КИЯНИ: ВІД А ДО Я: БОГДАН ІВАНОВИЧ ХАНЕНКО - ДО 175-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

середу, 17 січня 2024 р.

БОГДАН ІВАНОВИЧ ХАНЕНКО - ДО 175-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Богдан Іванович Ханенко – український колекціонер старовини і творів мистецтва, меценат, промисловець. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Член Державної ради Російської імперії.

Життєпис

Народився 11 (23) січня 1849 року в родовому маєтку Ханенків на Чернігівщині: село Лотоки Суразького повіту Чернігівської губернії.

Походив із знатного козацького роду Ханенків. Батько його, колезький секретар Іван Іванович Ханенко, був нащадком гетьмана Правобережної України Михайла Ханенка. Мати – Катерина Богданівна Нілус – була дочкою генерал-майора. Сам Богдан був старшим з чотирьох дітей подружжя Ханенків.

Навчався у 1-й Московській гімназії. Потім вчився на юридичному факультеті Московського університету.

У столиці Ханенко потрапляє в художнє середовище, відвідує зібрання художньої інтелігенції, зустрічається з відомими художниками – Айвазовським, Шишкіним, Крамським, Куїнджі та зарубіжними антикварами. Він починає скуповувати предмети мистецтва, що в ті часи було модною практикою.

У 1871 році закінчив навчання на юридичному факультеті Московського університету зі ступенем кандидата права.

Здобувши звання кандидата права, Ханенко переїхав до Петербурга, де вступив на службу до департаменту юстиції. У Петербурзі обіймав посаду мирового судді.

Захоплення Ханенка підтримала і його дружина Варвара з роду Терещенків, з якою він познайомився у Москві й одружився в 1874 році. У весільну подорож вони вирушили у Європу, відвідуючи найбільші художні галереї Італії, Німеччини, Франції.

Варвара Ханенко

На найбільших мистецькіих аукціонах вони зав’язують стосунки з антикварами Парижа, Рима, Флоренції, Відня, Берліна, Мадрида, Мюнхена, Варшави, Неаполя. Ця подорож поклала початок унікальній колекції творів мистецтва, яка згодом лягла в основу п’яти київських музеїв.

У 1876-1882 роках Богдан Ханенко – член Варшавського окружного суду. Вийшовши у відставку, подорожував у Західній Європі. З кінця 1880-х років оселився в м. Києві.

Діяльність Б. Ханенка поширюється у кількох напрямах: сільськогосподарське і промислове підприємництво, фінанси, державна законотворчість, благодійництво, охорона здоров’я, народна освіта, історія, мистецтво.

Він очолював Управління справами буряко-цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків (своїх родичів з боку дружини), входив до складу управлінь кількох київських банків.

Богдан Ханенко відомий як власник та дослідник цінних зібрань предметів археології та світового мистецтва, упорядник і видавець наукових каталогів (у тому числі французькою мовою), спонсор археологічних досліджень в Києві та по Україні. Його дружина однією з перших почала збирати давньоруські ікони.

Ханенко провадив на власні кошти археологічні розкопки переважно на території Київщини. Видав збірник «Старожитності Подніпров'я» (рос. Древности Поднепровья, 1-6, 1899-1907 рр.).

Ханенко зібрав велику колекцію творів мистецтва і бібліотеку. У нього виникла думка про музей. Ханенко вважав, що «мати, наприклад, картину Тиціана чи грецький мармур V ст. і не показувати ці речі – це те ж саме, що привласнити собі одному неопубліковані твори Пушкіна, Гете чи Шекспіра. Творіння геніїв за своєю суттю не повинні належати тим, хто ними володіє».

Музей облаштовують у Києві, куди у 1885 році переїжджають Ханенки. На вулиці Алексіївській (нині Терещенківська, 15) зводиться особняк, який з часом перетворюється в загальнодоступний художній музей. Над оздобленням будівлі працював відомий художник Врубель. Поруч побудували семиповерховий будинок для здачі квартир у найм, кошти за які використовуються для утримання музею.

За 50 років Ханенки зібрали 1200 художніх творів, а також багату бібліотеку з мистецтвознавства.

Збірку археологічних знахідок й мистецьких творів Ханенко передав до Музею мистецтв у Києві, на основі якого згодом і було засновано Музей мистецтв Всеукраїнської академії наук, який потім довгий час називався як «Київський музей західного і східного мистецтва». А тепер це Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Богдан Ханенко зіграв головну роль і у заснуванні Київського художньо-промислового й наукового музею (офіційно відкритий в 1904 р.), основу експозиції якого склала археологічна колекція Ханенків (3145 предметів).

До його експозиції входили й унікальні речі, знайдені під час розкопок, зокрема – бивень мамонта із Кирилівської стоянки.

Був членом:

Археологічної комісії,

Київського товариства старожитностей і мистецтв,

Історичного товариства Нестора Літописця,

почесним членом Імператорської Академії мистецтв й інших наукових товариств.

З 1892 року – директор-розпорядник, а потім – голова правління Південноросійського «Товариства сприяння землеробству» («Землеробський синдикат»).

Від 1896 року – директор-розпорядник і голова правління «Товариства цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків».

На початку 1890-х років:

член Всеросійського товариства цукрозаводчиків,

член Київського Біржового товариства,

голова Київського комітету торгівлі і мануфактури.

У 1906-1912 рр. – виборний член Державної Ради Російської імперії від промисловців. Член партії октябристів.

Незадовго до своєї смерті 26 листопада 1916 року Ханенко залишає заповіт, в якому доручає дружині підготувати й передати громаді міста його колекцію мистецтва, згодом – увесь маєток та книгозбірню, а також великий прибутковий будинок по сусідству – для створення та підтримки існування в Києві музею світового мистецтва. У заповіті було застереження, що музей має носити їхнє ім’я, а Варвара Ханенко має залишитися довічним розпорядником колекції та будинку й повинна закінчити справу їхньою життя – підготувати зібрання до перетворення його на міський музей.

Помер Богдан Ханенко 26 травня (8 червня) 1917 року.

Варвара Ханенко не пристала на пропозицію виїхати до Німеччини і там відкрити музей на привілейованих умовах, а звернулася в 1918 році до Української Академії наук з проханням прийняти подарунок на умовах її чоловіка.

Спочатку зібрання було названо «Другим державним музеєм», потім на два роки йому було повернуто ім’я засновників. Згодом це рішення було скасовано «за відсутності за Ханенками революційних заслуг, так чи інак пов’язаних зі служінням пролетарській культурі».

У 1930-ті роки з нього відокремились сучасний Національний музей історії України і Національний художній музей України.

Колекції Ханенків були основою і для створення у 1964 році Музею історичних коштовностей та Державного музею українського народно-декоративного мистецтва. Деякі з їхніх матеріалів зберігаються у Київському музеї російського мистецтва, Державному музеї-заповіднику Києво-Печерська лавра, Полтавському краєзнавчому, Одеському археологічному музеях.

У пам’яті сучасників Богдан і Варвара Ханенки залишилися і завдяки своїм добрим справам – вони утримували лікарні для бідних, пологові будинки, заснували торгові школи (чоловічу і першу в Росії жіночу), опікувалися археологічними розкопками та «Фондом дамського комітету».

Могила Богдана і Варвари Ханенків