Іва́н Сергі́йович Паторжи́нський — український оперний співак (бас), педагог, народний артист СРСР (1944), один з чільних представників українського вокального мистецтва. Лауреат Сталінської премії (1942). Депутат Верховної Ради УРСР 1–4 скликання (1938—1959). Професор Київської державної консерваторії.
Народився 20 лютого (3 березня) 1896 року в селі Петро-Свистунове, нині Вільнянського району Запорізької області. В родині було семеро дітей. У свої молоді роки батько Івана працював складальником шрифтів у місцевій типографії, а коли від свинцевого пилу захворів на туберкульоз, придбав хату в селі та згодом став дяком у місцевій церкві. Голосом Іван вдався в батька, який славився потужним басом. Іван вирізнявся серед братів тямущістю й голосом. Його першим наставником був місцевий дзвонар, від якого Іван з шести літ знав грамоту.
Закінчив Бахмутське духовне училище та Катеринославську духовну семінарію. У семінарії вчився вже після татової смерті як сирота за державний кошт. Сану не прийняв, оскільки мріяв про театр. У семінарії осягав таємниці співу, розвивав незвичайно сильний голос; співав у церковному хорі, організував чоловічий квартет, концерти якого проходили з аншлагом. Організував оперну студію й ансамбль, з якими виступав на Донбасі.
З 1917 року учителював на Донбасі, організував драматичний гурток, брав участь у виставі малоросійської трупи Колісниченка. Незабаром на нього звернула увагу співачка та педагог Зінаїда Малютіна (вихованка Московської консерваторії) і почала займатися з ним співом, готуючи до камерних концертів.
Згодом переїхав до Катеринослава (нині місто Дніпро), де одружився із Марфою Хомівною Снагою . 1925 року в них народилася дочка Галина.
Вокальну освіту здобув у Катеринославській консерваторії (1918—1922). Працював керівником і диригентом хорової капели, хормейстером у клубі друкарів, створив чоловічий вокальний квартет, викладав співи у школах.
1925 року став солістом Української Державної Столичної Опери у Харкові. Дебютом була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Серед іншого співав у дуеті з Марією Литвиненко-Вольгемут, творча дружба з якою тривала майже 30 років.
Від 1935 року — соліст Українського театру опери та балету в Києві. Мав надзвичайно сильний голос оксамитового тембру. Творчий діапазон був дуже великий: виконав сорок п'ять оперних партій; знявся у кінофільмах «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка».
У час радянсько-німецької війни перебував в евакуації, а також виступав з концертами на фронті.
З 1944 року й до 1960 року — професор Київської консерваторії за класом сольного співу. Серед студентів Паторжинського були Євген Червонюк, Дмитро Гнатюк, Андрій Кікоть. Створив свої принципи педагогіки, метод комплексного виховання співака. Любив повторювати фразу Шаляпіна: «Треба співати так само легко, як розмовляєш».
Неповторно виконував широко відомі «Ніченьку», «Ой кум до куми залицявся», «Старий капрал», «Казав мені батько», «Взяв би я бандуру», «Реве та стогне Дніпр широкий» та інші твори. Його голос легко впізнати за своєрідним оксамитовим тембром.
Гастролював у Польщі, Італії, Фінляндії, Канаді, Німеччині, США, Франції.
Провадив громадську роботу (у 1945—1954 роках — голова правління Українського театрального товариства). Микита Хрущов пише у спогадах, що Паторжинський, котрого як людину й співака поважав сам Сталін, разом із Марією Литвиненко-Вольгемут заступився за арештованого композитора Костянтина Данькевича і домігся його звільнення. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 1–4 скликання (1938—1959).
1953 року Паторжинський востаннє проспівав Карася із «Запорожця за Дунаєм» і покинув оперну сцену. У 1959 року в залі Київської консерваторії відбувся останній концерт видатного співака.
Помер 22 лютого 1960 року в Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі (надгробок — лабрадорит; скульптор Еліус Фрідман; встановлений 1963 року)..
Література, яка знаходиться у Публічній бібліотеці імені Лесі Українки:
Иван Сергеевич Паторжинский / [ред.-сост. Е.А. Грошева]. - Москва : Советский композитор, 1976. - 263 с. : фотоил., портр.
Іван Сергійович Паторжинський / [Т.О. Кириченко] ; Державний Ордена Леніна Академічний театр опери та балету УРСР ім. Т.Г. Шевченка. - Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. - 15 с. : іл., портр.
Неповторний Тарас Бульба. // Український історичний календар- ’96 : щорічник : науково-популярний та літературний альманах Історичного товариства Нестора-літописця. Вип. 2. - К., 1995.. - С. 72-73 : портр.
Чаговець, В. А. Нариси про майстрів театру / Всеволод Чаговець. - Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1956. - 211 с. : іл., портр.
Чаговец, В. И.С. Паторжинский : Народный артист СССР / Всеволод Чаговец. - Киев : Мистецтво, 1951. - 28 с. : ил., портр.
Сметанская, О. Внучка Ивана Паторжинского: "В Париже в гостях у брата дедушка встретил Шаляпина. Они сидели втроем и пели" : исполнилось 120 лет со дня рождения выдающегося украинского оперного певца, народного артиста СССР : [интервью] / Ольга Сметанская // Факты и комментарии. - 2016. - 15 апр. (№ 69). - С. 18 : фото.
Немає коментарів:
Дописати коментар