СІКОРСЬКИЙ ІГОР ІВАНОВИЧ - авіаконструктор

Народився 25 травня 1889 року у Києві. Вчився в Першій київській гімназії, потім у Петербурзькому кадетському корпусі, який закінчив 1906 року. Того ж року їде до Парижа, де в технічній школі Дювіньйо де Лано знайомиться з авіа моделюванням. У 1907 році поступив у Київський політехнічний інститут, але часто пропускав лекції і був відрахований 1911 року (коли в нього вже були аероплани власної конструкції та випробувалася модель вертольота). Літакобудуванню вчився в київському гуртку (з 1909 року - товариство) авіаконструкторів під керівництвом М. Б. Делоне. Авіамайстерню влаштував у саду свого батька по вул. Велика Підвальна (тепер Ярославів Вал),15. Після відрахування з інституту їде до Петербурга, де продовжує працювати в галузі літакобудування. В 1912-1914 роках створив літаки «Гранд», «Російський витязь» та «Ілля Муромець», на якому 17 червня 1914 року повернувся до Києва. В 1919 році виїхав до США, де за 20 років створив близько 15 типів літаків. У 1923 році заснував аероінженерну «Корпорацію Сікорського», віце-президентом якої став російський композитор С. В. Рахманінов. З 1939 року працював над створенням вертольотів. Помер 26 жовтня 1972 року.

Сікорський Ігор Іванович // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 

2004. – С. 339 : портр.

Про Сикорського І. І.

Белоусова, А. Киевский покоритель небес / Анастасия Белоусова // Сегодня. - 2012. - 4 сент. (№ 196). - С. 21 : ил.

Вілсон, Юджин Е. Найнезабутніша особистість / Ю. Е. Вілсон // Хроніка  2000. - 2009. - № 77. - С. 202-208.

Игорь Сикорский // 99 великих киевлян. - К. : 7+7 media, 2009. - С. 318-323 : портр.

Ігор Сикорський : життєпис // Хроніка 2000. - 2009. - № 77. - С. 192-198.

Кальницкий, М. Весна мирового авиастроения / Михаил Кальницкий // Комсомольская правда в Украине. - 2012. - 3 мая (№ 93). - С. 16 : ил.

 Листи  до і від Сикорських // Хроніка 2000. - 2009. - № 77. - С. 200-201.

Нагороди і  відзнаки Ігоря Сикорського // Хроніка 2000. - 2009. - № 77. - 

С. 265-273.

Окремі «Блискітки» // Хроніка 2000. - 2009. - № 77. - С. 199.

Осипчук, И. "В США Игорь Сикорский за последние деньги купил билет на концерт Рахманинова и неожиданно получил от маэстро пять тысяч долларов" : эта сумма пошла на развитие фирмы, на которой Сикорский создавал самолеты и вертолеты, принесшие ему мировую славу / Игорь Осипчук // Факты и комментарии. - 2012. - 27 окт. (№ 197). - С. 12 : фото.

Осипчук, И. «Киевский студент Игорь Сикорский создавал один летательный аппарат за другим. Это требовало так много денег, что его сестре Елене пришлось пожертвовать на увлечение брата свое приданое» : ровно 125 лет назад в Киеве родился один из крупнейших авиаконструкторов ХХ века. Основанная им в США компания входит в число  мировых лидеров по производству вертолетов  / Игорь Осипчук // Факты и комментарии. – 2014. – 30 мая (№ 93). – С. 26 : фото.

Сметанская, О. Сергей Сикорский, сын легендарного авиаконструктора Игоря Сикорского: «Вспоминая родной город, отец всегда говорил: «Киев – мать городов русских» : приехав из США в Москву, потомок пионера вертолетной индустрии рассказал «Фактам» о вещем сне изобретателя и подарке Николая ІІ, который до сих пор храниться в семье / Ольга Сметанская // Факты и комментарии. - 2012. - 31 мая (№ 95). - С. 5 : фото.

Спенсер, Д. Піонери гелікоптерної справи : фрагменти / Джей Спенсер // Хроніка 2000.- 2009. - № 77. - С. 209-265.

Сикорський, І. Еволюція душі : лекція, виголошена у Плімутській конгрегаційній церкві 15 листопада 1949 року // Хроніка 2000. - 2009. - № 77. - 

С. 319-343.

Сикорський, І. Послання до Бога : Божа молитва // Хроніка 2000. - 2009. -

№ 77. - С. 274-318.

Вшанування пам’яті

Пам'ятник Сікорському Ігорю Івановичу. Встановлено на майданчику біля колишнього ангару, а нині відділу історії авіації і космонавтики Державного Політехнічного Музею. Відкрито 14 травня 2008 року. Скульптор М. О. Олійник.
На постаменті вибито: Сікорський Ігор Іванович "... Знімаю капелюха перед Альма-Матер, яка підготувала мене до підкорення неба". Конструктору перших літаків, вертольотів, студенту КПІ 1907-1911 років від київських політехніків.

 http: //kpi.ua/mem-sikorsky

Колишній будинок родини Сікорських в Києві,  по вулиці Ярославів Вал, 15б.

http: //uk.wikipedia.org/wiki

 

МУРАШКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ – живописець і педагог

Народився 20 травня 1844 року у м. Глухів (тепер Сумської області). Навчався в Петербурзькій академії мистецтв (1863-1868 роки). З 1868 року жив і працював у Києві, де 1875 року заснував рисувальну школу, яка ввійшла в історію українського мистецтва як Київська рисувальна школа (1875-1901) і відіграла важливу роль у розвитку образотворчого мистецтва і художньої освіти в Україні, з неї вийшло багато відомих художників, зокрема І. С. Їжакевич, В. Д. Замирайло, Ф. С. Красицький, О. М. Мурашко та інші. Помер 22 вересня 1909 року.  

Твори: пейзажі – «Мотив околиць Києва» (1879), «Осінь», «Дніпро», «Над Дніпром» (80-90-ті рр.), «Крим» (1892), «Український пейзаж» (1896); 

портрети – Т. Г. Шевченка (1864-1867 рр.), П. Могили (1868), М. М. Ге (1906). Автор  книги «Спогади старого вчителя», в якій зібрано його враження про закордонні подорожі, описано зв’язки з Петербурзькою академією мистецтв, 
з І. Ю. Рєпніним і зарубіжними митцями, систему виховання в Київській рисувальній школі.

Мурашко Микола Іванович // Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 251 : портр.

Про Мурашка М. І.

Брега, Г. С.,  Ткачова, Л. І. Мурашко Микола Іванович / Г. С. Брега, 

Л. І. Ткачова // Енциклопедія історії України. Т. 7.  Мл-О. - К. : Наук. думка,

2010. - С. 134 : портр.

Жбанкова, О.  Світ образів і барв / Ольга Жбанкова // Митці довкола 

Майдану. – К., 2011. – С. 46-54 : мал.

Кальницкий, М. Дом Мурашко: картина «маслом» на пороге / Михаил Кальницкий // Митці довкола Майдану. – К., 2011. – С. 54-65 : мал.

Николай и Александр Мурашко // 99 великих киевлян. - К. : 7+7 media,

2009. - С. 270-275 : портр.

"Уміти любити мистецтво" - під таким гаслом у Софії Київській відкрито виставку "Микола Мурашко та його учні"  // Культура і життя. - 2013. -

8 лют. (№ 6). - С. 12 : іл.

Шанская, Е. Александр Мурашко / Елена Шанская // Митці довкола Майдану. – К., 2011. – С. 43-46 : мал.

Вшанування пам’яті

Похований на Лук`янівському кладовищі.  

1963 року у Києві на його честь названо вулицю.

http://wek.kiev.ua

САКСАГАНСЬКИЙ (Тобілевич) ПАНАС КАРПОВИЧ - актор, режисер, театральний діяч, народний артист України (1925 рік)

Брат І. Карпенка-Карого, М. К. Садовської та М. К. Садовського. Народився 15 травня 1859 року у с. Кам’яно-Костувате (тепер Миколаївської області). Закінчив Одеську юнкерську школу (1880 рік), 1880-1883 роках – перебував на військовій службі. Сценічну діяльність розпочав в Єлисаветградському аматорському драматичному гуртку. З 1883 року – на професійній сцені грав у трупах Старицького (1883-1885 роки), Кропивницького (1885-1888 роки), Садовського (1888-1890 роки), 1890-1891 роках очолював «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського», 1891-1910 роках – інші трупи, 1915-1916 роках виступав у трупах «Товариства українських артистів під орудою 
І. Мар’яненка», 1916-1917 роках - «Товариства українських артистів за участю 
М. Заньковецької і П. Саксаганського», гастролював по Україні та Росії. В 1918 році створив у Києві Народний театр, в якому з перервами працював до 1932 року. В 1926-1932 роках разом з М. К. Садовським гастролював у різних театрах, виступав у Київському українському драматичному театрі ім. 
І. Я. Франка, харківському Народному театрі та ін. Помер 17 вересня 1940 року 
у Києві.

Утвердив на українській сцені соціально-психологічну драму. Був прихильником реалістичної манери акторської гри. Виховав ціле покоління українських акторів і режисерів (І. Козловський, О. Петрусенко, В. Любарт, 

А. Ратмиров, Б. Романицький та ін.). Автор комедій «Лицеміри» (1908 рік), «Шантрапа» (1913 рік), праць «По шляху життя» (1935 рік), «Моя робота над роллю» (1937 рік), «Думки про театр» (1955 рік, посмертно).

Ролі: Возний, Виборний («Наталка Полтавка» І. П. Котляревського), Данило і Михайло, Сава Чалий («Розумний і дурень», «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого), Карась («Запорожець за Дунаєм» С. С. Гулака-Артемовського), Іван Непокритий, Герасим, Печериця  («Дай серцю волю, заведе в неволю», «По ревізії», «Крути та не перекручуй», М. Кропивницького), Голохвостий, Шпонька («За двома зайцями», «Як ковбаса та чарка…» М. П. Старицького), Франц Моор («Розбійники» Ф. Шіллера), Назар («Назар Стодоля» Т. Г. Шевченка), Тяпкін-Ляпкін («Ревізор» М. В. Гоголя) та ін.

Вистави: «Запорожець за Дунаєм» С. С. Гулака-Артемовського (1890 рік), «Бондарівна» І. Карпенка-Карого (1890), «Сватання на Гончарівці» Г. Ф. Квітки-Основ’яненка  (1890), «Розумний та дурень»  І. Карпенка-Карого (1891), «невольник» М. Кропивницького (1891), «Лимерівна» П. Мирного (1897), «Вій» М. Кропивницького (1899), «Богдан Хмельницький» С. Старицького (1899), «Згуба» П. Мирного (1899), «Житейське море» І. Карпенка-Карого (1905), «Шантрапа» П. Саксаганського (1917), «Розбійники» Ф. Шіллера (1918), «Отелло» В. Шекспіра (1926) та ін.

Герой Праці (1924).  Народний артист СРСР (1936). Орден Трудового Червоного Прапора.

Юрченко, Ю. М. Саксаганський Панас Карпович / Ю. М. Юрченко // Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 328 : портр.

Про Саксаганського Панаса Карповича  можна 

дізнатися більше з таких джерел

Вільшанська, О. Л. Саксаганський Панас Карпович / О. Л. Вільшанська // Енциклопедія історії України. Т. 9.  Прил-С. - К. : Наук. думка, 2012. -

С. 425 : портр.

Жиліна Л. Про корифея українського театру / Л. Жиліна // Урядовий кур'єр. - 2004. - 10 лип. (№128). - С. 8.

Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович (1859-1940) : видатний актор, режисер, драматург, корифей українського побутового театру //   

Хорошевський, А. Ю. Проект «Україна» : галерея національних героїв /

 А. Ю. Хорошевський. - Х. : Бібколектор, 2012. - С. 377-379 : портр.

Спогади про Панаса Саксаганського : зб. – К. : Мистецтво, 1984. – 188 с. : портр., фото.

Саксаганський і Курбас у Києві 1918 року //  Чечель, Н. Українське театральне відродження : (західна класика на українські сцені 1920-1930-х років. Проблеми трагедійної вистави) / Наталія Чечель. - К., 1993. -

С. 21-46 : фото.

Вшанування пам’яті

Жив у 1912 - 1940 роках (з перервами) на вул. Жилянській, 96, де встановлено меморіальну дошку акторові.

 Помер у Києві, похований на Байковому цвинтарі.  

1937 року у Києві на його честь названо вулицю.

http://wek.kiev.ua

ЛИПКІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ - церковний діяч

Народився в 1864 році в  с. Попудні на Київщині  [20 березня 1864 - 27 листопада 1937, Київ] в родині священників. Закінчив Київську духовну академію. В 1891 році став священиком, у 1903-1905 роках був  законовчителем київської церковно-вчительської школи. З початком революції 1905 року Липківський розпочинає широку громадсько-церковну діяльність, пропагуючи ідею українізації церковного життя. За це він був позбавлений місця законовчителя, але залишився настоятелем Солом’янської парафії в Києві. В 1917 році на з’їзді національно орієнтованого українського духовенства обраний співголовою Всеукраїнської православної церковної ради для підготовки Всеукраїнського церковного собору з метою створення незалежної від Московського патріархату Української церкви. Скликаний влітку 1918 року Собор не прийняв ідею української церковної автокефалії, проте Липківський продовжував роботу по створенню самостійних українських церковних структур, користуючись підтримкою гетьмана П. П. Скоропадського та його міністрів віросповідань В. В. Зінківського та О. Г. Лотоцького. 9 травня 1919 року у Микільському соборі на Печерську Липківський вперше  здійснив службу Божу українською мовою. Російська церковна ієрархія позбавила його за це сану, але значна кількість українських священиків цього не визнала і слідувала прикладу Липківського в своїй діяльності. В 1921 році Липківського обрано митрополитом УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви). В цьому сані Липківський доклав чимало зусиль до розбудови структур УАПЦ по всій Україні. Однак уже в середині 20-х рр. на УАПЦ та особисто на її керівників більшовицька влада посилює тиск, розпочинаються репресії. Липківського кілька разів заарештовують і 1927 року усувають від керівництва нею. Впродовж 30-х рр. практично всі  священики УАПЦ зазнали репресій. Липківського в останній раз заарештовано в  1938 році, після чого його доля невідома.

Павленко, Ю. В. Липківський Василь / Ю. В. Павленко // Кияни : біограф. словник. - К. : Фенікс, 2004. - С. 211.

Про Липківського Василя

Денисенко, А. Благословенне слово Василя Липківського  / Анатолій Денисенко // Пам’ять століть. - 2002. - №2. - С. 123-127 : іл.

Денисенко, А. Над собою відчиняти небо / Анатолій Денисенко // Історичний календар. - К., 2002. - С. 398-402 : іл.

Зінченко, А. Л. Липківський Василь Костянтинович / А. Л. Зінченко // Енциклопедія історії України. Т.6. Ла-Мі. – К. : Наук. думка, 2009. – С. 151-152 : портр., фото.

Липківський Василь // Унівресальний  словник-енциклопедія. – К. : Ірина, 1999. – С. 766.

Вшанування пам’яті

У Києві пам'ятників митрополиту досі немає, проте ще на початку 1990-х років було встановлено пам'ятний хрест на Лук'янівському цвинтарі. 

Меморіальну дошку на честь митрополита Василя (Липківського)  встановлено на Свято-Покровському храмі, де він був настоятелем. Текст дошки повідомляє:

«У цій церкві Св. Покрови на Солом'янці в 1905-1919 рр. був настоятелем обранець Першого Всеукраїнського Собору УАПЦ 1921 р. митрополит Василь Липківський».

26 квітня 2007 року Київська міська рада на своєму пленарному засіданні ухвалила рішення про перейменування вулиці Урицького неподалік Солом'янської Покровської церкви на вулицю Митрополита Василя Липківського. Рішення Київради було підписане Київським міським головою у квітні 2011 року і офіційно оприлюднене у газеті «Хрещатик» 18 січня 2012 року.

ВИШЕСЛАВСЬКИЙ ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ - поет, перекладач, літературознавець

Вишеславський Леонід Миколайович (5(18). 03. 1914, Миколаїв - 26. 12. 2002, Київ) – поет, перекладач, літературознавець. Кандидат філологічних наук (1947 рік). Учасник 2-ї світової війни. Державна премія України 
ім. Т. Шевченка (1984 рік).  Премія ім. П. Тичини  «Чуття єдиної  родини» (1975 рік). Член Національної Спілки Письменників України (1939 рік). Закінчив Київський  університет (1938 рік). Працював викладачем теорії літератури у Київському педагогічному інституті (1938-1941 роках, 1947-1951 роках), водночас 1947-1951 роках - у Київському університеті; 1948-1967 роках головний редактор журналу «Советская Украина» (від 1963 року - журнал «Радуга»). Друкувався від 1933 року. Писав переважно російською, а також українською, французькою мовами. Автор поетичних збірок «Весна вдвоем» (К., 1936 рік), «Чайка» (К., 1946 рік), «Песня с Днепра» (1951 рік), «Звездные сонеты» (1962 рік), «Лоно» (1972 рік; усі - Москва), «Река» (К., 1975 рік), «За голубым кордоном тишины» (Москва, 1979 рік), «Звездные сонеты и земные строфы» (1980 рік),  «Моя планета» (1987 рік), «Мой век» (2000 рік), «Николаевская колыбель» (2000 рік; усі - Київ). У творчості Вишеславського відчутний вплив українського пісенного фольклору та поетичної класики. Вже у ранніх збірках поета визначилися індивідуальні стилістичні риси: вміння перевести науковий факт у художній образ; поєднання лаконічної і точної деталі з вільною асоціативністю, а згодом – із підвищеною  метафоричністю. З роками посилюється філософічність лірики Вишеславського (коcмізм, життя природи і людини у її лоні, безкінечність часу і простору), зростає майстерність пластично-живописного відтворення світу. Писав також прозу («Фантастические события на планете Вышеславия», К., 1996 рік), зокрема й для дітей. Автор літературознавчих досліджень про творчість В. Маяковського; статей з питань сучасного літературного процесу; перекладів окремих творів Т. Шевченка. Деякі поезії Вишеславського українською мовою переклали М. Рильський, П. Тичина, М. Бажан, В. Сосюра. Посмертно опубліковано збірки творів Вишеславського: «Українська сповідь» (К., 2003), «Избранное (1987-2002)» (К., 2004).

Мазепа, Н. Р. Вишеславський Леонід Миколайович / Н. Р. Мазепа // Енциклопедія Сучасної України. Т. 4. В-Вог. – К., 2005. – С. 471  : портр.

Вшанування пам’яті:

27 травня 2005 в Києві на фасаді будинку по вулиці Богдана Хмельницького, 68 («Роліт»), де з 1938 по 2002 рік жив і творив Леонід Вишеславський, йому урочисто відкрита меморіальна дошка (встановлена у 2004 році; барельєф; скульптор О. П. Міловзоров).

Детальніше тут:

Кузьменко, М. За рядками листів Леоніда Вишеславського до Максима Рильського / М. Кузьменко // Київська старовина. - 2005. - № 5. - С. 140-145. Кузьменко М. Сковородинівське коло Леоніда Вишеславського / М. Кузьменко // Київська старовина. - 2004. - № 2.- С. 66-73.

Видання :

Вишеславський, Л. Українська сповідь : поезії, проза / Леонід Вишеславський. - К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2004. - 327 с.

СЕМЕНТОВСЬКИЙ МИКОЛА МАКСИМОВИЧ - історик, етнограф, письменник

Сементовський Микола Максимович (18. 02. 1819 – 24. 10. 1879) – історик, етнограф та письменник. Член-кореспондент Імператорського археологічного та нумізматичного товариства. Брат Олександра Сементовського та Костянтина Сементовського. Народився в с. Семеногірка Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині у складі с. Іркліїв Чорнобаївського району Черкаської області). Походив із родини  дрібного поміщика. Закінчив Ніжинський ліцей князя Безбородька (1840 рік). Від 1840 року служив у канцелярії полтавського, чернігівського та харківського військового генерал-губернатора, 1843-1849 роках - у канцелярії військового міністерства Російської імперії, а протягом 1852-1875 років - у канцелярії київського губернатора. Автор праць про пам’ятки й історичні місця Києва, запорізькі та донські старожитності, розвідок про харківський театр, а також низки літературних творів, зокрема присвячених В. Л. Кочубею, І. С. Мазепі та ін. Від 1866 року видав «Киевский хозяйственный календарь» (пізніше - «Киевский всенародный календарь»). Підтримував дружні стосунки з М. Костомаровим та іншими українськими діячами.

Твори: Старина малорусская, запорожская и донская. СПб., 1846  год; Потемкин, как казак войска Запорожского, ч. 1-2. СПб., 1851 год; 
Запорожская рукопись, указывающая, в каких именно местах и какие сокрыты клады гайдамаками и местными жителями. К., 1857 год; 
Галерея киевских достопримечательных видов и древностей, тетрадь 1-6. К., 1859 год; 
Пустынь Феофания. «Киевский телеграф», 1864 год, № 92; 
Церковь Десятинная Рождества Пресвятой Богородицы. К., 1867 год; 
Что действительно осталось от церкви Спаса на Берестове, созданной св. вел. князем Владимиром. «Киевский телеграф», 1868 год, № 1-4, 12, 15; Киев и его святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников. К., 1900 год.

Ясь, О. В.  Сементовський Микола Максимович / О. В. Ясь  //  Енциклопедія історії України. Т. 9.  Прил-С. – К. : Наук. думка, 2012. –

С. 524.

 У відділі ви зможете ознайомитися з такими 
 творами Сементовського Миколи  Максимовича :

Сементовский, Н. Киев, его святыня, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников / Н. Сементовский. - К. : Типография Сементовского, 1864. - 242 с. : ил. 

Сементовский, Н. М. Киев, его святыня, древности, достопамятности и сведения необходимые для его почитателей и путешественников. - К. ;

СПб : Изд. книгопродавца Н. Я. Оглоблина, 1881. - 264 с. : ил. + 1 л. карты.

Сементовский, Н. Киев, его святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников / Н.Сементовский. - К. ; СПб : Н. Я. Оглоблин, 1900. - 299, /7/ с. : ил.

Про Сементовського Миколу  Максимовича можна прочитати :

Малаков, Д. Історик Києва Микола Сементовський / Дмитро Малаков // Київська старовина. – 2002. – № 5. – С. 149-155.

ЇЖАКЕВИЧ ІВАН СИДОРОВИЧ - живописець, графік

Живописець і графік, народний художник України (1951 рік). Народився 18 січня 1864 року у с. Вишнопіль (тепер Черкаська область). В 1876-1882 роках навчався в Лаврській іконописній майстерні, 1882-1884 роках – Київській рисувальній школі М. Мурашка, 1884-1888 роках – в Петербурзькій академії мистецтв. Помер 19 січня 1962 року у Києві.

ТВОРИ: малюнки з історії, життя та побуту українського народу;  картини «Кий, Щек і Хорив і сестра їхня Либідь» (1907 рік), «Шевченко-пастух» («Мені тринадцятий минало…»  1935 рік), «Повстання гайдамаків» (1939 рік), «Катерина» (1952 рік); ілюстрації до творів Т. Г. Шевченка, інших українських письменників. Брав участь у відновленні фресок у Кирилівській церкві в Києві (1883 рік), розписував церкви – Всіх святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври, Покровську на вулиці Мостицькій в Києві (1906 рік).

Їжакевич Іван Сидорович  //  Кияни : біограф. словник. – К. : Фенікс, 2004. – С. 156 : портр.

Додатково  про художника Івана Їжакевича можна дізнатися з таких джерел:

Кальницкий, М. Художник, отразивший тысячелетия / Михаил Кальницкий // Комсомольская правда в Украине. - 2014. - 16 янв. - С. 16 : фото.

Нестеренко, П. Іван Їжакевич : візія України / Петро Нестеренко // Пам’ять століть. – 2004. - №1. – С. 130- 134  : іл.

Цуріка, Л. Їжакевич-Коновалюк : історія лаврського тандему : [альбом] / 
 [авт. тексту Л. Цуріка]. – К. : АВІАЗ, 2012. – 84 с. :  іл., портр.