ЛЕОНІД КОСТЯНТИНОВИЧ КАДЕНЮК - ДО 75-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Леонід Костянтинович Каденюк — український льотчик-випробувач 1-го класу, політичний діяч, генерал-майор авіації, перший і єдиний космонавт незалежної України.

У період від 19 листопада до 5 грудня 1997 року разом з членами екіпажу (чотири американці та один японець) здійснив космічний політ на американському БТКК шатл «Колумбія» місії STS-87.

Народний депутат України 4-го скликання (2002-2006), Народний Посол України, Герой України (1997), кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2011), кавалер ордена «За мужність» (1998).

Почесний громадянин міста Чернівці. Генерал-майор Збройних сил України, президент Аерокосмічного товариства України, радник Прем'єр-міністра України та голови Державного космічного агентства України, радник та помічник Президента України з питань авіації і космонавтики. Почесний доктор Чернівецького Національного університету імені Ю. Федьковича.

Життєпис

Леонід Костянтинович Каденюк народився 28 січня 1951 року в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області в сім'ї сільських учителів разом з братом Сергієм.

Мрія про космос зародилась у Каденюка у віці 10 років після польоту Юрія Гагаріна. Проте мати майбутнього астронавта бачила його як лікаря.

1967 року після закінчення середньої школи зі срібною медаллю вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків (ЧВВАУЛ). Проте юному Каденюку було тоді 16, а приймали тільки з 17 років. Тому мати поїхала до РАЦСу й змінила запис. І вже «старший» на рік Леонід вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків, де отримав диплом льотчика-інженера за спеціальністю «Пілотування та експлуатація літальних апаратів».

Після закінчення в 1971 році ЧВВАУЛ та отримання диплома льотчика-інженера за спеціальністю «Пілотування та експлуатація літальних апаратів» працював льотчиком-інструктором ЧВВАУЛ.

У серпні 1976 року був відібраний до загону радянських космонавтів у групу багаторазової космічної системи «Буран». Після тривалих фізичних і психологічних тренувань із 9000 претендентів було відібрано дев'ятьох. Леоніда Каденюка — у їхньому числі.

Космонавт-випробовувач

У 1977 році Каденюк закінчив Центр підготовки льотчиків-випробувачів, де здобув диплом і кваліфікацію «льотчик-випробувач та космонавт-випробувач».

У 1977-1979 роках пройшов загальнокосмічну підготовку і здобув кваліфікацію «космонавт-випробувач». Крім того, він здобув унікальні інженерні та льотні навички під час підготовки до космічних польотів.

З 1977 до 1983 року — космонавт-випробувач групи багаторазової космічної системи «Буран».

1984-1988 роки — льотчик-випробувач Державного науково-дослідного інституту Військово-повітряних сил СРСР.

1988-1996 роки — космонавт-випробувач, льотчик-випробувач багаторазової космічної системи «Буран».

1989 року здобув другу вищу освіту, закінчивши Московський авіаційний інститут, — літакобудівний факультет за спеціальністю «інженер-механік».

У 1988-1990 роках пройшов інженерну та льотну підготовку за програмою «Буран» як його командир.

Брав участь у відпрацьовуванні глісади зниження за заходження на посадку космічного корабля «Буран» на літаках МіГ-31 та МіГ-25.

У період 1990-1992 років за повною програмою пройшов підготовку як командир транспортного корабля «Союз-ТМ».

Під час підготовки до космічних польотів і в процесі випробувальної роботи пройшов унікальні інженерну та льотну підготовки. Вивчив космічні кораблі «Союз», БТКК «Буран», орбітальну станцію «Салют», частково орбітальний комплекс «Мир» та американський багаторазовий транспортний космічний корабель (БТКК) «Space Shuttle». Брав участь у розробці та випробуванні авіаційно-космічних систем, у їх ескізному та макетному проєктуванні, а також у льотних випробуваннях систем. Літав на більше ніж 50 типах та модифікаціях літаків різного призначення, в основному — на винищувачах, а також на американському тренувальному літаку Northrop T-38. Загалом провів у небі більше 2 400 годин.

За час підготовки до космічних польотів пройшов підготовку з проведення наукових експериментів на борту космічних літальних апаратів у найрізноманітніших напрямах: біологія, медицина, метрологія, екологія, дослідження природних ресурсів Землі з космосу, геологія, астрономія, геоботаніка.

1990 року за ініціативою майбутнього президента України Леоніда Кравчука було порушено питання про запуск космічного корабля з українським екіпажем. Пропозицію було підтримано урядом, і екіпаж, до складу якого увійшов й Леонід Каденюк, розпочав інтенсивну підготовку. Однак з розпадом СРСР цьому польоту не судилося збутися.

Підготовка по польоту

Після розпаду Радянського СоюзуЛеонід Каденюк вирішив залишитися в Україні. У червні 1995 року був відібраний до групи космонавтів Державного космічного агентства України. Тодішній президент України Леонід Кучма особисто говорив з чинним американським президентом Білом Клінтоном, домовляючись за політ українця.

Згодом, після досягнення домовленостей між Україною і США про політ українського громадянина на американському космічному кораблі, Леонід Каденюк розпочав підготовку до польоту в Космічному центрі імені Ліндона Джонсонса NASA. Підготовка тривала понад рік.

Готуючись до польоту в космос, із квітня по жовтень 1996 року працював науковим співробітником відділу фітогормонології Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України. Також Леонід Каденюк пройшов підготовку в NASA як спеціаліст з корисного навантаження. За рік до виходу в космос Каденюк разом із родиною переїхав до Сполучених Штатів. Усі члени екіпажу мешкали поблизу Г'юстона.

Пройшов підготовку в NASA до космічного польоту на американському космічному кораблі багаторазового використання «Колумбія» місії STS-87 як спеціаліст з корисного навантаження. Дублером Каденюка став Ярослав Пустовий.

Політ у космос

У період від 19 листопада до 5 грудня 1997 року разом з членами екіпажу (чотири американці та один японець) здійснив космічний політ на американському БТКК шатл «Колумбія» місії STS-87. У кожного з космонавтів було своє завдання. Українець виконував роль науковця-біолога. Екіпаж проводив експерименти з трьома видами рослин: ріпою, соєю та мохом. Космонавти мали з'ясувати, як стан невагомості впливає на їх ріст та розвиток. Згідно з програмою протягом польоту Леонід Каденюк виконав десять експериментів. Окрім цього виконувалися експерименти Інституту системних досліджень людини з тематики «Людина і стан невагомості». Це був прорив для України, яка здобула право називатися космічною державою. «Я був першим, хто полетів у космос із українським прапором і виконав завдання українського уряду. 1997 року вперше український гімн пролунав у відкритому космосі», — згадував космонавт. Під час польоту в космосі побували три прапори України, тризуб, портрети Тараса Шевченка, Сергія Корольова, Юрія Кондратюка, Миколи Холодного та фото космонавта Леоніда Іванова — друга Каденюка, який загинув, так і не побувавши в космосі. За свідченням дружини космонавта, після польоту до космосу змінився і сам Каденюк, бо до тої події він не був побожним та вважав, що людина сама у Всесвіті.

Пізніше український космонавт пригадував, що найскладніше у космосі було спати, адже у стані невагомості людина може заснути на стелі чи стіні. От українець спав на стіні — йому доводилось фіксувати свій спальний мішок шістьма спеціальними кріпленнями. На одне з найпопулярніших питань журналістів «чи не було страшно», Каденюк лаконічно відповідав «було страшно цікаво». «Крім позитивних вражень, були й негативні від того, що я побачив, — це надзвичайно тоненький прошарок атмосфери, який окутує Землю на фоні чорного космосу. Мене аж жах якийсь пройняв: невже в такому тоненькому прошарку існує життя… Там розумієш, наскільки неправильно живе суспільство. Маю на увазі створення ядерної, хімічної зброї — все це засмічує нашу біосферу», — пізніше розповів астронавт.

Під час польоту й пізніше, а саме — від жовтня 1997 по червень 2000 року та в грудні 2010 року — Леонід Каденюк був старшим науковим співробітником Інституту космічних досліджень НАН та ДКА України.

Про свої враження з польоту Каденюк написав у власній книзі «Місія — Космос».

Після польоту

Після повернення до України працював у військової авіації, з 1998 року — генерал-майор Збройних сил України, обіймав посаду начальника авіації військ ППО України, помічника президента України Кучми з питань авіації і космонавтики, заступника Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України з питань авіації та космонавтики. У січні 2011 року став радником Прем'єр-міністра України з питань авіації і космонавтики.

Політична діяльність

У 2002 році став депутатом та приєднався до провладної фракції «За єдину Україну». Протягом 2002-2006 років Леонід Каденюк був народним депутатом Верховної Ради України IV скликання (від «Народної партії»). За час депутатства кілька разів змінював фракції та депутатські групи. Займався питаннями покращення соціального забезпечення військовослужбовців та авіаторів. Входив до складу парламентської слідчої комісії «з розслідування причин кризового стану в авіації в Україні». У висновку комісії йшлося про численні порушення та зловживання в українській авіаційній галузі.

Творчість

Автор п'яти наукових праць.

Книга «Місія — Космос», що вийшла 2009 року у видавництві «Пульсари», отримала перше місце на конкурсі «Книжка року 2009» в номінації «Обрії». Книжку перевидано 2017 року видавництвом «Новий друк». В ній він пише: «Неймовірні космічні враження неминуче вплинули на моє сприйняття життя на Землі й примусили по-особливому, крізь призму побаченого, відчутого і передуманого в космосі, сприйняти проблеми людського суспільства, з почуттям відповідальності й турботи ставитись до навколишнього світу…»

Цікаві факти з життя

Про підготовку до космічних польотів

Стрибок з парашутом розглядається як певний вид тренажера — засіб психологічної підготовки космонавтів. Леонід Каденюк розповідає «Відверто кажучи, палкої любові до стрибків у мене так і не виникло. Я робив їх тому, що це вимагалось».

Про космічний корабель «Колумбія»

Докладніше: Колумбія (шатл).

Будівництво «Колумбії» розпочалося 1975 року.

За період свого існування «Колумбія» здійснила 28 польотів:

1-й політ відбувся 12 квітня 1981 року;

24-й політ відбувся за участі Леоніда Каденюка 19 листопада 1997 року;

28-й політ був останнім — сталася катастрофа під час повернення на Землю, руйнування шатлу та загибель екіпажу — 1 лютого 2003 року.

Політ на «Колумбії»

Запуск космічного шатла відбувся 19 листопада 1997 року з космічного центру ім. Джона Кеннеді, що знаходиться у штаті Флорида. У лабораторному модулі «Spacelab» проводилися наукові експерименти у галузях астробіології, фізики та матеріалознавства, також було заплановано виходи космонавтів у відкритий космос.

Під час польоту на БТКК «Колумбія» Леонід Каденюк виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського наукового дослідження з трьома видами рослин: ріпа, соя і мох. Основна мета проведення експериментів — вивчення впливу стану невагомості на фотосинтетичний апарат рослин, на запліднення та розвиток зародка, на експресію генів у тканинах сої і ріпи, на вміст фітогормонів у рослинах ріпи, на вуглеводневий метаболізм та ультраструктуру клітин пагонів сої, на процес ураження їх патогенним грибом фітофтори.

Крім цих експериментів, у космічному польоті виконувалися експерименти Інституту системних досліджень людини з тематики «Людина і стан невагомості».

Цікаво, що на 27 листопада — 9 добу польоту — був запланований перший зв'язок з Україною. Вперше з космосу громадянин України вів діалог саме зі своєю державою.

Зі спогадів космонавта: «За 7 діб до старту з метою запобігти інфекційним захворюванням для нашого екіпажу було введено особливий режим — карантин. Він передбачає виключення можливості перебування астронавтів у громадських місцях та будь-яких сторонніх контактів. Нас ізолювали і від сімей. При цьому астронавти знаходяться не лише під пильним наглядом медиків, але й спостереженням психологів».

Леонід Костянтинович згадує: «Кожну вільну хвилину я і мої колеги використовували для спостереження і фотографування Землі та космосу. Такі заняття були найулюбленішими, а я вважав їх ще одним величним і надзвичайно цікавим дослідом на борту «Колумбії».

День в Україні починається з Гімну. Тому Леонід Костянтинович замовив його для сигналу пробудження екіпажу, який транслювався із Центру управління польотом на борт «Колумбії». Кожен член екіпажу обирав мелодію за власним вподобанням. Таким чином Гімн нашої держави два рази пролунав у космосі над всією планетою.

Дублером Леоніда Каденюка при підготовці до старту «Колумбії» був Ярослав Пустовий — син начальника головного управління Міністерства оборони України з питань науки, розробки, випробувань і закупівель озброєння і військової техніки.

Про себе

У житті був надзвичайно скромною людиною, завжди ходив пішки, без охорони, їздив метро чи громадським транспортом. Любив собак, опікувався безпритульними тваринами.

У 2006 році блискуче захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук.

Погляди

«Стан невагомості — це фізичний стан, який в умовах постійної дії сили земного тяжіння створити чи змоделювати в якомусь тренажері певний тривалий час практично неможливо. У літаючих літаках-лабораторіях він може бути створений протягом 25-30 секунд. В орбітальному польоті він постійний».

«Було враження, що йде боротьба двох сил: сили природи, яке представляло собою земне тяжіння і утримувало корабель і не давало відірватись, та сили людського розуму, представлену потужністю ракети», — цитату взято з інтерв'ю у книжці Ігоря Шарова.

Нагороди

Відзнака Президента України «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за заслуги перед Українською державою у розвитку космонавтики, визначний особистий внесок у зміцнення міжнародного співробітництва в космічній сфері (3 грудня 1999 р.).

Орден «За заслуги» III ст. — за значний особистий внесок у розвиток ракетно-космічної галузі, вагомі трудові здобутки у створенні та впровадженні космічних систем і технологій, високу професійну майстерність (12 квітня 2011 р.).

Відзнака Президента України — орден «За мужність» I ступеня — за визначний внесок у піднесення міжнародного авторитету національної космічної галузі, особисту мужність і героїзм, виявлені під час проведення українсько-американських наукових досліджень на борту космічного корабля «Колумбія» (19 січня 1998 р.).

Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» — за особисті заслуги у забезпеченні обороноздатності України, зразкове виконання військового та службового обов'язку (25 січня 2001 р.).

Медалі СРСР «50 років Збройних Сил СРСР», «60 років Збройних Сил СРСР», «70 років Збройних Сил СРСР», «За бездоганну службу» I, II, III ст.

Медаль «За космічний політ» (НАСА, 1997).

Почесне звання «Народний посол України» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], яким відзначають громадян України та іноземців за великий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України.

Медаль «На славу Чернівців».

Смерть

Леонід Каденюк раптово помер 31 січня 2018 року під час традиційної ранкової пробіжки в районі Царського Села в Києві, ще до приїзду швидкої допомоги. За попередньою інформацією, помер від серцевого нападу. Прощальна церемонія відбулася 2 лютого 2018 року в Києві у приміщенні клубу Кабінету міністрів України.

Похований на Байковому кладовищі у Києві (ділянка № 42а).

Вшанування пам'яті

11 квітня 2018 у селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області на фасаді школи, у якій він навчався, відкрито меморіальну дошку.

19 червня 2018 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про увічнення пам'яті першого космонавта України, Героя України Леоніда Каденюка».

28 січня 2019 року у Київському планетарії було представлено нагороду «Зірка космонавта Каденюка», а також шеврон космічної місії STS-87 з колекції музею та сувенірний годинник виробництва Київського годинникового заводу.

30 серпня 2019 році у селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області на площі перед школою імені Каденюка відкрили пам'ятник космонавту.

5 грудня 2020 року на Байковому кладовищі президент України Володимир Зеленський взяв участь у відкритті пам'ятника Леоніду Каденюку.

13 квітня 2023 року в Києві проспект Юрія Гагаріна перейменували на проспект Леоніда Каденюка.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Імена України в Космосі : [науково-енциклопедичне видання] / [під ред. І. Б. Вавилової, В. П. Плачинди] ; Національна академія наук України ; Національне космічне агенство України ; Українська астрономічна асоціація. - [Львів] : НАУТІЛУС ; Київ : ВАІТЕ : Академперіодика, 2003. - 730 с.

Каденюк, Л. К. Миссия - Космос / Леонид Каденюк. - Киев : Довіра, 2011. - 382 с. : ил., портр.

Леонід Каденюк : Я твій син, Україно! : фотоальбом / [авт. тексту В. Врублевська]. - Київ : [Ракурс-Афтограф], 1999. - 166 с. : фотоіл.

Перервана місія. Пам'яті Леоніда Каденюка / [упоряд. Ю. Туниця, Т. Туниця]. - Львів : ЛА "Піраміда", 2023. - 212 с. : портр.

Шаров, І. Ф. 100 видатних імен України / Ігор Шаров. - Київ : Альтернативи, 1999. - 504 с. : портр.

Статті

Ковальова, В. Повернувся у космос назавжди : минає дев'ять днів, як пішов з життя перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк / Вікторія Ковальова //  Урядовий кур'єр. - 2018. - 8 лютого (№ 27). - С. 3 : фото.

Куліченко, І. Йому подобається спати на стелі. //  Голос України. - 2001. - 30 січ. (№ 17). - C. 4.

Лук'яненко, О. З квітами - до першого вітчизняного астронавта / Оксана Лук'яненко, фото Національного музею космонавтики імені С. П. Корольова //  Голос України. - 2021. - 30 січня (№ 17). - С.8 : фото.

Перший космонавт незалежної України : до 70-річчя від дня народження Л. К. Каденюка (1951-2018) //  Дати і події : календар знаменних дат. - 2021. - № 1. - С. 40-48 : портр.

Прокопенко, М. "Якби я не був романтиком, я б не був космонавтом..." : Леонід Каденюк. Розповідають колеги та друзі / Марія Прокопенко, Ольга Харченко //  День. - 2018. - 1 лютого (№ 17). - С. 11 : фото.

Чирва А. Герой нашого часу. //  Урядовий кур'єр. - 1999. - 11 груд.(N233).-С.4-5.

Інтернет-видання

https://babel.ua/texts/54853-23-roki-tomu-leonid-kadenyuk-stav-pershim-i-narazi-yedinim-astronavtom-nezalezhnoji-ukrajini-tak-vin-pidvishchuvav-prestizh-krajini-yak-kosmichnoji-derzhavi-os-yogo-istoriya-v-arhivnih-foto

https://cosmosmuseum.info/leonid-kadenjuk/

https://lb.ua/file/person/3748_kadenyuk_leonyid_kostyantinovich.html

https://uain.press/blogs/leonid-kadenyuk-zhyttya-lyudyny-povynne-pochynatysya-z-mriyi-1161571

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/28/1951-narodyvsya-leonid-kadenyuk-pershyy-kosmonavt-nezalezhnoyi-ukrayiny

https://vogue.ua/article/culture/lifestyle/shcho-potribno-znati-pro-leonida-kadenyuka-pershogo-kosmonavta-nezalezhnoji-ukrajini-48263.html

ТАМАРА ГОРІХА ЗЕРНЯ - ДО 50-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Тамара Анатоліївна Дуда (псевдонім Тамара Горіха Зерня) — українська письменниця, перекладачка та волонтерка. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Авторка роману «Доця» (2019), відзначеного як книга року BBC.

Тамара Дуда відома своєю волонтерською діяльністю.

Біографія

Тамара Горіха Зерня народилася 5 січня 1976 року в Києві, а дитинство провела в м. Глухів на Сумщині.

1992 року закінчила Український гуманітарний ліцей.

1993 року вступила до Інституту журналістики Київського університету, де 1998 року захистила диплом.

З 2003-го до 2005-го навчалася в Київському міжнародному університеті.

Понад 20 років перекладає економічні тексти з англійської.

З 2014 року Тамара Дуда була волонтеркою у зоні АТО.

За волонтерську діяльність була відзначена грамотою мера Києва.

Розлучена, має трьох дітей.

«Доця» — перший роман письменниці. Він вийшов у видавництві «Білка» українською та англійською мовами. Події в книзі відбуваються 2014 року під час російсько-української війни на сході України. Заплановано екранізувати роман.

У 2021 році у видавництві «Білка» вийшов другий роман Тамари Горіха Зерня «Принцип втручання», за жанром — детектив. Головна героїня Станіслава втратила на російсько-українській війні чоловіка, і єдиною розрадою для неї стала робота. На прохання знайомої вирушає у місто свого дитинства на Черкащину, де і розгортаються основні сюжетні події…

У 2021 році Тамара Горіха Зерня з романом «Доця» була номінована на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року у номінації «Література». Твір був допущений до участі у другому турі конкурсу і переміг.

У 2025 році у видавництві «Білка» вийшов роман «Шептуха».

Відзнаки

Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року за роман «Доця».

Творчість

Роман «Доця» (2019) — один із перших художніх творів про війну на Донбасі.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Горіха Зерня, Т. Доця : роман / Тамара Горіха Зерня. - Київ : Білка, 2021. - 288 с. : іл.

Горіха Зерня, Т. Принцип втручання : [роман] / Горіха Зерня. - Київ : Білка, 2021. - 266 с. : портр.

Горіха Зерня, Т. Шептуха : роман / Горіха Зерня. - Київ : Білка, 2025. - 368 с. : портр.

Дацюк, Г. І. Одна з нас : незагублені історії / Галина Дацюк. - Чернівці : Букрек, 2020. - 240 с. : фотоіл., портр.

Мотанка : збірка фантастичних оповідань / Тамара Горіха Зерня [та ін. ; комент. Марії Курячої ; худож. Інна Делієва]. - Харків : Vivat, 2024. - 304 с. : іл.

Статті

Кокора, А.-Л. Тамара Горіха Зерня : "Прощення дають після каяття" : [інтерв'ю] / Анна-Лілія Кокора //  Країна. - 2022. - 26 травня (№ 18). - С. 27-29 : фото.

Котенок, В. Сучасні тексти на сцені : теми, ідеї, форми подачі / Вікторія Котенок //  Кіно-Театр. - 2024. - № 5. - С. 9-10 : фот.

Паляничка, О. Локальний експеримент / Олексій Паляничка //  Український театр. - 2024. - № 2. - С. 174-175 : фот.

Пилипенко, Г.-Г. "Ми торуємо шлях нашим донькам, хоч не завжди знаємо, куди йти" : живемо так, ніби кожен день - останній : [інтерв'ю] / Георгій-Григорій Пилипенко //  Країна. - 2024. - 7 березня (№ 5). - С. 38-41 : фото.

Інтернет-видання

https://book.artarsenal.in.ua/guest-2025/tamara-goriha-zernya/

https://book-ye.com.ua/authors/tamara-gorikha-zernya/?srsltid=AfmBOorGV97aHyRcCdjijr9yfFSNv7bvcUXoL9NEWmIm_qYCbhQtldQM

https://knpu.gov.ua/winners/tamara-horikha-zernia-duda-tamara-anatoliivna/

https://naszwybir.pl/tamara-goriha-zernya/

https://persha.kr.ua/zhittya/showbiz/201281-tamara-goriha-zernya-podilylasya-tayemnytsyamy-svoyih-geroyiv-i-prezentuvala-novu-knygu/

https://ukrainky.com.ua/chasto-same-zhinka-zhinku-ryatuye-tamara-goriha-zernya-pro-zhinochu-pidtrymku-vidvertist-sheptuhu-i-zaluzhnogo-na-vesilli-donky/

https://www.bbc.com/ukrainian/features-50895657

https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=26804

 

  

 

ГРИГОРІЙ ГУРІЙОВИЧ ВЕРЬОВКА - ДО 130-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Григорій Гурійович Верьовка — український композитор і хоровий диригент, педагог.

Життєпис

Народився Григорій Гурійович 13 (25) грудня 1895 року в українській родині в козацькому містечку Березна Чернігівського повіту Чернігівської губернії серед братів і сестер: Антон Верьовка — краєзнавець, фольклорист, музикант.

1916 року Григорій закінчив Чернігівську духовну семінарію. У 1918-1921 роках навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова. 1933 року закінчив інститут екстерном.

Від 1919 року працює організатором і керівником самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.

1923-1927 роки працює в музично-драматичному інституті, від 1931 року  — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). Від 1947 — професор консерваторії. Серед випускників Григорія Верьовки — відомі згодом диригенти Михайло Кречко, Лев Венедиктов.

1941-1945 роки — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР, перебуває у примусовій евакуації в азійській частині СРСР.

1943 року організував Український державний народний хор, у 1943-1964 роках був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 року хору надано ім'я Григорія Верьовки.

Творчість Г. Верьовки має величезний вклад в розвиток вітчизняної хорової музики. Він є прямим послідовником Леонтовича і Стеценка, які у свій час приділяли значну частину творчості обробкам народних пісень. Хор, який він очолював, став взірцем для подальших колективів, які виникали в обласних центрах України.

1948-1952 роки — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).

Надгробок Григорія Верьовки на Байковому кладовищі

Григорій Гурійович Верьовка помер 21 жовтня 1964 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 7; надгробок роботи скульптора Еліуса Фрідмана).

Творча діяльність

Верьовка як композитор працював переважно в царині хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними. Ним написані пісні, присвячені своєму народу, рідній землі, зокрема: «Ой, як стало зелено», «Ой, чого ти, земле, молодіти стала», і інші, а також жартівливі пісні, з них українська народна пісня «І шумить, і гуде». Також віддав належне ідеологічному дискурсу, створивши пропагандистські пісні, зокрема «Клятва», пісні, що оспівують каторжну працю на будівельних об'єктах ГУЛАГ СРСР: «Дівчата з Донбасу», «Пісня про Волго-Дон», «Шахтарочка».

Серед творів великої форми кантата «Ми ковалі своєї долі» на слова поета Павла Тичини.

Верьовка створив також обробки пісень російських повстанців-комуністів: «Вперед, народе, йди», «Карманьйола» та інших. 

Народний хор рік від року вдосконалював майстерність. У кожній з країн, де проходили виступи, хор співав українські пісні.

Відзнаки та нагороди

1948 року Верьовку за тривалу концертну діяльність відзначено Сталінською премією.

1960 рік — став народним артистом УРСР.

1967 рік — на батьківщині композитора у смт. Березні споруджено пам'ятник — бюст із оргскла на чотирикутному постаменті (вис. 2,4 м), що спирається на залізобетонний стилобат. Скульптор О. О. Мельничук, архітектор В. М. Онащенко. Встановлений 18 червня у сквері між вул. Радянською і вул. Товстухи.

1968 рік — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (разом з Анатолієм Авдієвським).

Нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», медалями.

Вшанування пам'яті

На честь Григорія Верьовки названі вулиці у Бучі, Ніжині, Чернігові, Шепетівці.

2011 року на честь Григорія Верьовки названо вулицю Григорія Вірьовки у Києві.

Творчий доробок

Літературні твори

Музична студія ім. Леонтовича при Музичному товаристві /У Музика. — 1924. — N 7-9, № 10-12.

Перша Київська хорова олімпіада // Там само. — 1924. — № 10-12.

Про V школу II Там само. — 1925. — № 9-10.

Державна музична проф. школа ім. Леонтовича//Там само. — 1927. — № 1.

Державна музична проф. школа ім. Леонтовича П Музика — масам. — 1929. — № 2.

Музична творчість часів Великої Вітчизняної війни (Спостереження 1941-1942 pp.) II Мистецтво, фольклор, етнографія: Наук, записки АН. — К., 1947. — Т. 1—2.

Берегти народні пісенні багатства // Музика. — 1995. — № 6.

Музичні твори

кантата для солістів, мішаного хору та оркестру народних інструментів

«Ми ковалі своєї долі» (сл. П. Тичини, 1961);

пісні й хори (понад 16) —

a cappella — «Нехай собі та й шумлять дуби», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1923), «Там на горі за Дніпром», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1924), «Заклик», мішаний хор (сл. Д. Загула, 1927), «Не забудь юних днів», мішаний хор (сл. І. Франка, 1941), «Виряджала милого», мішаний хор (сл. М. Грудницької, 1942), «Пісня про Хрещатик», жіночий хор (сл. П. Тичини, 1944); з фортепіано  — «Ой, як стало зелено» (сл. В. Бичка, 1936), «Ой, чого ти, земле, молодіти стала», мішаний хор (сл. нар., 1936); «Клятва», мішаний хор (сл. М. Бажана, 1942), «Про Миколу Лукичова», хор (сл. П. Тичини, 1946), «Дівчата з Донбасу», хор (сл. С. Воскрекасенка, 1947), «Гоголь наш — велике серце», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1952); «Хоровод дружби», хор (сл. Т. Масенка, 1954), «Шахтарочка», жіночий хор (сл. С. Воскрекасенка. 1955); «Навіки славен» (Пам'яті Т. Шевченка), мішаний хор (сл. В. Лагоди, 1960) тощо;

з фортепіано —

«Ой, як стало зелено» (сл. В. Бичка, 1936), «Ой, чого ти, земле, молодіти стала», мішаний хор (сл. нар., 1936); «Клятва», мішаний хор (сл. М. Бажана, 1942), «Про Миколу Лукичова», хор (сл. П. Тичини, 1946), «Дівчата з Донбасу», хор (сл. С. Воскрекасенка, 1947), «Гоголь наш — велике серце», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1952); «Хоровод дружби», хор (сл. Т. Масенка, 1954), «Шахтарочка», жін. хор (сл. С. Воскрекасенка. 1955); «Навіки славен» (Пам'яті Т. Шевченка), мішаний хор (сл. В. Лагоди, 1960) тощо;

романси —

«Подивилась ясно», «По один бік верби», «Співає стежка на город», «Зелена неділя» (сл. П. Тичини, 1919-20), «Хтось мене ще пам'ятає» (сл. О. Олеся, 1919-20), «На хуторі» (сл. П. Тичини, 1922-23), «Закружляли в вітрі золотому» (сл. М. Рильського, 1925), «Я знаю» (сл. Є. Плужника. 1925), «На червоній на весні» (сл. А. Акопяна, пер. П. Тичини, 1925), «Сміхом і піснями зацвісти» (сл. В. Сосюри, 1931), «Ой, не п'ються пива, меди» (сл. Т. Шевченка, 1934), «Перед картиною Айвазовского» (сл. О. Туманяна, перекл. П. Тичини, 1939), «Чайка» (сл. М. Стельмаха, 1943), «Туга за Україною» (сл. Т. Масенка, 1943), «Слово матері» (сл. С. Кудаша, перекл. П. Тичини, 1943), «Десь на дні мого серця» (сл. П. Тичини, 1962);

інструментальні твори —

для малого симфонічного оркестру — сюїта «П'ять народних пісень» (1929), для симфонічного оркестру  — «Вулична інтермедія» (1930), для скрипки і фортепіано  — Соната (1932), «Лірична пісня» (1933); для 2-х скрипок і фортепіано  — обр. укр. народних пісень (1934); для оркестру народних інструментів — обр. «Плескач» (1935);

аранжування народних пісень —

«Вперед, народе, йди» для мішаного хору (1921); «Карманьйола» для хору з фортепіано, «Сміло вперед» для хору з фортепіано (1922);

аранжування українських народних пісень для різних складів хору —

бл. 50, поміж них — «Поза лугом зелененьким» (1934), «І шумить і гуде», «Ой, у полі могила» (1935), «Чи це ж тії чоботи», «По діброві вітер виє» (1938—39), «Дума про визволення України» на сл. В. Перепелюка (1944), «Дівчино моя, переяславко», «Ой, на горі жита много», «Ходила я по садочку», «Чи чули ви, миле браття», «Широкий місточок заломився», «Ой, по горі льон» (1945-46), «Ішов козак потайком», «Місяць на небі», «Рибалка молоденький», «Ой, ходив чумак» (1951), «Пливе човен», «Ти, дівчино, ти, моє серденько», «Сім день молотила» (1956), «Чи ти чула, молода дівчина» (1960), а також 2 польські і 2 чесські мелодії.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Верьовка, Г. Г. Хори і пісні / Г. Верьовка ; муз. ред. Г. Гембери, А. Лазаренка ; літ. ред. В. Лагоди. - [Київ] : [Музична Україна], [1972]. - 131 с. : портр., нот.

Верьовка, Г. (Спогади) / Григорій Верьовка ; [упорядк. Яків Клименко]. - Київ : Музична Україна, 1972. - 219 с. : портр.

Дарибогова, А. В. Григорій Верьовка : (1895-1964 рр.) / А. В. Дарибогова //  100 видатних українців. - К. : Видавництво Арій, 2006.. - С. 399-403 : портр.

Козак, С. Д. Григорій Верьовка : біографічна повість / С.Д. Козак. - Київ : Молодь, 1981. - 232 с. : фотоіл., портр.

Королюк, Н. І. Корифеї української хорової культури ХХ століття / Н. Королюк. - Київ : Музична Україна, 1994. - 288 с. : портр., нот.

Мельниченко, І. А. Непереспівана мелодія Душі : 50 років - разом із славетним хором імені Григорія Верьовки / Ірина Мельниченко ; [літ. ред. Дмитро Степовик]. - Київ : Парламентське видавництво, 2023. - 280 с. : іл., портр.

Народні пісні в записах Григорія Верьовки / упоряд.і примітки Е.П. Верьовки-Скрипчинської, А.І. Гуменюка, В.В. Юдіної; вступ. ст. А.І. Гуменюка. - К. : Музична Україна, 1974. - 174 с. : іл., портр., ноти. - ( Українські народні пісні в записах композиторів.)

Ященко, Л. І. Григорій Гурійович Верьовка : Нарис про життя і творчість / Л. Ященко. - Київ : Мистецтво, 1963. - 64 с.

Статті

Єгорова, З. Він в пісню душу перелив / Зоя Єгорова //  Голос України. - 2020. - 25 листопада (№ 218). - С. 11 : фото.

Пісня жива-жива й Україна : До 60-річчя від дня заснування Національного заслуженого академічного українського народного хору ім.Г.Г.Верьовки. //  Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2003. - ІІІ кв.-С.59-66.

Сокович П. Зустріч з великим музикантом : [Про Г.Г.Верьовку]. //  Хрещатик. - 1995. - 3 листоп.-С.7.

Україна Кабінет Міністрів Про 100-річчя від дня народження композитора Г.Г.Верьовки : Постанова від 31.12.94 N891. //  Урядовий кур'єр. - 1995. - 12 січ.(N5-6).-С.10.

Інтернет-видання

http://library.dudaryk.ua/ua/authors/~Veryovka_Hryhorij

https://art.lib.kherson.ua/grigoriy-verovka-viznachniy-ukrainets.htm

https://library.khntusg.com.ua/verevka-grigoriy

https://uain.press/blogs/grigorij-verovka-fundator-profesijnogo-horovogo-mistetstva-ukrayini-1140143

https://vseosvita.ua/blogs/hryhorii-verovkamystetska-slava-49658.html

https://www.pisni.org.ua/persons/481.html