ІВАН ФЕДОРОВИЧ ДРАЧ - ДО 85-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, борець за незалежність України у ХХ столітті, член КПРС (1959-1990), перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 року до 28 лютого 1992 року). Народний депутат України 3-го скликання, Герой України (2006), кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступенів, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). Почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури.

Життєпис

Іван Федорович народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області (нині Білоцерківський район) у родині робітника радгоспу. Здобував початкову та середню освіту в загальній школі містечка Тетіїв. Закінчив її успішно. Особливо добре давалися хлопцю гуманітарні науки.

Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напряму діяльності МТС.

Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його перший вірш.

У 1955-1958 роках служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.

З 1957 року Іван Драч навчався на філологічному факультеті в Київському університеті, але навчання не закінчив — був виключений під тиском каральних органів.

Одразу після демобілізації, в 1958 році, успішно вступив до Київського гуманітарного університету на факультет філології. Звідки його було виключено через творчі та політичні погляди.

У вересні 1961 року Драч зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив дворічні найвищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна». Саме тоді написав перші вірші.

У 1959 році вступив до КПРС. У 1959 році став членом літературної студії імені В. Чумака, а також Клубу Творчої Молоді. В КТМ виступав зі своїми поезіями, брав участь в організації літературних вечорів. У колі так званих «дітей відлиги» став впізнаваним завдяки своїй творчості.

До того самого часу належать перші контакти Драча з українськими дисидентами та перші вірші з критичними оцінками радянської влади. Іван Драч відкрито виявляв свої політичні погляди, підтримував В'ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших дисидентів. Через подібні зв'язки мав проблеми з радянською владою, але після гучних арештів відкрито заявив, що шкодує про підтримку українських дисидентів.

У 1961 році Іван Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962-1988 pоків виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Після арештів дисидентів Драч написав відкритого листа, в якому каявся у своїх зв'язках із ними (травень 1966), після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились.

Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалася критиці кінострічка «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко).

У 1976 році Драч отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона». У журналі «Перець» № 8 за 1976 рік було розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений цій події.

У 1983 році Драч був нагороджений Державною премією СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зелёные врата» (М., 1980).

Працював у газетах «Літературна Україна» та «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка.

Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

Член Спілки письменників України з 1962 року.

25 жовтня 1988 року брав участь в урочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам'янці-Подільському, де народився Микола Бажан.

Політична діяльність

На І-му з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 року Драча було обрано головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступник голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

Весною 1990 року Драч був обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Данилівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.

З 28 лютого по 4 грудня 1992 року був співголовою НРУ разом зі В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство «Україна-Світ». Історія цього товариства за радянських часів була тісно пов'язана з КДБ.

З березня 1998-го по квітень 2002 року — народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 року Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.

У 2014 очолював Комітет із присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Іван Федорович Драч помер уранці 19 червня 2018 року у віці 81 рік в київській клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легень. Похорон відбувся 21 червня. Згідно з заповітом поета, його поховали біля могили сина Максима на кладовищі рідного села.

Творчість

Іван Федорович Драч творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961 року, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії були перекладені на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови.

Нагороди та звання

1976 рік — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона».

1983рік — Державна премія СРСР.

16 жовтня 1996 року — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами.

21 серпня 2001 року — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України.

19 серпня 2006 року — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії.

19 серпня 2011 року — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України».

2 вересня 2011 року — почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка.

17 жовтня 2011 року — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність.

2016 рік — відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України».

6 березня 2017 року — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Вшанування пам'яті

Вулиця Івана Драча у містах Івано-Франківськ, Ізмаїл, Київ, Ковель.

Поет представлений у треках «Народний Рух України» і «Приходь у КТМ» в альбомі й виставі «Ребелія» (2025).

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Драч, І. Українська діаспора / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчий ; передм. Богдана Гориня]. - Харків : Фоліо, 2018. - 288 с.

Драч, І. Ф. Вийшов з радіо чорний лев : вибране / Іван Драч ; упоряд. І. Малкович. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. - 239 с. : портр.

Драч, І. Ф. Крила : поезії 1980-1990 років / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчій]. - Харків : Фоліо, 2016. - 416 с. : портр.

Драч, І. Ф. Криниця для спраглих. Кн. 1 / Іван Драч ; [передм. Ю. Іллєнка ; упоряд., прим., комент., фільмографія С. Тримбача]. - Київ : Мистецтво, 2018. - 239 с. : фотоіл., портр.

Драч, І. Ф. Криниця для спраглих. Кн. 2 / Іван Драч ; [передм., упоряд., прим., комент., фільмографія С. Тримбача]. - Київ : Мистецтво, 2018. - 239 с. : фотоіл., портр.

Драч, І. Ф. Сатирикон : [поезії] / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчий ; передм. І. Славінської]. - Харків : Фоліо, 2017. - 415 с.

Статті

Драч, І. Києву : [антологія одного вірша ] / Іван Драч //  Київ. - 2022. - № 7/8. - С. 2-3.

Драч, І. Таїна Андрія / Іван Драч //  Голос України. - 2021. - 19 жовтня (№ 196). - С. 13

Наєнко, М. Двічі номінований на Нобелівську премію : за що Івана Драча "пішли" з університету, коли "гора Чернеча стала на коліна", і що вона в біса за "сива печаль Козерога" / Михайло Наєнко //  Україна молода. - 2020. - 12 серпня (№ 74). - С. 12-13 : фото.

Павличко і Драч //  Богдан Бойчук. Спомини в біографії. - Київ : Факт, 2003.. - С. 135-145.

"Ти побудь, малий, хоча б поетом..." / //  Голос України. - 2021. - 19 жовтня (№ 196). - С. 13 : фото.

Тримбач, С. Витворене Поетом не вмирає : 19 червня помер український політик, поет, прозаїк, драматург, критик часів радянської епохи Іван Драч / Сергій Тримбач //  День. - 2018. - 20 червня (№ 108). - С. 7 : фото.

Фещенко, Є. "Щоб стати навіки соняшником" : у засвіти пішов поет Іван Драч / Євдокія Фещенко //  Україна молода. - 2018. - 20 червня (№ 66). - С. 3 : фото.

Інтернет-видання

https://book-ye.com.ua/authors/ivan-drach/?srsltid=AU7gw4Wv25BIjd6M7Uzl5m2IB1M9OM1wdS36xn8sGqVzpCrxkEwXxDac

https://dovidka.biz.ua/ivan-drach-biografiya-korotko/

https://knpu.gov.ua/neodnoznachnyj-ivan-drach/

https://osvita.ua/school/biography/91240/

https://ukrainian-nation.org.ua/ukraintsi/652-ivan-drach/

https://vogue.ua/article/knigi/mi-z-ukrajini-ivan-drach-lyudina-poet-i-sonyashnik-50233.html

https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1598

https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=57

 

  

Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, борець за незалежність України у ХХ столітті, член КПРС (1959-1990), перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 року до 28 лютого 1992 року). Народний депутат України 3-го скликання, Герой України (2006), кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступенів, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). Почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури.

Життєпис

Іван Федорович народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області (нині Білоцерківський район) у родині робітника радгоспу. Здобував початкову та середню освіту в загальній школі містечка Тетіїв. Закінчив її успішно. Особливо добре давалися хлопцю гуманітарні науки.

Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напряму діяльності МТС.

Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його перший вірш.

У 1955-1958 роках служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.

З 1957 року Іван Драч навчався на філологічному факультеті в Київському університеті, але навчання не закінчив — був виключений під тиском каральних органів.

Одразу після демобілізації, в 1958 році, успішно вступив до Київського гуманітарного університету на факультет філології. Звідки його було виключено через творчі та політичні погляди.

У вересні 1961 року Драч зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив дворічні найвищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна». Саме тоді написав перші вірші.

У 1959 році вступив до КПРС. У 1959 році став членом літературної студії імені В. Чумака, а також Клубу Творчої Молоді. В КТМ виступав зі своїми поезіями, брав участь в організації літературних вечорів. У колі так званих «дітей відлиги» став впізнаваним завдяки своїй творчості.

До того самого часу належать перші контакти Драча з українськими дисидентами та перші вірші з критичними оцінками радянської влади. Іван Драч відкрито виявляв свої політичні погляди, підтримував В'ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших дисидентів. Через подібні зв'язки мав проблеми з радянською владою, але після гучних арештів відкрито заявив, що шкодує про підтримку українських дисидентів.

У 1961 році Іван Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962-1988 pоків виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Після арештів дисидентів Драч написав відкритого листа, в якому каявся у своїх зв'язках із ними (травень 1966), після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились.

Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалася критиці кінострічка «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко).

У 1976 році Драч отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона». У журналі «Перець» № 8 за 1976 рік було розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений цій події.

У 1983 році Драч був нагороджений Державною премією СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зелёные врата» (М., 1980).

Працював у газетах «Літературна Україна» та «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка.

Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

Член Спілки письменників України з 1962 року.

25 жовтня 1988 року брав участь в урочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам'янці-Подільському, де народився Микола Бажан.

Політична діяльність

На І-му з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 року Драча було обрано головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступник голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

Весною 1990 року Драч був обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Данилівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.

З 28 лютого по 4 грудня 1992 року був співголовою НРУ разом зі В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство «Україна-Світ». Історія цього товариства за радянських часів була тісно пов'язана з КДБ.

З березня 1998-го по квітень 2002 року — народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 року Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.

У 2014 очолював Комітет із присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Іван Федорович Драч помер уранці 19 червня 2018 року у віці 81 рік в київській клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легень. Похорон відбувся 21 червня. Згідно з заповітом поета, його поховали біля могили сина Максима на кладовищі рідного села.

Творчість

Іван Федорович Драч творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961 року, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії були перекладені на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови.

Нагороди та звання

1976 рік — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона».

1983рік — Державна премія СРСР.

16 жовтня 1996 року — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами.

21 серпня 2001 року — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України.

19 серпня 2006 року — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії.

19 серпня 2011 року — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України».

2 вересня 2011 року — почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка.

17 жовтня 2011 року — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність.

2016 рік — відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України».

6 березня 2017 року — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Вшанування пам'яті

Вулиця Івана Драча у містах Івано-Франківськ, Ізмаїл, Київ, Ковель.

Поет представлений у треках «Народний Рух України» і «Приходь у КТМ» в альбомі й виставі «Ребелія» (2025).

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Драч, І. Українська діаспора / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчий ; передм. Богдана Гориня]. - Харків : Фоліо, 2018. - 288 с.

Драч, І. Ф. Вийшов з радіо чорний лев : вибране / Іван Драч ; упоряд. І. Малкович. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. - 239 с. : портр.

Драч, І. Ф. Крила : поезії 1980-1990 років / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчій]. - Харків : Фоліо, 2016. - 416 с. : портр.

Драч, І. Ф. Криниця для спраглих. Кн. 1 / Іван Драч ; [передм. Ю. Іллєнка ; упоряд., прим., комент., фільмографія С. Тримбача]. - Київ : Мистецтво, 2018. - 239 с. : фотоіл., портр.

Драч, І. Ф. Криниця для спраглих. Кн. 2 / Іван Драч ; [передм., упоряд., прим., комент., фільмографія С. Тримбача]. - Київ : Мистецтво, 2018. - 239 с. : фотоіл., портр.

Драч, І. Ф. Сатирикон : [поезії] / Іван Драч ; [упоряд. І.С. Рябчий ; передм. І. Славінської]. - Харків : Фоліо, 2017. - 415 с.

Статті

Драч, І. Києву : [антологія одного вірша ] / Іван Драч //  Київ. - 2022. - № 7/8. - С. 2-3.

Драч, І. Таїна Андрія / Іван Драч //  Голос України. - 2021. - 19 жовтня (№ 196). - С. 13

Наєнко, М. Двічі номінований на Нобелівську премію : за що Івана Драча "пішли" з університету, коли "гора Чернеча стала на коліна", і що вона в біса за "сива печаль Козерога" / Михайло Наєнко //  Україна молода. - 2020. - 12 серпня (№ 74). - С. 12-13 : фото.

Павличко і Драч //  Богдан Бойчук. Спомини в біографії. - Київ : Факт, 2003.. - С. 135-145.

"Ти побудь, малий, хоча б поетом..." / //  Голос України. - 2021. - 19 жовтня (№ 196). - С. 13 : фото.

Тримбач, С. Витворене Поетом не вмирає : 19 червня помер український політик, поет, прозаїк, драматург, критик часів радянської епохи Іван Драч / Сергій Тримбач //  День. - 2018. - 20 червня (№ 108). - С. 7 : фото.

Фещенко, Є. "Щоб стати навіки соняшником" : у засвіти пішов поет Іван Драч / Євдокія Фещенко //  Україна молода. - 2018. - 20 червня (№ 66). - С. 3 : фото.

Інтернет-видання

https://book-ye.com.ua/authors/ivan-drach/?srsltid=AU7gw4Wv25BIjd6M7Uzl5m2IB1M9OM1wdS36xn8sGqVzpCrxkEwXxDac

https://dovidka.biz.ua/ivan-drach-biografiya-korotko/

https://knpu.gov.ua/neodnoznachnyj-ivan-drach/

https://osvita.ua/school/biography/91240/

https://ukrainian-nation.org.ua/ukraintsi/652-ivan-drach/

https://vogue.ua/article/knigi/mi-z-ukrajini-ivan-drach-lyudina-poet-i-sonyashnik-50233.html

https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1598

https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=57