вівторок, 17 листопада 2026 р.

ОЛЕСЬ (ОЛЕКСАНДР) ПАВЛОВИЧ БЕРДНИК - ДО 100-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

 

Олександр (Олесь) Павлович Бердник — український письменник-фантаст, футуролог, публіцист, філософ, громадський діяч, глобаліст, богослов та політик. Учасник Другої світової війни періоду та театру військових дій німецько-радянської війни, політв'язень радянських таборів. Автор понад 20 романів і повістей. Твори Бердника перекладено низкою мов, зокрема англійською, німецькою, французькою, російською та угорською.

Член-засновник Української Гельсінської групи, провідник українського гуманістичного об'єднання «Українська духовна республіка».

Життєпис

Ранні роки

Олександр (Олесь) Павлович Бердник народився 27 листопада 1926 року (офіційно 25 грудня 1927 року) в с. Вавилове Снігурівського району Херсонської округи (нині Миколаївської області). Через засніжені шляхи його батько дістався сільради, що знаходилась в сусідньому селі, лише через місяць після його народження. Секретар сільради, своєю чергою, припустився одразу двох помилок — записав поточну дату як дату народження і написав рік, котрий лише мав наступити, що призвело до плутанини з датою народження письменника, але допомогло йому врятуватись від відряджання до Німеччини в роки німецької окупації України.

У 1932 році його родина, яка повернулася в родове село Кийлів на Київщину, опинилася в епіцентрі голоду. Його дід, Трохим Дадович, відмовився їсти («щоб дітям більше було») і помер. Так само помер від голоду інший дід, Василь Олександрович, який залишився на Херсонщині.

Малого Олеся та його сестру від голоду врятував батько Павло Трохимович, якому вдалося знайти роботу коваля в сусідньому селі. До того ж сільський голова, ризикуючи опинитися в таборах, допомагав людям: віддав навіть зерно, призначене для посівної. Новому ковалеві він дав продуктів авансом.

Олесь Бердник чи не першим згадав про Голодомор у художній літературі незалежної України. Він оприлюднив власні спогади на початку 1990-х в автобіографічному романі «Пітьма вогнища не розпалює…». 2020 року спогади Олеся Бердника разом зі спогадами інших свідків Великого Голоду увійшли до книги «Пам'ять роду», виданої Українським інститутом національної пам'яті.

Учасник Другої світової війни (1943-1945). Був поранений, коли воював у лавах радянської армії. Демобілізувався 1946 року. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, в 1946-1949 рр. — театральну студію при театрі ім. Франка (Київ).

Перше ув'язнення

1949 року виступив на відкритих партійних зборах театру ім. Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з космополітизмом). Був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колег, а також тим, що за вказівкою «згори» редагуються п'єси класиків. Прозвучала фраза «Сталін для когось, може, і геній, а для інших — дурень»; директор надіслав звістку у МДБ ще до того, як засідання завершилося. Бердника заарештували за звинуваченням у «зраді батьківщини», 1950 року засудили за ст. 54-10 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Він відбував покарання на Півночі СРСР та в Казахстані.

1953 року засуджений у таборі за статтею 58-14 кримінального кодексу РРФСР до 10 років позбавлення волі. Двічі намагався втекти. 1955 року помилуваний завдяки «покаянню».

Письменницька кар'єра

Повернувшись до України, почав літературну діяльність. 1957 року став членом СПУ. Став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 року вийшло близько 20 його фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.

Дисидентство

У квітні 1972 року в квартирі Миколи та Р. Руденків, де жив Бердник, під час обшуку співробітники КДБ вилучили роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та дві друкарські машинки. 28 квітня 1972 року Бердник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Воно тривало 16 діб, він домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ Шелестом, який вибачився, але заявив, що «партійні органи не можуть втручатися в діяльність КДБ». 14 травня 1972 року йому повернули друкарські машинки, але реклама виступів була ліквідована, його твори перестали публікувати. З 1974 року Бердник домагався дозволу виїхати з СРСР.

13 серпня 1976 року вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР № 31 з приміткою «для службового користування»: «вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготорговельної мережі СРСР книги Олександра Павловича Бердника (Олеся Бердника)». Тоді ж його було виключено з СПУ. Після цього він працював декоратором-вітражистом в об'єднанні «Художник».

Восени 1976 року Бердник вів консультації з Миколою Руденком, Оксаною Мешко, Левком Лук'яненком про створення Української Гельсінської групи, 9 вересня 1976 року став її членом-засновником, підписавши Меморандум № 1 «Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні», де було обґрунтовано появу правозахисного руху і наведено список українських в'язнів сумління.

У період з кінця 1976 року до арешту 6 березня 1979 року брав участь у складанні й підписанні десятків листів і меморандумів на захист заарештованих і засуджених борців за права людини. У Бердника неодноразово проводили обшуки й вилучали книги, вірші, рукописи, друкарську машинку. Наприкінці серпня члени УГГ і МГГ, в тому числі Бердник, оприлюднили Документ № 2 «Главам урядів держав — учасниць НБСЄ. Нові репресії і новий етап правозахисного руху в СРСР» з вимогою звільнити всіх заарештованих членів Гельсінських груп.

Маловідомим й досі залишається його «Меморандум ініціативної ради альтернативної еволюції» від 7 грудня 1976 року, адресований «Об'єднаним націям, Комітетові по захисту оточуючого середовища (УНЕП), усім людям доброї волі».

14 жовтня 1977 року члени УГГ, які ще залишалися на волі, спрямували до Ради міністрів УРСР «клопотання» про офіційну реєстрацію Групи з наданням їй права юридичної особи.

9 листопада 1977 року Бердник написав від імені Групи «Маніфест Українського Правозахисного Руху».

9 травня 1978 року Бердник написав відкритого листа до Комітету ООН у справах захисту прав і свобод людини, «Міжнародній амністії», Брежнєву і оголосив голодування, вимагаючи звільнення інваліда війни М. Руденка.

Друге ув'язнення

6 березня 1979 року Бердника було заарештовано за звинуваченням у проведенні «антирадянської агітації й пропаганди». З моменту арешту Бердник розпочав голодування. Рідні дізналися про арешт Бердника лише через два тижні.

Йому інкримінувалося написання й поширення статей «Свята Україна», «Альтернативна еволюція», «Свято Матері й Дитини», поеми «Закляття» (до 325-річчя «приєднання» України до Росії), участь в «антирадянській організації» (УГГ) тощо. Під час слідства Бердник визнав «помилки».

17-21 грудня 1979 року Київський обласний суд на виїзному засіданні в Кагарлику засудив Бердника за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Визнаний «особливо небезпечним рецидивістом».

З 16 травня 1980 року утримувався в таборі суворого режиму ВС-389/36, сел. Кучино Чусовського району Пермської області.

З 7 вересня 1981 року до 13 січня 1982 року перебував у СІЗО КДБ в Києві на «профілактиці». У лютому відмовився виступити свідком у справі Михайла Гориня. 7 вересня 1982 року переведений у зону суворого режиму ВС389/35 (ст. Всехсвятська).

Улітку 1983 року знову перебував на «перевихованні». Помилуваний на підставі Указу ПВР УРСР від 14 березня 1984 року.

Друге «покаяння»

17 травня 1984 року в газеті «Літературна Україна» з'явилася «покаянна» стаття Бердника під назвою «Вертаючись додому», де сказано, що «Гельсінкський рух є творінням ЦРУ», а Руденко і Лук'яненко, «якби в них була справжня мужність, давно зійшли б зі шляху антипатріотизму і добровільної самоізоляції».

Громадська діяльність

1987 року Бердник заснував громадську організацію «Ноосферний фронт «Зоряний ключ»», мета якої — «збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговерті псевдоцивілізації».

16 грудня 1989 року обраний провідником гуманістичного об'єднання «Українська духовна республіка», видає газети «Свята Україна», «Згода».

Восени 1991 року був висунутий (але не зареєстрований) кандидатом у Президенти України.

Після звільнення вийшло близько 15 книг Бердника.

18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с. Гребені Кагарлицького району Київської області на території своєї дачі.

Світогляд, філософія і творчість

В дитинстві Олесь Бердник бачив фільм «Космічний рейс» (1935) і читав твори Володимира Владка «Ідуть роботарі», «Аргонавти Всесвіту». Вони сприяли його інтересу до створення фантастики. Також у Олеся були дореволюційні книжки «Популярна астрономія» (1880) та «Кінець світу» (1895) французького астронома Каміля Фламмаріона.

На початок 1970-х Олесь Бердник став популярним юнацьким письменником, автором 6-и романів. Однак, після публікації «Зоряного корсара» в 1971 році, його звинуватили у «хохломанії», а в 1973 виключили зі Спілки письменників. Загалом написав 12 романів, 27 повістей, кілька десятків оповідань.

Ставши одним із засновників Української Гельсінської групи, написав есе «Свята Україна», де йшлося про необхідність створення Української Духовної Республіки. Рукопис передали в Канаду та США. В 1975 році в Нью-Йорку вийшов англомовний переклад повісті «Апостол Безсмертя». Передмову до видання уклав почесний професор славістики Волтер Смирнів.

Після виходу з другого ув'язнення в 1984 році, поновив письменництво в 1987 році. Письменник опублікував ряд книжок, серед яких «Вогнесміх», «Пітьма вогнища не розпалює…», «Тайна Христа», «Пісня Надземна». Наприкінці 1980-х — початку 1990-х спробував реалізувати Українську Духовну Республіку, проводячи «собори».

Починаючи з 2004 року, його дружина Бердник-Сокоринська Валентина Сергіївна та дочка Громовиця видали серію творів письменника «Всесвіт Олеся Бердника».

Основа творчості Бердника — сприйняття людини, але не як природної істоти, а космічної. Він звертається до концепції всепланетної ноосфери, в якій матрицюються інтелектуальні й чуттєві надбання віків. На цьому смисловому фоні розгортаються події багатьох творів Олеся. В них відбувається пошук сенсу життя, яке є не кінечним, а включеним в Нескінченність Всесвіту. У Всесвіті, за Бердником, відсутній кінець будь-чому, тому не може бути й кінця людині.

Розум (дух у термінології Бердника) сформований не тілесним началом, а космічним. Структура Всесвіту як цілого і суть людського єства — тотожні. Безмір (Нескінченність) і розум — єдині у своїй основі. Людина — не просте віддзеркалення природних процесів, а живе утворення Всесвіту, якій слід активізуватися через власне волевиявлення.

Космізм творчості Бердника поєднується з українством, україноцентризмом і києвоцентризмом, ідеями «глобалізації по-українськи», світоглядним, культурним і духовним насліддям дідів-прадідів, простих християн-степовиків Подніпров'я, як і всі українці, природжених філософів Безмежжя. Поставлена Бердником проблема національної гідності перехрещується з космічним призначенням людини. Він формулює свої думки з приводу вивільнення людини з одномірності світу індустріальної епохи. Письменник — за людину, а не маріонетку. Герої Олеся — сміливі, волелюбні люди. Їх об'єднує бажання перетворити світ, повний суперечностей, на світ для людей.

Особисте життя

Батько письменника Павло Трохимович Бердник був сільським ковалем, так само як його батько й дід, мати Марія Василівна — проста селянка. У Бердника була старша сестра Ольга.

Олесь був двічі одружений. Перша дружина — Людмила Федосіївна Бердник (до шлюбу Блашкова). Донька від першого шлюбу Мирослава Бердник (1958 р. н.), журналістка.

З наступною дружиною його познайомила Людмила Бердник 19 лютого 1972 року. Другою дружиною була Валентина Сергіївна Бердник (до шлюбу Сокоринська, 1949 р. н.), відома надалі як майстриня ляльок-мотанок. Від другого шлюбу мав двох дітей: доньку Громовицю (1973 р. н.), та сина Радана (Романа; 1985 р. н.). Громовиця — журналістка й письменниця, Радан — економіст, менеджер зовнішньоекономічних відносин.

Олесь Бердник був вегетаріанцем, жив на селі у власноруч збудованому будинку. Називав себе християнином, хоча в його творах є ідеї, споріднені з поглядами Данила Андреєва про націю як окремий організм, що має власну душу. Вмів грати на банджо, малював і фотографував.

Державні нагороди

Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Вшанування пам'яті

Пам'ятник на території осередку зеленого туризму «Звенигород» (с. Балико-Щучинка).

Іменем Олеся Бердника названо вулиці у містах Бориспіль, Київ, Миколаїв.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

[Бердник, О. П.] Альтернативна Еволюція : [науково-фантастичні твори] / [О.П. Бердник]. - [Київ] : [Тріада-А], [2007]. - 576 с. : портр.

Бердник, О. П. Вибрані твори / Олесь Бердник. - Київ : Книга, 2007. - 351 с. : портр.

Бердник, О. П. Вічне Начало : психоаналітична феєрія. Кн. 1. Пітьма вогнища не розпалює... / Олесь Бердник. - Київ : Схід-Захід, 2011. - 284 с.

Бердник, О. П. Вогнесміх : роман-феєрія / [Олесь Бердник]. - Київ : Тріада-А, 2006. - 555 с. : портр.

Бердник, О. П. Вогняний вершник : феєрії / Олесь Бердник. - Київ : Молодь, 1989. - 367 с. : іл.

[Бердник, О. П.] Золоті Ворота : поезія, публіцистика, інтерв'ю / [О.П. Бердник]. - Київ : Смолоскип, 2008. - 415 с.

[Бердник, О. П.] Зорі та терни Олеся Бердника : вибрана поезія / [Олесь Бердник] ; Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації ; Українська Духовна Республіка. - Житомир : [Б. в.], [2010].

[Бердник, О. П.] Зоряний Корсар : [фантастична феєрія] / [О.П. Бердник ; передм. Г. Прашкевича]. - Київ : Схід-Захід : ФОП Стебеляк О. М., 2010. - 542 с.

Бердник, О. П. Пітьма вогнища не розпалює... : психоаналітична феєрія : науково-фантастастичний роман / О.П. Бердник. - Київ : Український письменник, 1993. - 303 с.

[Бердник, О. П.] Покривало Ізіди : [збірка : для позакласного читання] / [Олесь Бердник]. - [Київ]. : [Схід-Захід], [2010]. - 894 с.

Бердник, О. П. Пунктир грядущого України : есе, поезія / Олесь Бердник ; Українська Духовна Республіка. - Житомир : [ПП "Житомироблдрукарня"], 2015. - 31 с. : портр.

Статті

Бердник, О. Верба та водяний цар : [проза] / Олесь Бердник //  Дім і сім'я. - 2012. - № 5. - С. 46 : іл.

Бердник О. Пісня надземна. //  Визвольний шлях. - № 2. - № 3. - № 4. - № 5. - № 6

Бердник О. Райдуга - родина Христа : Міні-інтерв'ю з Провідником Української Духовної Республіки / Записала М. Громовиця. //  Молодь України. - 1996. - 27 червня.

Рожнятовська О.А. Все життя шукати істину : До 75-річчя від дня народження О.П.Бердника. //  Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2002. - IV кв..-С.82-85.

"Хочу знати, що ж таке наша спілка..." : Справа О. Бердника. //  Київ. - 2004. - №1-2.-С.141-148.

Ясень М. Його звинувачували то в націоналізмі, то в космополітизмі, але Зоряний Корсар стояв на своєму: вірю, стрепенеться Україна... //  Україна. - 2004. - №10.-С.49-51.

Інтернет-видання

https://dovidka.biz.ua/oles-berdnyk-biohrafiya-skorocheno-ta-tsikavi-fakty/

https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/zbagnuti-sviti-olesya-berdnika/

https://studiovuho.com.ua/oles-pavlovych-berdnyk/

https://uain.press/blogs/oles-berdnik-ne-mozhut-buti-narodi-vilnimi-dopoki-dushi-lyudski-v-poloni-1370130

https://vue.gov.ua/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA,_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%8C_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://www.berdnyk.com.ua/

https://www.livelib.ru/author/322462-oles-berdnik

 

 

 

 

 

 



ВІКТОР СТЕПАНОВИЧ КОСЕНКО - ДО 130-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Віктор Степанович Косенко — український композитор, піаніст, педагог.

В історію української музики увійшов насамперед як майстер ліричних творів. Його вокальна, камерна та симфонічна творчість наповнена романтичними інтонаціями слов’янської музики й народної пісні. Віктор Косенко глибоко вивчав народні пісні. А в пору професійної зрілості працював над великою серією обробок і гармонізацій народних мелодій. Автор намагався максимально точно та рельєфно передати образний зміст народної пісні та її соціальний підтекст.

Життєпис

Віктор Степанович Косенко народився 11 (23) листопада 1896 року у Варшаві. Батько — Степан Семенович Косенко (пом. 1909, Варшава) — генерал-майор царської армії, уродженець Херсонщини, мати — Леопольда Йосипівна (до шлюбу Дорошевич, пом. 1919, Житомир). Діти — Марія, Олександр, Семен і Віктор — наймолодший.

Дитинство і юність Віктора промайнули у Варшаві. Уже в п’ятилітньому віці хлопчина самотужки й вільно підбирав мелодії на фортепіано. Абсолютний музичний слух, геніальна пам’ять допомагали малому не тільки награвати знайому музику, а й імпровізувати. Такий талант йому передався від мами. Музичні вечори були невід’ємною частиною життя Косенків. Тут Віктор знайомився з Шопеном, Мендельсоном, Чайковським.

Але окрім класичної музики, в родині часто співали українських пісень. Народний фольклор запав у саме серце хлоп’яти, і він проніс цю любов крізь життя.

Через те, що батьки мріяли про військову кар’єру сина, професійно займатися музикою Віктор почав досить пізно. Хоча й тут просто щасливий випадок допоміг перемінити родинні настрої:

«Сестра Марія надто ревниво ставилася до свого репертуару, і тому, коли мала йти кудись, то свої ноти замикала. І ось, повертаючись якось додому, вона почула, що з відчиненого вікна її кімнати линуть звуки бетховенської сонати, яку вона саме готувала для консерваторії. Обурена, вбігла в кімнату, маючи намір суворо вичитати порушникові, але… зупинилася вражена: за роялем сидів дев’ятирічний Вітя і без нот — на слух — грав бетховенську «Патетичну сонату», сповзаючи зі стільця тоді, коли, на його думку, потрібно було натискати на педалі».

Перші уроки він брав у приватного вчителя, далі наставником став професор Варшавської консерваторії Михайловський. Він зумів прищепити учневі любов і до польської музики.

Водночас Віктор навчався у Варшавській гімназії, але й тут він знайшов прихильників музики й організував із ними аматорський оркестр. Вони грали на балалайках, адаптуючи під ці інструменти класичні твори й народні пісні.

Наприкінці травня 1914-го Віктор закінчив кадетський корпус і готувався вступати до Варшавської консерваторії. Але почалася Перша світова війна, і родина Косенків повернулася на Батьківщину.

Згодом юнак вирішив остаточно віддатися музиці й закинув військову кар’єру.

Музичну освіту Косенко продовжив у метрів Петербурзької консерваторії. Її тодішнім директором був композитор Олександр Глазунов. Оцінивши обдарованість Косенка, Глазунов звільнив його від платні за навчання. У Петербурзі юний музикант зустрічався з Рахманіновим, Скрябіним.

Віктор вчився по класах композиції у Н. А. Соколова та фортепіано в І. С. Миклашевської.

У консерваторії юнак сформувався не лише як музикант, але і як творча людина. Він часто відвідував Маріїнку, особливо його захоплювала революційна музика. Свої перші твори він написав під впливом тих буремних часів.

По завершенню консерваторії у 1918 році Віктор повертається до родини в Житомир. Займається педагогікою – вчить дітей грати на фортепіано, викладає музичні дисципліни в Житомирському музичному училищі (у 1938 році присвоєне ім’я В. С. Косенка). Окрім викладання, бере участь у концертах, виступає зі скрипалями, віолончелістами, які з гастролями відвідують Житомир.

Тут він і його друзі-музиканти створили мистецьке середовище, яке не поступалося столичному. Як згадує співачка Зоя Гайдай, їхніми слухачами були, насамперед, селяни, робітники і солдати.

На життя молодий Косенко заробляв, ілюструючи музикою німі фільми. Сучасники розповідають, що глядачі бігали за ним від кінотеатру до кінотеатру, щоб послухати дивовижну гру музиканта: Косенко був феноменальним піаністом. Його блискуча гра заворожувала слухачів.

Згодом Віктор згуртував навколо себе ансамбль і вокальний квартет, створив камерне тріо, яке набуло популярності поза межами міста. А ще пише музичні твори, створює понад 20 романсів, сонати, етюди, пише музику до вистав.

Цей період сформував творчий стиль митця. Роботи, створені з 1919 до 1924-й роки, виражають усі романтичні почуття, навіяні коханням до дружини. Він присвятив їй мазурки, ноктюрни, менует, колискові, романси. Свою ж любов і повагу до матері митець перелив у романси й присвятив їй декілька творів.

У 1922 році відбувся перший сольний концерт піаніста, який завершився гучними оплесками.

Потім він їздив виступати до Москви, його фортепіанні твори почали публікувати.

Незабаром Віктор Косенко отримав пропозицію вирушити на гастролі зі співачкою Оксаною Колодуб. У такому творчому дуеті вони відвідали Харків, Київ, Дніпропетровськ (нині Дніпро), Луганськ та інші українські міста

Починаючи з 1929 року Косенко, оселився в Києві. На запрошення Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка став до викладацької праці (з 1932-го — професор).

У київський період митець почав творити в нових жанрах. Його «Героїчна увертюра», яку композитор створив для симфонічного оркестру, увійшла до золотої скарбниці української музики.

У цей час Віктор обробляє низку українських пісень, які згодом будуть укладені у збірку. Одна з них – «Заслужський хліб добрий» — увійшла до збірки оброблених композитором українських пісень для голосу та фортепіано. Вона ж послужила основою для створення дитячої п’єси «Українська народна пісня». Її сумна мелодія, відповідна трагічному змісту про гіркий хліб кріпака, немов представляє собою контраст минулого справжньому.

А ще в цей період він починає писати твори для дітей. Автор зазначав:

«Я старанно вивчив музичну літературу для дітей, яка була створена раніше. Багато хороших п’єс для дітей написали композитори Шуман, Чайковський та інші видатні музиканти. Викладаючи чимало років по класу фортепіано, я хотів створити таку збірку художніх п’єс, які готували б юних піаністів з технічного боку і давали би їм навички гри на фортепіано послідовно у всіх тональностях, а головне, мені хотілося, щоб ви вчилися на таких п’єсах, які відображають наше нове життя, тож до збірки увійшли такі п’єси, як марші, народні пісні, танці та інші».

Створений у 1936 році альбом «24 дитячі п’єси для фортепіано» став визначною подією не лише у творчості композитора, а й в усій фортепіанній літературі для дітей того часу. Збірка і тепер є однією з найулюбленіших серед маленьких музикантів.

У 1934-37 роках працював у Київській консерваторії.

Працюючи професором Київської консерваторії, створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вона прозвучала лише в наші дні.

Виступав як піаніст із сольними концертами та в ансамблях. У своїй творчості, різноманітній за жанрами та переважно ліричній за характером, В. Косенко спирався на традиції російської (П. І. Чайковський, С. В. Рахманінов, О. Скрябін) та української класики (М. В. Лисенко).

Товаришував з оперним співаком Іваном Паторжинським.

Але хвороба не давала митцю працювати на повну силу. Попри біль Віктор Косенко поспішає завершити оперу «Марина» за Тарасом Шевченком, дописати дитячу збірку пісень.


 

 

Смерть нагло обірвала життя композитора на 42-му році життя — це сталося 3 жовтня 1938 року. Віктор Степанович Косенко похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 8; надгробок — граніт; скульптор Л. В. Шервуд).

 


 

Сім'я

У 1920 році Косенко одружився з Ангеліною Володимирівною Канеп (уродж. Шумило-Денбновецька; нар. 1893), колишньою дружиною естонського полковника Едуарда Канепа й удочерив її дочок Ірину і Раїсу. У Житомирі з родиною жив у будинку № 6 (нині — № 10) на вулиці Дмитрівській. У 1938 році училище назвали його ім'ям.

 

Пам'ять

1938 року за порадою поета Максима Рильського був відкритий меморіальний кабінет-музей митця у Києві на вулиці Михайла Коцюбинського в будинку № 9 (на той час вулиця Тимофіївська, будинок № 11) у квартирі № 4, де Віктор Косенко проживав з 11 травня 1938-го і до смерті. Музеєм опікувалася дружина композитора — Ангеліна Володимирівна Канеп-Косенко. 1964 року музей офіційно отримав статус народного, а з 2007 року — державного.

З 2009 року має назву Музей-квартира В. С. Косенка. Тут зберігаються особисті речі, рукописи, фотоархів, епістолярна спадщина композитора, видання та грамзаписи його творів.

Ім'я Косенка присвоєно Житомирському музичному училищу, Київській дитячій музичній школі № 3, його іменем названо вулиці в Києві та Житомирі. 

З 2001 року Національною Спілкою композиторів України та Міністерством культури і туризму заснована Премія імені В. С. Косенка, яка щорічно вручається композиторам за видатні досягнення в галузі музичної творчості для дітей та юнацтва.
Про безсмертя митця дуже гарно написав Володимир Сосюра у вірші, присвяченому композитору і музиканту Віктору Степановичу Косенкові:

Від нас пішов ти в морок ночі,

Де ні гудків, ні шуму трав,

Навік твої погасли очі,

Акорд останній одлунав,

Та хай загине мить скорботи,

Не треба суму в наші дні!

Вони живуть в серцях народу –

Твої мелодії ясні.

Летять у даль шляхи залізні.

Ні, ти живий, між нами ти,

Того, хто все віддав Вітчизні,

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Бас, Л. О. Розповіді про композиторів. Вип. 1 / Л. Бас. - Київ : Музична Україна, 1976. - 168 с. : іл.

Береза, Р. В акордах вічності і слави / Роман Береза. - Львів : Апріорі, 2023. - 408 с. : портр.

Віктор Косенко, його доба і культура ХХІ століття : науковий збірник матеріалів I Науково-практичної конференції, присвяченої 80-річчю створення Музею-квартири В.С. Косенка / [ред.-упоряд. А. Сальолкіна] ; Департамент культури КМДА ; Музей театрального, музичного і кіномистецтва України ; Меморіальний музей-квартира В.С. Косенка. - Київ : МТМК України : Меморіальний музей-квартира В.С. Косенка, 2020. - 184 с. : портр.

В.С. Косенко : спогади, листи / упоряд. А.В. Косенко. - Київ : Музична Україна, 1975. - 295 с. : іл., портр.

В. С. Косенко у спогадах сучасників / упоряд. А. В. Косенко. - Київ : Муз. Україна, 1967. - 180 с. : портр.

Довженко, В. Д. В.С. Костенко : нарис / Валеріан Довженко. - Київ : Мистецтво, 1949. - 140 с. : іл., портр.

Косенко, В. С. Вибрані романси та пісні для голосу і фортепіано / В. Косенко. - Київ : Музфонд УРСР. Українська республіканська філія, 1948. - 53 с. : ноти.

Косенко, В. С. Етюд : для фортепіано. Ор.8 №3 / В. Косенко. - [Київ] : Мистецтво, 1949. - 10 с. : нот.

Косенко, В.С. Зібрання творів : в 10 т. Т. 3. Романи і пісні / В. Косенко; муз. ред. А.Коломийця; літ. ред. П.Тичини. - Київ : Музична Україна, 1971. - 188 с. : портр.

Косенко, В.С. Зібрання творів : в 10 т. Т. 7. Твори для симфонічного оркестру / В. Косенко; ред. Б. М. Лятошинського; Г. І. Майборода. - [Київ] : [Музична Україна], [1972]. - 156 с. : портр.

Косенко, В. С. Третя соната : для фортепіано. Тв. 15 = Третья соната / В. Косенко. - Київ : Мистецтво, 1963. - 24 с. : ноти.

Косенко, В. С. 24 детские пьесы : для фортепьяно. Соч. 15 = 24 дитячі п'єси / В. Косенко ; ред. К.Н. Михайлова. - Москва : Музгиз, 1960. - 60 с. : нот.

Косенко, В. С. 4 дитячі п'єси : для фортепіано / В. Косенко. - Київ : Музфонд СРСР, 1960. - 7 с. : нот.

Косенко, В. С. 24 дитячі п'єси : для фортепіано / В. Косенко. - Київ : Музфонд СРСР, 1951. - 60 с. : нот.

Косенко, В. С. 11 етюдів у формі старовинного танцю : для фортепіано / В. Косенко. - К. : Держвидав образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. - 82 с. : нот.

Макаревич, М. Музична Україна. 12 українських композиторів XX-XXI ст. : для дітей молодшого і середнього шкільного віку / Мирослава Макаревич. - Київ : Агенція "ІРІО", 2024. - 60 с. : іл., портр.

Олійник, О. С. В. Косенко : популярний нарис / О. Олійник. - Київ : Музична Україна, 1989. - 62 с.

О тех, кто пишет музыку для детей : очерки об украинских композиторов. Вып. 1 / [сост. Т. Карышева, Е. Майбурова]. - Киев : Музична Україна, 1987. - 120 с. : портр., ноты.

Стецюк, Р. М. Віктор Косенко / Р. Стецюк. - Київ : Музична Україна, 1974. - 56 с. : іл.

У світі чарівної музики. Кабінет-музей Віктора Степановича Косенка / авт. ідеї створення та уклад. книги Л. Івахненко. - Київ : КИЙ, 2007. - 151 с. : фотоіл.

Статті

Лірик у музиці. //  Український історичний календар- ’96 : щорічник : науково-популярний та літературний альманах Історичного товариства Нестора-літописця. Вип. 2. - К., 1995.. - С. 339-340 : порт..

Інтернет-видання

https://esu.com.ua/article-5513

https://kosenko.in.ua/kompozitor/

https://kosenko.kyiv.ua/kosenko.php

https://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=DOP&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Kosenko_V

https://uain.press/blogs/viktor-kosenko-korifej-ukrayinskoyi-fortepiannoyi-muziki-1116050

https://ukrainianlive.org/kosenko-viktor

https://vue.gov.ua/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE,_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://zbruc.eu/node/116907