КИЯНИ: ВІД А ДО Я: ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ ЧУБИНСЬКИЙ

середу, 17 січня 2024 р.

ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ ЧУБИНСЬКИЙ - ДО 185-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Павло Платонович Чубинський – український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор гімну України.

Життєпис

Народився 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський (нині – у межах м. Бориспіль на вулиці Горянській, 14, Київська область, Україна; тоді Полтавської губернії) у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш «шляхетним» прізвищем – Чубинський.

Початкову освіту одержав від матері та домашніх учителів. Змалку починає захоплюватися географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення Другої київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географом Петром Петровичем Семеновим-Тянь-Шанським, який знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.

У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Василем Білозерським, братами Михайлом, Василем, Іваном та Олександром Лазаревськими та іншими. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключили з університету, і він деякий час жив на Чернігівщині у селі Ропша.

1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства.

Повернувшись в Україну, впродовж 1861-1862 років пише статті для «Основи»: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює з «Черниговским листком», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста», та з «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).

У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. Належав до течії хлопоманів. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в «Громаду», серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям».

Тієї осені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу.

17 січня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко.

Через рік він оселяється в Архангельську, де працює судовим слідчим, потім секретарем губернського статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі.

Сім років у засланні в Архангельську українець Чубинський працював на російську науку, зокрема, написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.

Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою надіслано експедицію навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які вирушають на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам'ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався).

У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України. Узимку 1869 року перебирається в Петербург, стає дійсним членом Географічного товариства та у травні 1870 року очолює етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західному краї.

З дружиною

Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії України, частини Мінської, Гроднянської (Білорусь), Люблінської і Седловецької губерній (Польща) та Бессарабію, де компактно проживали українці.

У 1872 році бере шлюб з Катериною Порозовою, сестрою дружини інженера-цукровара Толпигіна (Чубинський тоді служив у цукроварній фірмі Яхненків і Симиренка).

Упродовж 1873-1875 років – секретар (1875-876 – заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

В Емському указі 1876 р., скерованому проти української мови та українофілів, вказувалося на необхідність вислання М. Драгоманова і П. Чубинського як небезпечних агітаторів. У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.

У 1879 р. Чубинський тяжко захворів – його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка.

17 січня 1884 року, лише за один день до власного 45-річчя, його не стало. Прощалися з Чубинським в церкві Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.

Наукова діяльність

У період близько 1869-1871 років за результатами широкомасштабної експедиції Чубинський обробив та підготував до друку сім томів (у 9-ти книгах) «Трудів етнографічно-статистичної експедиції». До першого тому увійшли легенди, загадки, прислів'я, гадання, повір'я, до другого – міфічні та побутові казки, до третього – народний календар, до четвертого – обрядові пісні, до п'ятого – побутові пісні, до шостого – волосні суди, до сьомого – національні характери поляків, угорців, німців, чехів, євреїв, циган.

Ґрунтуючись на дослідженнях Павла Чубинського, за участю мовознавця Костянтина Михальчука у 1871 році була складена карта «південно-руські наріччя та говірки», яка позначала територію домінування української мови в другій половині XIX століття.

Чубинский, П. П. «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край» – Т.1-7. – СПб., 1872-1878.

Чубинский, П. П. «Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии» – СПб., 1869.

Чубинский, П. П. «О состоянии Хлебной торговли и производительности в Северном районе» (Архангельська, В'ятська, Костромська, Вологодська, Новгородська губернії Росії) – СПб., 1870.

Літературна творчість

Відомий також як поет, автор збірки віршів «Сопілка Павлуся» (1871).

Чубинський – автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла України ні слава, ні воля».

Існує декілька версій пісні

Текст був написаній за півгодини у 1862 році в Києві на вулиці Великій Васильківській, 122 у домі купця Лазарєва, де автор квартирував.

Вперше вірш опублікували у четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863-го року.

У Царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована 1908 р. в антології «Украінська муза».

Премії та нагороди

За свої цінні наукові праці одержав:

срібну медаль (1869);

другу срібну медаль (1870);

золоту медаль від Російського географічного товариства (1873);

золоту медаль 2 класу від Міжнародного конгресу в Парижі на Міжнародній Виставці в Парижі (1875);

Уваровську премію Петербурзької академії наук (1879).

Вшанування

У 1960-х рр. могилу Павла Чубинського було неофіційно впорядковано за участю окремих представників влади і народного господарства Бориспільщини попри те, що у ті часи офіційного засудження «українського буржуазного націоналізму» це могло коштувати їм кар'єри, а то і свободи. Серед іншого цю ініціативу, зокрема, підтримав і тодішній перший секретар Бориспільського райкому партії Іван Степанович Деревець, про що згадано у книзі спогадів про нього.

1963 року до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна» Відділ ООЛ видав серію марок, наліпок, франкотипів, поштових листівок із зображенням авторів гімну Павла Чубинського і Михайла Вербицького роботи митця Миколи Бідняка.

На будинку колишньої гімназії у Києві, де навчався П. Чубинський, встановлена меморіальна дошка.

У 1994 році в селі Чубинське засновано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Хутір Чубинського».

20 липня 2000 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1144 Бориспільському ліцею «Дизайн-освіта» було присвоєно ім'я Павла Чубинського. До 165-ї річниці від дня народження П.Чубинського у ліцеї був відкритий перший в Україні музей-кімната Павла Чубинського. Випускник ліцею 2001 року Юрій Цілик створив унікальне (єдине в Україні) «Мультимедійне зібрання матеріалів про життєвий шлях і творчість П. П. Чубинського», за що отримав перше місце на Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів у рамках Малої академії наук.

У 2001 році в Борисполі було встановлено пам'ятник.

У 2015 році в Києві з'явилася вулиця Павла Чубинського, в 2016-му – провулок в Житомирі та вулиця у Кривому Розі.

Заснована Всеукраїнська премія імені Павла Чубинського, а також премія Чубинського від Бориспільської міської ради.

Восени 2016 року на будинку в с. Млієві (нині Городищенського району Черкаської області), де з 1870 по 1873 рік проживав Павло Чубинський, встановили пам'ятну дошку.

У червні 1999 року засновано Internationale Paul Tschubynskyj Gesellschaft.

26 січня у Борисполі та 6 квітня у Білій Церкві відбувся «ЧубинськийFEST» (2019)

19 вересня 2019 року Комунальному закладу вищої освіти Київської обласної ради «Академія мистецтв» було присвоєне ім'я Павла Чубинського.

15 квітня 2020 року на Книшовому меморіально-парковому комплексі в Борисполі встановили перший в Україні пам'ятник Павлові Чубинському в повний зріст.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Державний Гімн України : Для мішаного хору в супроводі фортепіано : Клавір. - Київ : Музична Україна, 2003. - 8 с. : ноти.

Зиль, А. С. Народознавець. Павло Чубинський і його доба / А. Зиль. - Київ : Казка, 2009. - 400 с. : фотоіл., портр.

Хорунжий Юрій Михайлович Мужі чину : Історичні парсуни. - Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2005. - 424 с. : іл.

Чубинський Павло Ще не вмерла Україна. // Україно, нене моя! : Збірник. - Київ, 1993

Чубинський, П. П. Мудрість віків : українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського. Кн. 2 / Павло Чубинський. - Київ : Центр учбової літератури, 2019. - 196 с. : іл., портр.

Шаров, І. Ф. 100 видатних імен України / Ігор Шаров. - Київ : Альтернативи, 1999. - 504 с. : портр.

Статті

Савченко, С. Багатогранний талант : до 175-річчя від дня народження П. Чубинського (1839-1884) / С. Савченко // Дати і події : календар знаменних дат. - 2014 (перше півріччя). - № 1 (3). - С. 27-30.

Творець гімну України : 180 років з дня народження Павла Чубинського / підготував Віктор Шпак // Урядовий кур'єр. - 2019. - 19 січня (№ 12). - С. 8 : фото.

Шпак, В. Його дослідження стали улюбленими книжками Лесі Українки : 175 років тому народився автор Гімну нашої держави Павло Чубинський / Віктор Шпак // Урядовий кур'єр. - 2014. - 28 січ. (№ 16). - С. 8 : фото.