ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ - письменник, політичний і державний діяч

Народився 28 липня 1880 року в с. Веселий Кут Єлизаветградського повіту Херсонської губернії в селянській родині. Закінчив гімназію, 1901 року вступив на юридичний факультет Київського університету. Під час навчання брав активну участь в українському національному русі, був членом Київської громади і одним із засновників Революційної української партії, вів пропаганду серед селян Полтавщини і робітників Києва. 1902 року виключений з університету за політичну діяльність, призваний до армії, яку залишив через загрозу арешту, перейшов на нелегальне становище.

З 1905 році входив до керівного ядра Української соціал-демократичної робітничої партії, з 1907 року – член ЦК УСДРП, 1908 року приєднався до щойно створеного Товариства українських поступовців. 1905–17 роки перебував на напівлегальному та нелегальному становищі в Російській імперії, жив в Австрії, Франції, Швейцарії, Iталії. У цей період відбувся злет літературного таланту Володимира Винниченка. Перша збірка оповідань "Краса і сила" вийшла друком 1906 року. У 1910-х рр. в. набув широкої популярності в Росії як письменник європейського рівня, майстер соціальної і морально-психологічної драми, п'єси якого ставили не лише українські, а й російські та європейські театри. Під час Першої світової війни нелегально жив у Москві, співпрацював у ж. "Украинская жизнь".

Після Лютневої революції 1917 року повернувся до Києва, став одним із лідерів української революції 1917–1921 років, активним і дійовим українським політиком. Очолював УСДРП, був гол. ред. "Робітничої газети". Керував роботою Українського національного конгресу, двох військових, селянського та робітничого всеукраїнського з'їздів. У травні–червні 1917 року очолював українську делегацію, яка передала Тимчасовому урядові вимогу УЦР про надання Україні автономії, вів переговори з делегацією Тимчасового уряду в Києві 11–12 липня (29–30 червня) 1917 року. Стояв біля витоків української державності, був членом та заступником голови УЦР, головою першого українського уряду – Генерального секретаріату Української Центральної Ради, генеральним секретарем внутрішніх справ, автором та співавтором усіх головних законодавчих актів УЦР.

31(18) січня 1918 року під тиском міжпартійних розбіжностей подав у відставку з поста Голови Ради народних міністрів Української Народної Республіки та залишив державну діяльність. Перебував в опозиції до влади гетьмана П. Скоропадського. 18 вересня 1918 року  став головою Українського національного союзу, відіграв провідну роль у підготовці протигетьманського повстання 1918 року. 14 листопада 1918 року очолив Директорію УНР. В лютому  1919 року вийшов з її складу, не погоджуючись з політикою орієнтації на Антанту. Виїхав за кордон, заявив про перехід на позиції комунізму, утворив у Відні Закордонну групу Української комуністичної партії.

На початку 1920 року почав контактувати з більшовицьким урядом України. В травні 1920 року прибув до Москви, зустрівся з Л. Троцьким, Л. Каменєвим, Г. Зінов'євим, Х. Раковським. Отримав пропозицію стати заступником голови РНК і наркома закордонних справ УСРР. Дотримуючись принципу, що радянська  влада в Україні має бути національною, Винниченко висунув вимогу про введення його до складу політбюро ЦК КП(б)У, але йому було відмовлено. Пересвідчившись у неможливості спів-працювати з радянською владою, знову відбув за кордон.

1919–20 роках Винниченко написав 3-томний мемуарно-публіцистичний твір "Відродження нації", де підбив підсумок своєї політичної кар'єри та виклав власні погляди на українську революцію. Він вважав себе марксистом, але його погляди зазнали значного впливу західного лібералізму. У політичних уподобаннях Володимир Винниченко коливався між українською національною самостійницькою платформою і концепцією української  радянської республіки.

Винниченко – автор численних публіцистичних, белетристичних і драматичних творів. Серед них – п'єси "Щаблі щастя","Великий Молох" (1907 рік), "Memento" (1909 рік), "Брехня" (1910 рік), "Гріх", "Між двох сил" (1918 рік) та багато ін.; романи "Записки кирпатого Мефістофеля" (1917 рік), "Сонячна машина" (1926 рік), "Слово за тобою, Сталіне" (1950 рік) та ін. Збірки творів Винниченка в Україні видавалися у 21 т. (1923– 28 роки) та у 23 т. (1928–30 роки).

Від кінця 1920-х рр. Винниченко жив у Франції, спочатку в Парижі, а 1933 року придбав скромну садибу на півдні, в окрузі Канн, відійшов від політичного життя, займався літературною діяльністю, живописом (понад 100 картин). 1933 року, протестуючи проти голодомору 1932–1933 років в УСРР, звертався з відкритим листом до політбюро ЦК КП(б)У. Відтоді художні твори Володимира Винниченка в СРСР були заборонені, їх перестали друкувати і вилучили з масових бібліотек.

Під час гітлерівської окупації Франції  Винниченко був ув'язнений у концтаборі.

Помер у с. Мужен (департ. Приморські Альпи, Франція).

Бойко, О. Д. Дмитрієнко, М. Ф. Винниченко Володимир Кирилович  /

О. Д. Бойко, Дмитрієнко М. Ф., Ясь О. В. // Енциклопедія історії України.

Т. 1. А-В. – Київ : Наук. думка, 2003. – С. 510 : портр.

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ

На честь Володимира Винниченка названо  вулицю у Києві 

Погруддя Винниченка на фасаді Київського національного інституту філології

У відділі представлені такі джерела: 

Література про Володимира Винниченка:

Балабко, О. В. Володимир Винниченко, забута могила у Провансі /  
Олександр Балабко // Пам'ятки України : історія та культура. – 2018. – № 3-4. – 
С. 42-51 : фото, іл.

Панченко, В. Скоропадський і Винниченко, або Чому гетьман не втримав булаву? / Володимир Панченко // День. – 2018. – 27-28 липня (№ 132-133) ;        
3-4 серпня (№ 137-138). – С. 20-21 (№ 132-133) ; C. 20 (№ 137-138) : фото.

Топчий, А. "Кохати можна одночасно двох, трьох, п'ятьох, а любити тільки одного..." : ровно сто лет назад писатель Владимир Винниченко возглавил первое украинское правительство - Генеральный секретариат УНР : [интервью] /
Андрей Топчий // Факты и комментарии. –  2017. – 23 июня (№ 88). –  С. 26 : фото.

"Чесність з собою" (Володимир Кирилович Винниченко) // Солдатенко, В. Ф. Проект "Україна". 1917-1920 рр. Постаті / Валерій Солдатенко. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. –  С. 34-61 : портр.

Праці Володимира Винниченка:

Винниченко, В. К. Твори / В. Винниченко. – Київ ; Відень : Дзвін. –

Т. 1. - 1919. – 260 с.

Т. 2. – 3-тє вид. – 1919. – 292 с.

Т. 3. – 3-тє вид. – 1919. – 252 с.

Т. 4. – 2-ге вид. – 1919. –  218 с.

Т. 5. – 1919. – 212 с.

Т. 7. – 2-ге вид. – 1919. – 208 с. 

Т. 8. – 1919. – 356 с.

Т. 9. – 2-ге вид. – 1919. – 247 с. 

Т. 10 : Чесність з собою. – 1919. – 268 с.

Т. 11 : Хочу. – 2-ге вид. – 1919. – 304 с.

Винниченко, В. К. Твори. Кн. 6 : Рівновага  / В. Винниченко. – Київ : Дзвін, 1916. – 258 с. 

Винниченко, В. К. Відродження нації. Ч. 1 / В. Винниченко. – Київ : Політвидав України, 1990. – 348 с.

Винниченко, В. К. Відродження нації. Ч. 2 : Історія української революції (марець 1917 р.-грудень 1919 р.) / В. Винниченко. – Київ : Політвидав України, 1990. – 328 с. 

Винниченко, В. К. Відродження нації. Ч. 3 : Історія української революції (марець 1917 р.-грудень 1919 р.) / В. Винниченко. – Київ : Політвидав України, 1990. – 542 с.