КИЯНИ: ВІД А ДО Я: КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ СТЕПАНКОВ

четвер, 1 червня 2023 р.

КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ СТЕПАНКОВ - ДО 95-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Костянтин Петрович Степанков (справжнє прізвище — Волощук) — український та радянський актор кіно та театру. Син розстріляного православного священника, брат вояка УПА. Народний артист СРСР (1977). Народний артист Української РСР (1974), лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2003) та премії імені Леоніда Бикова (1998). Чоловік української акторки Ади Рогоцевої.

Біографія

Народився Кость Волощук 3 червня 1928 року в маленькому селі Печеськи на Хмельниччині у священничій родині. Батько, отець Петро, свого часу близько товаришував із Олесем Даценком — ад’ютантом Головного отамана Армії УНР. До того ж і сам часом вельми нешанобливо відгукувався про більшовицьку владу. Коли отця Петра у 1937році вперше заарештували, він переказав дружині, щоб переписала дітей на своє прізвище – «Степанко». Під час запису додалася літера «в»…

Вдруге батька заарештували 1939-го і за рішенням «трійки» розстріляли. Мама Євгенія Василівна приховала від дітей батькову мученицьку загибель, тож Кость дуже довго сподівався знайти тата…

Георгій, молодший брат Костянтина, помер від голоду в 1933-му. Старший, Ігор, 15-річним пішов до Української Повстанської Армії й геройськи загинув.

У війну Кость опинився в окупованій німцями Умані. По війні голодував. Мама з найменшою, Лідою, виїхала до Узбекистану. Сина залишила опікунам — їхати із мамою Кость відмовився. Та він утік із дому, ховався, блукав, марно сподіваючись знайти татка, потрапив до колонії як безпритульний. І його повернули до опікунів…

Через багато років Костянтин Петрович запише у щоденнику: «Усе життя я брехав, брехав, щоб вижити. Правду про свою сім’ю я нікому сказати не міг, не знала Ада, не знали діти... Я і їм брехав. А ось на сцену виходив, не брехав. І в кіно у своїх ролях – не брехав».

Щоденник дружина, Ада Роговцева, знайшла вже по смерті чоловіка і оприлюднила у гранично щирій і болючій книзі «Мій Костя»…

По закінченню школи Степанков вступивдо Уманського сільгоспінституту на плодово-овочевий факультет, склавши екстерном іспити за перші два курси. Як згадував сам Костянтин Петрович, весь час, роками, він змушений був недоїдати, тож «дуже хотів швидше стати плодоовочеводом, щоб поближче до їжі — до хліба, картоплі, буряку, меду».

В інституті Степанков як член комітету комсомолу вів культмасовий сектор, де в його обов'язки входило запрошення відомих людей, котрі перебували в Умані, на зустрічі зі студентами та викладачами. Якось — було це у 1948-му — в Умані гастролював театр ім. І. Франка. Під час зустрічі з акторами студенти показали кілька уривків зі своїх вистав. На талановитого юнака звернув увагу і запропонував вступити до театрального інституту Амвросій Бучма — на той час актор та режисер Київського театру ім. Івана Франка, професор Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Саме тоді видатний актор і педагог розгледів у запальному аматорові акторський дар Божий! Костянтин Степанков зголосився на пропозицію Амвросія Максиміліановича і вступив до театрального інституту, де й вчився на його курсі на кіновідділі.

Степанков вдень навчався, а вночі, аби заробити на прожиття, працював грубником-опалювачем в інституті, розвантажував вагони. Вже тоді потерпав від сухот…

1953 року Кость закінчив інститут. І від 1953 року, протягом 31 року, працював педагогом і керівником майстерні Київського інституту ім. І. Карпенка-Карого.

Тут вони й зустрілися: неймовірно красивий, елегантний, талановитий викладач Костянтин Степанков і студентка Ада Роговцева — майбутня зірка театру і кіно. Зустрілися, щоб ніколи не розлучатися…

1955 року Степанков починає служити в театрі ім. Івана Франка. Його називали «білою вороною» — якось дуже відрізнявся. Хтось із колег зауважив, що Степанков «…переганяв за розумінням, як треба працювати» й що «…в ньому був запас, якого не було в інших…». Він же колись гірко скаже: «Там була така атмосфера, що й дошка розцвіла б. Я – не розцвів…».

Від 1968 року Костянтин Степанков – актор Київскої кіностудії ім. Олександра Довженка.

Від 1998 року — викладач кафедри телебачення в Київському університеті культури і мистецтв.

Його обожнювали глядачі й охоче запрошували режисери. Воєвода Свенельд у «Легенді про княгиню Ольгу»; колоритний Басаврюк у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки»; князь Чернігівський Мстислав у «Ярославі Мудрому»; «Зозуля» у «Білому птаху з чорною ознакою»; Ватажок у «Молитві за гетьмана

Мазепу»… Остання роль — батько у «Панні»… Загалом актор зіграв у кіно 148 ролей. Кінокритики називали його «обличчям українського кінематографа».

Костянтин Петрович був першим лауреатом премії ім. Леоніда Бикова.

Здавалося би, все склалося якнайліпше: кохана дружина, з якою майже 50 років у щасті; прекрасні донечка і синок, визнання і шана… А ще — «земний рай»: будиночок у чудовій місцині — в Жереб’ятині під Києвом: до Дніпра зовсім недалеко, а просто перед очима стеляться, скільки око бачить, неозорі луки…

У червня 2003 року в Будинку кіно Кость Петрович приймав вітання з нагоди 75-річчя від дня народження і 50-річчя творчої діяльності. Він бадьоро усміхався і жартами відповідав на жарти. Лише дружина, діти та найближчі друзі знали, яких зусиль це йому вартувало…

22 липня 2004 року народний артист Костянтин Степанков у віці 76 років помер від раку підшлункової залози…

«Коли його не стало, то не знала, як далі жити, адже здавалося, що мене розрізали навпіл», — скаже якось Ада Роговцева…

Його поховали у Жереб’ятині на місцевому кладовищі — так, щоб плив неподалік синій Дніпро і щоб стелилися до обрію заливні луки…

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Архангельская, Н. В. Константин Степанков / Наталия Архангельская. - Москва : Всесоюзное творческо-производственное объединение "Киноцентр", 1991. - [50 с.] : ил., портр.

Роговцева, А. М. Мій Костя / Ада Роговцева. - Київ : Альтерпрес, 2011. - 285 с. : іл.

Статті

Брюховецька, Л. Маг українського кіно / Лариса Брюховецька // Літературна Україна. - 2021. - 19 червня (№ 11-12). - С. 18-20. портр., фото.

Брюховецька, Л. Спрага за сильною особистістю / Лариса Брюховецька // Кіно-Театр. - 1998. - № 3. - С. 56-58 : фот.

Олендер, В. "Костя вважав себе довічним учнем" : [інтерв'ю] / Віктор Олендер; Розмову веде Олексій-Нестор Науменко // Кіно-Театр. - 2009. - № 3. - С. 20-23 : іл.

Погрібна, А. "Костянтин Степанков. Спомини після життя" / Анна Погрібна // Кіно-Театр. - 2009. - № 2. - С. 43-44 : іл.