КИЯНИ: ВІД А ДО Я: ЛІКАРІ. Інформаційна сторінка. Це цікаво. Підготувала Вікторія Цвєткова.

Показ дописів із міткою ЛІКАРІ. Інформаційна сторінка. Це цікаво. Підготувала Вікторія Цвєткова.. Показати всі дописи

субота, 23 травня 2026 р.

ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ БОГОМОЛЕЦЬ - ДО 145-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Олександр Олександрович Богомолець — український радянський учений-патофізіолог, основоположник української школи патологічної фізіології, ендокринології і геронтології, організатор української науки, засновник перших в Росії і Україні науково-дослідних закладів медичного профілю, Герой Соціалістичної Праці (1944).

Дійсний член (з 1929 року) і президент (з 1930 року) УАН (з 1936 року — АН УРСР), академік (з 1932 року) і віце-президент (з 1942 року) Академії наук СРСР, дійсний член Академії медичних наук СРСР (з 1944 року), депутат Верховної Ради СРСР 1-го та 2-го скликань, депутат і заступник голови (в 1944-1946 роках) Верховної Ради УРСР 1-го скликання.

Очолював створені ним Інститут експериментальної біології та патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. Опрацював ефективну методику впливу на сполучну тканину за допомогою винайденої ним антиретикулярної цитотоксичної сироватки, відомої у цілому світі як стимулятор функцій сполучної тканини. Автор численних праць з ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, старіння організму тощо.

Ранні роки

Олександр Олександрович Богомолець був другою дитиною в сім'ї лікарів і революціонерів — земського лікаря Олександра Михайловича Богомольця (1850-1935 роки) і його дружини Софії Миколаївни Богомолець (1856-1892 роки) з дому Присецьких гербу «Новина». Старший брат — Микола — помер у дитинстві.

Олександр Богомолець-молодший народився 12 (24) травня 1881 року в Лук'янівській в'язниці Києва, де під слідством перебувала його мати в справі радикальної народницької організації лівого спрямування «Південно-російський робітничий союз». Невдовзі після пологів сина забрали від матері й віддали на виховання до свого дідуся — Миколи Максимовича Присецького, який жив у маєтку Климове. Софія отримала вирок — десять років каторги в Забайкаллі. Малий Сашко зміг побачити матір тільки через десять років, коли Олександру Михайловичу Богомольцю нарешті дозволили побачення з Софією. На той момент вона була вже безнадійно хвора на туберкульоз.

Після повернення із Забайкалля батька Сашко деякий час жив із ним у Ніжині, початкову освіту отримував удома — з дитинства захоплювався читанням. Протягом року навчався у чоловічій гімназії при Історико-філологічному інституті князя Безбородька (раніше — Гімназія вищих наук, зараз — Ніжинський державний університет ім. Гоголя). За успіхи в навчанні Саша Богомолець був нагороджений похвальним листом і книгою І. Тургенєва «Записки мисливця».

У 1895 році батько і син Богомольці переїхали до Кишинева, де жили у рідного брата Олександра Михайловича — Михайла Михайловича Богомольця. Олександр продовжив навчання в Кишинівській гімназії, але на передостанньому році його відрахували з офіційним формулюванням «за небезпечний напрямок думок». З великими зусиллями його влаштували до 1-ї Київської чоловічої гімназії, яку юнак закінчив із золотою медаллю.

Репутацію «неблагонадійного» він підтвердив і в Київському університеті Святого Володимира, куди поступив 1900 року. Навчався спочатку на юридичному, збираючись стати адвокатом-криміналістом, а потім на медичному факультеті. Там Олександр брав участь у русі за права студентів. Не вбачаючи можливості продовжувати навчання в Києві і, очевидно, не бажаючи підставляти під удар батька, за яким зберігався поліційний нагляд, Олександр Богомолець перевівся на медичний факультет Новоросійського університету в Одесу.

Першу наукову роботу опублікував на другому курсі університету — «До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз» (1902 рік). На кінець навчання Олександра Богомольця в Одеському університеті в його послужному списку нараховувалося п'ять наукових робіт.

Під час навчання, а також після закінчення університету (1907 рік) працював на кафедрі загальної патології під керівництвом передових вчених того часу В. В. Підвисоцького, О. Ф. Маньківського, Л. О. Тарасевича, М. Г. Ушинського і В. В. Вороніна.

У 1909 році під керівництвом професора Володимира Вороніна захистив у Імператорській військово-медичній академії (Петербург) докторську дисертацію «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому і хворому організмі». Одним з опонентів на захисті був відомий російський фізіолог академік І. П. Павлов, який дав високу оцінку роботі молодого ученого. Олександр Олександрович Богомолець став наймолодшим у Російській імперії доктором медицини — на момент захисту йому було 28 років.

Того ж року Олександр Богомолець був обраний приват-доцентом кафедри загальної патології медичного факультету Новоросійського університету в Одесі (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова).

Невдовзі після захисту він одружився з Ольгою Георгіївною Тихоцькою (1891-1956 роки) гербу «Наленч». У подружжя народився син Олег (1911-1991 роки).

1911 року був відряджений на стажування в Париж на кафедру фізіології в Сорбонні для отримання професорського звання. Після повернення (того ж року) призначений екстраординарним професором кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Саратовського університету.

«Саратовський» період

У Саратові Олександр Богомолець та його учні і послідовники заклали основи нової галузі в медичній науці — патологічній фізіології, створивши відповідну кафедру. Олександр Богомолець сам набрав штат і закупив за власні кошти наукові прилади (частину обладнання привіз із Франції).

На момент відкриття нового навчального року кафедра, очолювана доктором Богомольцем, була вже повноцінною дослідницькою структурою. Олександр Богомолець також розпочав викладацьку діяльність. Його лекції завоювали популярність серед студентства.

Олександр Богомолець організував також кафедри мікробіології і загальної патології в агрономічному та ветеринарному інститутах Саратова.

У 1917 році доктор Богомолець очолив саратовські Вищі жіночі медичні курси.

Жовтневий переворот 1917 року Олександр Богомолець сприйняв позитивно — як і багато з представників ліберальної інтелігенції, серед яких самодержавство було непопулярним. У доктора Богомольця, крім того, був і свій рахунок до царизму — смерть матері.

Під час громадянської війни Олександр Богомолець сам запропонував представникам нової влади комплекс протиепідемічних заходів (Саратову і всій губернії тоді загрожували холера і епідемічний висипний тиф). Був старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров'я, членом комісії з боротьби з тифом та консультантом-епідеміологом санітарного відділу Південно-Східного фронту Червоної Армії.

У жовтні 1918 року, продовжуючи завідувати кафедрою в Саратовському університеті, професор Богомолець створив свою першу науково-дослідну установу — Державний інститут мікробіології та епідеміології Південного Сходу Росії («Мікроб»). Це був також перший у Росії медичний науково-дослідний заклад. Інститут «Мікроб» успадкував розробки проти чуми, холери, сибірки, які проводили в Петербурзі у так званому Чумному форті, — все обладнання і препарати звідти були перевезені в Саратов.

1923 року організував у Саратові першу в СРСР протималярійну лабораторію.

У Саратові розпочав роботу над першим у світі підручником з патофізіології. В основу підручника ліг курс лекцій для студентів університету. Робота над цим підручником тривала до кінця життя доктора Богомольця. З «Короткого курсу патологічної фізіології», опублікованого 1921 року, підручник у підсумку розрісся до п'ятитомника. За цю роботу Олександру Богомольцю була присуджена Сталінська премія (1941 рік).

У 1934 році одна з редакцій посібника вийшла українською мовою.

У Саратові Олександр Богомолець зробив також свій найважливіший винахід, створив імунну цитотоксичну антиретикулярну сироватку, яка прискорювала загоєння ран і активізувала імунну систему людини. «Сироватку Богомольця» успішно застосовували для лікування інфекційних ускладнень ран і переломів. Під час радянсько-німецької війни 1941-1945 років її особливо потребували радянські польові та евакуаційні госпіталі.

«Московський» період

1925 року доктор Олександр Богомолець був призначений завідувачем кафедри патологічної фізіології 2-го Московського університету. У Москві він створив відділення експериментальної патології в Інституті з вивчення вищої нервової діяльності при Комуністичній академії.

У 1926 році Олександр Богомолець узяв участь у створенні першого в світі Інституту гематології та переливання крові (нині — Гематологічний науковий центр Росздраву), який він очолив у 1928 році після смерті його першого директора — Олександра Олександровича Богданова. Там під його керівництвом була розроблена унікальна методика консервування донорської крові, яку й досі застосовують практично без змін. Тоді ж Олександр Богомолець та його учні встановили універсальний донорський характер першої групи крові. Цим інститутом Богомолець продовжував керувати до 1931 року, вже будучи президентом Академії наук УРСР.

У Москві Олександр Богомолець створив також онкологічну лабораторію при Московському міськздороввідділі і взяв активну участь у створенні Інституту функціональної діагностики й експериментальної терапії.

У цей період написав праці «Вступ до вчення про конституції та діатези» (два видання, 1928 рік), «Криза ендокринології» (1927 рік), «Загадка смерті» (1927 рік), «Про вегетативні центри обміну» (1928 рік), «Набряк. Нарис патогенезу» (1928 рік), «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу» (1929 рік). У Москві Олександр Богомолець значно переробив і розширив підручник «Патологічна фізіологія» (3-є видання, 1929 рік).

Президент Академії Наук УРСР

У 1930 році Олександра Богомольця обрали президентом Всеукраїнської академії наук. Переїхавши з групою учнів до Києва, він створив Інститут експериментальної біології та патології Наркомату охорони здоров'я УРСР та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. Під будівництво останнього виділили 2,661 га землі в центрі Києва. Після смерті вченого обидва інститути об'єднали в Інститут фізіології АН УРСР (1953).

Новообраний президент АН УРСР провів повну перебудову її структури: на базі розрізнених кафедр і лабораторій створили цілі науково-дослідні установи (інститути). До роботи в них були залучені молоді перспективні вчені. Структура АН України, яку заклав Олександр Богомолець, у загальних рисах зберігається й досі.

У Києві Олександр Богомолець заснував «Медичний журнал АН УРСР». Організовував щорічні широкі наукові конференції з найактуальніших проблем медицини, брав участь у редагуванні багатьох наукових збірників.

У 1941 році, за кілька місяців до початку Німецько-радянської війни, Олександр Богомолець створив Київський диспансер боротьби з передчасною старістю. На його базі пізніше був утворений Інститут геронтології.

За два роки до створення диспансеру академік випустив брошуру «Подовження життя», в якій науково обґрунтував можливість і реальність тривання людського життя протягом 100 і більше років. Деякі ідеї, викладені в ній, Олександр Богомолець почав розробляти ще в Саратові.

У підсумку Олександр Богомолець перетворив Київ на один із найпрестижніших наукових центрів СРСР.

Олександр Богомолець очолював Академію наук УРСР в нелегкі роки сталінських репресій. Порятунком від НКВС йому були зобов'язані відомий український демограф Михайло Птуха, основоположник української економічної географії Костянтин Воблий, математик Микола Крилов, фізик-ядерник Олександр Лейпунський, який створив перший в СРСР ядерний реактор на швидких нейтронах.

Олександр Богомолець також зміг, хоча й не надовго, відстрочити арешт видатного українського історика і сходознавця Агатангела Кримського.

Після війни академіку вдалося добитися звільнення з тюрми чоловіка своєї двоюрідної сестри, актриси Наталії Михайлівни Богомолець-Лазурської (1880-1958 роки), — відомого літературознавця Володимира Лазурського, який дружив з послом Італії під час німецько-румунської окупації Одеси.

Громадянський подвиг академіка Олександра Богомольця стає зрозумілим ще й тому, що він і сам був на волосок від загибелі. Причиною тому була його «неблагополучна» щодо походження рідня. Двоюрідний брат президента АН УРСР, Вадим Михайлович Богомолець (1878-1936 роки), був генерал-хорунжим Української Держави при гетьмані Павлі Скоропадському.

З початком радянсько-німецької війни Академію наук УРСР евакуювали до Уфи. Там О. Богомолець провів широку реорганізацію української науки для потреб воєнного часу. Разом з академіком Миколою Бурденком створив Академію медичних наук СРСР.

Навесні 1944 року Олександр Богомолець повернувся до Києва, де очолив роботи з відновлення Академії наук УРСР.

Олександр Богомолець захоплювався музикою та полюванням. «Батько казав, що після науки він найбільше любить музику і живу природу. — згадував син Олександра Богомольця Олег. — Особливо він цінував Петра Чайковського. Шоста фортепіанна симфонія була пов'язана у нього зі спогадами про матір. Коли будинок занурювався у сон, батько сідав за роботу і трудився до ночі. І весь цей час у нього в кабінеті тихо-тихо звучала музика. Такий режим він підтримував довго».

Останні роки життя

У середині жовтня 1943 року в Олександра Богомольця стався розрив плеври і спонтанний пневмоторакс на тлі давнього туберкульозу, яким він заразився ще в дитинстві від матері на каторзі. Ситуація ускладнювалася тим, що Олександр Олександрович, незважаючи на туберкульоз, багато курив.

Повторний пневмоторакс трапився в липні 1946 року на дачі. Спроби друзів і колег зупинити хворобу виявилися безуспішними. 17 липня 1946 академік Олександр Богомолець продиктував останні розпорядження синові, Олегу Олександровичу, а 19 липня о 22 годині 15 хвилин його не стало.

Похований академік в парку, посадженому ним і його учнями, біля будинку, де він жив. До місця поховання академіка везли вулицями ще не відновленого після бомбардувань Києва з військовими почестями — на артилерійському лафеті.

Засновані Олександром Богомольцем Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології опинилися під загрозою знищення. Ситуацію врятував парторг Інституту експериментальної біології і патології, який виявився порядною людиною і зміг переконати українське партійне начальство в абсурдності звинувачень. Однак засновані академіком Богомольцем інститути всі ці роки не працювали. Відновили вони свою роботу лише після смерті Сталіна.

Науковий внесок

Праці академіка Богомольця сприяли розвиткові практично всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, раку, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо.

Основною ідеєю багатьох праць Олександра Богомольця є висунуте ним положення про те, що виникнення, перебіг і кінець захворювання залежать не тільки від причини, яка викликала хворобу, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності. Остання, на думку академіка, зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини.

Олександр Олександрович Богомолець створив учення про фізіологічну систему сполучної тканини, до якої включав різноманітні сполучнотканинні клітини та міжклітинні утворення. Він вважав, що така система виконує в організмі кілька функцій: захисну (фагоцитоз і утворення антитіл), пластичну (загоювання ран, виразок, зростання переломів кісток тощо) і трофічну (участь в обміні речовин).

Велике значення мали праці академіка Богомольця, присвячені переливанню крові. У них доведено, що переливати кров доцільно не лише за її нестачі, а й з метою підвищення реактивності організму.

Найважливішим напрямком творчих пошуків вченого стало вчення про сполучну тканину, її морфогенез, клітинні компоненти та безклітинні структури, їх участь і роль у фізіологічних і патологічних процесах в організмі як цілому. Він встановив, що сполучна тканина утворює в організмі своєрідну систему зі складними функціональними проявами, а її гістологічні елементи надзвичайно різноманітні. Ця так звана неоформлена тканина населена різними активними клітинними елементами. Богомолець запропонував нову оригінальну концепцію сполучної тканини як фізіологічної системи, що відіграє важливу роль у життєдіяльності організму. Як зазначає Ігор Шаров у своїй книжці «100 видатних імен України», створивши свою концепцію і показавши значення її реактивних можливостей при деяких патологічних процесах, учений писав: «Фізіологічна система сполучної тканини, яка в своєму стані відбиває стан інших фізіологічних систем, є тією ареною, на якій розігруються патологічні процеси. Зі сказаного зрозуміло, що немає і не може бути захворювання організму, в розвитку і перебігу якого фізіологічна система сполучної тканини не брала б особливо діяльної участі. Ось чому можливість тримати реактивність фізіологічної системи сполучної тканини, її пластичні, трофічні і захисні функції на належній висоті є одним із найістотніших завдань патогенетичної терапії». Запропонована Богомольцем антиретикулярна сироватка вплинула не лише на збудників інфекції та їх токсини, а й на реактивність фізіологічної системи сполучної тканини, від стану якої значною мірою залежить знищення мікробів та їх токсинів при будь-якій інфекції. Показання до застосування антиретикулярної цитотоксичної сироватки визначалися не причиною захворювання, а станом реактивності фізіологічної системи сполучної тканини організму. Вчення Богомольця про фізіологічну систему сполучної тканини сприяло виникненню ряду нових наук, наприклад, алергології, а також різноманітних модифікацій вчення про імунітет, яким зараз надається важливого значення. Це вчення надало цілісності і багатьом іншим науковим досягненням О.О. Богомольця, як-от його розробкам проблем довголіття організму.

В останні роки життя Олександр Богомолець багато уваги приділяв питанням старіння організму. Як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125-150 років; старіння, що наступає у 60-70 років, — передчасне і зумовлене несприятливими умовами життя та захворюваннями.

Нагороди

Заслужений діяч науки УРСР (1943 рік);

Лауреат Сталінської премії (1941 рік);

Герой Соціалістичної Праці (1944 рік);

Нагороджений двома орденами Леніна, іншими орденами та медалями.

Вшанування пам'яті

1953 року Академія наук УРСР заснувала Премію імені О.О. Богомольця, яку вручає Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні досягнення в галузі технічної фізіології та патофізіології.

Вулиця Академіка Богомольця у Києві.

Вулиця Богомольця у Львові.

У 2015 році у Броварах вулицю Боженка перейменували на вулицю Академіка Богомольця.

На честь вченого названий дендрологічний парк, розташований на вулиці Академіка Богомольця, 2, що у Печерському районі міста Києва. Парк був закладений у 1930-х роках за ініціативою і безпосереднього керівництва академіка Олександра Богомольця.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Дрозд, В. Дорога до матері : роман-біографія / Володимир Дрозд. - Київ : Молодь, 1979. - 215 с.

Дрозд, В. Ритми життя : роман-біографія / Володимир Дрозд. - К.: Дніпро, 1984. - 447 с.

Олександр Богомолець // Видатні постаті в історії України ХХ ст. : короткі біографічні нариси. - Київ : Вища школа, 2011. - С. 44-46 : іл.

Піцик, Н. О. Людина великої мрії / Н. Піцик - К. : Молодь, 1962. - 304 с. : фото.

Сто видатних українців / [авт. ст. В. Астапенко та ін.]. - Київ : Арій, 2006. - 496 с. : портр.

Шакула, С. В. Олександр Богомолець : (1881-1946 рр.) / С. В. Шакула // 100 видатних українців. - К. : Видавництво Арій, 2006.. - С. 358-361 : портр.

Шаров, І. Богомолець Олександр Олександрович : (1881-1946) - патофізіолог / Ігор Шаров // 100 видатних імен України. - К. : Альтернативи, 1999. - С. 42-44.

Шаров, І. Ф. 100 видатних імен України / Ігор Шаров. - Київ : Альтернативи, 1999. - 504 с. : портр.

Статті

Виленский Ю. Неизвестный Богомолец. // Зеркало недели. - 1999. - 10-16апр.(N14).-С.11.

Віленський, Ю. Невідомий Богомолець : як академікові вдавалося визволяти колег зі сталінських катівень / Юрій Віленський // День. - 2017. - 1 серп. (№ 132). - С. 5 : фото.

Онищенко Н. Ніжинські Богомольці. // Урядовий кур'єр. - 2005. - 26 трав. (№96).- С.10.

Приходько, В. Жить вечно : академик Богомолец вернул Сталину мужскую силу / Виктор Приходько // Загадки истории. - 2021. - [июнь] (№ 25). - С. 21 : фото.

Проценко Т.В. Видатний лікар,учений,організатор науки. // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2001. - 2-й квартал.-С.80-85.

Служіння людям : до 140-річчя від дня народження О. О. Богомольця (1881-1946) // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2021. - № 2. - С. 67-75 : портр.

Інтернет-видання

https://ekmair.ukma.edu.ua/items/817ab1ee-1b33-48f1-86ea-b340dabbbf60

https://knu.ua/ua/geninf/osobystosti/bogomolets/

https://nmuofficial.com/akademik-o-o-bogomolets/

https://onmedu.edu.ua/bogomolec-oleksandr-oleksandrovich/

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/traven/24/1881-narodyvsya-odeksandr-bogomolec-vchenyy-medyk

https://www.mif-ua.com/archive/article/16849

https://www.nbuv.gov.ua/node/4082

https://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/1957/bogomolec-oleksandr-oleksandrovich

вівторок, 5 грудня 2023 р.

МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ АМОСОВ- ДО 110-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Микола Михайлович Амосов — радянський та український лікар, науковець в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997), директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988), доктор медичних наук (1953), Герой Соціалістичної Праці (1973). Почесний громадянин Києва.

М. М. Амосов — автор понад 400 наукових робіт, в тому числі 19 монографій. Низку монографій перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри.

Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися в Україні та за кордоном.

Депутат Верховної Ради СРСР 6–9-го скликань. Він був відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України було надано ім'я Миколи Амосова.

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за підсумками опитування громадської думки «Великі українці».

Біографія

Народився 6 (19) грудня 1913 року в селі Ольхово Ольховської волості Череповецького повіту Новгородської губернії (сучасний Череповецький район Вологодської області; село затоплено Рибінським водосховищем) Російської імперії в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на Першу світову війну 1914 року, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім у механічному технікумі.

З 1932 року працював у Архангельську начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року вступив до Архангельського медичного інституту, який закінчив з відзнакою у 1939 році. Сумісно з роботою в медицині продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проєкт великого аероплана з паровою турбіною.

У 1940 році отримав диплом інженера «з відзнакою». Після закінчення інституту і до початку німецько-радянської війни працював хірургом у лікарні в Череповці. Потім працював у комісії з мобілізації, а через деякий час був призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.

У 1952 році Амосов переїхав до України в Київ, де прожив 49 років.

Саме у Києві Микола Михайлович Амосов захопився вивченням кардіохірургії, яка принесла йому всесвітню славу.

У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1955 році Амосов вперше в Україні почав лікування вад серця хірургічним методом.

У тому ж 1955 році створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. Потім з неї виділилася перша в Україні кафедра анестезіології, яка була створена після перших в країні курсів анестезіології, організованих Миколою Амосовим.

У 1958 році Микола Михайлович одним з перших в Радянському Союзі інтегрував у практику метод штучного кровообігу та почав співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця.

У 1963 році Микола Амосов першим в СРСР провів протезування митрального клапану, а в 1965 році створив і вперше у світі впровадив у практику антитромботичні протези серцевих клапанів.

Миколою Михайловичем Амосовим створено цілий ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу.

З 1959 р. по 1990 роки Микола Михайлович очолював відділ біологічної кібернетики Інституту кібернетики НАН України. У 1960-1970-х роках займався дослідженням та проєктуванням систем штучного інтелекту. Створив разом із колегами в Інституті кібернетики перші у світі автономні роботи, керовані штучною нейронною мережею.

Під керівництвом Миколи Михайловича Амосова були проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі «внутрішнього середовища організму», моделювання на ЕОМ (комп'ютерах) основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини.

Нетрадиційність підходу, оригінальні погляди М. М. Амосова отримали широке визнання у нас в країні і за кордоном. За дослідження в області біокібернетики у 1978-му і 1997-му роках його удостоєно Державної премії України.

Клініку серцевої хірургії, яку очолював Микола Михайлович Амосов, у 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії.

Щороку в інституті проводиться близько 3000 операцій на серці, в тому числі, близько 2000 зі штучним кровообігом. Ведеться розробка найважливіших проблем серцевої хірургії. М. М. Амосов був першим директором, а з 1988 року – почесним директором інституту.

У 1962 році Амосов був обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР. У тому ж році отримав Ленінську премію, був обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року — академік Академії наук УРСР.

У створеному ним інституті серцево-судинної хірургії підготовлено понад 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато з яких очолюють великі наукові центри.

М. М. Амосов був членом президії правління Українського суспільства хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і Міжнародного товариства серцево-судинних хірургів, Міжнародного товариства медичної кібернетики, Наукової ради з кібернетики України, членом редколегії, редакційних рад низки вітчизняних і зарубіжних журналів.

Свою наукову роботу М. М. Амосов поєднував з великою суспільною діяльністю, був депутатом Верховної Ради СРСР п'яти скликань.

Помер М. М. Амосов 12 грудня 2002 року від інфаркту міокарда. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а).

12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський.

Факти з життя

У 1960-х-початку 1970-х років Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував там пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарні.

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

«Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, коли той скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. Наступного дня на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, ніби між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром…»

Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965 році), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989 році).

Пам'ять

У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд України у ХХ столітті.

У Києві на вулиці Богдана Хмельницького, 42, де в 1971-2002 роках жив і працював науковець, встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф; скульптор Григорій Хусід).

На його честь названо астероїд 2948 Амосов, відкритий 8 жовтня 1969 року в Криму.

Його ім'я перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зигмундом Фрейдом, Володимиром Бехтерєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Амосов Микола Михайлович : Герой Соціалістичної Праці Г. В. Книшов ... [та ін.] // Герої - освітяни і науковці України. - Київ : Генеза, 2012. - С. 308-311 : портр.

Згурська, М. П. Микола Амосов / М. Згурська ; пер. з рос. Л. Кіцила. - Харьков : ПЕТ, 2015. - 127 с. : портр.

Микола Михайлович Амосов. Легенда світової науки : біобібліографічний покажчик / [упоряд. Л.Є. Корнілова, Т.А. Остапенко] ; Національна наукова медична бібліотека України. - Київ : [СПД О.П. Коляда], 2009. - 24, 78 с. : іл., портр.

Попельницька, О. О. Микола Амосов : (1913-2002 рр.) / О. О. Попельницька // 100 видатних українців. - К. : Видавництво Арій, 2006.. - С. 446-451 : портр.

Хорошевський, А. Ю. Проект "Україна". Галерея національних героїв / А.Ю. Хорошевський. - Харків : ТОВ "Бібколектор", 2012. - 413 с., 8 с. фотоіл., портр.

Статті

Віленський, Ю. На барикадах новизни : п'ятнадцять років без М. М. Амосова - і з ним / Юрій Віленський // День. - 2017. - 6 груд. (№ 220). - С. 11 : фото.

Віленський, Ю. Микола Амосов: шлях до серця : 6 грудня - 101-ша річниця від дня народження творця сучасної кардіохірургії в Україні, видатного науковця, талановитого письменника / Юрій Віленський // День. - 2014. - 4 груд. (№ 228). - С. 9 : фото, іл.

Віленський, Ю. Як Амосов захистив будинок Терещенка : 6 грудня виповнюється 102-га річниця від дня народження видатного хірурга, письменника, кібернетика. Народ назвав його великим українцем / Юрій Віленський // День. - 2015. - 4-5 груд. (№ 222-223). - С. 23 : фото.

Віленський, Ю. Як це було... : півстоліття тому, 1965 року, в Києві вийшла друком повість Миколи Михайловича Амосова "Думи і серце". Вона викликала світову сенсацію і її було перекладено 30 мовами / Юрій Віленський // День. - 2015. - 5 серп. (№ 138). - С. 9 : фото.