КИЯНИ: ВІД А ДО Я: ГРИГОРІЙ РОМАНОВИЧ КОХАН - ДО 90-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

вівторок, 22 червня 2021 р.

ГРИГОРІЙ РОМАНОВИЧ КОХАН - ДО 90-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Григорій Романович Кохан – український кінорежисер, сценарист, художник, народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, лавреат Державної премії України імені Олександра Довженка, член Національної спілки кінематографістів України, лицар ордену «За заслуги» (2001), автор кінострічки про УПА «Страчені світанки» (1995).

Народився Григорій Романович 23 червня 1931 року в селі Бортків поблизу Золочева в українській родині. Був п’ятою, наймолодшою, дитиною.

У 1955 році закінчив художній відділ Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова, а у 1964-му – Вищі режисерські курси Всесоюзного державного інституту кінематографії.

З 1955-го по 1962-й роки Григорій Романович працював у Вірменському державному видавництві художньої літератури.

З 1962-го по 1969-й – режисер Київської кіностудії науково-популярних фільмів.

Його тодішні роботи – «Кам’яний живопис» і особливо «Сотвори своє сонце» – про народну майстриню Марію Примаченко. Скільки було там любові та вміння заражати тією любов’ю, скільки вишуканого мистецького смаку!..

Григорій Кохан: Про ті часи і про себе ...

«Саме «Червоні лелеки» відкрили мені шлях у художнє кіно... Так сталося, що цю картину подивився Михайло Стельмах. А я дуже любив твори Стельмаха, бо в нього мова була така народна... українська... І коли мені Стельмах подзвонив і запропонував: «Я написав сценарій «Хліб і сіль», чи не хотіли б Ви його зняти?» Я кажу : «Як? Я ніколи не знімав художнього кіно», тобто мені, звичайно, хотілося спробувати, але я чув, що у світі художнього кіно нема щирих друзів, один одному заздрять. У нас же, на науково-популярній студії, тоді директором став Борис Петрович Остахнович, він згуртував прекрасний колектив, де ніколи не було заздрості, навпаки – панували взаємодопомога, підтримка, одне одному допомагали, раділи нагородам. Пам’ятаю, були там Мила Михалевич, Володя Хмельницький, Міша Юдін (режисери): одне задоволення з ними спілкуватися. Коли щось збирався робити, то читав їм сценарій, а вони мені: ми ділилися, були одним цілим... Боже мій, кинути цей колектив і кудись іти?.. Але все-таки думаю – спробую... Тим більше, що Борис Петрович сказав: «Йди спробуй, якщо не вийде – повернешся...».

З 1969-го – режисер Національної

кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.

Перша робота (у співавторстві з М.Макаренком) на кіностудії імені О.Довженка – «Хліб і сіль» за романом Михайла Стельмаха – вписувалася в напрям, який називають «українським поетичним кіно» (а точніше – міфопоетичним). І, водночас, то був власний почерк і власне розуміння того, в чому саме полягає Поезія і Правда народного життя.

А в «Живій воді» попробувався й колір разом з оператором Олександром Антипенком, який перед тим зняв знамените чорно-біле «Моління / Мольбу» з Тенгізом Абуладзе. Колір Антипенко випробовував вдруге – після «Київських фресок» Сергія Параджанова.

Здавалося, є успіх, є вироблений стиль, набір інструментів для читання реалій. Та зненацька усе це ламається, і в середині 1970-х Григорій Кохан заходжується робити один телесеріал – «Схованка біля Червоного каменю», а потім і другий – «Народжена революцією»: десять серій про історію радянської міліції на основі конкретної долі, конкретної сім’ї. Тоді серіали знімали не так, як зараз (косо, криво, аби живо), а по-дорослому – як звичайне кіно. То ж і не дивно, що робота забрала ледве не п’ять років. Зате який успіх у глядачів! І у держави, від якої друга в історії нашого кіно Державна премія СРСР!

І знову переміна – масштабний епос «Ярослав Мудрий» уже на початку 1980-х. Виклик кидався самому Голівуду! Багато що вдалося у стрічці, і успіх би розвинути, одначе вже наставали інші часи…

Та все ж постали фільми: «Циганка Аза» за знаменитою п’єсою Михайла Старицького (жорстка мелодрама з живими, невигаданими пристрастями і чітко виписаним любовним трикутником) і чотирисерійний «Кармелюк» з Іваном Гаврилюком у головній ролі.

І 1990-ті… Кіно українське почало сповзати у прірву безгрошів’я і повної ігнорації з боку держави: рятуйтесь самі під гаслом «дайош жанрове кіно». Кохан виклик приймає на ділі: пригодницькими, жанровими стрічками «Убити шакала», «Бухта смерті», «Стамбульський транзит», серіалом «Війна» (разом з Тимофієм Левчуком) – про непрості і незрідка непрочитані сторінки останньої війни-біди. А далі – «Страчені світанки» на близькому для режисера життєвому матеріалі повоєнної Галичини (сам-бо із тих країв). І – «Тупик» (одним із сценаристів був зовсім молодий тоді Андрій Кокотюха) в кінці 1990-х: що називається, в лузу. Про крах цінностей в українському суспільстві. Це тоді, коли чимало інтелігентів ще вірили в благії наміри влади і самого суспільства. Жорстко і прямо — правда, якою вона є…

Григорій Кохан і сам зіграв кілька епізодичних кіноролей у фільмах…

Потім викладав у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

У 2007 році про життя і творчість режисера Григорія Кохана була знята телепередача (в 3-х частинах) «Кохана мить» у циклі культурологічних програм «Портрет» телекомпанії «ГЛАС».