Амвросій Максиміліанович Бучма — український актор і режисер.
Народився 14 березня 1891 у Львові в родині залізничника і пралі. Був останнім із дев'яти дітей бідної родини, де живими залишилися лише він і старша сестра Ольга. Батько Максиміліан (Максим) Петрович, людина крутої вдачі, покладав на сина великі надії, намагався вивчити його як слід, тому віддав до гімназії. Але з неї відмінника Бронека виключили з «вовчим квитком» за артистичні карикатури на вчителів.
Завдяки сестрі в 1905 році потрапив до Львівського театру товариства «Руська Бесіда» — до режисера Йосипа Стадника, де вперше ступив на професійну сцену. Був талановитим у музиці (самоук гри на скрипці), співах, танцях, імпровізації, копіював навколишніх і швидко став провідним актором. У 1905—1912 роках працював у театрі. Тут він здружився на все життя з Лесем Курбасом.
Під час Першої світової війни у 1914—1917 роках воював в австрійській армії унтер-офіцером. Був поранений. Потому його було засуджено до розстрілу за ляпас офіцеру. Був в облозі Перемишля, де мало не загинув від голоду й холери. Потім потрапив у російський полон. Працював на Турксибі, на каторжних роботах. Після втечі з Середньої Азії в тендері паровоза потрапив до України, де за рекомендаціями львів'ян-художників його було прийнято до Театру М. Садовського. Одночасно здобував освіту в Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. З колективом театру пропрацював з 1917 по 1919 рік, але видатних ролей на той час не зіграв. У 1919-му виїхав з театром на Захід, але в Стрию шляхи Садовського та Бучми розійшлись.
У 1919 організував разом із давніми партнерами та кумирами «Новий львівський театр» у Дрогобичі, що мандрував Наддніпрянщиною. Узимку театр затримався у Вінниці, куди перебралася з «денікінського Києва» родина Гната Юри. У Вінниці Бучма працював у вінницькій ЧК, зокрема, писав про це у своїх мемуарах так:
«У ті бурхливі дні я багато часу і сил віддавав роботі у Вінницькій чека. Через декілька місяців Вінницю захопили петлюрівці й білополяки. З групою товаришів я залишився в місті за завданням. Коли вночі прибігли мене заарештовувати, через вікно я вистрибнув у садок і втік з-під самого носа гайдамаків і пілсудчиків. За допомогою знайомого лікаря довелося близько місяця переховуватись у будинку для божевільних... Події і напружена робота підірвали моє здоров’я. Після вигнання білополяків я був звільнений від роботи в органах ЧК і повністю віддався театру».
20 січня 1920 Бучма й Юра об'єдналися, й на базі «Нового львівського театру» було утворено спільно з Гнатом Юрою та Семеном Семдором театр ім. І. Франка, керувати яким було передано Гнату Юрі (нині Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка — з 1926 року працює в Києві). Найзначнішою роллю цього періоду стала роль Барона («На дні» М.Горького у постановці Г. Юри).
Франківці довго (для того часу) затримались у Вінниці — до весни 1920-го, а влітку переїхали до Черкас. Тут стало очевидно, що Г. Юра після стажування у МХАТі своєю творчою орієнтацією тяжів до МХАТівського життєвідтворення. Йому були чужі ідеї сценічного перевтілення, образної умовності, яку сповідували Бучма та Курбас. Вони з Бучмою виявились художниками різної творчої крові. Бучма пішов від франківців.
Організував театр-студію ім. Франка та поплив по Дніпру до Херсона. Але внаслідок голоду на Херсонщині та хвороби першої жінки Бучми Поліни Самійленко спектаклі припинились. І театр розпався.
Після довгих поневірянь по розореній війною, революцією та громадянськими колотнечами Україні Амвросій Бучма потрапив до Києва, керував самодіяльним театром Перших залізничних майстерень, а коли Курбас організував своє Художнє Об'єднання «Березіль» (ХОБ), прийшов до давнього друга актором Четвертої майстерні.
У 1922—1926-му та 1930—1936 роках — провідний актор театру «Березіль» (спочатку в Києві, а з 1930 року — у Харкові). Опора Олеся Курбаса в театральному новаторстві, ідеальний «курбасовець» — філософ та арлекін. Тут талановитий Бучма став тим самим великим, геніальним актором української сцени. Тут він зіграв свої знамениті ролі, що стали класикою національного театру: Джимі Гіґґінс у п'єсі за однойменним романом А.Сінклера, Пузир у «Хазяїні» І.Карпенка-Карого, Лейба в «Гайдамаках» за Т.Шевченком, Задорожний в «Украденому щасті» І. Франка, Блазень у «Макбеті» В. Шекспіра та ін. У 1926-1930 роках працював у кінематографії як актор і режисер. На Одеській кінофабриці зіграв першу роль — Тараса Шевченка в однойменному фільмі 1926 року. Після «Нічного візника» (1929), де Бучма виконав роль Гордія Ярощука, українське німе кіно стало відоме у світі. Найбільше глядачів вразила сцена, де герой Бучми, візник, дізнає про смерть доньки від руки білогвардійця. Він у нестямі йде нічною Одесою, а за ним слідує його кінь, немов розуміючи, що стало. Він мав багато-багато записів у німому кіно — Микола («Микола Джеря»), Ярощук («Нічний візник»), німецький солдат («Арсенал»), Лейзер та Йоселе («П'ять наречених»), Еміль («Проданий апетит»), Сашко-музикант («Напередодні») та ін.
З 1926 року «Березіль» як найкращий театр України працював у Харкові (на той час столиці), а «франківці» — у «провінційному» Києві. Згодом столицю перевели до Києва, і відтоді театр ім. Франка посів столичне положення.
Гнат Юра, що він іще з 20-х років був опонентом Курбаса, почав укріплювати творчій потенціал театру, і першими, кого він хотів бачити у своєму театрі, були курбасівці. Після комуністичного партійного розгрому театру «Березіль» у 1933 році Курбаса зняли з посади керівника «Березіля», згодом заарештували та розстріляли. Між тим за Наказом Уряду 1935 року франківцями стали березільці Амвросій Бучма (вдруге) з жінкою Валентиною Бжеською, Наталя Ужвій, Дмитро Мілютенко. У театрі ім. І. Франка Бучма пропрацював до самої смерті — 20 років. Тут він зіграв ролі: Івана Коломійцева («Останні» М.Горького), Леніна («Правда» О. Корнійчука), Миколи Задорожного («Украдене щастя» І. Франка). У цій ролі найповніше виразився його талант, найяскравіше виявилися особливості акторської манери. Вистава була тріумфальною.
15 травня 1941 Україна урочисто відсвяткувала 50-річчя Амвросія Бучми, а 27 травня колектив театру виїхав на гастролі до Москви й Ленінграда. Майстерність А. Бучми викликала захват у широкого загалу московської публіки і здобула визнання від колег.
Війна не припинила роботи франківців. А. Бучма, на той час головний режисер театру, перебував разом з колективом в евакуації (Семипалатинськ, Ташкент). Виїздив на чолі фронтової бригади франківців на Сталінградський та Донський фронти (1942—1943 роки). Перебуваючи в Ташкенті, А. Бучма поставив на сцені Узбецького театру ім. Мукімі «Наталку Полтавку». Вистава йшла багато років по війні з незмінним успіхом у глядачів.
Після повернення до Києва сполучав роботу в театрі з роботою художнього керівника Київської кіностудії художніх фільмів (1945—1948 роки). Грав ролі: підпільник Лещук («Подвиг розвідника»), боцман Дзюба («В далекому плаванні»). За роль Макара Діброви в однойменній виставі за п'єсою О. Корнійчука одержав другу Сталінську премію другого ступеня (1949).
У повоєнний період А. Бучма трудився режисером в театрі й кіно. Консультував фільми. Викладав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого як професор. Серед учнів — народні артисти Н. Копержинська, К. Степанков. Амвросій Бучма — автор статей з проблем театрального мистецтва — збірка «З глибин душі» (1959). Виступав на радіо і телебаченні. Його обирали депутатом Київської міської ради, членом першої Президії новоутвореного після війни Українського Театрального Товариства. Амвросій Бучма був нагороджений орденами й медалями.
Помер 6 січня 1957 року внаслідок довготривалої хвороби Паркінсона. Похований на Байковому кладовищі в Києві (надгробок — граніт; скульптор Іда Копайгоренко, архітектор Л. О. Лось; встановлений 1964 року).
Література, яка знаходиться у Публічній бібліотеці імені Лесі Українки:
Бучма Амвросій Максиміліанович (1891-1957) : актор та режисер театру і кіно, педагог. Народний артист Української РСР (1940). Народний артист СРСР (1944) // Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта : [довідник]. - Київ : Велес, 2016. - С. 42-45 : портр.
Коломієць, Р. Франківці : [1920-1995] : театр і час, митець і влада, душа і сцена / Ростислав Коломієць. - Київ : [Сабат], 1995. - 304 с. : іл.
Нашому роду нема переводу. Славні династії та родини України / [ред. колегія : В.А. Смолій та ін. ; упоряд. М. Хлонь] - Київ : Імідж Україна, 2012. - 159 с. : іл.
Павленко, Г. Легенди архіву Амвросія Бучми / Г. Павленко. - [Київ] : [Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв], [2013]. - 99 с. : іл., портр.
Велимчаниця, О. Амвросій Бучма... / Ольга Велимчаниця // Кіно-Театр. - 2009. - № 2. - С. 52-54 : іл.
Вергеліс, О. Бучма. Оптимістична трагедія / Олег Вергеліс // Дзеркало тижня. - 2016. - 19 берез. (№ 10). - С. 14 : фото.
Заболотна, В. Мій дєдік Амвросій Бучма : хто ж він? Просто людина. Просто геній / Валентина Заболотна // День. - 2016. - 11-12 берез. (№ 42-43). - С. 22-23 : фото.
Немає коментарів:
Дописати коментар