КИЯНИ: ВІД А ДО Я: ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ СТУС - ДО 85-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

четвер, 5 січня 2023 р.

ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ СТУС - ДО 85-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Василь Семенович Стус (псевдо Василь Петрик) – український поет-шістдесятник, перекладач, публіцист, прозаїк, мислитель, літературознавець, літературний критик, правозахисник, політв'язень СРСР, дисидент, член Української Гельсінської групи, борець за незалежність України у XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Учасник акції протесту в київському кінотеатрі «Україна» в 1965 році. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991, посмертно), Герой України (2005, посмертно).

За переконання про необхідність збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської диктатури, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.

Народився Василь Стус 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Винницької області, був молодшим з чотирьох дітей. Невдовзі сім’я переїхала у Донецьк (тоді – Сталіно), аби втекти від примусової колективізації: спочатку батько знайшов роботу на хімічному заводі, за рік перевезли до себе дітей.

Навчався на історико-філологічному факультеті педагогічного інституту. Опісля працював у сільській школі, відслужив в армії на Уралі. Далі повернувся до учителювання, потім став літредактором газети «Соціалістичний Донбас», аж доки 1963 року не вступив до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка в Києві. Тоді ж зайнявся виданням першої збірки віршів (вилучена з плану видавництва, згодом вийшла самвидавом), почав публікувати переклади іноземних поетів.

«Зимові дерева»

Над збіркою «Зимові дерева» Стус працював у 1965-1969 роках. Як і першу збірку, «Круговерть», опублікувати її у радянських видавництвах виявилось неможливим. Та одна з кількох самотужки надрукованих копій випадково потрапила до Європи, і там була видана бельгійським діаспорянським видавництвом «Література і мистецтво». Один примірник пізніше потрапив до автора. У передмові видавців значилося:

«…Передруковуємо цей відпис без згоди, навіть без відома Автора, з обов’язку супроти української літератури. Життя рукописів на нашій землі є ще більш непевне й коротке, як було в доби нападів татарських орд. Ми обов’язані не допустити до того, щоб духова творчість наших поетів була нищена жандармами від української літератури, як спалені ними рукописні архіви Київської академії наук».

Дисидентство і переслідування

4 вересня 1965 року Стус бере участь – (за спогадами Івана Дзюби– цілком спонтанно) – у акції проти арештів української творчої молоді, що відбулася під час показу «Тіней забутих предків» Параджанова: він закликав підвестися всіх, хто проти арештів, та склав колективний лист протесту. Наслідком для самого Стуса стало виключення з аспірантури.

«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації»

Настав час низки швидкоплинних робіт:

З дружиною і сином.

кочегар, різноробочий, редактор технічної документації… При цьому треба було годувати сім’ю: 1966 року у Василя Стуса з дружиною, Валентиною Попелюх, народився син Дмитро.

Короткою передишкою була робота в Центральному державному історичному архіві УРСР, де Стус почав досліджувати Українську революцію 1917-1920 років, але невдовзі один з колишніх керівників Стуса з Інституту літератури домігся його звільнення.

Стус ставав дедалі помітнішою фігурою: він писав відкриті листи до Компартії, Спілки письменників та Верховної Ради, критикуючи порушення людських прав і арешти колег. Не за горами був його власний арешт і перетворення з захисника політв’язнів на ув’язненого.

«Палімпсести»

Найповніша збірка Стуса «Палімпсести» включає твори, написані в 1971-1977 роках. Більшість цього часу він провів у таборах Мордовії та на засланні в Магаданській області: 12 січня 1972 року Стуса вперше заарештовують. Після 9 місяців у слідчому ізоляторі його визнають винним у «антирадянській агітації і пропаганді» та засуджують до 5 років позбавлення волі і 3-х років заслання.

Частиною процесу стають замовні рецензії на твори Стуса від наукових співробітників того ж самого Інституту літератури імені Шевченка: в них доктор філологічних наук Арсен Каспрук яскраво розписує «декаданс, ідейний занепад» Стуса і «оббріхування» ним радянської дійсності.

«Палімпсести» вийшли друком вже після смерті автора. Туди увійшли вірші, які вдалося зберегти, доправивши на волю у листах до дружини або з допомогою відвідувачів інших в’язнів.

Другий судовий процес, ув’язнення

Влітку 1979-го Стус повертається з заслання до Києва. Невдовзі він вступає до Української Гельсінської групи правозахисників. Працювати був змушений на заводах – робочим. Всього лише за кілька місяців за Стусом спочатку встановлюють адміністративний нагляд, а потім знов заарештовують.

Вдруге Стуса засуджують вже на 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. До кінця цього терміну він не дожив…

Загибель

Табірні наглядачі знищили збірку «Птах душі» з приблизно 300 віршами Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування.

Карцер, де був Стус

У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку.

28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що він, читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням співв’язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.

Помер уночі проти 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті – зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштованого наглядачами.

Дружина отримала повідомлення про смерть чоловіка вранці 5 вересня. Всупереч її проханню, поховання відбулось без присутності рідних. Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув'язнення. Особисті речі Стуса також здебільшого не повернулись до його родини.

Василь Стус був похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області.

Надгробок В. Стуса на

Байковому кладовищІ в Києві

Перепоховання

У листопаді 1989 року, прах поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33) разом із прахом побратимів – Юрія Литвина та Олекси Тихого, які також загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино. Це відбулося завдяки клопотанням рідних і однодумців, серед яких були син Стуса Дмитро, син Олекси Тихого Володимир і заступник голови Всеукраїнського товариства репресованих Василь Ґурдзан (представляв інтереси матері Литвина).

Реабілітація

У 1990 році прокурор УРСР Михайло Потебенько опротестував вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 7 вересня 1972 року і вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 2 жовтня 1980 року.

У тому ж році Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР і Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР Василь Стус був посмертно реабілітований.

Позови Віктора Медведчука

На другому судовому процесі проти Василя Стуса Віктор Медведчук, нині відомий український політик, був його державним адвокатом. Стус після зустрічі з ним намагався відмовитися від державного захисника і хотів здійснювати свій захист самостійно, але йому не надали такої можливості, як пізніше не надали можливості проголосити останнє слово. Під час суду Медведчук поводився пасивно і навіть визнавав провину Стуса у висунутих йому звинуваченнях, що протирічить концепції адвокатського захисту.

Знову про участь Медведчука у справі Стуса згадали у 2018 році, коли стало відомо, що зі сценарію байопіку «Заборонений» Романа Бровка планують вилучити сцени судового засідання і будь-які згадки про адвоката Стуса начебто через тиск з боку Медведчука. Це спричинило скандал у соцмережах, додатковим фактором якого було те, що фільм знімався за підтримки Держкіно. Зрештою він вийшов із сценами суду, але ім’я адвоката при цьому не згадувалось.

У 2019 році видавництво Vivat випустило книгу Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» – майже 700 сторінок архівних документів КДБ, що стосуються судилища над Стусом і, в тому числі, висвітлюють роль Медведчука у процесі. Через три місяці після презентації той подав проти автора книги і видавництва позов «про захист честі, гідності і ділової репутації».

19 жовтня Дарницький суд Києва частково задовольнив позов і заборонив розповсюдження книжки. Резонанс навколо справи і рішення суду призвів до своєрідного «ефекту Барбари Стрейзанд»: наклад миттєво розкупили, додрукували ще один…

Нагороди

1991 року Василя Стуса посмертно відзначили Державною премією ім. Т. Шевченка за збірку поезій «Дорога болю» (1990).

26 листопада 2005 року Василеві Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Дзюба, С. Заборонений. Історія життя і боротьби Василя Стуса : [роман] / Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов. - [Харків] : Фабула : [Ранок], [2021]. - 176 с.

Стус Василь Семенович (1938-1985) : поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник // Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта : [довідник]. - Київ : Велес, 2016. - С. 304-308 : портр.

Стус Василь Семенович : (народ. 1938 р. - пом. 1985 р.) // 100 знаменитих людей України. - Х. : Фоліо, 2005. - С. 430-435.

Стус Василь Семенович // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод : [в 4 т.]. Т. 1. Особистості. - Харків : Фоліо, 2001. - С. 163-167.

Статті

Леошко, В. Донеччани з когорти нескорених : імена, що визначили епоху / Владислав Леошко // Голос України. - 2022. - 24 серпня (№ 173). - С.10-11 : фото.

Пуніна, О. "Заборонений" : Стус кінематографічний / Ольга Пуніна // Слово і Час : науково-теоретичний журнал. - 2022. - № 3. - С. 64-77.