КИЯНИ: ВІД А ДО Я: травня 2021

четвер, 27 травня 2021 р.

ГЕОРГІЙ ІВАНОВИЧ ДРОЗД – ДО 80-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Георгій Дрозд – радянський і український актор, чия творча біографія

Георгій Дрозд

пов'язана не тільки з драматичною сценою, але з кіно і телебаченням. У 1999 році виконавець отримав звання Народного артиста України. Він входив до Національної спілки кінематографістів України.

Георгій Іванович Дрозд народився в Києві 28 травня 1941 року в середньостатистичній сім'ї. Батько хлопчика був простим робітником. Дитинство Георгія прийшлося на важкий час. Підлітком він пізнав усі тяготи і злигодні Великої Вітчизняної війни, але зумів залишитися в живих.

Жвавий артистичний хлопчик закінчив школу і вирішив стати артистом. У 1963-му вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Початківцю пощастило – після вручення диплома молодого артиста запросили до роботи на професійній драматичній сцені.

Максим Дрозд

За плечима Георгія Дрозда два шлюби. Перший союз звів його з Людмилою Курортник. Обраниця була колегою по цеху, народила йому сина Максима. В молодості Дрозд-молодший захоплювався боксом і навіть став майстром спорту, але все ж не зміг залишитися осторонь від мистецтва і згодом став затребуваним виконавцем.

У 1997-му дружина Георгія Івановича прийняла рішення піти в монастир. Близькі не могли пояснити цей вчинок, адже раніше актриса була завсідником акторських квартирників і посиденьок. Все змінилося швидко: Людмила часто відвідувала церкву, а потім і зовсім з'їхала від сім'ї.

Щастя в особистому житті Дрозд-старший знайшов з Анастасією Сердюк

Анастасія Буніна

(Буніною). Вона також працювала актрисою. Різниця у віці в 27 років не стала перешкодою для закоханих, і вони одружилися. У 1997-му на світ з'явилася дочка, її назвали Клавдією. Закінчивши школу, дівчина вступила до театрального вузу і зараз реалізується як артистка.

Батько Максима Дрозда та Клавдії Дрозд-Буніною встиг поспілкуватися з онуками. Максим виховує 4-х дітей від 3-х різних жінок, тому Георгій Іванович сповна пізнав радість бути дідусем. Спільні фото представників 3-х поколінь збереглися в архівах.

Клавдія Дрозд-Буніна

Георгій Дрозд неодноразово зізнавався, що йому пощастило з умовами, в яких він розвивався як творчий діяч. Спочатку актор працював в Російському драматичному театрі в Одесі. Потім опинився в Латвії і був прийнятий в трупу Ризького академічного театру російської драми.

Список ролей, які довіряли артисту постановники, постійно збільшувався. Однією з пам'ятних вистав за участю Дрозда став проєкт Аркадія Каца «Що трапилося в зоопарку?».

Георгій Дрозд був успішним, втілюючи на сцені героїв творів російської літератури. Він зобразив Лопахіна із «Вишневого саду», Григорія з «Григорія Мелехова», Підсекальнікова із «Самогубця».

Глядачам припала до смаку його інтерпретація образів Макмерфі з «Пролітаючи над гніздом зозулі» і Нерона з «Театру часів Нерона і Сенеки». Виступаючи на підмостках ризького театру в головних ролях, українець за національністю Дрозд здобув популярність і отримав великий досвід.

На початку 1980-х він вирішив спробувати щастя в Москві. Пішовши з латвійської сцени, Георгій Іванович став членом трупи театру «Современник». У цьому колективі він не знайшов бажаного успіху і задовольнявся прохідними ролями. Амбіції взяли верх, і актор пішов у МХАТ. Він ледве встиг взяти участь в репетиціях вистави «Не боюся Вірджинії Вульф», як в родині почалися неприємності.

Цей період виявився непростим у житті виконавця. Один за одним померли сестра і батько. Мати потребувала підтримки сина, тому Георгію Івановичу довелося повернутися в рідне місто. Тут його запросили до Київського академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, в якому артист працював до 2013 року.

Дрозд відбувся як артист театру і кіно. Дебютом в кадрі для нього став епізод у фільмі «З днем народження». Більш успішною виявилася робота в кінокартині «Здрастуй, Гнат». У кінематографі Георгію Дрозду частіше діставалися образи другорядних персонажів, але артист вміло демонстрував драматичний потенціал і в них. Будучи універсальним актором, Георгій Іванович поставав на екрані в різних амплуа.

У стрічці Петра Тодоровського «Вірність» виконавцю довелося співпрацювати з Євгеном Євстигнєєвим. Роль командира взводу, що дісталася Дрозду, виявилася в числі знакових робіт в його фільмографії. Згодом партнерами артиста по майданчику ставали Андрій Болтнєв, Лев Перфілов, Борислав Брондуков та інші. З 1983 року артисту стали довіряти головні ролі. Він знявся в картинах «Останній аргумент королів», «Двічі народжений» та інших.

1990-2000-е принесли виконавцеві зайнятість в стрічках «Війна на західному напрямку», «Пастка», «Слід перевертня», «Вечори на хуторі біля Диканьки».

З розвитком телебачення і зростанням популярності

серіалів Георгій Дрозд виявився затребуваний

і в цій області. Актора задіяли в стрічках «Золото Кольджата», «Утьосов. Пісня довжиною в життя», «Таємниця Маестро», «Доярка з Хацапетівки–3 ». До числа останніх телепроєктів за його участю відносяться «Будинок з ліліями», «Справа для двох». Прем'єри відбулися в 2014 році.

У 2013-му лікарі діагностували у актора серйозне захворювання. Сам артист і його близькі не розповідали про хворобу. В інтерв'ю син Георгія Дрозда розповідав, що батькові регулярно роблять переливання крові. Однак це не допомогло – Георгій Іванович не видужав. Причиною смерті творчого діяча стало ослаблене здоров'я і відсутність результатів лікування. Актор помер 10 червня 2015 року. Могила виконавця знаходиться в Києві.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться у фонді Публічної бібліотеки імені Лесі Українки :

Московский театр "Современник" / [ред.-сост. Б.М. Поюровский]. - Москва : Центрполиграф, 2000. - 347 с. : фотоил., портр.

Резникович, М. Ю. Театр времен : жизнь театра : [в 2 кн.]. Кн. 1 / Михаил Резникович. - Киев : Альтерпресс, 2001. - 384 с. : ил.

Театр. ua : театр русской драмы / [текст О. Значковой]. - [Киев] : [Б. и.], [2011]. - 80 с. : ил.

Театр "Современник" / [ред. Л. Липова]. - Москва : Искусство, 1982. - 103 с. : фотоил.

Дрозд, Г. Звинувачувати час? : [інтерв'ю] / Георгій Дрозд; записала Валентина Грицук // Кіно-Театр. - 2001. - № 3. - С. 55-57 : фот.

пʼятниця, 21 травня 2021 р.

СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ ІВАНОВ – ДО 70-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Сергій Петрович Іванов – радянський і український кіноактор, режисер,

сценарист, телеведучий, член Національної спілки кінематографістів України. Заслужений артист України (1992). Народний артист України (1998). Був позаштатним радником з культури міністра фінансів України.

Сергій Іванов народився 22 травня 1951 у Києві в сім'ї науковців і митців. Його батько – український поет і філолог Петро Федорович Іванов (1921-1997), мати – Жанетта Михайлівна Іванова (Жовтобрюх) (1928-1993) була вченим-хіміком, дідусь – Михайло Андрійович Жовтобрюх був українським мовознавцем, сестра, що народилася на 13 років пізніше за Сергія, Леся Піша (Іванова) стала художницею.

Після закінчення київської 92-ї школи імені Івана Франка (в якій його бабуся Марія Іванівна Жовтобрюх викладала математику) вступив до Театрального інституту імені Карпенка-Карого. Був пластичний і чудово декламував вірші.

Кінорежисери примітили талановитого актора на третьому курсі, і до кінця навчання за його плечима було вже кілька ролей.

У 1972 році Сергій Іванов закінчив інститут і був запрошений Леонідом Биковим в картину «В бой идут только старики». А сталося це так. Биков зустрів Іванова на прохідній кіностудії і запропонував почитати сценарій. «Я уже прочитав, – відповів актор. – Буду грати». «Кого?» – здивувався Биков. «Кузнєчика!!!» Биков жартував потім, що взяв Іванова на цю роль через його молодечу зухвалість.

Режисер Леонід Биков зізнавався, що фільм про небо і льотчиків – його дитяча мрія. І льотчик на прізвисько «Кузнєчик» – це він сам у молодості. Іванов блискуче зіграв довірену йому роль. Цей фільм зробив молодого актора знаменитим на всю країну.

Ставши з 1972 року актором Київської кіностудії імені Олександра Довженка, Сергій Іванов дуже багато знімався в кіно саме в 70-ті: музична комедія «Ар-хі-ме-ди!», телесеріал «Народжена революцією» (роль Афіногена Полюгаєва), комедія «Дачна поїздка сержанта Цибулі», героїчна драма «Ати-бати, йшли солдати…» та багато інших.

Його герої, як правило, чарівні молоді люди з наносною серйозністю, які все ще
залишаються дітьми. Однією з найкращих робіт актора стала роль Ларіосика у драмі Володимира Басова «Дні Турбіних», знятій за творами Михайла Булгакова.

З розпадом СРСР розвалилися республіканські кіностудії. У Києві практично ніхто не знімався, актори спивалися, емігрували, вмирали… Сергій Іванов спочатку теж зневірився, але потім зібрався і вирішив діяти: у 1991 році сам поставив фільм «Медовий місяць», організував і очолив студію «Панорама», став біля витоків кінофестивалю «Молодість». Вів на телебаченні цикл передач «Наші за кордоном». Пробував писати вірші.

У кінці 90-х Іванов започаткував на телебаченні новий проєкт – серіал про замки Західної України, але встиг зняти тільки першу серію.

Сергій Іванов був терміново госпіталізований, коли йому стало зле, а згодом лікарі повідомили рідним: «Здало серце, інфаркт».