ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ МИКОЛАЙЧУК - -ДО 80-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Іван Васильович Миколайчук — український кіноактор, кінорежисер,

Іван Миколайчук

сценарист, лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та має дві режисерські роботи. В УРСР носив тавро «неблагонадійного».

Народився 15 червня 1941 в селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області у багатодітній селянській родині. Іван був одним із 13 дітей. Дехто з його братів і сестер досі мешкає в селі Чортория. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу.

З 12 років Іван грав у сільському самодіяльному театрі . Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука).

1957 року закінчив Чернівецьке музичне училище, 1961-го — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської.

29 серпня 1962 року одружився з акторкою того ж театру Марією Карп'юк.

У 1963-1965 роках навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Віктора Івченка).

У кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».

Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Той привів його, аби студента взяли в картину “Тіні забутих предків”. За легендою, режисер фільму Сергій Параджанов з поваги до Івченка дав команду зробити пробу, одначе без нього.

 Вже, йдучи зі студії, прошепотів на вухо операторові Юрію Іллєнку, щоб той не заряджав плівку. Студенту належало проказати невеличкий монолог з епізоду різдвяного свята. Він заговорив, а потому помолився Богу, перехрестився. Отут Іллєнка і пробило: Іван справді молився...

 

 

Будинок на вулиці І. Миколайчука,

в якому жив Миколайчук

 у 1971—1987 роках

Меморіальна дошка на вул. І. Миколайчука

 

Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі. «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21-й країні увійшли до Книги рекордів Гіннеса. 

У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кінематографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом.

У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. У «Пропалій грамоті» він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.

У 1970-х роках почалися гоніння на діячів української культури. Випровадили з кіна, а потім заарештували Сергія Параджанова. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Уперше це сталося ще 1968 року під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології».

Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях.

«Тіні забутих предків» на довгий час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років. Івана Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж п’яти років за вказівками партійних бонз його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.

Меморіальна дошка на корпусі

кіностудії ім. О. Довженка

 

 

 

Лише 1979 року завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

Наступний фільм, «Така пізня, така тепла осінь» (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як «Вавилон ХХ».

 

1983 року Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана»,  1984-го

Могила на Байковому цвинтарі

готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили тільки восени 1986-го. Проте через важку хворобу автор почати зйомки так і не зміг. Іван Миколайчук помер 3 серпня 1987 року в Києві. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

 

 

 

 

Шановні користувачі!

 Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться у читальній залі відділу краєзнавчої літератури та бібліографії:

Бондаренко, Б. Кохання із запахом лілій : легендарний український актор Іван Миколайчук одружився під час зйомок "Тіней забутих предків", виховував прийомного сина й боровся з онкологією / Богдан Бондаренко //  Історія плюс. - 2020. - № 8. - С. 18-19 : фото.

Брюховецька, Л. Іван Миколайчук. Коли гра є самою правдою / Лариса Брюховецька  / Лариса Брюховецька, Вікторія Котенок. Талант і гра. Українські актори театру і кіно . - Київ : Саміт-книга, 2020. - С. 110-130 : фотоіл.

Краснодемський, В. Іван Миколайчук, якого ми досі не знали : 15 червня народився видатний кінематографіст / Володимир Краснодемський //  Голос України. - 2020. - 13 червня (№ 95). - С. 14 : фото.

Миколайчук Іван Васильович : (народ. 1941 р. - пом. 1987 р.) //  100 знаменитих людей України. - Х. : Фоліо, 2005. - С. 305-309.

Миколайчук Іван Васильович // Мистецтво України : біографічний довідник / за ред. А.В. Кудрицького. - Київ : Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1997. - С. 411.

Миколайчук Іван Васильович  // Митці України : енциклопедичний довідник / за ред. А.В. Кудрицького. - Київ : Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1992. - С. 400.

Миколайчук Іван Васильович // Шевченківські лауреати, 1962-2012 : енциклопедичний довідник / вступ. сл. Б.І. Олійника ; авт.-упоряд. М.Г. Лабінський. - Київ : Криниця, 2012. - С. 445-447 : портр.

Миколайчук Іван Васильович  // Універсальний словник-енциклопедія : УСЕ / Керів. проекту О. Коваль, ред. М. Попович [та ін.]. - Київ : Ірина, 1999. - С. 858 .

 Олійник, Т. О, як натхненно він умів не грати! : акторові Іванові Миколайчуку виповнилося б 75 років / Тетяна Олійник //  Україна молода. - 2016. - 10-11 черв. (№ 74). - С. 14 : фото.

[Рафальська, Г. В.] Іван Миколайчук : (1941-1987 рр.) / [Г. В. Рафальська] //  100 видатних українців. - К. : Видавництво Арій, 2006. - С. 487-492 : портр.

Руда, Т. П.  Миколайчук Іван Васильович : [коротка біографічна довідка] / Т. П. Руда //  Кияни : біографічний словник. - К. : Фенікс, 2004.. - С. 239.

Тримбач, С. Іван Миколайчук і смерть : він полишив нас 32 роки тому / Сергій Тримбач //  День. - 2019. - 6 серпня (№ 139). - С. 6-7 : фото.