Тарас Гаринальдович Петриненко — український музикант, співак, композитор, поет. Автор пісні «Україна», що перетворилася на своєрідний неофіційний гімн України. Найвідоміші пісні: «Пісня про пісню», «Господи, помилуй нас», «Там за обрієм», «Любов моя», «Новий рік», «Ми не закінчили розмову» тощо. Народний артист України (1999).
Біографія
Тарас Петриненко народився 10 березня 1953 року в Києві. Він з пелюшок був дотичний до високого мистецтва. Його мама, Діана Петриненко, була оперною співачкою, народною артисткою СРСР, дядько — Іван Паливода — співаком, а тато — Гаринальд Петриненко — журналістом, який вів музичну передачу на ТБ.
Свою музичну діяльність Тарас розпочав 1969 року з виступу на танцмайданчику з гуртом «Еней», що складався з учнів музичної школи-десятирічки ім. Миколи Лисенка. 1970 року цей гурт дебютував на телебаченні й майже два роки був беззаперечним лідером української рок-музики.
У 1971 році Тарас Петриненко створив новий гурт «Дзвони», який 1974 року об'єднався з «Енеєм». Новостворений ВІА «Візерунки шляхів» додав до лірики «Дзвонів» (Петриненка) та фолк-року «Енея» патріотики членів спілки композиторів. На початку 1975 року гурт записав на грамстудії «Мелодії» платівку-гігант. Гурт одразу запросили до Укрконцерту, де під назвою «Гроно» він проіснував майже рік.
Після служби в армії Петриненко недовго керував знаменитим ансамблем «Мрія», але після того, як йому заборонили виконувати власні пісні (зокрема, «Пісня про пісню»), він з гуртом «Чарівні гітари» переїхав до Росії.
З 1982 року працював у тульському ансамблі «Червоні маки» («Красные маки»), який на той час складався винятково з українських музикантів. Тут він написав свої перші російськомовні хіти — «След погасшей звезды», «Перелётная птица», «Однажды утром», «Я скоро вернусь».
1987 року Петриненко покинув «Червоні маки» і разом з Валерієм Смаглієм відновив «Гроно» на базі Київконцерту. Сюди ж повертається гітарист І. Шабловский. З Київського театру естради прийшла співачка Тетяна Горобець. Спершу репертуар гурту дублював репертуар «Маків» з доданням кількох україномовних творів (зокрема, «Пісня про пісню»), та невдовзі з'явилася пісня «Україна» (первісна назва «Поки кохаєм»), прем'єра котрої відбулася на Першому каналі Українського радіо в ранковій іноформаційно-музичній програмі (ведучий і редактор О. Бутко, музичний редактор О. Васильєв), позивними якої мелодія пісні почала слугувати згодом, та інші, і досить швидко Петриненко став лідером української естради.
У 1989 році вийшов альбом «Я професійний раб», дещо політизований і розтиражований лейблом «Кобза». Цікаво, що всі вважали «Гроно» попгуртом, хоч увесь альбом був аранжований у стилі прогресив-року.
1991 року Петриненко розпочав запис альбому «Господи, помилуй нас» для «Аудіо України», який було завершено лише через два роки. Причиною тому став розпад гурту «Гроно» — акомпануючі музиканти не повернулися із зарубіжних гастролей. Та це не відбилося на якості альбому — за підсумками 1993 року його було визнано найкращим в Україні.
1995 року Петриненко деякий час вів на центральному телебаченні України програму «Колискова для дорослих». Влітку 1997 року на «Таврійських іграх - VI» Тарас Петриненко отримав Всеукраїнську премію в галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» в номінації «Жива легенда». Наприкінці року фірма «Нова Рекордс» випустила третій сольний альбом Тараса Петриненка «Любов моя»; також було розтиражовано попередній альбом.
1999 року за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва та вагомі творчі здобутки солісту-вокалістові концертно-творчої організації «Київщина» Тарасові Петриненку присвоєно звання Народного артиста України.
2003 року лейбл «Атлантик» зарахував Тараса Петриненка до когорти рок-музикантів і видав збірку його пісень у серії «Рок-Легенди України».
Восени 2004 року Тарас Петриненко брав участь у Помаранчевій революції, де на Майдані Незалежності неодноразово виконував свої пісні.
Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).
Музикант і композитор Тарас Петриненко продовжує працювати над новими піснями, дає концерти в Україні та за кордоном.
Про сучасний український шоу-бізнес Тарас Петриненко каже:
«Про талант до музики чи до слова сьогодні взагалі не йдеться. Все це перетворилося у таку собі індустрію, яка має свої канони і догми. Звичайно, є талановиті люди. Але зазвичай вони залишаються поза грою, тому що бути популярним особливого таланту не потрібно. Світ міняється, і, на мій погляд, не в кращу сторону… Мої стосунки із шоу-бізнесом не складалися ніколи. Я просто не можу іти всупереч тому, що мені дано від Бога».
Проте, у свої 70 років Тарас Петриненко навчився по-філософськи сприймати життя як власне, так і всієї нації, а на противагу всім негативам знаходить у світлі сторони життя:
«Я отримую задоволення, коли бачу, що потрібний людям і чогось вартий», — зізнається і як доказ наводить один епізод: «Якось іду вулицею. Підбігає до мене хлопець і каже: «Ви Тарас Петриненко? Спасібо! Пока ви єсть, ми нє сдохнєм».
Нагороди
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996) — за значні досягнення у розвитку сучасної української естрадної пісні, концертно-виконавську діяльність останніх років.
Заслужений діяч мистецтв України (1996).
Народний артист України (1999) — за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва та вагомі творчі здобутки солісту-вокалісту концертно-творчої організації «Київщина».
Орден Свободи (22 січня 2019) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю.
Орден «За заслуги» (Україна) (16.01.2009).
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:
Статті
Матвійчук А. Будьмо, Тарасе. // Столиця. - 2003. - 7-13 берез.-С.21.
Інтернет-ресурси
https://t1.ua/people/61090-taras-petrynenko-pro-zradu-koleh-dolyu-syna-y-otupinnya-vid-shoubizu.html
https://www.pisni.org.ua/persons/22.html