КИЯНИ: ВІД А ДО Я: МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ АМОСОВ- ДО 110-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Микола Михайлович Амосов — радянський та український лікар, науковець в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997), директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988), доктор медичних наук (1953), Герой Соціалістичної Праці (1973). Почесний громадянин Києва.

М. М. Амосов — автор понад 400 наукових робіт, в тому числі 19 монографій. Низку монографій перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри.

Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися в Україні та за кордоном.

Депутат Верховної Ради СРСР 6–9-го скликань. Він був відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України було надано ім'я Миколи Амосова.

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за підсумками опитування громадської думки «Великі українці».

Біографія

Народився 6 (19) грудня 1913 року в селі Ольхово Ольховської волості Череповецького повіту Новгородської губернії (сучасний Череповецький район Вологодської області; село затоплено Рибінським водосховищем) Російської імперії в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на Першу світову війну 1914 року, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім у механічному технікумі.

З 1932 року працював у Архангельську начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року вступив до Архангельського медичного інституту, який закінчив з відзнакою у 1939 році. Сумісно з роботою в медицині продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проєкт великого аероплана з паровою турбіною.

У 1940 році отримав диплом інженера «з відзнакою». Після закінчення інституту і до початку німецько-радянської війни працював хірургом у лікарні в Череповці. Потім працював у комісії з мобілізації, а через деякий час був призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.

У 1952 році Амосов переїхав до України в Київ, де прожив 49 років.

Саме у Києві Микола Михайлович Амосов захопився вивченням кардіохірургії, яка принесла йому всесвітню славу.

У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1955 році Амосов вперше в Україні почав лікування вад серця хірургічним методом.

У тому ж 1955 році створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. Потім з неї виділилася перша в Україні кафедра анестезіології, яка була створена після перших в країні курсів анестезіології, організованих Миколою Амосовим.

У 1958 році Микола Михайлович одним з перших в Радянському Союзі інтегрував у практику метод штучного кровообігу та почав співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця.

У 1963 році Микола Амосов першим в СРСР провів протезування митрального клапану, а в 1965 році створив і вперше у світі впровадив у практику антитромботичні протези серцевих клапанів.

Миколою Михайловичем Амосовим створено цілий ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу.

З 1959 р. по 1990 роки Микола Михайлович очолював відділ біологічної кібернетики Інституту кібернетики НАН України. У 1960-1970-х роках займався дослідженням та проєктуванням систем штучного інтелекту. Створив разом із колегами в Інституті кібернетики перші у світі автономні роботи, керовані штучною нейронною мережею.

Під керівництвом Миколи Михайловича Амосова були проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі «внутрішнього середовища організму», моделювання на ЕОМ (комп'ютерах) основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини.

Нетрадиційність підходу, оригінальні погляди М. М. Амосова отримали широке визнання у нас в країні і за кордоном. За дослідження в області біокібернетики у 1978-му і 1997-му роках його удостоєно Державної премії України.

Клініку серцевої хірургії, яку очолював Микола Михайлович Амосов, у 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії.

Щороку в інституті проводиться близько 3000 операцій на серці, в тому числі, близько 2000 зі штучним кровообігом. Ведеться розробка найважливіших проблем серцевої хірургії. М. М. Амосов був першим директором, а з 1988 року – почесним директором інституту.

У 1962 році Амосов був обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР. У тому ж році отримав Ленінську премію, був обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року — академік Академії наук УРСР.

У створеному ним інституті серцево-судинної хірургії підготовлено понад 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато з яких очолюють великі наукові центри.

М. М. Амосов був членом президії правління Українського суспільства хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і Міжнародного товариства серцево-судинних хірургів, Міжнародного товариства медичної кібернетики, Наукової ради з кібернетики України, членом редколегії, редакційних рад низки вітчизняних і зарубіжних журналів.

Свою наукову роботу М. М. Амосов поєднував з великою суспільною діяльністю, був депутатом Верховної Ради СРСР п'яти скликань.

Помер М. М. Амосов 12 грудня 2002 року від інфаркту міокарда. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а).

12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський.

Факти з життя

У 1960-х-початку 1970-х років Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував там пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарні.

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

«Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, коли той скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. Наступного дня на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, ніби між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром…»

Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965 році), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989 році).

Пам'ять

У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд України у ХХ столітті.

У Києві на вулиці Богдана Хмельницького, 42, де в 1971-2002 роках жив і працював науковець, встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф; скульптор Григорій Хусід).

На його честь названо астероїд 2948 Амосов, відкритий 8 жовтня 1969 року в Криму.

Його ім'я перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зигмундом Фрейдом, Володимиром Бехтерєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Амосов Микола Михайлович : Герой Соціалістичної Праці Г. В. Книшов ... [та ін.] // Герої - освітяни і науковці України. - Київ : Генеза, 2012. - С. 308-311 : портр.

Згурська, М. П. Микола Амосов / М. Згурська ; пер. з рос. Л. Кіцила. - Харьков : ПЕТ, 2015. - 127 с. : портр.

Микола Михайлович Амосов. Легенда світової науки : біобібліографічний покажчик / [упоряд. Л.Є. Корнілова, Т.А. Остапенко] ; Національна наукова медична бібліотека України. - Київ : [СПД О.П. Коляда], 2009. - 24, 78 с. : іл., портр.

Попельницька, О. О. Микола Амосов : (1913-2002 рр.) / О. О. Попельницька // 100 видатних українців. - К. : Видавництво Арій, 2006.. - С. 446-451 : портр.

Хорошевський, А. Ю. Проект "Україна". Галерея національних героїв / А.Ю. Хорошевський. - Харків : ТОВ "Бібколектор", 2012. - 413 с., 8 с. фотоіл., портр.

Статті

Віленський, Ю. На барикадах новизни : п'ятнадцять років без М. М. Амосова - і з ним / Юрій Віленський // День. - 2017. - 6 груд. (№ 220). - С. 11 : фото.

Віленський, Ю. Микола Амосов: шлях до серця : 6 грудня - 101-ша річниця від дня народження творця сучасної кардіохірургії в Україні, видатного науковця, талановитого письменника / Юрій Віленський // День. - 2014. - 4 груд. (№ 228). - С. 9 : фото, іл.

Віленський, Ю. Як Амосов захистив будинок Терещенка : 6 грудня виповнюється 102-га річниця від дня народження видатного хірурга, письменника, кібернетика. Народ назвав його великим українцем / Юрій Віленський // День. - 2015. - 4-5 груд. (№ 222-223). - С. 23 : фото.

Віленський, Ю. Як це було... : півстоліття тому, 1965 року, в Києві вийшла друком повість Миколи Михайловича Амосова "Думи і серце". Вона викликала світову сенсацію і її було перекладено 30 мовами / Юрій Віленський // День. - 2015. - 5 серп. (№ 138). - С. 9 : фото.