КИЯНИ: ВІД А ДО Я: БОРИС ДМИТРОВИЧ ГРІНЧЕНКО - ДО 160-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

середу, 6 грудня 2023 р.

БОРИС ДМИТРОВИЧ ГРІНЧЕНКО - ДО 160-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Борис Дмитрович Грінче́нко — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань, автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих, педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник. Один із організаторів і керівників «Просвіти», активний член «Братства тарасівців», співзасновник Української радикальної партії (1904).

Життєпис

Народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Роганської волості Харківської губернії (тепер частина селища Прелесне Харківського району Харківської області) в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Борис Грінченко навчився читати в 5 років, перечитав всю батьківську бібліотеку, почав писати вірші.

У 1874-1879 роках навчався в Харківському реальному училищі, де зблизився з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештували і кілька місяців тримали в ув'язненні. Після звільнення Борисові довелося залишити навчання і самому почати заробляти на життя.

Якийсь час, працюючи у казематі, Борис жив у сім'ї шевця. Навчився шити чоботи. На заощаджені копійки від заробітку купував книжки і займався самоосвітою.

Під впливом «Кобзаря» почав збирати та записувати почуті пісні, легенди, казки та інші фольклорні матеріали.

«Першими літературними вчителями» Б. Грінченко називає В. Скотта, Дж. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника.

Склавши при Харківському університеті іспити на звання народного вчителя, Грінченко з 1881-го до 1893-го (за винятком 1886-1887 років, коли був статистиком у Херсонському губернському земстві) учителював на Слобожанщині і Катеринославщині.

1887 року разом з молодою дружиною Марією (у дівоцтві Гладіліною) мешкав на Донбасі в селищі Олексіївка (Катеринославська губ., зараз Луганська обл.) та працював у народній школі Христі Алчевської.

1891 року було засновано «Братство тарасівців», активним діячем якого невдовзі став Грінченко.

З 1894 року Борис Дмитрович працював у Чернігівському губернському земстві. За час роботи у земстві Грінченко написав дилогію — «Серед темної ночі» (1901) і «Під тихими вербами» (1902), опублікував п'єси «Лісні зорі» (1897), «Нахмарило» (1897), «Степовий гість» (1898), «Серед бурі» (1899), «На громадській роботі» (1901).

Його твори регулярно друкувалися в журналах та альманахах. Вийшли в світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903).

Борис Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Як справжній патріот видав «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895-1899), «З вуст народу» (1900), «Література українського фольклору (1777-1900)» (1901).

З дочкою та дружиною

На кошти Івана Череватенка організував у Наддніпрянській Україні видавництво популярних книжок українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустеля Сахара», «Жанна д'Арк», життєписи Івана Котляревського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.).

1902 року письменник переїхав до Києва.

З 1904 року став одним із лідерів новоствореної Української демократичної партії.

Наприкінці 1904 року очолив ліву течію УДП, яка утворила Українську радикальну партію, що наприкінці 1905 року об'єдналася з УДП в Українську демократично-радикальну партію.

Після повернення Михайла Грушевського зі Львова до Києва Грінченко сіяв ворожнечу й недовіру до всього галицького (особистий мотив — несприйняття ним М. Грушевського).

З 1906 року Грінченко — працівник газети «Громадська думка» та редактор журналу «Нова Громада». У 1906-1909 роках очолював київську «Просвіту».

Грінченко належав до гурту найвизначніших представників українського народництва. У період найбільшого розмаху великодержавно-шовіністичної політики російського уряду в Україні виступав за послідовне проведення національно-культурницької роботи серед українського суспільства. Свої політичні погляди виклав у написаній ним програмі УДРП та у «Листах з Наддніпрянської України» (газета «Буковина», 1892-1893).

У 1905 році за ініціативи Б. Д. Грінченка та інших була утворена Всеукраїнська учительська спілка (ВУУС) — професійна українська організація вчителів і діячів народної освіти.

За дорученням київської громади два роки збирав матеріали для «Словаря украинского языка», до якого увійшли 70 000 українських слів з літературних творів та фольклорних джерел. Словник вийшов у 4 томах (тт. 1-4, 1907-1909). Ця праця Грінченка отримала премію Російської академії наук. Це був видатний твір початку ХХ сторіччя, який вдруге перевидався через 49 років.

Під час Першої російської революції 1906 року був головним редактором місячника «Нова громада».

Підірване сухотою здоров'я письменника (наслідки харківського ув'язнення) не витримало напруженого безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті та її малорічного сина. Різке загострення хвороби змусило письменника вирушити на лікування до Королівства Італія.

Помер Борис Дмитрович 6 травня 1910 року в м. Оспедалетті (Італія). Похований письменник на Байковому кладовищі біля доньки. Дружина попросила, щоб залишили місце і для неї.

Пам’ять

22 серпня 2011 року до 20-ї річниці незалежності України в Києві було відкрито пам'ятник Борису Грінченку (скульптор — Микола Обезюк, архітектор — Микола Босенко), збудований коштами викладачів та студентів Київського університету імені Бориса Грінченка за підтримки Київської міської державної адміністрації.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Грінченко Борис Дмитрович : (народ. 1863 р. - пом. 1910 р.) // 100 знаменитих людей України. - Х. : Фоліо, 2005. - С. 101-105.

Єсипенко, Д. О. Повісті Бориса Грінченка "Серед темної ночі" та "Під тихими вербами" : історія текстів і тексти в історії / Дмитро Єсипенко ; Національна академія наук України ; Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. - Київ : Наукова думка, 2015. - 159 с.

Кобижча, Н. І. Культурницька діяльність Бориса Грінченка : світоглядний аспект : монографія / Н.І. Кобижча ; Міністерство освіти і науки України ; Міністерство культури України ; Київський національний університет культури і мистецтв. - Київ : Ліра-К, 2017. - 204 с. : портр. -

Персоналії в історії національної педагогіки : 22 видатних українських педагоги : підручник для вузів / за ред. А.М. Бойко. - К. : Професіонал, 2004. - 575 с.

Українська педагогіка в персоналіях : навчальний посібник для ВНЗ : у 2 кн. Кн. 1. Х-ХІХ століття / за ред. О.В. Сухомлинської. - Київ : Либідь, 2005. - 624 с. : іл.

Шаров, І. Грінченко Борис Дмитрович : (1863-1910) - письменник, вчений, публіцист, громадський діяч / Ігор Шаров // 100 видатних імен України. - К. : Альтернативи, 1999. - С. 111-115.

Статті

Безкомпромісний лицар національної ідеї : До 140-річчя від дня народження Б.Д.Грінченка. // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2003. - ІУ кв.-С.54-61.

Вертіль, Олександр Васильович, Нижньосироватська сторінка українського класика : вийшов збірник фольклорних записів і творів Бориса Грінченка 1884-1885 років, зроблених під час його вчителювання у сільській школі поблизу Сум / Олександр Вертіль // Урядовий кур'єр : газета центральних органів виконавчої влади України. - 2020. - 7 травня (№ 86). - С. 5 : фото.

Погрібний, А. "Більше працював, ніж жив" / Анатолій Погрібний // Київ. - 1988. - № 10. - С. 139-143.