середу, 14 червня 2023 р.

СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ ПЛАЧИНДА - ДО 95-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Сергій Петрович Плачинда ( літературний псевдонім Сергій Кожухар) — український письменник, прозаїк, публіцист, критик, член Спілки письменників України (1960).

Біографія

Сергій Петрович Плачинда народився 18 червня 1928 року на Кіровоградщині (хутір Шевченко) в родині селянина.

Свідок Голодомору, пережив німецьку окупацію. Працював токарем у механічних майстернях радгоспу, пізніше — співробітником Кіровоградської районної газети. Водночас учився в середній школі.

У 1953 році закінчив філологічний факультет Київського державного університету, а потім аспірантуру при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, де й надалі працював науковим співробітником.

Його перу належать літературознавчі монографії «Композиція і характери в новелах Ю. Яновського» (1957), «Майстерність Ю. Яновського» (1969) та перша в постсталінській Україні книга про О. Довженка (1964). Сергій Плачинда був також першопублікатором доти невідомих «Щоденників» О. Довженка.

1960 року за ініціативою М. Шамоти звільнений «за український націоналізм».

З 1948 року співпрацював із республіканськими газетами та журналами, друкуючи нариси й оповідання. У 1959 році вийшли в світ його книжка оповідань та нарисів «Кам'яна веселка» і повість «Таня Соломаха». Плачинді також належать книжка-нарис «Брати Місяця» (1959) про творчий чин геніального українського конструктора космічних кораблів Ю. Кондратюка-Шаргея.

1968 року побачила світ книга історичних повістей «Неопалима купина» (художньо осмислюються постаті Роксолани, Галшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича), яка згодом була вилучена з бібліотек і продажу за «націоналістичний ухил».

У 1980 році був редактором відділення публіцистики журналу «Київ». Пропрацював один день.

Брав активну участь у діяльності Народного Руху України. Засновник і перший голова Української селянської демократичної партії.

Працював у редакції «Літературної України», у видавництві «Молодь». В останні роки життя працював старшим науковим співробітником Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії. Досліджував праісторію та найдавнішу міфологію України.

Кілька років тому Сергій Петрович оселився з дружиною на Черкащині в селі Кантакузівка.

Помер 8 вересня 2013 року у Києві. Похований у селі Кантакузівка Черкаської області.

17 жовтня 2019 року на будинку по вул. Олеся Гончара, 52, де жив Сергій Петрович Плачинда, відкрито меморіальну дошку.

Творчість

Автор повістей «Синьоока сестра» (1962), «Де лани широкополі» (1963), «Дума про людину» (1974), «Взяти на себе» (1981), книжок нарисів «Кам'яна веселка», «Степові невгомони» (1962), «Там, де тихая Вись» (1977), «Хліб і совість»; публіцистичних роздумів «Куди йдемо?» (1989); книжки казок для дітей «Мандрівець із Піщаної Галявки» (1967), книги історичних повістей «Київські фрески» (1982), «Козаки в Дюнкерку» (2003), «Козак — душа правдивая» (2004); книжок повістей та документальних оповідань «Ніч перед стартом» (1971); романів «Степова сага» (1977), «Шуга» (1986) і біографічних романів «Олександр Довженко» (1980), «Юрій Яновський» (1986), «Ревучий» (1986), «Балада про степовика» (1987). Упорядник книги «Довженко і світ. Творчість Довженка в контексті світової культури» (1984).

Лауреат літературної премії ім. Івана Кошелівця за 2001 рік.

Твори з давньої міфології та їхня критика

Також Сергій Плачинда є автором «Словника давньоукраїнської міфології» (1993), книжок «Міфи і легенди Давньої України» (2006), «Лебедія. Як і коли виникла Україна» (2005), «Як українські міфи по світу розійшлися» (2009), згідно з якими історія українського народу починається від часів Мізинської стоянки (20-15 тисяч років до н. е.), пращурами українців є трипільці та які містять інші маргінальні, з точки зору історичної науки, ідеї.

Науковці в галузі історії України загалом оцінюють тексти Сергія Плачинди як непрофесійні, аматорські, не засновані на історичних та археологічних дослідженнях.

Кандидат історичних наук Олексій Кузьмук називає Сергія Плачинду «автором міфологічного напряму» через його концепцію давньої історії українців. Історик Сергій Гірік оцінює книжки Плачинди як ненаукові чи псевдонаукові фантазії на тему давньоукраїнських міфів. Доктор історичних наук Наталія Яковенко вважає Плачинду «аматором», а його історичні концепції називає «абсурдними ідеями». Ідеї Плачинди щодо походження українців від носіїв трипільської культури археолог Наталя Бурдо і доктор історичних наук Сергій Сегеда називають псевдонауковими чи «романтично-казковими».

А він ходив і промовляв на всіх патріотичних заходах. Був скрізь, де треба було захистити і піднести українські мову, історію, культуру й саму Україну. Він і сам творив українські культуру, історію і свою рідну країну.

Пихаті «класики» часом закидали його текстам про давньоукраїнську історію «аматорство»: мовляв, авторські висновки не ґрунтуються на історичних фактах і археологічних дослідженнях.

Але Сергій Плачинда ішов своїм українським шляхом, аж поки  й сам не став ним – неповторним і безконечним…   

Понад 20 років тому Плачинда написав: «У вічному конфлікті між Росією й Україною рано чи пізно переможе Україна. Ні, не зброєю, а МИРОМ, РОЗУМОМ І ПРАЦЕЮ. Із цього починалася супердержава Оріана. Цим завершиться тисячолітня боротьба українського народу за свою незалежність і відродження. Росія занепадатиме внаслідок свого войовничого, шовіністичного, злого менталітету; її поступово задушать імперські амбіції, атавізми фашизму. Остання імперія на планеті — РОСІЯ — розвалиться остаточно… Маючи найбагатші у світі землі, природні багатства, великий розумовий потенціал, не розтрачену ще працелюбність і працездатність — Україна вийде із кризи, нарощуватиме економічну свою потугу і з часом стане великою ДЕРЖАВОЮ МИРУ, ДОБРА І КРАСИ…»

Відкриваймо для себе Сергія Плачинду. Письменника, громадянина, націоналіста. Він потрібен нам як ніколи, бо вчить безкорисливої, діяльної й живлющої любові. Найперше – до України. У своїх роботах Сергій Плачинда зневажливо ставився до своїх критиків з числа науковців, називаючи їх «космополітами», «шовіністами», «малоросами».

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

 

Плачинда, С. П. Лебедія : як і коли виникла Україна / Сергій Плачинда. - Київ : Велес, 2008. - 240 с. : іл., портр.

Плачинда, С. П. Міфи і легенди Давньої України / Сергій Плачинда. - Київ : Видавництво "ФОП Стебеляк", 2017. - 299 с. : портр.

Плачинда, С. П. Неопалима купина : історичні повісті / Сергій Плачинда, Юрій Колісниченко. - Київ : Грайлик, 1993. - 279 с.

Плачинда, С. П. Словник давньоукраїнської міфології / Сергій Плачинда. - Київ : Велес, 2007. - 240 с.

Як українські міфи по світу розійшлися / [авт.-упоряд. Сергій Плачинда] ; худож. оформ. Людмили Кузнєцової. - Київ : Такі справи, 2008. - 320 с. : іл., портр.

Статті

Плачинда С. Березень 33-го : голодомор в Україні. //  Столиця. - 2003. - 28 берез.-3 квіт.-С.25.

Плачинда С. Давньоукраїнські племена і держави. //  Визвольний шлях. - 1994. - №3.-С.293-299. . - №4.-С.408-413.

Плачинда С. Етногенез українців : Фрагменти. //  Літературна Україна. - 2005. - 10 лют. (№ 5). - С.8.

Інтернет-ресурси

https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/mifi-i-legendi-sergiya-plachindi/

https://ridna.ua/2020/06/18-chervnia-1928-roku-narodyvsia-pys-mennyk-serhiy-plachynda-avtor-unikal-noi-kontseptsii-ukrains-koi-istorii/

https://wiki.library.kr.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B4%D0%B0_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

 

 

 

 

 

четвер, 1 червня 2023 р.

КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ СТЕПАНКОВ - ДО 95-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Костянтин Петрович Степанков (справжнє прізвище — Волощук) — український та радянський актор кіно та театру. Син розстріляного православного священника, брат вояка УПА. Народний артист СРСР (1977). Народний артист Української РСР (1974), лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2003) та премії імені Леоніда Бикова (1998). Чоловік української акторки Ади Рогоцевої.

Біографія

Народився Кость Волощук 3 червня 1928 року в маленькому селі Печеськи на Хмельниччині у священничій родині. Батько, отець Петро, свого часу близько товаришував із Олесем Даценком — ад’ютантом Головного отамана Армії УНР. До того ж і сам часом вельми нешанобливо відгукувався про більшовицьку владу. Коли отця Петра у 1937році вперше заарештували, він переказав дружині, щоб переписала дітей на своє прізвище – «Степанко». Під час запису додалася літера «в»…

Вдруге батька заарештували 1939-го і за рішенням «трійки» розстріляли. Мама Євгенія Василівна приховала від дітей батькову мученицьку загибель, тож Кость дуже довго сподівався знайти тата…

Георгій, молодший брат Костянтина, помер від голоду в 1933-му. Старший, Ігор, 15-річним пішов до Української Повстанської Армії й геройськи загинув.

У війну Кость опинився в окупованій німцями Умані. По війні голодував. Мама з найменшою, Лідою, виїхала до Узбекистану. Сина залишила опікунам — їхати із мамою Кость відмовився. Та він утік із дому, ховався, блукав, марно сподіваючись знайти татка, потрапив до колонії як безпритульний. І його повернули до опікунів…

Через багато років Костянтин Петрович запише у щоденнику: «Усе життя я брехав, брехав, щоб вижити. Правду про свою сім’ю я нікому сказати не міг, не знала Ада, не знали діти... Я і їм брехав. А ось на сцену виходив, не брехав. І в кіно у своїх ролях – не брехав».

Щоденник дружина, Ада Роговцева, знайшла вже по смерті чоловіка і оприлюднила у гранично щирій і болючій книзі «Мій Костя»…

По закінченню школи Степанков вступивдо Уманського сільгоспінституту на плодово-овочевий факультет, склавши екстерном іспити за перші два курси. Як згадував сам Костянтин Петрович, весь час, роками, він змушений був недоїдати, тож «дуже хотів швидше стати плодоовочеводом, щоб поближче до їжі — до хліба, картоплі, буряку, меду».

В інституті Степанков як член комітету комсомолу вів культмасовий сектор, де в його обов'язки входило запрошення відомих людей, котрі перебували в Умані, на зустрічі зі студентами та викладачами. Якось — було це у 1948-му — в Умані гастролював театр ім. І. Франка. Під час зустрічі з акторами студенти показали кілька уривків зі своїх вистав. На талановитого юнака звернув увагу і запропонував вступити до театрального інституту Амвросій Бучма — на той час актор та режисер Київського театру ім. Івана Франка, професор Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Саме тоді видатний актор і педагог розгледів у запальному аматорові акторський дар Божий! Костянтин Степанков зголосився на пропозицію Амвросія Максиміліановича і вступив до театрального інституту, де й вчився на його курсі на кіновідділі.

Степанков вдень навчався, а вночі, аби заробити на прожиття, працював грубником-опалювачем в інституті, розвантажував вагони. Вже тоді потерпав від сухот…

1953 року Кость закінчив інститут. І від 1953 року, протягом 31 року, працював педагогом і керівником майстерні Київського інституту ім. І. Карпенка-Карого.

Тут вони й зустрілися: неймовірно красивий, елегантний, талановитий викладач Костянтин Степанков і студентка Ада Роговцева — майбутня зірка театру і кіно. Зустрілися, щоб ніколи не розлучатися… 

1955 року Степанков починає служити в театрі ім. Івана Франка. Його називали «білою вороною» — якось дуже відрізнявся. Хтось із колег зауважив, що Степанков «…переганяв за розумінням, як треба працювати» й що «…в ньому був запас, якого не було в інших…». Він же колись гірко скаже: «Там була така атмосфера, що й дошка розцвіла б. Я – не розцвів…».

Від 1968 року Костянтин Степанков – актор Київскої кіностудії ім. Олександра Довженка.

Від 1998 року — викладач кафедри телебачення в Київському університеті культури і мистецтв.

Його обожнювали глядачі й охоче запрошували режисери. Воєвода Свенельд у «Легенді про княгиню Ольгу»; колоритний Басаврюк у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки»; князь Чернігівський Мстислав у «Ярославі Мудрому»; «Зозуля» у «Білому птаху з чорною ознакою»; Ватажок у «Молитві за гетьмана

Мазепу»… Остання роль — батько у «Панні»… Загалом актор зіграв у кіно 148 ролей. Кінокритики називали його «обличчям українського кінематографа».

Костянтин Петрович був першим лауреатом премії ім. Леоніда Бикова.

Здавалося би, все склалося якнайліпше: кохана дружина, з якою майже 50 років у щасті; прекрасні донечка і синок, визнання і шана… А ще — «земний рай»: будиночок у чудовій місцині — в Жереб’ятині під Києвом: до Дніпра зовсім недалеко, а просто перед очима стеляться, скільки око бачить, неозорі луки…

У червня 2003 року в Будинку кіно Кость Петрович приймав вітання з нагоди 75-річчя від дня народження і 50-річчя творчої діяльності. Він бадьоро усміхався і жартами відповідав на жарти. Лише дружина, діти та найближчі друзі знали, яких зусиль це йому вартувало…

22 липня 2004 року народний артист Костянтин Степанков у віці 76 років помер від раку підшлункової залози…

«Коли його не стало, то не знала, як далі жити, адже здавалося, що мене розрізали навпіл», — скаже якось Ада Роговцева…

Його поховали у Жереб’ятині на місцевому кладовищі — так, щоб плив неподалік синій Дніпро і щоб стелилися до обрію заливні луки…

 

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

 

Архангельская, Н. В. Константин Степанков / Наталия Архангельская. - Москва : Всесоюзное творческо-производственное объединение "Киноцентр", 1991. - [50 с.] : ил., портр.

Роговцева, А. М. Мій Костя / Ада Роговцева. - Київ : Альтерпрес, 2011. - 285 с. : іл.

Статті

Брюховецька, Л. Маг українського кіно / Лариса Брюховецька //  Літературна Україна. - 2021. - 19 червня (№ 11-12). - С. 18-20. портр., фото.

Брюховецька, Л. Спрага за сильною особистістю / Лариса Брюховецька //  Кіно-Театр. - 1998. - № 3. - С. 56-58 : фот.

Олендер, В. "Костя вважав себе довічним учнем" : [інтерв'ю] / Віктор Олендер; Розмову веде Олексій-Нестор Науменко //  Кіно-Театр. - 2009. - № 3. - С. 20-23 : іл.

Погрібна, А. "Костянтин Степанков. Спомини після життя" / Анна Погрібна //  Кіно-Театр. - 2009. - № 2. - С. 43-44 : іл.

Танюк, Л. Кость Степанков як українська проблема / Лесь Танюк //  Кіно-Театр. - 2006. - № 1, № 2. - С. 20-24 (№ 1, 2006) ; С. 15-18 (№ 2, 2006) фот.

Тримбач, С. Актор Божою милістю : одинадцять років тому, 22 липня 2004-го полишив нас Кость Петрович Степанков / Сергій Тримбач //  День. - 2015. - 23 лип. ( № 129). - С. 10 : фото.

Інтернет-ресурси

https://megogo.net/ua/name/7880-kostyantin-stepankov.htmlhttps://megogo.net/ua/name/7880-kostyantin-stepankov.html

https://ridna.ua/2020/06/3-chervnia-1928-roku-narodyvsia-vydatnyy-ukrains-kyy-aktor-kostiantyn-stepankov/

http://uman.info/ua/news/kostyantyn-stepankov-z-me...v-by-prekrasnyy-agronom---3547

https://www.unian.ua/society/10193883-mi-zavzhdi-buli-disidentami-rogovceva-rozpovila-yak-vona-i-inshi-aktori-spivali-gimn-ukrajini-na-kuhni.html