ІВАН ФЕДОРОВИЧ ДРАЧ - ДО 85-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, борець за незалежність України у ХХ столітті, член КПРС (1959-1990), перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 року до 28 лютого 1992 року). Народний депутат України 3-го скликання, Герой України (2006), кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступенів, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). Почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури.

Життєпис

Іван Федорович народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області (нині Білоцерківський район) у родині робітника радгоспу. Здобував початкову та середню освіту в загальній школі містечка Тетіїв. Закінчив її успішно. Особливо добре давалися хлопцю гуманітарні науки.

Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напряму діяльності МТС.

Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його перший вірш.

У 1955-1958 роках служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.

З 1957 року Іван Драч навчався на філологічному факультеті в Київському університеті, але навчання не закінчив — був виключений під тиском каральних органів.

Одразу після демобілізації, в 1958 році, успішно вступив до Київського гуманітарного університету на факультет філології. Звідки його було виключено через творчі та політичні погляди.

У вересні 1961 року Драч зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив дворічні найвищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна». Саме тоді написав перші вірші.

У 1959 році вступив до КПРС. У 1959 році став членом літературної студії імені В. Чумака, а також Клубу Творчої Молоді. В КТМ виступав зі своїми поезіями, брав участь в організації літературних вечорів. У колі так званих «дітей відлиги» став впізнаваним завдяки своїй творчості.

До того самого часу належать перші контакти Драча з українськими дисидентами та перші вірші з критичними оцінками радянської влади. Іван Драч відкрито виявляв свої політичні погляди, підтримував В'ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших дисидентів. Через подібні зв'язки мав проблеми з радянською владою, але після гучних арештів відкрито заявив, що шкодує про підтримку українських дисидентів.

У 1961 році Іван Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962-1988 pоків виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Після арештів дисидентів Драч написав відкритого листа, в якому каявся у своїх зв'язках із ними (травень 1966), після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились.

Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалася критиці кінострічка «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко).

У 1976 році Драч отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона». У журналі «Перець» № 8 за 1976 рік було розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений цій події.

У 1983 році Драч був нагороджений Державною премією СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зелёные врата» (М., 1980).

Працював у газетах «Літературна Україна» та «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка.

Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

Член Спілки письменників України з 1962 року.

25 жовтня 1988 року брав участь в урочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам'янці-Подільському, де народився Микола Бажан.

Політична діяльність

На І-му з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 року Драча було обрано головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступник голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

Весною 1990 року Драч був обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Данилівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.

З 28 лютого по 4 грудня 1992 року був співголовою НРУ разом зі В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство «Україна-Світ». Історія цього товариства за радянських часів була тісно пов'язана з КДБ.

З березня 1998-го по квітень 2002 року — народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 року Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.

У 2014 очолював Комітет із присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Іван Федорович Драч помер уранці 19 червня 2018 року у віці 81 рік в київській клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легень. Похорон відбувся 21 червня. Згідно з заповітом поета, його поховали біля могили сина Максима на кладовищі рідного села.

Творчість

Іван Федорович Драч творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961 року, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії були перекладені на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови.

Нагороди та звання

1976 рік — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона».

1983рік — Державна премія СРСР.

16 жовтня 1996 року — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами.

21 серпня 2001 року — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України.

19 серпня 2006 року — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії.

19 серпня 2011 року — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України».

2 вересня 2011 року — почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка.

17 жовтня 2011 року — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність.

2016 рік — відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України».

6 березня 2017 року — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Вшанування пам'яті

Вулиця Івана Драча у містах Івано-Франківськ, Ізмаїл, Київ, Ковель.

Поет представлений у треках «Народний Рух України» і «Приходь у КТМ» в альбомі й виставі «Ребелія» (2025).

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Драч, І. Українська діаспора / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчий ; передм. Богдана Гориня]. - Харків : Фоліо, 2018. - 288 с.

Драч, І. Ф. Вийшов з радіо чорний лев : вибране / Іван Драч ; упоряд. І. Малкович. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. - 239 с. : портр.

Драч, І. Ф. Крила : поезії 1980-1990 років / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчій]. - Харків : Фоліо, 2016. - 416 с. : портр.

Драч, І. Ф. Криниця для спраглих. Кн. 1 / Іван Драч ; [передм. Ю. Іллєнка ; упоряд., прим., комент., фільмографія С. Тримбача]. - Київ : Мистецтво, 2018. - 239 с. : фотоіл., портр.

Драч, І. Ф. Криниця для спраглих. Кн. 2 / Іван Драч ; [передм., упоряд., прим., комент., фільмографія С. Тримбача]. - Київ : Мистецтво, 2018. - 239 с. : фотоіл., портр.

Драч, І. Ф. Сатирикон : [поезії] / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчий ; передм. І. Славінської]. - Харків : Фоліо, 2017. - 415 с.

Статті

Драч, І. Києву : [антологія одного вірша ] / Іван Драч //  Київ. - 2022. - № 7/8. - С. 2-3.

Драч, І. Таїна Андрія / Іван Драч //  Голос України. - 2021. - 19 жовтня (№ 196). - С. 13

Наєнко, М. Двічі номінований на Нобелівську премію : за що Івана Драча "пішли" з університету, коли "гора Чернеча стала на коліна", і що вона в біса за "сива печаль Козерога" / Михайло Наєнко //  Україна молода. - 2020. - 12 серпня (№ 74). - С. 12-13 : фото.

Павличко і Драч //  Богдан Бойчук. Спомини в біографії. - Київ : Факт, 2003.. - С. 135-145.

"Ти побудь, малий, хоча б поетом..." / //  Голос України. - 2021. - 19 жовтня (№ 196). - С. 13 : фото.

Тримбач, С. Витворене Поетом не вмирає : 19 червня помер український політик, поет, прозаїк, драматург, критик часів радянської епохи Іван Драч / Сергій Тримбач //  День. - 2018. - 20 червня (№ 108). - С. 7 : фото.

Фещенко, Є. "Щоб стати навіки соняшником" : у засвіти пішов поет Іван Драч / Євдокія Фещенко //  Україна молода. - 2018. - 20 червня (№ 66). - С. 3 : фото.

Інтернет-видання

https://book-ye.com.ua/authors/ivan-drach/?srsltid=AU7gw4Wv25BIjd6M7Uzl5m2IB1M9OM1wdS36xn8sGqVzpCrxkEwXxDac

https://dovidka.biz.ua/ivan-drach-biografiya-korotko/

https://knpu.gov.ua/neodnoznachnyj-ivan-drach/

https://osvita.ua/school/biography/91240/

https://ukrainian-nation.org.ua/ukraintsi/652-ivan-drach/

https://vogue.ua/article/knigi/mi-z-ukrajini-ivan-drach-lyudina-poet-i-sonyashnik-50233.html

https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1598

https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=57

 

  

Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, борець за незалежність України у ХХ столітті, член КПРС (1959-1990), перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 року до 28 лютого 1992 року). Народний депутат України 3-го скликання, Герой України (2006), кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступенів, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). Почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури.

Життєпис

Іван Федорович народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області (нині Білоцерківський район) у родині робітника радгоспу. Здобував початкову та середню освіту в загальній школі містечка Тетіїв. Закінчив її успішно. Особливо добре давалися хлопцю гуманітарні науки.

Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напряму діяльності МТС.

Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його перший вірш.

У 1955-1958 роках служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.

З 1957 року Іван Драч навчався на філологічному факультеті в Київському університеті, але навчання не закінчив — був виключений під тиском каральних органів.

Одразу після демобілізації, в 1958 році, успішно вступив до Київського гуманітарного університету на факультет філології. Звідки його було виключено через творчі та політичні погляди.

У вересні 1961 року Драч зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив дворічні найвищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна». Саме тоді написав перші вірші.

У 1959 році вступив до КПРС. У 1959 році став членом літературної студії імені В. Чумака, а також Клубу Творчої Молоді. В КТМ виступав зі своїми поезіями, брав участь в організації літературних вечорів. У колі так званих «дітей відлиги» став впізнаваним завдяки своїй творчості.

До того самого часу належать перші контакти Драча з українськими дисидентами та перші вірші з критичними оцінками радянської влади. Іван Драч відкрито виявляв свої політичні погляди, підтримував В'ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших дисидентів. Через подібні зв'язки мав проблеми з радянською владою, але після гучних арештів відкрито заявив, що шкодує про підтримку українських дисидентів.

У 1961 році Іван Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962-1988 pоків виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Після арештів дисидентів Драч написав відкритого листа, в якому каявся у своїх зв'язках із ними (травень 1966), після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились.

Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалася критиці кінострічка «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко).

У 1976 році Драч отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона». У журналі «Перець» № 8 за 1976 рік було розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений цій події.

У 1983 році Драч був нагороджений Державною премією СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зелёные врата» (М., 1980).

Працював у газетах «Літературна Україна» та «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка.

Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

Член Спілки письменників України з 1962 року.

25 жовтня 1988 року брав участь в урочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам'янці-Подільському, де народився Микола Бажан.

Політична діяльність

На І-му з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 року Драча було обрано головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступник голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

Весною 1990 року Драч був обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Данилівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.

З 28 лютого по 4 грудня 1992 року був співголовою НРУ разом зі В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство «Україна-Світ». Історія цього товариства за радянських часів була тісно пов'язана з КДБ.

З березня 1998-го по квітень 2002 року — народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 року Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.

У 2014 очолював Комітет із присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Іван Федорович Драч помер уранці 19 червня 2018 року у віці 81 рік в київській клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легень. Похорон відбувся 21 червня. Згідно з заповітом поета, його поховали біля могили сина Максима на кладовищі рідного села.

Творчість

Іван Федорович Драч творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961 року, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії були перекладені на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови.

Нагороди та звання

1976 рік — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона».

1983рік — Державна премія СРСР.

16 жовтня 1996 року — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами.

21 серпня 2001 року — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України.

19 серпня 2006 року — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії.

19 серпня 2011 року — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України».

2 вересня 2011 року — почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка.

17 жовтня 2011 року — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність.

2016 рік — відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України».

6 березня 2017 року — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Вшанування пам'яті

Вулиця Івана Драча у містах Івано-Франківськ, Ізмаїл, Київ, Ковель.

Поет представлений у треках «Народний Рух України» і «Приходь у КТМ» в альбомі й виставі «Ребелія» (2025).

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Драч, І. Українська діаспора / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчий ; передм. Богдана Гориня]. - Харків : Фоліо, 2018. - 288 с.

Драч, І. Ф. Вийшов з радіо чорний лев : вибране / Іван Драч ; упоряд. І. Малкович. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. - 239 с. : портр.

Драч, І. Ф. Крила : поезії 1980-1990 років / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчій]. - Харків : Фоліо, 2016. - 416 с. : портр.

Драч, І. Ф. Криниця для спраглих. Кн. 1 / Іван Драч ; [передм. Ю. Іллєнка ; упоряд., прим., комент., фільмографія С. Тримбача]. - Київ : Мистецтво, 2018. - 239 с. : фотоіл., портр.

Драч, І. Ф. Криниця для спраглих. Кн. 2 / Іван Драч ; [передм., упоряд., прим., комент., фільмографія С. Тримбача]. - Київ : Мистецтво, 2018. - 239 с. : фотоіл., портр.

Драч, І. Ф. Сатирикон : [поезії] / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчий ; передм. І. Славінської]. - Харків : Фоліо, 2017. - 415 с.

Статті

Драч, І. Києву : [антологія одного вірша ] / Іван Драч //  Київ. - 2022. - № 7/8. - С. 2-3.

Драч, І. Таїна Андрія / Іван Драч //  Голос України. - 2021. - 19 жовтня (№ 196). - С. 13

Наєнко, М. Двічі номінований на Нобелівську премію : за що Івана Драча "пішли" з університету, коли "гора Чернеча стала на коліна", і що вона в біса за "сива печаль Козерога" / Михайло Наєнко //  Україна молода. - 2020. - 12 серпня (№ 74). - С. 12-13 : фото.

Павличко і Драч //  Богдан Бойчук. Спомини в біографії. - Київ : Факт, 2003.. - С. 135-145.

"Ти побудь, малий, хоча б поетом..." / //  Голос України. - 2021. - 19 жовтня (№ 196). - С. 13 : фото.

Тримбач, С. Витворене Поетом не вмирає : 19 червня помер український політик, поет, прозаїк, драматург, критик часів радянської епохи Іван Драч / Сергій Тримбач //  День. - 2018. - 20 червня (№ 108). - С. 7 : фото.

Фещенко, Є. "Щоб стати навіки соняшником" : у засвіти пішов поет Іван Драч / Євдокія Фещенко //  Україна молода. - 2018. - 20 червня (№ 66). - С. 3 : фото.

Інтернет-видання

https://book-ye.com.ua/authors/ivan-drach/?srsltid=AU7gw4Wv25BIjd6M7Uzl5m2IB1M9OM1wdS36xn8sGqVzpCrxkEwXxDac

https://dovidka.biz.ua/ivan-drach-biografiya-korotko/

https://knpu.gov.ua/neodnoznachnyj-ivan-drach/

https://osvita.ua/school/biography/91240/

https://ukrainian-nation.org.ua/ukraintsi/652-ivan-drach/

https://vogue.ua/article/knigi/mi-z-ukrajini-ivan-drach-lyudina-poet-i-sonyashnik-50233.html

https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1598

https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=57

 

  

ВІТАЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ КОВАЛИНСЬКИЙ - ДО 85-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Віталій Васильович Ковалинський — український інженер, історик Києва, письменник, журналіст, завідувач відділу Музею історії міста Києва (1997-2012), головний редактор журналу «Купола».

Біографія

Віталій Васильович Ковалинський народився 2 жовтня 1941 року в евакуації в місті Енгельс Саратовської області у родині військового Василя Уляновича Ковалинського (1907-1989), який з перших днів перебував у діючій армії, та Віри Сергіївни Ковалинської (1913-2004).

Після народження Віталія мати з трьома дітьми на руках вирушила до Казахстану. З евакуації родина повернулася 1943 року у Москву, куди перевели на службу батька.

1948 року Віталій Ковалинський вступив до першого класу 643-ї школи у Москві. По закінченню Віталієм трьох класів школи родина переїхала до Львова, де він продовжив навчання у львівській школі № 17.

1958 року Віталій закінчив середню школу № 17 м. Львова.

1958 року переїхав до Києва.

Впродовж 1958-1961 років Ковалинський працював на різних роботах в організаціях Головкиївміськбуду.

Впродовж 1960-1965 років навчався у Київському інженерно-будівельному інституті за спеціальністю «інженер-будівельник».

У 1967-1996 роках працював на інженерних та керівних посадах у будівельних організаціях та Міністерстві будівництва України (корпорації «Укрбуд»).

У 1967-1974 роках Ковалинський працював у Міністерстві монтажних і спеціальних будівельних робіт інженером, згодом начальником відділу Головного виробничо-диспетчерського управління.

1974 року був призначений заступником керівника треста «Промтехмонтаж-2».

З 1982 по 1996 роки Ковалинський працював заступником начальника Головного виробничо-розпорядчого управління у Міністерстві будівництва України (корпорації «Укрбуд»).

Одночасно він досліджував вітчизняну історію, діяльність видатних історичних особистостей, меценатів та благодійників, краєзнавство. Був одним із керівників секції краєзнавчої літератури Київської організації Добровільного товариства любителів книги, а також клубу «Києвознавець».

Постійно друкуватися Ковалинський почав у 1990 році в газеті «Рабочее слово». Однак уперше виступив із публікаціями ще 1963 року.

Із червня 1997 року став працювати в Музеї історії Києва — старшим науковим співробітником, завідувачем відділу (з 1998 р.).

З 2005 року — він головний редактор журналу «Купола».

Ковалинський виступав на теми історії Києва по радіо й телебаченню, брав участь у наукових конференціях та симпозіумах, був заступником голови Клубу любителів книги «Субота у Бегемота» (з 2008 р.).

Він є автором або упорядником 30 окремих монографій з історії міста, понад 500 газетних та журнальних публікацій, каталогів та статей у наукових збірниках. Загалом його публікації містяться в понад 40 журналах та понад 80 газетах.

Помер Віталій Васильович Ковалинський 26 жовтня 2019 року в Києві.

У 2021 році залишки архіву Ковалинського (слайди, фотоплівки тощо) знайшли на смітнику біля його колишнього житла. Книги з бібліотеки та документи потрапили на ринок «Петрівка».

У серпні 2021 року було встановлено меморіальну дошку на фасаді будинку по Георгіївському провулку, 2, де жив письменник з 1964 по 1984 роки.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Вечный Киев : жизнь большого города / [авт.-сост. В. Ковалинский, О. Друг]. - [Киев] : Балтия-Друк, [2013]. - 124 с. : ил.

Влада і гроші старого Києва / [упоряд. В. Лисенко]. - Київ : [Б.в.], 2011. - 97 с. : іл.

Ділові люди старого Києва / [упоряд. В. Лисенко]. - Київ : [Б.в.], 2011. - 93 с. : іл.

Ковалинский, В. В. Киевские хроники. Кн. 1. Юбилеи 2011 : события, персоналии / Виталий Ковалинский. - Киев : ВАРТО, 2012. - 288 с. : ил., портр.

Ковалинский, В. В. Киевские хроники. Кн. 2. Юбилеи'2012 : события, персоналии / Виталий Ковалинский. - Киев : ВАРТО, 2012. - 318 с. : ил., портр.

Ковалинский, В. В. Меценаты Киева : Сборник историко-краеведческих очерков о Киеве / В. Ковалинский. - Київ : Кий, 1998. - 528 с. : ил.

Ковалинский, В. В. Семья Терещенко / Виталий Ковалинский. - Киев : Преса України, 2003. - 388 с. : ил., фото.

Ковалинский Виталий. Путеводитель по Андреевскому спуску - Киев : Плеяды, 2001. - 96 с. : ил. - ( Прогулки по Киеву).

Ковалинский, В. Меценаты Киева / В. Ковалинский ; [Бібліотека музею історії міста Києва]. - [Киев] : [Северин-пресс] : [Кобза], [1995]. - 368 с. : ил.

Статті

Ковалинский В. Ещё о Николае Аpтемьевиче Теpещенко : [О киев.сахаpозаводчике-миллионеpе,его благотвоpит.деятельности]. //  Киевские новости. - 1993. - 12маpта.-С.6.

Ковалинский В. Княгинин монастыpь : [О киев.жен.Покpов.монастыpе и его основательнице великой княгине Александpе Петpовне]. //  Киевские новости. - 1993. - 5маpта.-С.12.

Ковалинский В. Педагог, издатель, пчеловод : [О диp. Пеpвой или Александpовской гимназии в Киеве А.Ф.Андpияшеве (1826-1907гг.)]. //  Киевские ведомости. - 1993. - 27 авг.-С.12.

Ковалинский В. Синагога Бpодского [в Киеве]. //  Киевские новости. - 1993. - 28 мая.-С.29.

Ковалинский В. Славянский дом : [Об истоpии стp-ва здания на углу Кpещатика и Александpовской (ул.Гpушевского) и его стpоителе,попул.в ХІХ в.певце и хоp.диpижеpе В.А.Агpеневе-Славянском. //  Киевские новости. - 1993. - 30июля.-С.8.

На ниві благодійництва : [Про нову книжку В.Ковалинського "Меценати Києва"]. //  Урядовий кур'єр. - 1996. - 2 квітня.-С.9.

Інтернет-видання

http://search.nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?S21CNR=20&S21STN=1&S21REF=2&C21COM=S&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21All=%3C.%3EID%3Dref0000019735%3C.%3E&&S21FMT=fullwebr

https://day.kyiv.ua/article/media/kyyivski-miniatyury-ivanny-cherednychenko?__cf_chl_tk=nlLAthvqAOmOQl4M.O9UgigznDAqd9Ymq.DxlzIB5Ik-1791207503-1.0.1.1-2FxdbHC7s0BwzYRaypKhguR1Gfb0GlIAe.2g.va7.DI

https://nlu.org.ua/vustavki.php?id=1056

https://www.knuba.edu.ua/istoryk-vitalij-kovalynskyj/