Ніна Митрофанівна Матвієнко – українська співачка та акторка, народна артистка України з 1985 року, лауреатка Державної премії УРСР ім. Шевченка (1988), Герой України, член Спілки кінематографістів України (1989).
Ніна Митрофанівна народилася 10 жовтня 1947 року в селі Неділище Ємільчинського району Житомирської області Української РСР.
Була п'ятою дитиною в селянській сім'ї Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків, де було 11 дітей. Крім матері, її вихованням займались брати і сестри: Толя, Люся, Марія та Микола.
Із 4 років доглядала молодших братів і сестер (Василя, Валентину, Івана, Михайла, Поліну та Володимира), пасла худобу, одного літа навіть «наймитувала» у дядька Архипа в сусідньому хуторі Гонорино. «Я в такій сім'ї народилась, – зізнавалася співачка, – що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п'яним і вони з мамою співали…».
Мати, Антоніна Ільківна, мала співочий талант, могла співати в три, навіть у 4 голоси. Наприкінці 1970-х років Ніна Матвієнко записала диск із материними піснями.
Родина жила бідно. Щоб якось полегшити собі життя, батьки вирішили віддати Ніну до інтернату. 11-літня дівчинка мала добрий характер, легко сходилась з людьми. Мати вважала, що їй легше, ніж іншим дітям, буде перенести розлуку з родиною.
З 1958 року Ніна навчалася в школі-інтернаті селища Потіївка Радомишльського району. Це було нелегке випробування – один із вихователів карав її за найменшу провину, годинами тримав у кутку на колінах, загадував виконувати найважчу роботу.
Потіївська школа-інтернат була восьмирічкою, тож до 9-го класу Ніну Матвієнко перевели до Коростеня. У коростенській школі-інтернаті займалася легкою атлетикою й акробатикою, співала пісні Людмили Зикіної. У 9-му класі закохалася у вчителя Івана, проте через негідну поведінку згодом його покинула.
Творчість
Одна з викладачок, Людмила Іванівна, порадила Ніні професійно зайнятись співом і спробувати себе в Українському народному хорі ім. Г. Верьовки. Дівчина справді відвідала вокальну студію при хорі, але після закінчення інтернату їй довелось влаштувалася на коростенський завод «Хіммаш». Спочатку працювала табельницею, потім ученицею кранівника, згодом була переведена копіювальницею. Почувши, що в Житомирі набирають дівчат для участі в естрадному вокальному ансамблі, приїхала на проби до обласного центру. У Житомирській філармонії дійсно створювали жіночий вокальний гурт. Але автентична манера виконання Ніни Матвієнко ніяк не в'язалася з колективним естрадним співом, і їй відмовили (проби вдало пройшла інша майбутня українська співачка – Раїса Кириченко).
Але бажання співати було таким сильним, що 1966 року Матвієнко таки записалася в студію Хору імені Григорія Верьовки. З 1968 року по закінченні вокальної студії при хорі стала його солісткою.
У 1966–1991роках була солісткою
Новий період у її творчій долі був пов'язаний з роботою в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», солісткою якого вона стала 1991 року. Дивно виразний характер фольклорного співу співачки гармонійно поєднався з академічним стилем виконання «Камерати», тим самим розширивши художній репертуар концертної практики колективу.
У 1972 році народила сина Івана, за ним Андрія, а потім Антоніну. Сини пішли шляхом батька і стали художниками. У 2005 році, у віці Христа, Іван несподівано вирішив піти в ченці і здійснив постриг. Антоніна продовжує справу матері, її все частіше можна зустріти на великих сценах. На ювілейних концертах, присвячених 60-річчю Ніни Матвієнко, вони співали разом.
У 1975 році Матвієнко заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка і почала активно займатися літературною творчістю. Ще в радянські часи Ніна Матвієнко написала історію народного хору імені Григорія Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есе. Її твори періодично з'являлися на сторінках таких часописів, як «Україна», «Дзвін», «Жіночий світ» та інших.
Вершинним літературним надбанням співачки стала її біографічна книга «Ой виорю нивку широкую», яка вийшла 2003 року у видавництві Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». У книзі подано пісенно-музичний матеріал із власного репертуару (понад 250 народних пісень і творів українських композиторів – колядки і щедрівки, веснянки, пісні до зелених свят, купальські та петрівчані, жниварські й обжинкові, весільні, колискові, поховальні, жартівливі й танцювальні, псалми, історичні та станові пісні, пісні про кохання, родинне життя…).
2004 року вийшла книга спогадів Ніни Матвієнко «Уже так не буде, як є». У 2010 році співачка записала вступне слово до аудіокниги Блаженнішого Любомира «Дорога до ближнього». Вона мріє написати художній роман про любов.
У репертуарі співачки багато
Зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом'яні дзвони», «Пропала грамота»), в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»). Співачка озвучила ряд науково-популярних, хронікально-документальних кінофільмів, кілька теле- і радіопрограм. 1984 року брала участь у створенні українського мультфільму «Колискова». 1988 року був знятий відеофільм за участю Ніни Матвієнко «Русалчин тиждень». Серед авторських театрально-режисерських робіт акторки музичний спектакль «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо, а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998). Крім того, Ніна Матвієнко 1995 року зіграла 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США).
Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, почату ще з 1967 року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому репертуарі платівки із записами українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записами різних за жанром творів.
Державні нагороди
Творчий шлях Ніни Матвієнко був відзначений: у 1978 році за великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність співачка отримала звання заслуженої, в 1985-му – народної артистки України. Також у 2016 році їй присвоєно звання «Почесної громадянки Києва».
Державна премія України Шевченка (1988).
Вища відзнака Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касьяна – орден Миколи Чудотворця (1996).
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня (1997).
21 січня 2006 року указом Президента України Віктора Ющенка нагороджена званням Героя України.
Орден княгині Ольги ІІ ступеня (2020) – за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:
******************************************************************
Інтернет-ресурси:
https://lb.ua/culture/2021/11/01/497539_nina_matviienko_roziyshlasya_z.html
http://www.lib.zt.ua/ua/outstanding/node/235
https://www.pisni.org.ua/persons/8.html
https://zaxid.net/nina_matviyenko_roziyshlas_z_petrom_goncharom_prichina_n1529359
https://z-polus.info/novyny/shoubiz/nina-matviienko-rozluchilasya-z-cholovik/
