska-rosiyske-maye-znyknuty-dlia-bahatyokh-pokolin

https://ideaspeople.1plus1.ua/nataliia-sumska/

https://lb.ua/file/person/3880_sumska_natalya_vyacheslavivna.html

https://mydim.ua/peoples/sumska-nataliya-vyacheslavivna/

https://suspilne.media/culture/1148348-natalia-sumska-pro-radiodiktant-sucasnij-teatr-ta-gromadansku-poziciu-velike-intervu/

https://www.obozrevatel.com/ukr/person/natalya-sumskaya.htm