КИЯНИ: ВІД А ДО Я: МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ ДРАГОМАНОВ

понеділок, 27 вересня 2021 р.

МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ ДРАГОМАНОВ - ДО 180-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Народився Михайло Петрович Драгоманов

Михайло Драгоманов

30 вересня 1841 р. у м. Гадячі на Полтавщині в родині дворян. Особистість Михайла формувалася серед простого люду. Батько, чесна і справедлива людина, добре ставився до селян. Дядько Яків був колишнім декабристом. Він учив хлопця набувати знань, щоб віддати себе праці для добра рідного краю.

М. Драгоманов навчався у Полтавській гімназії, де цікавився гуманітарними дисциплінами і, насамперед, минулим українського народу. Місцевий учитель історії О. Стронін прищепив Михайлові інтерес до праць європейських просвітителів Вольтера, Руссо, Дідро та ін.

1859 р. М. Драгоманов вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Ще під час навчання він викладав у недільній школі на Подолі, а після її закриття – у Тимчасовій педагогічній школі.

Закінчивши університет, Драгоманов працює в Другій київській гімназії. Саме педагогічна діяльність приводить його 1863 р. до київської «Громади». Тут він знайомиться з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком та іншими діячами.

Свою роботу в «Громаді» М. Драгоманов спрямовував на зближення школи з життям, охоплення освітою широких мас, максимальне підвищення її ефективності. На цю тему він опублікував низку статей у газеті «Санкт-Петербургские ведомости».

Драгоманов досліджував історію стародавнього світу, простежуючи механізм функціонування суспільства та держави, і дійшов висновку, що суспільство є цілісною системою, розвиток якої тісно пов’язаний з економікою, соціальними відносинами, політикою, духовною культурою.

1864 р. Драгоманов одружується з актрисою Людмилою Кубинською, яка стане йому вірною помічницею. У першій половині 1870-х pp. вона організувала товариство денних початкових шкіл у Києві, перекладала й популяризувала в російських журналах твори українських письменників. Першою ґрунтовною працею М. Драгоманова стала «Малороссия в ее словесности», у якій він показав себе неординарним істориком із власною концепцією, що суперечила офіційній. Драгоманов доводив, що сучасний український народ є спадкоємцем не лише козаків, а й державницьких традицій Київської Русі, Галицького князівства.

Меморіальна дошка,

розміщена на стіні

Червоного корпусу

Київського університету

З 1864 р. Михайло Петрович працював приват-доцентом, а з 1870 р. – доцентом Київського університету Св. Володимира. Згодом з метою вдосконалення своєї кваліфікації Михайло Драгоманов від’їздив за кордон на три роки. Він досліджував місцеві архіви у Гейдельберзі, Берліні, Римі, Відні, Флоренції та ін., а також знайомився з європейськими країнами, передовою думкою і провідними політичними теоріями, зокрема П.-Ж. Прудона.

1873 р. М.П. Драгоманов повернувся до Росії з уже сформованою політичною доктриною федеративного соціалізму. Майбутня держава уявлялася йому федерацією вільних громад, які б об’єднували людей на підставі спільних територій та господарської діяльності й становили автономні національні одиниці.

М. Драгоманов рішуче засуджував політичні авантюри та насильницькі революції, вважаючи, що будь-який політичний рух повинен характеризуватися участю в ньому народу.

Велику увагу приділяв учений культурно-просвітницькому етапу творення держави, вважаючи, що в суспільстві, яке нездатне керувати собою, самоуправлятися, не може бути й мови про радикальні зміни. Тому Драгоманов опікувався розвитком української літератури, вітав появу «Граматики» П. Куліша, ретельно досліджував творчість Т.Г. Шевченка.

М. Драгоманов брав активну участь у громадському житті Наддніпрянської України 1873-1875 pp. Займався викладацькою роботою, брав участь у діяльності Київської громади, редагував газету «Киевский телеграф», налагодив стосунки з російськими народниками Желябовим, Дейчем, Степановичем, збирав кошти для повстанців проти турецького гніту в Герцеговині. Не полишав і дослідницької роботи. Спільно з В. Антоновичем він видав працю «Исторические песни малорусского народа», а також власні праці «Малорусские народные предания и рассказы», «Про українських козаків, татар і турків» та ін.

Чимало сил доклав М. Драгоманов для налагодження зв’язків між українським рухом у Наддніпрянщині й на західноукраїнських землях. Він активно співробітничав з І. Франком, О. Терлецьким, В. Навроцьким та іншими молодими галицькими діячами. Статті М. Драгоманова друкувалися в газетах і журналах «Правда», «Діло», «Друг», «Громадський друг». Він намагався донести до свідомості галичан значущість тих всеукраїнських завдань, що стояли перед ними.

У середині 1870-х pp. сили реакції розпочали наступ на український рух. Було закрито «Киевский телеграф», а 1876 р. вийшов Емський указ Олександра II, що унеможливлював подальший розвиток української культури й національної науки. Драгоманова було звільнено з університету за політичну неблагонадійність. Наступного року за дорученням «Громади» він виїжджає за кордон і засновує в Женеві вільну українську друкарню, а також займається політичною роботою.

Цькування українства в Росії вплинуло на радикалізацію поглядів М. Драгоманова. У своїх статтях «Турки внутренние и внешние», «До чего довоевались», «Внутреннее рабство и война за освобождение» він висловлює думку, що боротьба за політичні свободи так само необхідна, як і культурницька праця.

У журналі «Громада» Драгоманов висвітлив свою мету перебування за кордоном, вказавши на те, що зв’язок України з Європою повинен бути двостороннім. Тобто потрібно надати українському рухові загальноєвропейського звучання. 11 травня 1878 р. Драгоманов виступив на літературному конгресі в Парижі з доповіддю «Література українська, проскрибована урядом російським». Розповівши про багатство української літератури, він висловив сподівання, що «Конгрес не залишиться байдужим до наших скарг і знайде спосіб допомогти».

Перебуваючи за кордоном, Драгоманов активно проводив також видавничу і публіцистичну діяльність. Протягом 1878-1881 pp. виходять п’ять номерів журналу «Громада», який став для України тим, чим «Колокол» Герцена для Росії. Саме у «Громаді» з’явилася політична програма українського руху з вимогою повної самостійності спілки вільних громад України. Драгоманов редагував ще один журнал «Вольное слово» і публікував статті, присвячені боротьбі проти самодержавства, розвиткові української літератури та освіти. Досліджував М. Драгоманов також історичне минуле українського народу, зокрема часи козаччини. Він не поділяв поглядів П. Куліша про те, що козаки були лише «розбишаками», а доводив, що козаччина своїм устроєм наближалася до вільних європейських держав.

М. Драгоманов тісно спілкувався з російською еміграцією, членами «Народної волі», «Чорного переділу» та інших народницьких організацій, проте разом з тим критикував їх у статті «Малоруський інтернаціоналізм» за нехтування національним питанням.

Видання «Громади» та статті М. Драгоманова у «Вольном слове» привернули увагу всієї Європи. Проте його стосунки з українським рухом в Росії складалися значно гірше. Радикалізація поглядів Драгоманова, з одного боку, й наступ реакції в Росії – з іншого призвели до припинення фінансування «Київською громадою» журналу Драгоманова. Відтоді Драгоманов розраховує лише на підтримку діячів українського руху Галичини. 1886 р. він публікує статтю «Напередодні нових смут», де висуває ідею створення української радикальної партії. Ця ідея знайшла широку підтримку серед галицьких українців.

Блискуче освічена людина, М. Драгоманов спирався на багатющий досвід, накопичений людством, на праці визначних філософів Ф. Лассаля, Г. Спенсера, О. Конта. Найважливішою, на його думку, є ідея європеїзму, зв’язку України із Західною Європою, що має сприяти прогресу нації. Історик ніби передбачав драматичну і героїчну долю свого народу, який лише в кінці XX ст. здобув свободу і незалежність.

В останні роки свого життя Драгоманов жив у Болгарії. 1888 р. у Софії було засновано Вищу школу, що перетворилася на університет. 1889 р. Драгоманова запросили в цей навчальний заклад на посаду професора кафедри загальної історії. Одночасно він редагував науковий «Сборник за народни умотворения, наука и книжнина». Проте не забував і про Україну. Був ідейним натхненником Русько-української радикальної партії, створеної 1890 p., публікував у друкованому органі цієї партії «Народ» свої статті. Пізніше співробітничав у заснованій І. Франком газеті «Хлібороб», написав передмову до його книжки «В поті чола».

За кілька років до смерті М.П. Драгоманов написав працю «Чудацькі думки про українську національну справу». Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії.

Ідеї лібералізму, проголошені М. Драгомановим, стали основними у середовищі провідних діячів української літератури, культури і науки – Лесі Українки, І. Франка, М. Грушевського, Б. Кістяківського.

Помер М. Драгоманов 2 липня 1895 р. в Софії. Дружина вченого і син Світозар брали активну участь в українському русі. Його справу продовжила й небога, Леся Українка. Вже наступного року після смерті Драгоманова вона заснувала соціал-демократичний гурток у Києві.

Вшанування пам’ті:

Ім'я 1920 року присвоєне Національному педагогічному університету.

Бюст на вході

до НПУ імені

Михайла

Драгоманова

1993 року Українська студія телевізійних фільмів випустила фільм «Титан. Михайло Драгоманов» (сценарій Володимира Колодяжного, режисер Олексій Мажуга).

2001 року з нагоди 160-річчя від дня народження науковця НБУ випустив