Віктор Платонович Некрасов — український, радянський письменник і дисидент.
 |
| Віктор Некрасов |
Народився 4 (17) червня 1911 року в Києві (Російська імперія) в сім'ї лікаря. Навчався на архітектурному відділенні Київського інженерно-будівельного інституту й одночасно в театральній студії при театрі російської драми, яку закінчив 1937 року.
Працював актором і театральним художником у театрах Києва, Владивостока, Кірова та Ростова-на-Дону.
З початком радянсько-німецької війни відмовився від «броні», пішов на фронт. Пройшов шлях від Ростова до Сталінграда. Був інженером саперних військ, командував батальйоном. Двічі серйозно поранений. Після Сталінградської битви вступив у ВКП(б), перші сумніви щодо якої у нього з'явилися вже 1946 року після відомої постанови про журнали «Звезда» і «Ленинград».
 |
| В. Некрасов .1945 рік. |
1946 року в журналі «Знамя» опубліковано повість Некрасова «В окопах Сталінграда», за яку він одержав Сталінську премію другого ступеню в 1947 році. Всю премію Некрасов віддав на купівлю інвалідних візків для інвалідів війни.
1963 року розглядалася персональна партійна справа Некрасова за нариси про Америку «По обидва боки океану», яка закінчилася суворою доганою.
1966 року підписав листа 25 діячів науки та культури Генеральному секретареві ЦК КПРС із протестом проти реабілітації Сталіна, що стало початком його опозиційної громадської діяльності.
Восени 1966 року підписав колективний лист до
 |
| Дом по вул. Хрещатик,15, де жив В. Некрасов |
Верховної Ради РРФСР з протестом проти нових статей кримінального законодавства (190-1 і 190-3 КК РРФСР), введених для боротьби з інакодумством.
1969 року — нова персональна партійна справа за лист на захист В.Чорновола і виступ у день 25-річчя розстрілу євреїв у Бабиному Яру.
За сценаріями Некрасова знято фільми: «Солдати» (художній); «Невідомому солдатові» (документальний фільм з багатьох частин; дістав почесну нагороду на Лейпцизькому фестивалі документальних фільмів), «58 хвилин в Італії» (хронікальний).
1970 року твір Некрасова вперше опубліковано за кордоном (журнал «Грани», №74).
У червні 1972 року співробітники КГБ провели в нього обшук, під час якого виявили самвидав.
1972 року Некрасова виключили з КПРС.
17 січня 1974 року після проведення обшуку в Некрасова вилучено 7 мішків рукописів, книг, журналів, газет, листів, фотографій та ін. У березні 1974 року його примусово вислали на місце проживання до Києва. Тут його підтримували друзі й однодумці. Зокрема, поет згадував: «Некрасов у Києві був свого роду ліберальним інститутом, центром тяжіння для багатьох, ще задовго до його відкритих конфліктів з владою…».
 |
|
Меморіальна дошка на будинку в Києві (вул. Хрещатик, 15), де жив Віктор Некрасов. |
12 березня 1974 року Некрасов дав інтерв'ю кореспонденту газети «Нью-Йорк таймс», в якому заявив, що йому відмовлятимуть у публікації робіт, доки він не візьме участі у засудженні О. Солженіцина. 15 липня того ж року перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький особисто інформував ЦК КПРС про «антирадянську діяльність» письменника В. Некрасова та його дружини Г. Базій.
1974 року виїхав у еміграцію. Жив у Парижі, працював на Радіо «Свобода», мандрував, писав.
Помер 3 вересня 1987 року. Похований на російському цвинтарі Сент-Женевьєв-де-Буа під Парижем.
Могила В. Некрасова.
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться у читальній залі відділу краєзнавчої літератури та бібліографії:
Герасимова Г. П. Некрасов Віктор Платонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 360- 361 : портр.
Коцарев, О. Спроба портрета Віктора Некрасова, або "Ключ" до високоїросійськомовної культури України / Олег Коцарев // День. - 2018. - 31 серпня-1 вересня (№ 155-156). - С. 31 : фото.
Немає коментарів:
Дописати коментар